неділя, 13 вересня 2015 р.

Історія села Халявин

   Халявин – центр сільської ради, якому підпорядковуються село Полуботки та хутір Шевченка . Населений пункт знаходиться на відстані 17 кілометрів від обласного центру – міста Чернігова. Загальна чисельність мешканців Халявинської сільської громади становить 1182 чоловік.
  Халявин було засновано в першій половині ХVІІ століття. Точна дата його заснування невідома. За свідченнями археологів на території нашого села було знайдено поселення епохи бронзи ( ІІ тисячоліття до нашої ери ), ранньослов’янське поселення , яке датується ІІІ – V ст. н.е., давньоруське поселення , яке датується ХІ – ХІІІ ст. н.е.. Але яке з цих поселень дало життя нашому селу точно не відомо.
  Розквіт нашого населеного пункту пов’язують з існуванням « Катерининського шляху » ( « Старопетербургський тракт », Могильовський транспортний шлях ), який був прокладений в середині ХVІІІ століття. Щоб покращити і пришвидшити перевезення продукції з України до Росії, імператриця Катерина ІІ наказала прокласти шлях з Полтави через Київ і Чернігів до Санкт – Петербургу. Пролягав цей шлях і через Халявин до Роїща. Цю нову дорогу назвали « Катерининським шляхом».
  У ХVІІ – ХVІІІ століттях за козацьким адміністративно – територіальним устроєм село Халявин входило до складу Роїської сотні Чернігівського полку.
  Наприкінці ХVІІІ століття село потрапило у володіння графа Милорадовича, який облаштував тут виробництво горілки і цукру для потреб російської армії. Спадкоємець графа продав ці землі щоб розрахуватися з боргами.

  У 1863 році в даному населеному пункті було побудовано та освячено Троїцьку церкву, яка стояла в центрі села. Вона була дерев’яна.
  Саме завдяки існуванню церкви, у 1865 році в селі почала діяти церковна школа, яка 12 грудня 1868 року була реорганізована в земську школу. Навчалося в ній більше півсотні дітей. На початку ХХ століття школа була реформована в ремісничу , яка стала називатися « Трудова школа І ступеня ».
  У 1880 році Халявин став центром волості, до якої увійшло 36 сіл і хуторів. Було побудовано будинок волосної управи та обрано волосного старшину – Мехеда Семена Васильовича.
  У 1872 році в Халявині було відкрито станціонний ( поштовий ) пункт.
  У 1914 році Халявин одне з перших сіл в районі,яке отримало телефонний зв’язок. У 1919 році тут було поновлено роботу сільської бібліотеки, в 1921 році – народного будинку , у 1923 році – сільбуду.
  У 1919 році Халявин з коротким візитом відвідав голова ВУЦВК Г.І. Петровський.
  У 1930 році в селі було утворено колгосп імені Жданова, який спеціалізувався на вирощенні картоплі та льону ( пізніше його перейменували в колгосп « Червоний жовтень »).
  Халявин був окупований німцями 03 вересня 1941 року. За час окупації на примусові роботи до Німеччини було вивезено 160 чоловік, 19 халявинців було розстріляно, 90 дворів було спалено дощенту. Остаточно наше село було визволено 22 вересня 1943 року.
  Повоєнне життя села розвивалося згідно історичних реалій того часу.
   На сьогоднішній день на території даного населеного пункту існує кілька підприємств, які надають робочі місця халявинцям. До них відноситься : Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»;Чернігівська Індустріальна Молочна Компанія ( ЧІМК ); Сортодільниця, де займаються селекцією різноманітних овочевих культур та трав.
  У Халявині діє Будинок культури, який розрахований на 350 місць. Керує даним закладом Гущин Анатолій Петрович, який разом зі своєю дружиною та дочкою організували ансамбль « Журавка ». Будинок культури оснащений необхідними музичними установками, концертними костюмами, тощо.
  Активно працює та бере участь у громадському житті села та району і Халявинська сільська бібліотека, яка нараховує більше 10 тисяч одиниць книжкової літератури. Уже кілька років бібліотекою керує Коноваленко Ліна Григорівна.
  Осередком освіти є Халявинська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів, яка діє на постійній основі з 1932 року. На сучасному етапі в школі навчається 122 учні. У нашу школу підвозяться діти з кількох навколишніх сіл : Петрушин, Товстоліс, Терехівка, Малинівка, Полуботки, хутора Шевченка, Стасів.
  При школі діє освітній навчальний округ. Діти з кількох шкіл району, вдосконалюють свої знання з української та англійської мови, математики, інформатики, фізичної культури. Для забезпечення цікавого дозвілля дітей при школі діють різноманітні гуртки та секції.
  Для забезпечення медичного огляду за населенням у Халявині працює фельдшерсько – акушерський пункт, який очолює Трухан Наталія Дмитрівна.
  Неподалік від церкви височить Меморіал Слави, який був відкритий у 1983 році з метою вшанування людей, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
  Сьогодні Халявин, як і вся наша держава переживає певні труднощі. Але село продовжує своє життя

РОЗДІЛ І. ВИНИКНЕННЯ ТА ПОЧАТОК РОЗВИТКУ СЕЛА ХАЛЯВИН

1.1 Заснування села

   Халявин – центр сільської ради, якій підпорядковуються село Полуботки та хутір Шевченка . Населений пункт знаходиться на відстані 17 кілометрів від обласного центру – міста Чернігова. Загальна чисельність мешканців Халявинської сільської громади становить 1182 чоловік.
   Це село було засновано в першій половині ХVІІ століття. Точна дата його заснування на жаль невідома. Але за свідченнями археологів на території нашого села було знайдено поселення епохи бронзи ( ІІ тисячоліття до нашої ери ), ранньослов’янське поселення , яке датується ІІІ – V ст. н.е., давньоруське поселення , яке датується ХІ – ХІІІ ст. н.е.. Яке з цих поселень дало життя нашому селу точно не відомо.
   Існує кілька версій про походження назви нашого села.
   Перша з них розповідає , що колись дуже давно на землі, на якій розташоване наше село, прийшло троє братів – Халявин, Стась і Товстоліс. Вони побачили , що землі тут родючі, навколишні ліси багаті на дичину, ягоди , гриби. Поблизу протікає річка. Їм тут дуже сподобалося , тому брати осіли в даній місцевості та утворили тут три господарства, які згодом переросли в три села – Халявин, Стасі, Товстоліс.
   Друга легенда твердить, що в ХVІІІ столітті землі , на яких було побудовано наше село , були подаровані чернігівським полковником Павлом Полуботком своєму побратиму, товаришу на прізвище чи то Халява чи то Халявин, він і побудував тут маєток, який переріс в село. Але відомо, що одна з перших згадок назви « Халявин » датується іще 1654 роком, коли один з перших поселенців села Леонід Григорович Трухан пише в своїй книзі: « Каких либо выдающихся личностей (князей, дворян, генералов) среди Труханов отец не припоминал. Выдающимся было то, что в 1600 году Трухановская группа перешла от беглой жизни к оседлой. Да и само слово « Трухан » по старословянски означает « шатун и бродяга » . Ко времени присоединения Украины к России в 1654 году Труханы расселились в Халявине на нескольких улицах на левом берегу речки Стрижень. Отец смутно помнил какого – то Евсея, который положил начало оседлой жизни на берегу речки. Тут же поселился какой – то татарин Сабан, тоже перешедший от кочевья к земледелию. По татарски слово « сабан » означает « плуг » . Несмотря на кочевой образ жизни Труханы были грамотными людьми…целая улица называлась « Трухановка »»[8]. А в 1666 році у Чернігівській приписній книзі позначено, що Халявин закріплений «… за воєводою » [8]. Це свідчить про те, що поселення чи село на даній території існувало іще до середини ХVІІІ століття.
   Третя легенда пов’язана з російською імператрицею Катериною ІІ. Вона розповідає, що під час своєї мандрівки Україною, імператриця проїжджала через невеличке село, назва якого не збереглася. Втомившись від довгого сидіння в кареті , імператриця звеліла зробити зупинку, щоб розім’яти ноги. Як на лихо, напередодні пройшла злива і на дорозі було багато калюж і бруду. Не встигли її слуги попередити про це самодержицю, як вона самостійно вистрибнула з карети та одразу ж потрапила обома ногами у калюжу. Всі заклякли від страху, а Катерина тільки розсміялася і мовила : « Набрала води аж за самі халявки !» Звідси ніби то і пішла назва – Халявин.
  Ще є версія , що колись на місці Халявина був хутір, власником якого був чоловік на прізвище Халява, що пізніше дало назву нашому селу.
  Яка з цих версій більш достовірна точно не відома.
   Історія нашого села тісно та нерозривно пов’язана з існуванням річки Стрижень, яка бере початок в селі Сиберіж Ріпкинського району. У сиву давнину ця річка була судноплавною та повноводною. Археологи визначили, що десь біля сучасного села Полуботки , яке входить до складу халявинської сільської ради, знаходилася пристань, куди заходили кораблі. Також є свідчення про те, що по течії цієї річки , між селами Роїще та Халявин було побудовано три водяні млини: «… ввойшла из сотне Ройской от села Холявина, течение свое имеет сотне полковой через село Полуботки , и там же в селе Полуботках на той речке состоит мельница бурмистра Черниговского Михайлы Енки, им построена…»[8] . Для повноцінного існування млинів було насипано три височезні греблі, залишки однієї з них можна побачити і сьогодні , вона утримує воду у Роїщенському ставку. Але з плином часу озера, які насичують Стрижень водою перетворилися на болота , які висихають влітку, тому річка обміліла і є непридатною для судноплавства.

1.2 « Катерининський шлях» у долі Халявина

   Розквіт нашого населеного пункту пов’язують з існуванням « Катерининського шляху » ( « Старопетербургський тракт », Могильовський транспортний шлях ), який був прокладений в середині ХVІІІ століття. Саме в цей час внаслідок адміністративної реформи на Україні замість Малоросійської губернії було утворено Полтавську та Чернігівську губернії. Полтавська спеціалізувалася на вирощенні зерна, а Чернігівська – розведенням худоби. Щоб покращити і пришвидшити перевезення цієї продукції з України до Росії, імператриця Катерина ІІ наказала прокласти шлях з Полтави через Київ і Чернігів до Санкт – Петербургу. Пролягав цей шлях і через Халявин до Роїща, але далі роботи були призупинені, оскільки на шляху постали болота. Після нетривалих роздумів було вирішено обійти трясовину і тим самим об’єднати міста Городня та Гомель. Цю нову дорогу і назвали « Катерининським шляхом ». Пізніше тут було налаштовано поштовий зв’язок, регулярно ходили диліжанси. Поштові станції розміщувалися у Чернігові ( зараз район П’яти кутів ), Роїщі, Невклі ( нині Городнянський район), місті Городня, містах Ново-Бєліца і Гомель ( Білорусь ). Цей шлях бачив багатьох видатних людей : по ньому проїжджав Омелян Пугачов, який отримавши паспорт у Добрянці їхав у Колимські степи, де очолив селянську війну ; Олександр Сергійович Пушкін у 1820 році, мандруючи за наказом імператора Миколи І « в сторону южную », три дні чекав на поштовій станції в Роїщі поки йому замінять коней , проїздили цим шляхом і фаворити російських імператриць Кирило Розумовський та Григорій Потьомкін.

1.3 Життя у ХVІІ – ХІХ століттях

   Після вигнання поляків наприкінці ХVІ ст. Халявин став ранговим володінням чернігівських полковників. Хоча ще 12 травня 1664 р. в універсалі гетьмана Івана Брюховецького нагадувалось про збереження за громадами селищ Халявин, Велика Вісь та інших давнього обов'язку виконувати повинності в м. Чернігові та сплачувати податки до міської скарбниці. А в лютому 1690 р. делегація чернігівського магістрату відвідала Москву , де серед іншого сподівалася юридично закріпити за ратушею «нічийне» приміське село Халявин, однак ствердної відповіді не отримала. Після чого місто остаточно втратило контроль над селом.
  У ХVІІ – ХVІІІ століттях за козацьким адміністративно – територіальним устроєм село Халявин входило до складу Роїської сотні Чернігівського полку.
  У праці Д. Пащенка , під 1781 роком зазначається : « Село Холявин сотни роиской …положение имеет на столбовой дороге из Чернигова в слободу Добрянку ; от Чернигова на западной дороге от пахотного поля, на возвышенных бугристых местах, по обеим местам речки Стрижень. На косе , плотина с одним амбаром о двох колах. В сем селе церков деревянная одна ; приежжой двор господина бригадира и полковника черниговского Милорадовича. Обывателей : войсковых товаришей…, разночинцев…, разночинченских жен…, казаков выборных…, подпомощников…, бездворных…, казачих подсоседков…, артиллерийских служителей…, посполитых ранговых господина полковника черниговского…, умершего бунчукового товариша Григория Лизогуба…, вдовы Анастасии Полуботковой…, разночинченских подсоседков… Земли пахотной и сенокосов в селе оному недостаточно и обыватели заимствуют то и другое у жителей черниговских, а леса вовсе почти нет, покупают же на строение у буровских села Репок и других сел жителей ; упражняются в хлебопашестве, а промыслов никаких не ведут » [8].
   За ревізією 1782 р. у Халявині мешкало козаків: виборних — 72 особи чоловічої статі і 60 жіночої, підпомічників — відповідно 170 і 151, артилерійських служителів — 45 і 37, старшинських осіб — 11 і 5, а також рангових посполитих — 369 і 346.
   Чернігівський полковник Павло Полуботок (1705–1723 рр.) захопив Халявин у власне володіння та передав нащадкам, але від них воно було відібрано, як рангова маєтність і повернуто в державне відомство. Так було до 1797 р., коли село разом з Янівкою було надано судді 2-го департаменту Генерального суду Григорію Милорадовичу. У 1797 році імператор Павло І пожалував землі над Катерининським шляхом ( у тому числі і Халявин ) графу Милорадовичу , який перебував на посаді начальника пошт України та мав титул дійсного таємного радника. Він отримав у володіння 2000 десятин землі і 2/3 населення нашого села, яке автоматично стало кріпаками. Інша 1/3 частина халявинців гордо називала себе козаками, але фактично були просто державними селянами. На своїх нових землях граф збудував палац , який місцеве населення прозвало « Зеленими кімнатами » ( чи то від забарвлення стін , чи то кольору даху ). Хоча сам Милорадович жодного разу не відвідав свій новий будинок, він активно використовував землі , які йому дісталися. Він побудував тут цукроварню та гуральню. Всі свої десятини засаджував цукровим буряком, який переробляли на цукор, а з залишкової маляси гнали горілку. І цукор і горілку Милорадович поставляв імператорській армії. Коли в 1861 році було відмінено кріпосне право, вирощувати буряк стало невигідно. Цукровий завод Милорадовича було закрито, обладнання вивезли в невідомому напрямку. Приміщення цукроварні пізніше було переобладнано в майстерні. Гуральня ж діяла аж до початку ХХ століття, але горілку вже виготовляли із зерна , а не з цукру. Самі ж халявинські землі були передані в спадок сину графа, який незабаром їх продав. На жаль, не залишилося жодного сліду від графського маєтку. Люди не можуть навіть назвати точне місце, де знаходився палац. Відомо, що від усього маєтку залишився тільки сад, який став колгоспним.
  Наприкінці XVIII ст. поблизу села вирізняли хутір Журавовку (нині — північно-західна околиця Халявина), «на ровном месте, между небольшим дубняком». В єдиному дворі там проживав хорунжий сотенний білоуський Онисим Козаков, разом з яким мешкав козак-підпомічник.
   У 1862 році халявинський старшина Яким Губа разом з кількома іншими селянами виступили проти прийняття уставних грамот складених на основі Маніфесту і « Положення про селян », які вийшли з кріпосної залежності. Цим фактом зацікавився сам тодішній чернігівський губернатор С.П. Голіцин, який зацікавився цими подіями та особисто допитував повсталих халявинців. Розмову з ними він так описував у своїх спогадах : « Представленному ко мне на другой день старосте Акиму Губе делал я личное внимание. Но на все слова мои и убеждения принять обратно уставные грамоты, брошенные крестьянами , он упорно отвечал мне отказом. Предупредив его об ответственности , какой он подвергается в случае дальнейшего отказа его в том , я отдал эти грамоты ему в руки, но он с грубостью и дерзостью бросил их на стул. За этот проступок староста Губа по моему приказанию заключен в тюремный замок » [7, с.18-19]. Це показує, що халявинці мали свою точку зору , якої намагалися дотримуватися.
  У 1872 році , за постановою повітового земського зібрання в халявині було відкрито станціонний ( поштовий ) пункт.
   У серпні 1897 року в селі відкрили ремісничу школу. У газеті « Черниговские губернские ведомости » за № 1230 від 17 серпня 1897 року писали : « 15 августа в с. Халявине Черниговского уезда в присутствии Г. Начальника губернии Е.К. Андриевского, Г. Вице-Губернатора А.С. Долгово – Сабурова, прокурора Черниговского окружного суда Г.П. Булацеля, начальника губернского жандармского управления полковника Н.П. Рудова, советника Курского губернского правления В.Н. Перцова, местного земского начальника К.Н. Подольского, уездного исправника Г.Г. Пикуса и выборных от козаков и крестьян Халявинской волости состоялось освещение и открытие учебной мастерской , устроенной казаками и крестьянами этой волости в память Бракосочетания Их Императорских Высочеств.
   В 4 часа пополудни Г.Начальник губернии подъехал к церкви с. Халявин, где был встречен местным священником о. А.Вишневским и выборными от казаков и крестьян Халявинской волости , причем и. д. старшины поднес Г. Начальнику хлеб – соль.
   Выслушав в церкви молебствие о здравии Государя Императора, Государыни Императрицы и всего Царствующего Дома, Г.Начальник губернии вместе с прибывшими в с. Халявин лицами принял участие в крестном ходе, который направился из церкви к зданию волостного правления, откуда на встречу крестному ходу была вынесена сооруженная Халявинской волостью икона в память бракосочетания Их Императорских Высочеств и затем к зданию Халявинской волостной учебной мастерской.
 Здание мастерской было украшено вензелем Их Императорских Высочеств, изящно декорированных флагами и гирляндами из зелени.
  Затем священником с. Халявин о. А.Вишневским в сослужении трех священников соседних сел и при участии церковного Халявинского хора , организованного учителем Халявинской народной школы г. Осмоловским, учеником недавно бывших в г. Чернигове курсов церковного пения г. Карасева, было совершено освещение здания мастерской, после чего о. А. Вишневский обратился к присутствующим казакам и крестьянам с речью, в которой указал на важность и значение открываемой ремесленной школы, учреждаемой в память Бракосочетания Их Императорских Высочеств. При этом напомнил крестьянам , что еще недавно с Высоты Престола было указано, что Высокоторжественные события в Царской жизни должны ознаменовываться не ценными подношениями , а добрыми делами, направленными, главным образом, на нужды местного населения. Открывая же в настоящее время ремесленную школу в память знаменательного события в Царской Жизни , казаки и крестьяне Халявинской волости тем самым исполняют священную Волю Его Императорского Величества.
   Г.Начальник губернии поздравил казаков и крестьян Халявинской волости с открытием учебной мастерской , пожелав этому доброму делу полного успеха, а земский начальник К.Н. Подольский от лица казаков и крестьян Халявинской волости поблагодарил Г.Начальника губернии и прибывших с ним почетных лиц удостоивших своим присутствием это скромное торжество.
   Затем Г. Начальнику губернии и другим почетным лицам , почтившим освещение мастерской своим присутствием, земским начальником К.Н. Подольским в доме графа Г.А. Милорадовича был предложен обед. Первый тост за обедом был предложен Г.Начальником губернии за здоровье Государя Императора и Государынь Императриц. Во время этого тоста хором певчих и местных крестьян был исполнен народный гимн « Боже , Царя храни ! » После этого тоста Г.Начальник губернии предложил тост за преуспевание Халявинской учебной мастерской, этой первой в губернии ремесленной школы, открытой крестьянами на свои собственные средства.
  Земским начальником К.Н. Подольским был предложен тост за здоровье Г. Начальника губернии Е.К. Андриевского. За этим тостом следовало еще много других тостов. После обеда Г. Начальник губернии , провожаемый толпою собравшихся на освящение казаков и крестьян Халявинской волости, отбыл в г. Чернигов » [7, с.21-22].
   На пам'ять про свого покійного чоловіка графиня О.К. Милорадович пожертвувала даному навчальному закладу свою землю та подарувала портрети імператора та імператриці. Трохи згодом в школі було організовано хор, яким керував вчитель Осьмаловський.
   У 1899 році село сколихнула надзвичайна подія: було знайдено скарб – невеличкий полив'яний глечик в якому було знайдено 120 карбованців сріблом і золотом. Про цю подію написали всі губернські газети. Але скоро про Халявин знову писала вся періодика. У кінці квітня 1899 року російський імператор Микола ІІ особистим наказом за наполегливу працю нагородив кількох халявинців : срібною медаллю « За усердие » - учителя Халявинської школи колезького реєстратора Миколу Рашко ; золотою медаллю за 50 річну бездоганну службу - псаломщика халявинської церкви Симеона Стишковського ; орденом св. Анни ІІІ ступеня – завідуючого воєнно-кінною дільницею дворянина Михайло Дзвонкевича.
  У 1898 році село в черговий раз відвідав черговий чернігівський губернатор Є.К. Андрієвський . Тепер він оглянув місцеву церкву. Його приємно вразили зразкова чистота в місцевій народній чайній та учбовій майстерні та земській школі. Тоді ж губернатор відкрив у селі народну бібліотеку « в память бракосочетания Его Императорского Величества Государя Императора Николая ІІ », кошти на створення якої виділило губернське земство. У відповідь, халявинці подарували губернатору старовинні рушники та ікони, які він передав Чернігівському історичному музею.
  Уже наступний губернатор Чернігівської губернії – О.О. Панчулідзев придбав маєток в с. Халявин. Чернігівська губернія перебувала тоді в кризовому стані . Маєтки продавалися заможним селянам за борги, перетворювалися на засіб спекуляції. Саме про це Панчулідзев писав міністру внутрішніх справ. Залишивши 19 грудня 1875 року посаду губернатора , він став простим халявинським поміщиком , але через два роки його садиба в Халявині теж була продана з торгів. Село опинилося у володінні банківського службовця з Чернігова Миколи Івановича Бєляєва, який у 1888 році продав ці землі, щоб розрахуватися з боргами.
   Іще в 1863 році в Халявині було побудовано та освячено Троїцьку церкву, яка стояла в центрі села. Вона була дерев’яна. Існує інформація, що дерево на новобудову було привезено із Чернігова , де в той час була розібрана дерев’яна церква святого благовірного князя Михайла та боярина його Федора Чернігівських чудотворців. Під 1764 роком знайдено такий запис : « … за ветхостью разобрана назад тому лет с двадцать, и отдана в село Холявин, в Черниговском уезде по Могилевской дороге лежащее » [8]. У серпні 1911 року халявинську Троїцьку церкву відвідав єпископ Чернігівський і Ніжинський Васлій, який пізніше зазначив , що при храмі « …хорошая библиотека, в состав которой входит до ста названий книг, между которыми есть весьма ценные, например – сочинения св. Ивана Златоустого, св. Тихона Задонского, протоиерея Дьяченка и другие » [8]. Але одночасно з цим першосвященник з сумом констатує, що « … не все прихожане усердны к посещению богослужения в воскресные и праздничные дни » [8].
   З приходом до влади більшовиків діяльність церкви була заборонена, а саму будівлю розібрали. І тільки в 1999 році , зусиллями мирян її було поновлено , але вже у пристосованому приміщенні.
   Не залишались халявинці осторонь і від життя губернії. Так 15 травня 1896 року відбувся волосний схід, на якому козаки і селяни одностайно вирішили « … в ознаменование Священнического Коронования Их Императорских Величеств ассигновать сто рублей на усиление средств Черниговского « Дома Трудолюбия » и 50 рублей на приобретение портретов Их Императорских Величеств . Земский начальник 3-го участка Черниговского уезда К.Н. Подольский передаст госпоже Председательнице Черниговского Благотворительного Общества А.А. Андреевской – сто рублей, собранные казаками и крестьянами Холявинской волости… » [7, с.23].
   Саме завдяки існуванню в селі церкви у 1865 році тут почала діяти церковна школа, яка 12 грудня 1868 року була реорганізована в земську школу. Навчалося в ній 50 – 60 дітей у чотирьох класах. На початку ХХ століття школа була реформована в ремісничу , яка стала називатися « Трудова школа І ступеня ». Уже на 1928 рік в ній навчалося 158 учнів,яких навчало четверо вчителів – Зарецький І.І., Зарецька Н.В., Стишковська В.П., Карлович А.П.. Навчання тут велося на українській мові.

1.4 Халявин – центр волості

   У 1880 році в Халявині було утворено волость , в яку увійшло 36 сіл : Осняки, Рябці, Бобровиця, Сядричі, Товстоліс, Хмільниця, Чорторийка, Яцево, Слобода, Півці, хутір Олександрівка, Коти, Масани, Полуботки, хутори Анатоліївський і Протопопів, Петрушин, Рогоща, Свини, Рижики, Сивки, Роїще, Роїщенський Скиток, Стасі, Сиберіж та інші. Халявинська волость розміщувалася в північно-східній частині Чернігівського повіту, переділеною річкою Стрижень. « Перерезанная по середине ручейком Стрижнем, служащим стоком для всех вод с этой площади , в центре она представляет оголенную местность обработанных пахотных полей ; края ее у Замглая и у Белоуса покрыты остатками лиственных лесов, сменяемых изредка ( у Сядрич и Подусовки против Старого Белоуса ) небольшими сосновыми рощами…Особенной сухостью почвы отличается Холявинская возвышенность, где встречается только незначительное количество болотных сенокосов по р. Стрижню ниже Холявина » [8].
   У селі було побудовано будинок волосного управління – звичайну селянську хату, криту соломою. Тут, в одному приміщенні розміщувалися всі волосні установи . Через рік , у 1881 році, цей будинок згорів через необачність волосного писаря Будаша, який скориставшись відсутністю волосного старшини Мехеда Семена Васильовича, напився і заснув на горищі управи з непогашеною люлькою . Через займання соломи волосна управа згоріла разом із усіма паперами. Писар утік. А Чернігівське повітове земство виділило кошти на побудову нового будинку, який і був збудований у 1883 році. Новий будинок мав два поверхи . На першому, який був напівпідвальним, розміщувалася топка, архів і « холодна » - кімната , де тимчасово утримували заарештованих. Другий поверх був адміністративним. Тут розміщувалися кабінет волосного старшини, кабінет суддів, кабінет станового пристава та « присутствіє » - головна зала волосної управи. Ззовні було влаштовано ганок, на якому виступали керівники волості . Але і новий будинок мав недолік – другий поверх був дерев’яним і саме він згорів під час пожежі у 1884 році. Після цього другий поверх побудували теж з цегли. Цей будинок зберігся і до сьогодні. Зараз в ньому розміщується сільський будинок культури.
   У зв’язку з інтенсивним рухом по « Катерининському шляху », по якому всі села північної Чернігівщини сполучалися з губернським містом, для створення певного місця для відпочинку і підгодівлі худоби, в 1912 році в Халявині було відкрито шинок. Відкрив його чернігівський єврей на прізвище Мотиль, який купив у селі три десятини непридатної для обробітку землі та побудував на ній шинок. Жив власник тут же. Цей заклад користувався неабиякою популярністю та приносив своєму власнику значні прибутки. Під час революційних подій 1917 року Мотиль, розуміючи, що ситуація змінюється , продав свій заклад разом із землею. Певний час будівля пустувала . Згодом в ній облаштували колгоспну контору. У роки вітчизняної війни тут діяв поліцейський стан, а після закінчення окупації знов колгоспне правління. У 80-х роках ХХ століття будинок віддали під фельдшерсько – акушерський пункт. Саме приміщення не перебудовувалося, тільки ганок і східці, які були дерев’яні, замінили на цегляні, стіни теж обложили цеглою, а дах накрили шифером.

РОЗДІЛ ІІ. ЖИТТЯ І РОЗВИТОК СЕЛА У ХІХ – ХХ СТОЛІТТЯХ

2.1 Доля села у першій половині ХХ століття

   У 1914 році Халявин одним із перших сіл в районі отримав телефонний зв’язок. У 1919 році тут було поновлено роботу сільської бібліотеки, у 1921 році – народний будинок , у 1923 році – сільбуд.
  У 1917 році було проведено перепис Халявинської волості. Було встановлено , що дана адміністративно-територіальна одиниця налічувала 29 населених пунктів: Халявин, Сиберіж, Рогоща, Хмільниця, Роїще, Петрушин, Полуботки, Масани, Коти, Бобровиця, Осняки, Пижівка, Роїщенська Слобода, Стасі, Чорторийки, Терехівка, Товстоліс, Рябці, Рижики, Сядричі, Яців, Свини, Протопопівка, Скіток Роїщенський з Надточіївкою, Миколаївський хутір, Олександрівський Іванівський хутори і Бобровицька Слобода. Населення волості дорівнювало 18038 чоловік. Дворів нараховувалось 3181. Халявинським волосним старшиною був козак Семен Васильович Мехед.
   У 1919 році Халявин з коротким візитом відвідав голова ВУЦВК Г.І. Петровський, який на загальних зборах села зробив вичерпну доповідь про поточний момент у державі. Громада села прийняла резолюцію про повну підтримку радянської влади.
   Згідно перепису села Халявин за 1920 рік загальна площа общинних земель села дорівнювала 1637 десятин, в селі налічувалося 73 колодязі з питною водою і 4 з непридатною для пиття , 1 школа, 1 хата – читальня, 1 аматорський театр, 7 млинів, 1 майстерня, 1 пожежний сарай. Згідно того ж перепису , в нашому селі активно працювали кілька промислових підприємств, які приносили суттєвий прибуток і селу та волості. В « Каталоге промышленных предприятий с. Халявин, Халявинской волости, Черниговского уезда за 1920 год » в селі налічувалося : 8 вітряних млинів, якими володіли Замай С.М., Голенко К.М., Козакова С.А., Куделя Д.А., Петрушинець М.Л., Лапоть П.Х., брати Сороки ; маслобійка , яка випускала рослинну олію, власником її був Богдан А.А. ; дві круподерні , які виготовляли різноманітні крупи, ними володіли брати Сороки. Таке активне промислове життя нашого населеного пункту привело до того, що ще в 1919 році в Халявині відбувся з’їзд представників металообробної промисловості Чернігівської губернії. На даному з’їзді з доповіддю виступив і представник халявинської майстерні Тишкевич.
   Коли почалася колективізація халявинці не дуже поспішали вступати до новоутворених колгоспів. У 1930 році в селі було утворено колгосп імені Жданова, який спеціалізувався на вирощенні картоплі та льону ( пізніше його перейменували в колгосп « Червоний жовтень »). Спочатку до даного новоутворення вступило тільки 20 халявинських господарств. Але з допомогою примусових заходів повну колективізацію в селі було завершено до 1932 року. Саме цього року наше село , як і багато інших, спіткало велике горе – голодомор. Згідно статистичних даних протягом 1932 – 1933 років в Халявині від голоду загинуло 157 людей ( серед них і діти ). Але село вижило.
   Після цих важких часів село почало відновлюватися . У 1939 році відбувся перший випуск учнів халявинської школи – десятирічки, було відкрито клуб, була створена група художньої самодіяльності.
   Але з початком Великої вітчизняної війни, село знову опинилося у небезпеці. Халявин був окупований німцями 03 вересня 1941 року об 11 годині ранку. Окупація тривала довгих два роки. За цей час на примусові роботи до Німеччини було вивезено 160 чоловік, 19 халявинців було розстріляно, 90 дворів було спалено дощенту. Остаточно наше село було визволено 22 вересня 1943 року силами 16 – ї гвардійської Чернігівської кавалерійської дивізії та 77 – ї гвардійської стрілецької дивізії. На фронтах війни загинуло 239 халявинців на честь яких у 1983 році було встановлено пам’ятник у центрі села.
   Повоєнне життя села розвивалося згідно історичних реалій того часу. Активно працював колгосп імені Жданова, який у 1974 році отримав звання « Господарство високої культури землеробства ». Працівники колгоспу неодноразово отримували різноманітні грамоти за свою сумлінну працю : в тому ж 1974 році кілька працівників колгоспу були нагороджені грамотами міністерства сільського господарства СРСР та легковими автомобілями ; у 1976 році срібною медаллю ВДНГ СРСР був нагороджений ланковий механізованої ланки по вирощуванню кукурудзи В.О. Пуховий, бронзовою медаллю – телятниця Гутник М.С. та інші. Взагалі протягом 50 – 80 – х років ХХ століття 69 халявинців отримали урядові нагороди.

2.2 Відомі люди села

   Багата історія Халявина на відомих людей.
   У далекому 1917 році уродженець нашого села Мішук Григорій Семенович ( роки життя точно не відомі ) був серед 570 членів екіпажу революційного крейсеру « Аврора ».
   Також пишаються халявинці Галенко Михайлом Давидовичем ( 1918 – 2003 ) – уродженцем свого села, ветераном Другої світовоїї війни, заслуженим інженером України, кандидатом технічних наук, лауреатом Державної премії УРСР, автором багатьох наукових праць з механізації сільського господарства, старшим співробітником Українського науково – дослідного інституту в Києві, який ще за життя був нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Трудового Червоного прапора, « Знаком Пошани », медаллю « За відвагу », численними трудовими медалями.
   До відомих і знаних уродженців села можна віднести генерала Радянської Армії – Пономаренко Анатолія Яковича ( 1919 – 1954 ), який відзначився в багатьох військових операціях під час Великої Вітчизняної війни та брав участь у визволенні нашого села.
   До відомих халявинців сучасності можна віднести Ларченко Миколу Трохимовича 1939 року народження, який з 1975 по 2007 рік займав посаду директора СТОВ « Прогрес ». У 1990 році йому було присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства УРСР. Протягом усього свого трудового життя Микола Трохимович був нагороджений багатьма державними відзнаками : орденом « Знак Пошани « ( 1973 р. ), орденом Трудового Червоного Прапора ( 1976 р. ), срібною медаллю ВДНГ СРСР, тощо. За свої трудові заслуги він шість раз0ів обирався в депутати районної ради та один раз – в депутати Чернігівської обласної ради. Зараз Ларченко М.Т. на заслуженому відпочинку, але і тепер він завзято працює. Його приватне підприємство займається вирощенням полуниці, яблук та груш і інших фруктів, які продаються в торговій мережі нашої області.
   Осипенко Валентин Васильович 1951 року народження , уродженець хутора Шевченка, має звання генерал – майора юстиції. Він заслужений юрист України. До 2005 року обіймав посаду голови державної податкової адміністрації Чернігівської області.
   Гайовий Анатолій Іванович 1957 року народження , вчитель фізичної культури Халявинської ЗОШ І-ІІІ ступеня , відмінник освіти України, старший вчитель, тренер обласної дитячо – юнацької спортивної школи з лижного спорту Олімпійського резерву , підготував одного майстра спорту міжнародного класу, п’ять майстрів спорту з лижних гонок та біатлону, чотири кандидати в майстри спорту, його вихованці – учасники Олімпійських ігор , призери всесвітніх студентських ігор , учасники міжнародних змагань з лижних гонок та біатлону , призери чемпіонатів світу серед юніорів. За свої трудові заслуги Анатолій Іванович був неодноразово нагороджений грамотами Міністерства освіти та науки України, Чернігівської обласної ради, Чернігівської районної ради і державної адміністрації , тощо.
   До учнів Гайового А.І. відноситься Заровний Олександр Павлович 1975 року народження – випускник Халявинської школи , майстер спорту міжнародного класу , переможець Кубка світу з лиже – ролерів ( 1994 р. ), призер Всесвітньої Універсіади ( 1995 р. ), учасник ХVІІ Зимових Олімпійських ігор у Нагано ( Японія ), тощо.
   Хоча треба зазначити , що ще дуже багато халявинців заслуговують на нагороди та звання за свою нелегку та плідну працю.

2.3 Сучасність села Халявин 

    Сьогодні на території даного населеного пункту існує кілька підприємств, які надають робочі місця халявинцям. До них відноситься : Товариство з обмеженою відповідальністю « Прогрес », яке спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби для виготовлення м’ясо – молочної продукції та на вирощенні різноманітних зернових культур;Чернігівська Індустріальна Молочна Компанія ( ЧІМК ) , яка займається збором молока в місцевого населення , яке передається для потреб Чернігівського молокозаводу ; Сортодільниця, де займаються селекцією різноманітних овочевих культур та трав.
   У Халявині, у приміщенні колишньої волосної управи діє Будинок культури, який розрахований на 350 місць. Керує даним закладом Гущин Анатолій Петрович, який разом зі своєю дружиною та дочкою організували ансамбль « Журавка », який є досить відомим в районі і бере активну участь не тільки в громадському житті свого села, а й в районних та обласних культурних заходах . Даний ансамбль має репертуар, складений з народних та популярних естрадних пісень. Будинок культури оснащений необхідними музичними установками, концертними костюмами, тощо.
    Активно працює та бере участь у громадському житті села та району і Халявинська сільська бібліотека, яка нараховує більше 10 тисяч одиниць книжкової літератури. Бібліотекою керувала Коноваленко Ліна Григорівна,(вже на пенсії) яка веде літопис історії нашого села. Очолила книгозбірню бібліотекар Мацько Наталія Миколаївна, яка організовує різноманітні тематичні книжкові виставки, проводить огляди новинок преси, тощо. Саме віддана і наполеглива праця бібліотекаря перетворила просту сільську бібліотеку на центр культурного життя села.
   Осередком освіти є Халявинська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів, яка діє на постійній основі з 1932 року. На сучасному етапі в школі навчається 122 учні. У нашу школу підвозяться діти з кількох навколишніх сіл : Петрушин, Товстоліс, Терехівка, Малинівка, Полуботки, хутір Шевченка, Стасі. Оскільки школа обладнана гарним спортивним залом, яким завідує Гайовий Анатолій Іванович – відмінник освіти України,старший вчитель, тренер обласної дитячої юнацької спортивної школи з лижного спорту Олімпійського резерву , тут часто проводяться різноманітні спортивні змагання районного і навіть обласного рівня, на яких спортивна команда Халявинської школи завжди займає призові місця. Також наша школа має спортивний стадіон, який є одним із найбільших у районі та обладнаний необхідним спортивним обладнанням.
   При школі діє освітній навчальний округ. Діти з кількох шкіл району вдосконалюють свої знання з української та англійської мови, математики, інформатики, фізичної культури. Для забезпечення цікавого дозвілля дітей при школі діють різноманітні гуртки та секції.
   Для забезпечення медичного огляду за населенням в Халявині працює фельдшерсько – акушерський пункт, який очолює Трухан Наталія Дмитрівна.
   Неподалік від церкви височить Меморіал Слави, який був відкритий у 1983 році з метою вшанування людей, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Опікуються цим пам’ятником учні школи та Халявинська сільська рада.

Висновок 

   Звичайне на перший погляд поліське село Халявин має досить цікаву історію. Знало воно злети, знало і падіння, але воно вижило і процвітає зараз.
  Поруч із величним і стародавнім Черніговом буденним життям живе халявинська селянська громада зі своїми маленькими святами й великими проблемами. Нащадки першопоселенців і далі господарюють на цій землі та плекають успадковані від предків традиції .
   Багато води спливло, відколи з’явилися у цій місцині людські оселі . Упродовж століть загубилися у вирі подій, зникли з історичної карти України численні міста і села, а село Халявин попри усі негаразди , витримало випробування часом, що дозволяє його мешканцям із оптимізмом дивитися в майбутнє.
  Сьогодні Халявин, як і вся наша держава переживає певні труднощі. Але село продовжує своє життя : тут створюються нові сім’ї, народжуються діти, молодь залюбки залишається в селі, а не виїжджає у місто. Усе це свідчить про те що життя продовжується. Це вселяє надію, що Халявин гідно подолає всі перешкоди на шляху до свого розквіту.
   Ми щасливі з того , що народилися на такій багатій, чудовій, мальовничій землі. Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки, тут наше коріння, що сягає давнини. Де б ми не були скрізь відчуваємо поклик рідної землі.
  Наш обов’язок полягає в тому, щоб знати історію свого рідного села, оскільки , як кажуть у народі , людина не варта свого майбутнього, якщо вона не знає свого минулого. І допоки ми пам’ятатимемо про своє минуле , пишатимемося сучасним, допоки в наших серцях буде сяяти любов до свого села, своїх батьків, своєї родини, до України, не буде нашому роду переводу !

Список використаних джерел і літератури :

1. Адруг Г. « Офіцер,мирянин, священник » // Наш край, № 29 – 30 /2004р.

2.Будко В. « І землі вклоняється низько » // Наш край № 25 – 26 / 2004 р.

3. « Відомість про стан Халявинської школи на 01.01.1928р. » // Чернігівський обласний державний архів, № ФР 69, опис 1, документ 805

4. « Дело о постройке ограды при Свято – Троицкой церкви с. Халявин Черниговского уезда за 1854 год »// Чернігівський обласний державний архів, № Ф 679, опис 4, документ 1441.

5. « Каталог промышленных предприятий с. Халявин, Халявинской волости, Черниговского уезда за 1920 год » // Чернігівський обласний державний архів, № Ф942, опис 1, документ 4010.

6. Креслення фасаду дзвіниці Свято – Троїцької церкви с. Халявин за 1862 р. // Чернігівський обласний державний архів № Ф179, опис 32, док.104.

7. Курданов А.Л. Матеріали з історії Чернігівського району.- Ч.2008.- 136 с.

8. Літопис халявинської територіальної громади.

9. « Перепис села Халявин за 1920 рік » // Чернігівський обласний державний архів, № Ф 942, опис 1, документ 233.

10. Потапенко Г. « Старійшина директорського корпусу »// Наш край від 17.01.2004р.

11.Рожалін А. « З минулого і сучасного села Халявин »// Придеснянський колгоспник № 102 від 05.12.1950 р.

12. « Село на нашій Україні : Халявин » // Наш край № 82 -82 від 13.10.2001р.

13. Спогади Буштрук Григорія Петровича 1885 р.н. ( записані в 1962 році )

14. Спогади Горового Івана Сергійовича 1918 р.н. ( записані в 2009 році )

15. Спогади Новика Макара Яковича 1896 р.н. ( записані в 1962 році )

16. Спогади Ткаченка Федора Максимовича 1888 р.н. ( записані в 1962 році )

17. Спогади Трухана Мусія Васильовича 1881 р.н. ( записані в 1962 році )

18. Спогади Цулуна Івана Павловича 1918 р.н., ( записані в 2000 році )

19. Чернігівщина : Енциклопедичний довідник . – К., 1990.

Халявинський Будинок Культури
( в ХІХ столітті в ньому розташовувалася управа Халявинської волості )

Свято – Троїцька церква с. Халявин
( фото 30 – х років ХХ століття )

Цей хрест встановлено на місці, де стояла зруйнована в 30 – х роках
Свято – Троїцька церква

Будівля халявинського фельдшерсько – акушерського пункту
«Катерининський шлях » сьогодні 

Будинок Халявинської сільської ради

Підготували:  випускниця Халявинської ЗОШ І-ІІІ ст. Адаменко Єлизавета, вчитель історії Халявинської ЗОШ І-ІІІ ст. Коновалова Оксана Василівна, бібліотекар Халявинської бібліотеки – філіалу Мацько Наталія Миколаївна


Немає коментарів:

Дописати коментар