Перші відомості про священика с.Роїща маємо в 1716 р. в згадці про поповичів роїських. Персональні ж дані з’являються в присязі Чернігівського полку 1718 р., де записаний: «Иерей Андрей Титовичъ, храму Архистратига Михаила села Роищъ». Відтоді і до сьогодні відомо двадцять троє приходських священиків села Роїща: Титович Андрій (1718-1732), Неговський Євстафій Сімеонович (1739-1758), Янчевський Василь Олексійович (1759-1767), Неговський Яків Євстафійович (1767-1804), Неговський Сімеон Якович (1804-1828), Неговський Василь Сімеонович (1828-1832), Неговський Григорій Сімеонович (1833-1884), Булгаков Олександр (1884-1890), Трощанський Антоній (1890-1892), Левченко Гаврило Євтихійович (1892-1917), Гладкий Андрій Григорович (1917-1930), Бужко Сергій Павлович (1930-1936, 1943-1975), Горобовець Віктор Іванович (1976-1979), Колодій Анатолій Ігнатович (1979-1980), Нечипорук Федір (1980-1983), Карпенко Володимир Миколайович (1984), Галушко Михайло Тимофійович (1985), Товстогон Григорій Дмитрович (1986), Гармаш Василь Євтихійович (1986-1988), Зубаль Борис Іванович (1989-1991), Туманов Володимир Віталійовчи (1991-1994), Гасанов Рафаїл Рафаїлович (1995-1998), Пастушенко Юрій Іванович (1998-даний час).
Проте, якщо церква в селі вже діяла в половині XVII ст., а на приході в XVIII та ХІХ ст. батюшки були в середньому близько 20 років, то тоді до А.Титовича роїську парафію могли посідати ще три-чотири священики. Також хтось правив в Роїщі і після відкриття церкви при німцях. Тож в роїських храмах, протягом їх історії, правили орієнтовно двадцять семеро священиків.
Після А.Титовича, з невеликою перервою, роїську парафію аж 145 років посідала родина священиків Неговських. Після смерті у 1884 р. останнього з цієї династії Григорія Сімеоновича, роїська парафія в одній родині вже не зберігалася. Після Неговських, до початку гонінь на церкву в Радянському Союзі, в Роїщі правило четверо батюшок, двоє з яких служили достатньо довгий термін: Левченко Г.Є. (25 років) та Гладкий А.Г. (13 років). Особливе місце в списку роїських священиків займає Бужко С.П. Службу в Роїщі він розпочав вже в роки радянських гонінь на церкву і служив до закриття храму в селі у 1936 р. Після відновлення церковного життя в воєнні та післявоєнні роки з 1943 р. він знову продовжив служити при роїському храмі. Роїську парафію він обіймав 38 років, аж до своєї смерті. Після нього батюшки служили при Вознесенській церкві один-три роки. І вже сімнадцять років, з 1998 р., роїським священиком є Пастушенко Ю.І.
Роїські батюшки походили з різних соціальних верств. З родини священиків були лише шестеро (26%): Неговський Я.Є., Неговський С.Я., Неговський В.С., Неговський Г.С., Гладкий А.Г. та Гармаш В.Є.. Всі інші були з родин: польської шляхти (Неговський Є.С.), козаків (Левченко Г.Є.), селян (Бужко С.П.), колгоспників (Галушко М.Т., Товстогон Г.Д., Зубаль Б.І., Пастушенко Ю.І.), робітників (Колодій А.І., Горобовець В.І.) та міліціонерів (Карпенко В.М.). Переважна частина була з села, в місті проживало лише п’ятеро (21%): Левченко Г.Є. (м.Івангород), Колодій А.І. (м.Гайсин), в Чернігові - Горобовець В.І., Карпенко В.М. та Гасанов Р.Р.
