Анотований покажчик «Губернаторы Нижегородской губернии (1914–1917)» повідомляє: «36. Шрамченко Михаил Николаевич (1907–1910). Действительный статский советник. Из артиллерийских офицеров, затем на гражданской службе. За скандальные любовные похождения переведен из Нижегородской губернии с понижением, позднее уволен в отставку. Расстрелян во время гражданской войны». На інших інтернет-сайтах знаходимо: «Шрамченко… типичный представитель украинской шляхты, сын помещика», «шел губернатор Шрамченко, веселый седой красавец, следом телохранитель-черкес, увешанный оружием».
Після таких характеристик продовжую пошук матеріалів про губернатора та його олишівське коріння. Інтернет-сайт «Всероссийское генеологическое древо» подає невеличку інформацію про представників роду Шрамченків, де вказується, що Дмитро Миколайович народився в Олишівці Козелецького повіту, інші з Остерського повіту. Однак перші Шрамченки походили з козацької старшини Ніжинського полку та Олишівської сотні. «Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка» (1729–1730 рр.) згадує полкового обозного Леонтія Шрамченка та його сина, майбутнього олишівського сотника Данила. Повідомляється, що у олишівського сотника Івана Шрамченка брат Данило в Олишівці володіє землею з 1716 року. У праці О. Шафонського зустрічаємо бунчукових товаришів Михайла та Василя Шрамченків, полкового хорунжого Євстафія Шрамченка. Філарет (Гумілевський) у нарисі про Олишівку подає дати: 1680 рік – обрання олишівським сотником Левка Шрамченка; 1744 рік – олишівський сотник Василь Шрамченко зустрічав російську імператрицю Єлизавету у Комарівці; 1743 рік – сотник Іван Шрамченко сприяє будівництву в Олишівці церкви на честь св. арх. Михаїла. А про Євстафія Шрамченка (згадується в 1786 р.) пише О. Шишацький-Ілліч: «был глубокий старик, седой как лунь; ходил в бороде и в белом длинном костюме. Шрамченко этот постоянно любил просиживать дни в своей пасеке, на поле, – иногда бывало, к нему кто придет, то он каждого накормит медом и тогда проводит в дорогу, часто даже и незнакомых». Були серед Шрамченків і священнослужителі – у 1755 р. згадується Олишівський намісник Андрій Шрамченко. Окремі джерела ХІХ ст. продовжують розповідь про олишівських Шрамченків: 1814 рік – у Чернігівському ополченні служить поручик Шрамченко, згадується губернський секретар Іван Шрамченко; 1859 рік – у володіннях Шрамченків працюює пиво-медоварений завод, а в Олишівці мешкає бойовий полковник Іван Пантелеймонович Шрамченко – воював з турками та горцями; 1863 рік – заворушення селян у маєтку Шрамченків; 1898 рік – «Земельные владения Шрамченка Александра Александровича в дачах м. Олишевки и с. Середынка, Шрамченка Михаила Николаевича в Олишевке под названим «Молофа».
Дворянське становище козацької родини Шрамченків з містечка Олишівка у другій половині ХІХ ст. відкрило юному Михайлу Миколайовичу великі перспективи кар’єрного росту та входження до вищої еліти тодішньої Російської імперії. «Свою карьеру начал в престижном Николаевском кавалерийском училище в 1875 г. Через три года за какие-то прегрешения его перевели в Михайловское кавалерийское училище. В 1881 году он поступает в Михайловскую артиллерийскую академию. Выпускник академии стал служить в должности начальника хозяйственной части батареи. В 1890 г. выходит в запас с чином поручика и переходит на земскую службу». У 1890 р. М.М. Шрамченко призначається земським начальником у Козелецькому повіті над Олишівською та Держанівською волостями. На цій посаді служив 11 років. У 1901 р., під час проводів на нову посаду, відзначали його особистий внесок у будівництво земських шкіл та хлібозапасного магазину. Виявляється, завдяки М.М. Шрамченку все це було зроблено «с незначительными сравнительно затратами… на собранные за разрешение открыть в черте села питейные заведения деньги». Також у цей період в Олишівці почали працювати: «случный пункт» від Чернігівської заводської конюшні (1897), народна чайна (1898), народна бібліотека (1899), при школі відкрито «ясли – дневной приют для детей местных жителей» (1899). Новоутвореними бібліотекою та яслами опікується дружина А.К. Шрамченко. Під час відвідання м. Олишівка Чернігівський губернатор Є.К. Андрієвський оцінив старання М.М. Шрамченка і в 1901 році його призначено на посаду постійного члена Чернігівського губернського присутствія.
