Дюкич Франц Йосипович (1890–1983) – уродженець Австрії, волею долі, потрапив до с. Анисів, як військовополонений Першої світової війни. Тут одружився, працював агрономом у колгоспі. Під час Другої світової війни врятував село від спалення нациськими окупантами. Жителі Анисова довгі роки турбувались про те, щоб віддати данину поваги односельцю, який, ризикуючи своїм життям, відвів від села величезну небезпеку. В одному з листів до райдержадміністрації депутат сільської ради І.С. Федусь так описав цю історію: «Франц Йосипович Дюкич жив і працював в Анисові відтоді, як потрапив у полон під час Першої світової війни 1914 року. За національністю австрієць. Знав 9 іноземних мов. Коли почалась Друга світова війна, село наше було окуповане німецькими військами.
Якось два сміливці прийшли до бригадира залізничників (працівників на коліях) Здорика і попросили ключі, якими можна розкрутить стики колій. Ломами їх розсунули. А рано вранці німецький потяг, що прямував у Чернігів, зійшов з рейок і впав під укіс. У вагонах була вовна, просо і інші продукти. Вранці я з трьома товаришами дитинства побігли подивитися як горить поїзд. Один вагон стояв поруч з тими, що вже догорали і в його відкритих дверях стояв німецький солдат з автоматом на плечі. Коли ми наблизилися метрів на п’ятдесят, німець націлив на нас автомат, але стріляти не став, а викрикував «пу-пу». Ми щосили побігли додому. Я розповів про це матері, вона мене довго сварила. Здогадуючись, що німці такого можуть не пробачити, деякі жителі почали залишати село. Але таких було небагато, інші сподівалися, що минеться. Карателі приїхали на мотоциклах, за ними вантажівки з бочками бензину, щоб спалити село. Франц Йосипович вступив в переговори з окупантами, почав просити німецьке командування не палити село і не вбивати людей. Переконував, що в селі немає партизанів, що диверсію зробили якісь заїжджі. Німці йому повірили і відмінили каральну операцію. Хоча насправді партизани були наші – Михайло Кошарний і Петро Герасименко. Франц Йосипович взяв на себе величезну відповідальність, він ризикував бути розстріляним. Дії партизан, очевидно, були патріотичними, але з точки зору стратегії не зовсім правильними. Якщо вже вирішили розводити колії, це треба було зробити десь між селами на рівній відстані, щоб менше підозри падало на одне село. А вони пошкодили колії в самому селі, і німці зазнали зовсім незначних збитків. Якби в селі не виявилося Франца Йосиповича, Анисів перетворився б у руїну і жителі загинули б. Партизани втекли в будницькі ліси, а через два тижні повернулися в село. Петро Герасименко був нашим сусідом. Він захворів і довго лежав у сараї під соломою, сильно кашляв. Моя мати кип’ятила молоко і передавала йому через дружину. Пізніше він дуже дякував і за молоко, і що не видали німцям, бо мама знала, що він був причетний до диверсії.
Франца Йосиповича, незважаючи на заслуги перед селом, в часи сталінських репресій засудили на 8 років ув’язнення. Повернувшись із таборів, він ще довго працював у колгоспі агрономом, був дуже гарним спеціалістом. Посаджений ним сад і зараз плодоносить. Саду вже більше 50 років, він займає площу до 100 гектарів». У 2008 р. на честь односельця-рятівника Дюкича Ф.Й. в Анисові відкрито пам’ятну дошку.
Джерело: Літопис доль та днів минулих. Ч. 1. — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. - С. 235-236.
Немає коментарів:
Дописати коментар