В національному відношенні (за персональними даними та прізвищами) серед батюшок перевагу мали українці (52%), другими за кількістю були поляки (30%). Двоє були росіянами, і по одному з білорусів та азербайджанців. Проте ця перевага, відбулася лише в ХХ ст. У XVIII та ХІХ ст. переважали поляки, які складали (70%), із десяти священиків того часу польські прізвища мали семеро. З українським, білоруським та російським прізвищем було лише по одній людині. Українізація ж відбулася лише в ХХ ст. З тринадцяти священиків минулого століття українське прізвище уже мали одинадцять (84%), російське – один і азербайджанське – один. Польське – жоден.
Більша частина (60%) походили з Чернігівщини (до того ж четверо Неговських були роїщанами), двоє – з Вінничини (Колодій А.І. та Пастушенко Ю.І.) і один – зі Львівщини (Зубаль Б.І.).
Більша частина (восьмеро осіб) роїських священиків закінчили Чернігівські духовні навчальні заклади: Чернігівську духовну семінарію (3) – Неговський С.Я., Неговський Г.С., Левченко Г.Є.; Чернігівське духовне повітове училище (1) – Неговський В.С., Пастирську богословську школу Св.Феодосія (1) – Бужко С.П., Чернігівську духовну школу (1) – Гладкий А.Г., Чернігівське духовне училище (2) – Карпенко В.М. та Пастушенко Ю.І. Троє отримали освіту в Одеській семінарії – Колодій А.І., Гармаш В.Є. та Зубаль Б.І., один в Київській – Гасанов Р.Р., один в Ленінградській – Товстогон Г.Д. Двоє освіту отримали приватно або самостійно вдома – Галушко М.Т. та Горобовець В.І. А один – Туманов В.В., духовної освіти не мав.
Роїські батюшки починали службу в середньому в 26 років. Наймолодшим, у 22 роки, став священиком Неговський Г.С., а найстаршим, у 35 років, почав служити Бужко С.П.. Одразу були рукоположені в священики семеро: Неговський С.Я., Неговський В.С., Неговський Г.С., Левченко Г.Є., Карпенко В.М., Галушко М.Т. та Зубаль Б.І., п’ятеро спочатку були рукоположені в диякони: Бужко С.П., Горобовець В.І., Колодій А.І., Гармаш В.Є. та Пастушенко Ю.І. Троє починали з різних посад при церкві: псаломщика (Бужко С.П., Гармаш В.Є.), паламаря (Карпенко В.М.).
До 1844 р. утримання роїського причту лежало виключно на громаді. Після цього почали виділяти гроші з державної скарбниці (за штатом за 5-м класом) – 202 крб. сріблом на рік. Скільки саме з цієї суми отримував батюшка – не відомо. Такі дані є за 1905 р. – на утримання священика видавалося 156 крб. 80 коп. В радянські часи утримання парафіяльного священика знову перейшло до громади.
Неговський Є.С. у 1739 р. мав двох служителів, Неговський Я.Є. у 1767 р. мав четверо служителів (серед них дванадцятирічна дівчинка), у 1771 та 1774 рр. він мав в служителях одну селянську родину, Неговський С.Я. у 1812 р. мав одну селянську родину в підданстві.
Про стан особистого господарства роїського батюшки маємо відомості за 1920 р. За подвірним переписом того року священик Гладкий А.Г. мав наступне господарство: дві корови, шість курок, 6,12 десятини землі (на одну особу – 2,04) та сад з 50 дерев. В його господарстві була одна коса та один серп. На землі він вирощував: озимого жита 2,5 десятини, гречки – 0,75, гороху – 0,25, сочевиці – 0,75, картоплі – 0,38, капусти – 0,01. Тут слід зауважити, що такий стан господарств сформувався вже після радянського перерозподілу землі. За ним в Роїщі на душу в середньому було виділено близько однієї десятини. А в родині батюшки на душу припадало більше двох десятин. Тож, очевидно, що священика в Роїщі поважали.
До радянських часів батюшки жили або в своєму власному будинку, або в церковній хаті, що з 1901 р. була на Поповій горі. В «Ревізії Чернігівського полку» 1732 р. записаний «домъ попа отца Андрея Титовича 1». Неговський Є.С. жив у власному маєтку. Його син Яків у 1767 р. мав жилий двір «в нем свитлиц 2, една з комнатою, людская хата 1, комор 2, сараев 2, овина 1. Принадлежит по наследию предков его». Неговський В.С. у 1832 р. та Неговський Г.С. у 1846 р. та 1875 р. також проживали у власних дерев’яних будинках, що розташовувалися на їхніх власних землях. Лєвченко Г.Є у 1905 р. вже проживав в церковній хаті. Там, ймовірно, проживав і Гладкий А.Г. З радянськими перетвореннями церковне майно (земля, хата) було усуспільнене. Тому батюшці в селі вже не було де жити. До того ж комуністичні ідеологи хотіли максимально обмежити вплив священика на його паству. Для цього зменшували час їх спілкування. Отже, починаючи від Бужка С.П. роїські священики в селі вже не проживали, а лише приїжджали до нього на службу. Єдиним винятком з цього є Зубаль Б.І., який жив в Роїщі, але це вже були останні роки існування Радянського Союзу – роки перебудови. Проте в часи української держави священик в Роїщі також не проживає. Чи це вже негативні наслідки радянської традиції, чи щось інше – сказати складно.
Відомо, що шестеро священиків, які служили в Роїщі, мали церковні нагороди: Неговський Г.С. (напевно більше всіх, включаючи духовні та світські ордени і медалі), Левченко Г.Є., Бужко С.П., Горобовець В.І., Карпенко В.М., Гармаш В.Є.
З усіх роїських батюшок, ймовірно, лише Левченко Г.Є. мав церковні покарання.
Один священик мав кримінальні покарання, але вже в той час, коли не служив в Роїщі. Гладкий А.Г. у 1936 р. був засуджений на два роки за крадіжку церковного майна, а у 1944 р. на десять років за антирадянську пропаганду. Проте дуже схоже на те, що обидві ці справи були звичайним переслідуванням священика. У 1936 р., очевидно, він хотів сховати церковне майно від пограбування при закритті церкви, що радянська влада кваліфікувала як крадіжку. А у 1944 р. його просто засудили за те, що він священик. Тому у 1991 р. він був реабілітований.
Троє роїських священиків не мали православного коріння. Неговський Є.С. якщо сам і не був католиком, але його батьки чи діди були католиками; предки Зубаля Б.І. були греко-католиками і він сам перейшов до цієї церкви, Гасанов Р.Р. був мусульманином, перехрещений, перейшов до Російської православної церкви.
Четверо роїських священиків мали дворянський титул: Неговський Я.Є., Неговський С.Я., Неговський В.С. та Неговський Г.С.
Лише Неговські, Зубаль Б.І., та Пастушенко Ю.І. – свою службу розпочали з Роїща. Горобовець В.І. розпочав службу одразу в двох селах: Роїщі та Рогощі. Решта приходила до села з інших приходів.
Відомо, що чотирнадцять батюшок були одруженими і мали родини. Один прийняв целібат при рукоположенні (Колодій А.І.), а Горобовець В.І. був зобов’язаний обітницею целібату, тому як був посвячений в сан священика не одруженим. Один був ченцем (Туманов В.В.). Двоє стали ченцями по завершенні священицької служби (Колодій А.І. та Галушко М.Т.).
Шестеро роїських священиків служили в армії (радянській): Зубаль Б.І., Карпенко В.М., Колодій А.І., Пастушенко Ю.І., Товстогон Г.Д., Туманов В.В.
Окрім Євстафія Неговського відомо, що заклали династію священиків ще двоє батюшок, які служили в селі Роїщі: Галушко М.Т. та Товстогон Г.Д. Але лише династія останнього пов’язана з одним місцем (м.Чернігів). Неговські та А.Булгаков належали до священицьких родів.