Необхідно додати, що Є.К. Андрієвський був діяльним губернатором, а виходець з Чернігівщини (родовий маєток знаходився в с. Жукотки Чернігівського повіту) міністр внутрішніх справ, а згодом голова Комітету міністрів російської імперії І.М. Дурново підтримував його. Можливо, все це і сприяло високому злету М.М. Шрамченка – він призначається Бессарабським віце-губернатором.
Про його діяльність на посаді віце-губернатора інформації обмаль. Відомо тільки те, що М.М. Шрамченко в Кишиневі під час подій 1905–1907 рр.«беспощадно подавлял там революционное движение». Саме тут він стає активним діячем руху «Союза русского народа», що відстоював православ’я, самодержавство, народність та протидіяв революційному насиллю. Ось чому в 1907 році 50-річного М.М. Шрамченка знову помічають і він стає Нижегородським губернатором.
Сучасні дослідникі так оцінюють той період в історії Нижегородської губернії: «В 1907 году Нижегородская социал-демократическая организация подверглась разгрому. Репрессии против революционеров особенно усилились, когда в феврале 1907 года в г. Н. Новгород на должность губернатора Столыпин назначил известного черносотенца Шрамченко». «Был он хватким, энергичным, но не особенно самостоятельным губернатором. Управлял губернией с необходимой после кровавых событий 1905 года твердостью. Инспектирует уезды, готовится к празднованию 300-летия царствования дома Романовых». У цих умовах у 1908 році прийшло повідомлення про те, що на губернатора начебто готується напад: «этот террористический акт необходимо осуществить ввиду того влияния, которым М.Н. Шрамченко пользуется в Министерстве внутренних дел, причем характер этого влияния приравнивается к влиянию графа Игнатьева, убитого в Твери». Напад не відбувся, але губернатор своїми діями прискорив своє звільнення з посади: «Погубило его пренебрежение к нормам общепринятой морали: законной супруге надоели бесконечные романы любвиобильного мужа, и она написала жалобу в Сенат». Допомогли зв’язки, і в 1910 році він був переведений на посаду губернатора Вологодської губернії.
На новій посаді пробув не довго – з серпня 1910 р. по липень 1913 р., намагався керувати «твердою рукою»: «Отныне власть стремилась искоренить любое «бесчинство и озорство, вызывающее недовольство окружающих». К подобным действиям отнесли: стрельбу и метание камней в прохожих, экипажи и поезда; умышленное расталкивание локтями; порчу чужого имущества. За нарушение воли губернатора виновного облагали штрафом в 500 рублей. В рядеслучев выплату заменяли трьохмесячным заключением под арест». За яких обставин М.М. Шрамченко одержав відставку і на яких посадах після цього працював - невідомо.
Напередодні лютневих подій 1917 року мировий суддя М.М. Шрамченко мешкає в Олишівці. Цікаво, про що він думав, коли стояв на мітингу, де повідомлялось про повалення монархії, та на що сподівався, коли громада вшановувала пам’ять полеглих революціонерів? Але під час громадянської війни хтось таки пригадав колишньому губернатору його внесок у боротьбу з революцією.
Нещодавно, завдяки місцевій дослідниці дворянських родин Олені Малишко, стало відомо, як закінчив своє життя герой цієї оповіді. В американському архіві Гувера їй вдалося знайти переписку дворян-емігрантів з Чернігівщини. В одному з листів розповідається про події 1918 року в Чернігівській в’язниці. Автор пише про розстріл більшовиками Михайла Миколайовича Шрамченка, описуючи обставини смерті таким чином: «Старик, сошедший с ума в тюрьме. Его поведение вызвало смех и издевательства на месте расстрела».
Джерело: Літопис доль та днів минулих. Ч. 1. — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. - С. 16-18.
ЗЛЕТИ І ПАДІННЯ ГУБЕРНАТОРА З ОЛИШІВКИ / АНДРІЙ КУРДАНОВ. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар