вівторок, 15 вересня 2015 р.

Тарас Шевченко у Седневі


   Коли і які причини привели у Седнів Т. Шевченка? Перебуваючи в Чернігові на початку 1846 p. у справах Археографічної комісії, він займався вивченням пам'яток історії та культури - свідчень матеріального і духовного життя народу в минулому. Скрізь, куди його закидала нелегка доля, завжди з любов'ю, за покликом серця Т.Шевченко вивчав, описував і замальовував різноманітні пам'ятки. До поля зору поета і художника потрапили, зокрема, старожитності Києва і Чернігова, Переяслава і Батурина, Березані й Берестечка, Глухова і Густині, Ковеля і Козельця, Ромнів і Седнева, Умані й Суботова та багатьох інших міст і сіл України. Нічого в житті кожної людини не буває випадковим. Славне історичне минуле Седнева, залишки пам'яток старовини, гарні краєвиди привернули увагу Т.Шевченка. 

   За переказами, його перше знайомство з нашим краєм відбулося навесні 1843 p., коли Т.Шевченко перебував тут разом з письменником Є.Гребінкою. Вже тоді він звернув увагу на седнівські кургани, що зусібіч оточували містечко. Найбільше їх було по обидва боки тракту з Чернігова до Городні. Можливо, саме вони викликали у Т.Шевченка бажання познайомитися з містечком і його мешканцями. Натоді у Седневі жили два брати Лизогуби - Ілля Іванович (старший) і Андрій Іванович (молодший). Останній більше часу проводив у Чернігові. Відтак Є.Гребінка разом з Т.Шевченком заїхали у травні 1843 р. до Лизогубів, але знайомство не відбулося, бо братів вдома не виявилося. Саме тому в літературі про відвідування Т.Шевченком Седнева в 1843 р. не згадується. До того ж в листі В.Рєпніної до поета від 20 грудня 1844 р. було сказано: "Шкода, що ви не знайомі з Лизогубом. З яким гарячим почуттям він оцінює ваші поеми і як жалкує, що особисто не знайомий з вами" . Ймовірно, у травні 1843 р. Т.Шевченко виконав і свої знамениті седнівські краєвиди: "Коло Седнева", "В Седневі", "Чумаки серед могил" 2. На малюнку "В Седневі" на передньому плані зображено кам'яницю Лизогубів, а на другому - Воскресенську та Юріївську (Георгіївську) церкви.
   Вдруге Т.Шевченко прибув до Седнева в середині березня 1846 р. На той час у Чернігові вже відбулося його знайомство з А.Лизогубом. О.Кониський так характеризує останнього: "Вдача його була проста, щира, гуманна і незалежна" 3. В одному з листів 1849 р. А.Лизогуб про себе говорить: "Люблю я свій край, свою малу Малоросію, гарна земля, добрий і відважний народ" . 
   Андрій та Ілля Лизогуби гостинно приймали поета. Для Т.Шевченка вони відвели окреме приміщення у флігелі, в якому жила тоді сім'я домашнього лікаря Лизогубів Л.Шрага. Саме там була обладнана майстерня для малювання, де Т.Шевченко плідно працював над літературними й мистецькими творами. 

  У майстерні Т.Шевченко писав портрети братів Лизогубів - Іллі (олією) і Андрія (олівцем). Дат виконання портретів Шевченко не проставив, але на портреті А.Лизогуба рукою портретованого зроблено напис: "Рис. Т.Г.Шевченко 1846 г."5 Кажуть, що всі стіни малярні були списані його віршами 6, але більшість шевченкових автографів загинула у страшній пожежі, що сталася у маєтку Лизогубів у березні 1883 р.
   У своєму маєтку Лизогуби влаштовували музичні вечори. Добрий знавець музики, Ілля Іванович охоче грав для гостей на роялі, а Тарас Григорович під цей акомпанемент співав улюблені народні пісні. Як писав Л.Жемчужніков, Лизогуби Шевченка "любили як людину, як патріота і поета і високо цінували його виконання народних пісень".
   Загальною улюбленицею сім'ї Лизогубів була донька Андрія Івановича Наталонька, і Шевченко згадував, як "воно манюсіньке танцює, а Ілля Іванович грає і приспівує" 9. Із Седнева поет повернувся на деякий час до Чернігова, щоб доглянути там за хворим О.Афанасьєвим-Чужбинським. Згодом, після Хоминого тижня, тобто після 20 квітня, Т.Шевченко повернувся на декілька днів до Седнева, а його товариш виїхав у Київ, де знову занеміг. Невдовзі, наприкінці квітня 1846 р., прибув до Києва і Т.Шевченко. У своїх спогадах О.Чужбинський відзначив, що поет тоді "приехал и прожил со мной, пока мне не сделалось лучше" °, а потім знову повернувся до Седнева. Із містечка на кілька днів він також виїжджав у Городню, Бігач та інші навколишні села, де писав портрети на замовлення.
   На початку 1847 р. Т.Шевченко знову завітав на Чернігівщину, спочатку на Борзнянщину, потім до Седнева, де жив та працював з середини лютого до арешту, що стався 5 травня 1847 р. Про перебування Т.Шевченка в Седневі навесні 1847 р. відомостей збереглося дуже мало. М.Білозерський, посилаючись на розповідь А.Лизогуба, повідомляє, що поет жив в окремому флігелі, який називав "малярнею". "Там Шевченко малював, а ночами пив-гуляв з лизогубівською челяддю, - твердить Білозерський, - На обід рідко виходив.
   На початку 80-х рр. XIX ст., збираючи матеріали для біографії поета, О.Кониський приїжджав до Седнева з метою перевірки цих свідчень. Він писав: "Мені спроможно було обдивитись і сад, і будинок Лизогубів, і "кам'яницю", що згадує Білозерський, і зібрати звістки про Шевченкове перебування в Седневі. Досі ще живе у Федора Андрійовича старезний чоловік Юрій; він року 1847 був дорослим вже парубком і досить добре пригадав дещо про Шевченка.
   Шевченко... жив не у флігелі, а на мезоніні, де і була "малярня"... Вранці, коли була добра погода, ішов гуляти по селу; вернувшись, пив чай з Андрієм Лизогубом, а потім сідав чи малювати чи писати... Обідав завжди вкупі з усією родиною Лизогубів; а у вечері більш того, що пісні співав або слухав, як Ілля Іванович Лизогуб грав на роялі".
   Поет у цей час напружено працював, готував до другого видання свій "Кобзар", писав нові твори, і навряд чи вистачало б йому часу на нічні застілля. 7 березня він закінчив роботу над великою поемою "Осика" - "тяжкою думою" про трагедію кріпачки, дівчини-покритки, яка стала жертвою поміщицької хтивості й сваволі. За переказами, що збереглися в Седневі, матеріалом для поеми послужила справжня подія: молода селянка-кріпачка з сусіднього села Бігач, зведена якимось паничем, наклала на себе руки. Пізніше поет переробив поему, знайшовши в ній "много длинного и недоделанного", а також дав їй нову назву - "Відьма".
   8 березня в Седневі Т.Шевченко написав передмову до свого "другого Кобзаря", який сподівався невдовзі видати. Це був справжній маніфест нової української літератури, сильної своїм реалізмом і справжньою народністю. П.Зайцев писав: "Передмова до другого "Кобзаря " - надзвичайно цінний документ, що показує, як живо Шевченко цікавився українським літературним життям і які глибокі погляди на нього сам уже виробив, і хотів іншим прищепити" 13. "Щоб знать людей, то треба пожить с ними", - радив Т.Шевченко колегам по перу . Цікаво, що епіграфом до передмови він обрав уривок з комедії О.Грибоєдова "Горе з розуму": "Воскреснем ли когда от чужевластья мод? Чтоб умный, добрый наш народ хотя по языку нас не считал за немцев".