Із всіх відомих священиків с.Роїща найдовше правили в селі, а отже були найбільш шанованими серед його мешканців двоє: Неговський Григорій Сімеонович та Бужко Сергій Павлович. Перший народився на початку ХІХ ст., другий – в кінці. Перший правив в ХІХ ст. (51 рік), другий – в ХХ (38 років). Перший поляк, шляхтич (дворянин), другий – українець, селянин. Обидва правили в роїському приході до своєї смерті. Обидва цінилися і єпархіальною владою, про що свідчать послужні списки, чисельні нагороди та позитивні характеристики. Проте в селі ще є люди, які пам'ятають о.Сергія, а про о.Григорія, який народився в Роїщі і похований біля роїської церкви – не лише не лишилося означення місця його поховання на церковному цвинтарі, а й жодної згадки серед мешканців села. Тож даний матеріал не лише узагальнює відомості про всіх відомих роїських священиків, а й повертає пам'ять про шановану в Роїщі людину – о.Григорія (Неговського).
Олександр Ляшев
Після А.Титовича, з невеликою перервою, роїську парафію аж 145 років посідала родина священиків Неговських. Після смерті у 1884 р. останнього з цієї династії Григорія Сімеоновича, роїська парафія в одній родині вже не зберігалася. Після Неговських, до початку гонінь на церкву в Радянському Союзі, в Роїщі правило четверо батюшок, двоє з яких служили достатньо довгий термін: Левченко Г.Є. (25 років) та Гладкий А.Г. (13 років). Особливе місце в списку роїських священиків займає Бужко С.П. Службу в Роїщі він розпочав вже в роки радянських гонінь на церкву і служив до закриття храму в селі у 1936 р. Після відновлення церковного життя в воєнні та післявоєнні роки з 1943 р. він знову продовжив служити при роїському храмі. Роїську парафію він обіймав 38 років, аж до своєї смерті. Після нього батюшки служили при Вознесенській церкві один-три роки. І вже сімнадцять років, з 1998 р., роїським священиком є Пастушенко Ю.І.
Роїські батюшки походили з різних соціальних верств. З родини священиків були лише шестеро (26%): Неговський Я.Є., Неговський С.Я., Неговський В.С., Неговський Г.С., Гладкий А.Г. та Гармаш В.Є.. Всі інші були з родин: польської шляхти (Неговський Є.С.), козаків (Левченко Г.Є.), селян (Бужко С.П.), колгоспників (Галушко М.Т., Товстогон Г.Д., Зубаль Б.І., Пастушенко Ю.І.), робітників (Колодій А.І., Горобовець В.І.) та міліціонерів (Карпенко В.М.). Переважна частина була з села, в місті проживало лише п’ятеро (21%): Левченко Г.Є. (м.Івангород), Колодій А.І. (м.Гайсин), в Чернігові - Горобовець В.І., Карпенко В.М. та Гасанов Р.Р.
В національному відношенні (за персональними даними та прізвищами) серед батюшок перевагу мали українці (52%), другими за кількістю були поляки (30%). Двоє були росіянами, і по одному з білорусів та азербайджанців. Проте ця перевага, відбулася лише в ХХ ст. У XVIII та ХІХ ст. переважали поляки, які складали (70%), із десяти священиків того часу польські прізвища мали семеро. З українським, білоруським та російським прізвищем було лише по одній людині. Українізація ж відбулася лише в ХХ ст. З тринадцяти священиків минулого століття українське прізвище уже мали одинадцять (84%), російське – один і азербайджанське – один. Польське – жоден.
Більша частина (60%) походили з Чернігівщини (до того ж четверо Неговських були роїщанами), двоє – з Вінничини (Колодій А.І. та Пастушенко Ю.І.) і один – зі Львівщини (Зубаль Б.І.).
Більша частина (восьмеро осіб) роїських священиків закінчили Чернігівські духовні навчальні заклади: Чернігівську духовну семінарію (3) – Неговський С.Я., Неговський Г.С., Левченко Г.Є.; Чернігівське духовне повітове училище (1) – Неговський В.С., Пастирську богословську школу Св.Феодосія (1) – Бужко С.П., Чернігівську духовну школу (1) – Гладкий А.Г., Чернігівське духовне училище (2) – Карпенко В.М. та Пастушенко Ю.І. Троє отримали освіту в Одеській семінарії – Колодій А.І., Гармаш В.Є. та Зубаль Б.І., один в Київській – Гасанов Р.Р., один в Ленінградській – Товстогон Г.Д. Двоє освіту отримали приватно або самостійно вдома – Галушко М.Т. та Горобовець В.І. А один – Туманов В.В., духовної освіти не мав.
Роїські батюшки починали службу в середньому в 26 років. Наймолодшим, у 22 роки, став священиком Неговський Г.С., а найстаршим, у 35 років, почав служити Бужко С.П.. Одразу були рукоположені в священики семеро: Неговський С.Я., Неговський В.С., Неговський Г.С., Левченко Г.Є., Карпенко В.М., Галушко М.Т. та Зубаль Б.І., п’ятеро спочатку були рукоположені в диякони: Бужко С.П., Горобовець В.І., Колодій А.І., Гармаш В.Є. та Пастушенко Ю.І. Троє починали з різних посад при церкві: псаломщика (Бужко С.П., Гармаш В.Є.), паламаря (Карпенко В.М.).
До 1844 р. утримання роїського причту лежало виключно на громаді. Після цього почали виділяти гроші з державної скарбниці (за штатом за 5-м класом) – 202 крб. сріблом на рік. Скільки саме з цієї суми отримував батюшка – не відомо. Такі дані є за 1905 р. – на утримання священика видавалося 156 крб. 80 коп. В радянські часи утримання парафіяльного священика знову перейшло до громади.
Неговський Є.С. у 1739 р. мав двох служителів, Неговський Я.Є. у 1767 р. мав четверо служителів (серед них дванадцятирічна дівчинка), у 1771 та 1774 рр. він мав в служителях одну селянську родину, Неговський С.Я. у 1812 р. мав одну селянську родину в підданстві.
Про стан особистого господарства роїського батюшки маємо відомості за 1920 р. За подвірним переписом того року священик Гладкий А.Г. мав наступне господарство: дві корови, шість курок, 6,12 десятини землі (на одну особу – 2,04) та сад з 50 дерев. В його господарстві була одна коса та один серп. На землі він вирощував: озимого жита 2,5 десятини, гречки – 0,75, гороху – 0,25, сочевиці – 0,75, картоплі – 0,38, капусти – 0,01. Тут слід зауважити, що такий стан господарств сформувався вже після радянського перерозподілу землі. За ним в Роїщі на душу в середньому було виділено близько однієї десятини. А в родині батюшки на душу припадало більше двох десятин. Тож, очевидно, що священика в Роїщі поважали.
До радянських часів батюшки жили або в своєму власному будинку, або в церковній хаті, що з 1901 р. була на Поповій горі. В «Ревізії Чернігівського полку» 1732 р. записаний «домъ попа отца Андрея Титовича 1». Неговський Є.С. жив у власному маєтку. Його син Яків у 1767 р. мав жилий двір «в нем свитлиц 2, една з комнатою, людская хата 1, комор 2, сараев 2, овина 1. Принадлежит по наследию предков его». Неговський В.С. у 1832 р. та Неговський Г.С. у 1846 р. та 1875 р. також проживали у власних дерев’яних будинках, що розташовувалися на їхніх власних землях. Лєвченко Г.Є у 1905 р. вже проживав в церковній хаті. Там, ймовірно, проживав і Гладкий А.Г. З радянськими перетвореннями церковне майно (земля, хата) було усуспільнене. Тому батюшці в селі вже не було де жити. До того ж комуністичні ідеологи хотіли максимально обмежити вплив священика на його паству. Для цього зменшували час їх спілкування. Отже, починаючи від Бужка С.П. роїські священики в селі вже не проживали, а лише приїжджали до нього на службу. Єдиним винятком з цього є Зубаль Б.І., який жив в Роїщі, але це вже були останні роки існування Радянського Союзу – роки перебудови. Проте в часи української держави священик в Роїщі також не проживає. Чи це вже негативні наслідки радянської традиції, чи щось інше – сказати складно.