   Про перебування Т.Шевченка у Седневі залишилося багато переказів. Так, наприклад, за спогадами М.Білозерського, на вхідних дверях кам'яниці Лизогубів, Т.Шевченко намалював портрет козака-запорожця16. Л.Жемчужніков згадував: "Лизогуби застерігали Шевченка, щоб він був стриманішим у розмовах з народом і не виробляв таких витівок, як він учинив якось у шинку. Шевченко прийшов до шинку, сів за стіл і розговорився з відвідувачами. В розмові торкнувся він станового, справника, губернатора, царя. Народ засуджував розпорядження начальства, хабарництво і несправедливий суд. Шевченко... взяв у шапку вівса, вийняв зернятко і поклав його на стіл, кажучи: "От се цар". Потім став класти інші зерна, примовляючи: "От се цариця, от се - їхні дітки, от се -міністри, генерали". І розкладав ці зернята навколо тих, що зображали царя і царицю з дітьми; потім узяв шапку з вівсом і сказав: "А се - громада", - і, висипавши овес на розкладені зерна, додав: "А ну, шукайте, де цар".
   У збірнику "Народ про Шевченка" (1961) зібрано перекази про зустрічі Т.Шевченка з селянами. Один з них називається "Загинуть пани, захлинуться кров'ю". Починається він так: "Часто Т.Г.Шевченко говорив з седнівськими селянами, а ті слухали його, жодного слова старалися не пропустити. Одного разу сидів Т.Г.Шевченко під дубом і писав вірші. А тут ідуть селяни, зупинив їх Григорович, привітався... Далі закликає їх наслідувати приклад Кармелюка, разом в боротьбі проти їх гнобителів" 18. Отже, у Седневі був колись і дуб Шевченка, очевидно той, що і зараз височить у Лизогубівському парку в районі вулиці Глібова. До речі, цей переказ був записаний у с. Тупичів. Ймовірно, мешканці його почули оповідь від седнівців - одне з озер поблизу містечка і тепер називається Тупичівським, тому що ця частина луків колись належала жителям Тупичева.
   Т.Шевченко працював у Седневі та сусідньому селі Бігачі над портретами родини князя М.Кейкуатова і не знав про події в Києві та Петербурзі, арешти, що розпочалися після викриття таємного Кирило-Мефодіївського товариства. 22 березня 1847 р. О.Орлов направив таємне розпорядження Чернігівському, Полтавському і Харківському генералу-губернатору М.Долгорукову про негайний розшук і арешт Т.Шевченка. Чернігівському цивільному губернаторові П.Гессе розпорядження О.Орлова стало відоме лише 5 травня 1847 р. Тим часом 3 травня 1847 р. у Бігачі Т.Шевченко закінчив роботу над родинними портретами Кейкуатових, а 4 травня повернувся у Седнів і того ж таки дня виїхав через Чернігів до Києва, де й був заарештований.
   За спогадами сучасників поета, Лизогуби умовляли його залишити в Седневі свої твори, але він залишив лише чернетки тих творів, які були написані й переписані в Седневі. А.Лизогуб потім надіслав їх поету на заслання, що полегшило подальшу роботу над "Осикою", "Лілеєю","Русалкою". Він листувався з поетом-засланцем, допомагав матеріально, вживав заходів, щоб полегшити його становище на засланні, посилав книги, малярське приладдя,  папір.
   А.Лизогуб був одним з перших серед небагатьох знайомих Т.Шевченка, хто відізвався до поета-засланця з щирими листами. Лист до Т.Шевченка А.Лизогуб написав 21 жовтня 1847 р., а Т.Шевченко - 22 жовтня. Ясно, що він не міг бути відповіддю на лист А.Лизогуба. У ньому він повідомляє: "На другий день, як я од вас поїхав, мене арестовали в Києві, посадили в каземат в Петербурзі, а через три місяці я опинився в Орськой крепості в солдатській сірій шинелі, чи не диво, скажете! Отже, воно так".
   У 1848 р. Т.Шевченко почав посилати А.Лизогубу на згадку свої автопортрети, а наприкінці 1849 р. і малюнки для продажу. 7 січня 1848 р. А.Лизогуб повідомив Т.Шевченка, що одержав його автопортрет, виконаний в Орській фортеці в 1847 р. Другий свій автопортрет, на якому Т.Шевченка зображено без головного убору з погонами на плечах, надіслано 29 грудня 1849 р.22. Л.Жемчужніков у своїх листах до О.Кониського згадував, що бачив у А.Лизогуба малюнок Т.Шевченка, на якому він зобразив себе маршируючим перед офіцером з написом "Як бачце", та листи з малюнками в них. Один з надісланих Лизогубам для продажу малюнків вони подарували Л.Жемчужнікову.
   Одночасно з автопортретами, було надіслано для продажу малюнок "Киргизький Бакса"23. Його купив за 50 крб. І.Лизогуб, а А.Лизогуб надіслав поету за нього гроші. Декілька років між А.Лизогубом і Т.Шевченком велося жваве листування. Скільки прохань поета виконали Лизогуби!
   Під час арешту рукописи, альбоми, малюнки та інші речі арештованого Т.Шевченка поліція 1847 р. передала київському губернатору І.Фундуклею. Але він лише частину речей відіслав у Петербург, решту залишив собі. На прохання поета повернути йому малюнки губернатор не відповів 24. У листі до А.Лизогуба від 22 жовтня 1847 р. Т.Шевченко з гіркотою писав: "Шкода, що я не покинув тойді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали у І.І.Фундуклея".
   За дружню підтримку поет щиро дякував своєму знайомому і з сердечною вдячністю відписував йому: "Спасибі вам за всі ваші блага!" На жаль, це листування обірвалося, влітку 1850 р. Шеф жандармів О.Орлов, проїжджаючи через Чернігів, викликав до себе А.Лизогуба як людину, яка сприяла Т.Шевченку в порушенні заборони писати й малювати, і категорично заборонив йому листуватися з Т.Шевченком, надсилати гроші, книги, папір, фарби, олівці. Не одержавши відповіді на свої листи, Т.Шевченко змушений був припинити листування з А.Лизогубом. Так і не здійснилась мрія Т.Шевченка, висловлена в листі до В.Рєпніної від 7 березня 1850 р.: "Не втрачаю надії, що випробуванню моєму прийде колись кінець. Тоді відправимось прямо в Седнів".
   Про заборону влади Т.Шевченко на засланні нічого не знав і ніяк не міг розуміти, чому А.Лизогуб не відповідає на його листи. "Единий друже мой! Не прогневались ли вы за что на меня? Думаю, думаю, вспоминаю и в догадках теряюся, не обретаю за собой вини ни единыя", - писав поет в останньому листі до А.Лизогуба з Новопетрівського укріплення21. Але відповіді він не отримав.
   Життя і творчість Т.Г.Шевченка в Седневі привернули увагу фольклориста і художника Л.Жемчужнікова, який неодноразово відвідував Седнів протягом 1853 - 1856 рр. У 1853 р. він зобразив флігель з майстернею і окремо її інтер'єр, адже саме у цьому приміщенні жив і працював Т.Шевченко під час свого перебування в Седневі.
   Згодом з'явилися малюнки "Дерев'яні ворота 1763 р." і "Сім'я Лизогубів, що скубе корпію", які були вміщені в альбомі "Живописна Україна". Л.Жемчужніков залишив цікаві відомості про липу, під якою любив відпочивати Шевченко, а також сприяв збиранню його літературної та мистецької спадщини. У листі до І.Шрага від 24 грудня 1910 р. Л.Жемчужников писав: "В виду близкого ювилея Т.Г.Шевченко прошу Вас поспешить с ответом: могу ли я выслать Вам портрет Шевченко, весьма интересный, им самим рисованный во время ссылки и подаренный им моему старому почтенному другу Е.И.Барановскому (которому теперь 91 год), в бытность его тогда Оренбургским губернатором с собственноручной его подписью" 28.
   У 1903 р. син А.Лизогуба - Федір спорудив у каштановій алеї свого парку, біля Червоного містка, пам'ятник Т.Шевченку. Художник О.Сластіон писав про нього: "Проживаючи літо 1903 р. ... у господарів старовинного маєтку Лизогубів, де колись гостював часто Шевченко, я сфотографував пам'ятник (погруддя) Т.Г.Шевченку, поставлений у тому місці каштанової алеї, де любив ходити замислений Тарас Григорович" 29. Згадав О.Сластіон і про те, що бачив у 1906 р. у Воскресенській церкві написану Т.Шевченком ікону "Різдво Богородиці" 30.
   Відомо, ще значна частина сільського духовенства на Україні брала участь у збиранні коштів на спорудження пам'ятнику Т.Шевченку в Києві, у проведенні по ньому панахид, незважаючи на протидію з боку єпархіального начальства. Так, у 1911 р. в Седневі протоієрей І.М.Піневич у день 50- річчя з дня смерті поета відправив по ньому панахиду, за що згодом зазнав гонінь і був переведений до Середньої Азії.
   У 1923 р. пам'ятник Т.Г.Шевченку перенесли в центр селища, де він височив, поки не був розбитий у роки окупації.
   У 1957 р. погруддя Т.Г.Шевченка було відновлено на історичному постаменті. У 1959 р. було відкрито ще один пам'ятник Т.Г.Шевченку. Бюсти для них виготовив уродженець Седнева Г.В.Бистревський. 29 січня 1961 р. у Седневі відбувся вечір до 100-річчя від дня смерті Т.Шевченка. Учитель місцевої школи І.Ю.Стратилат виступив із доповіддю на тему "Т.Шевченко у Седневі", а київські письменники Л.Смілянський, І.Гончаренко, І.Цинковський прочитали свої твори, присвячені поету. Самодіяльний хор виконав пісні на вірші Кобзаря.
   Музи, які ще й досі блукають стежками Лизогубівського парку, пробуджують до творчості наших сучасників -мешканців Седнева. Радують своїм поетичним словом Т.Блинець та С.Чугай, зачаровують творчою уявою учнівські роботи членів літстудії "Джерело" Я.Хоменка, М.Мозгової, Ю.Яценко, С.Католика (керівник - учитель української мови та літератури Н.Терещенко).
   Оживає чарівна нитка у руках місцевих майстринь З.Лук'яненко, В.Железняк, С.Черниш. Прикрашає школу вишитий портрет Т.Шевченка - робота нині покійного П.Книря. До Т.Шевченка, його пам'яті, як на прощу, як до життєдайного джерела, збираються художні таланти з усієї України. Гостинно приймає місцевий Будинок творчості митців з різних куточків світу. Художник А.Черниш, зачарований мальовничими краєвидами, відчувши, мабуть, особливий магнетизм цих місць, поселився у Седневі.
   Кобзар навічно залишився не тільки в історії Седнева, він знайшов притулок у душах і вдячній пам'яті мешканців містечка.

1.Сапон В. Призабуті стежки сіверянської Кліо. - Чернігів, 2003. - С.40.

2 Шевченківський словник. - К., 1977. - Т. 2. - С. 202; Сапон В. Седнів: історико-краєзнавчі етюди. - Ніжин, 2004. - С. 25.

3 Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. -К., 1991.- С. 189.

4 Цит. за : Жур П. Дума про огонь: 3 хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. - К., 1985. - С. 219.

5 Шевченківський словник. - К., 1976. - Т. 1. - С. 353.

6 Жемчужников Л.М. Мои воспоминания из прошлого. - Л., 1971. - С. 163.

7 Сапон В. Седнів... - С. 45.

8 Жемчужников Л.М. Мои воспоминания из прошлого... - С. 162.

9 Шевченко Т. Твори в п'яти томах. - К., 1979. - Т. 5: Автобіографія. Щоденник. Вибрані листа. - С. 255.

10 Чужбинский А. Воспоминание о Т.Г.Шевченке. - СПб, 1861. - С. 25.

11 Цит. за: Чернігівщина в біографії і творчості Т.Г.Шевченка. - Чернігів,
1961.-С. 222.

12 Там само.

13 Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. - К., 1994. - С. 163.

14 Цит. за: Сапон В. Призабуті стежки сіверянської Кліо... С. - 42.

15 Цит. за: Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка. -
К., 1959.-С. 99.

16 Цит. за: Сапон В. Седнів... - С. 45.

17 Жемчужников Л.М. Мои воспоминания из прошлого... - С. 123; Реп'ях С.
Тарасові сліди. - Чернігів, 1993. - С. 50 - 51.

18 Народ про Шевченка. - К., 1961. - С. 5.

19 Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський... - С. 224; Чернігівщина в
біографії і творчості Т.Г.Шевченка. - Чернігів, 1961. - С. 32.

20 Жемчужников Л.М. Мои воспоминания из прошлого... - С. 122.

21 Шевченко Т. Твори в п'яти томах. - К., 1979. - Т. 5: Автобіографія.
Щоденник. Вибрані листа. - С. 253.

22 Шевченківський словник. - К., 1976. - Т. 1. - С. 353.

23 Шевченко Т. Твори в п'ята томах. - К., 1979. - Т. 5: Автобіографія.
Щоденник. Вибрані листа. - С. 271.

24 Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський... - С. 264 - 265.

25 Шевченко Т. Твори в п'яти томах. - К., 1979. - Т. 5: Автобіографія.
Щоденник. Вибрані листа. - С. 253.

26 Там само.-С. 278.

27 Там само.-С. 285.

28 1.Л.Шраг: документа і матеріали / Упор. ВМ.Шевченко та ін. - Чернігів,
1997.-С. 140.

29 Жур П. Дума про огонь... - С. 217.

30 Шовкопляс Г.М., Шовкопляс І.Г. За покликом серця: пам'ятки історії та
культури в житті і творчості Т.Г.Шевченка. - К., 1990. - С. 52.

31 Тарас Шевченко: Документа і матеріали 1814 - 1863. - К., 1963. - С. 462.

Джерело: Шарпата Н.Тарас Шевченко у Седневі / Наталя Шарпата  // Містечко над Сновом: збірник статей і матеріалів / Т. П. Демченко (відп. ред) та ін. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - С. 1150-159.

Немає коментарів:

Дописати коментар