Відомо, що шестеро священиків, які служили в Роїщі, мали церковні нагороди: Неговський Г.С. (напевно більше всіх, включаючи духовні та світські ордени і медалі), Левченко Г.Є., Бужко С.П., Горобовець В.І., Карпенко В.М., Гармаш В.Є.
З усіх роїських батюшок, ймовірно, лише Левченко Г.Є. мав церковні покарання.
Один священик мав кримінальні покарання, але вже в той час, коли не служив в Роїщі. Гладкий А.Г. у 1936 р. був засуджений на два роки за крадіжку церковного майна, а у 1944 р. на десять років за антирадянську пропаганду. Проте дуже схоже на те, що обидві ці справи були звичайним переслідуванням священика. У 1936 р., очевидно, він хотів сховати церковне майно від пограбування при закритті церкви, що радянська влада кваліфікувала як крадіжку. А у 1944 р. його просто засудили за те, що він священик. Тому у 1991 р. він був реабілітований.
Троє роїських священиків не мали православного коріння. Неговський Є.С. якщо сам і не був католиком, але його батьки чи діди були католиками; предки Зубаля Б.І. були греко-католиками і він сам перейшов до цієї церкви, Гасанов Р.Р. був мусульманином, перехрещений, перейшов до Російської православної церкви.
Четверо роїських священиків мали дворянський титул: Неговський Я.Є., Неговський С.Я., Неговський В.С. та Неговський Г.С.
Лише Неговські, Зубаль Б.І., та Пастушенко Ю.І. – свою службу розпочали з Роїща. Горобовець В.І. розпочав службу одразу в двох селах: Роїщі та Рогощі. Решта приходила до села з інших приходів.
Відомо, що чотирнадцять батюшок були одруженими і мали родини. Один прийняв целібат при рукоположенні (Колодій А.І.), а Горобовець В.І. був зобов’язаний обітницею целібату, тому як був посвячений в сан священика не одруженим. Один був ченцем (Туманов В.В.). Двоє стали ченцями по завершенні священицької служби (Колодій А.І. та Галушко М.Т.).
Шестеро роїських священиків служили в армії (радянській): Зубаль Б.І., Карпенко В.М., Колодій А.І., Пастушенко Ю.І., Товстогон Г.Д., Туманов В.В.
Окрім Євстафія Неговського відомо, що заклали династію священиків ще двоє батюшок, які служили в селі Роїщі: Галушко М.Т. та Товстогон Г.Д. Але лише династія останнього пов’язана з одним місцем (м.Чернігів). Неговські та А.Булгаков належали до священицьких родів.
Із всіх відомих священиків с.Роїща найдовше правили в селі, а отже були найбільш шанованими серед його мешканців двоє: Неговський Григорій Сімеонович та Бужко Сергій Павлович. Перший народився на початку ХІХ ст., другий – в кінці. Перший правив в ХІХ ст. (51 рік), другий – в ХХ (38 років). Перший поляк, шляхтич (дворянин), другий – українець, селянин. Обидва правили в роїському приході до своєї смерті. Обидва цінилися і єпархіальною владою, про що свідчать послужні списки, чисельні нагороди та позитивні характеристики. Проте в селі ще є люди, які пам'ятають о.Сергія, а про о.Григорія, який народився в Роїщі і похований біля роїської церкви – не лише не лишилося означення місця його поховання на церковному цвинтарі, а й жодної згадки серед мешканців села. Тож даний матеріал не лише узагальнює відомості про всіх відомих роїських священиків, а й повертає пам'ять про шановану в Роїщі людину – о.Григорія (Неговського).
Олександр Ляшев
Джерело: Чернігівський формат. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар