вівторок, 8 вересня 2015 р.

Гребницька Ольга Іванівна

   
   Гребницька Ольга Іванівна (16.09.1951 р.н.) – вчителька-україністка, Педагог з великої літери. Дівоче прізвище Андросенко. Народилася в с. Іванівка, в сім’ї колгоспників. У рідному селі навчалась у 8-річній школі, а середню освіту отримала в Анисівській середній загальноосвітній школі. В 1968 р. вступила до Ніжинського педагогічного інституту ім. М.В.Гоголя. Отримавши спеціальність учителя української мови і літератури, сама вибрала Новгород-Сіверський край для роботи в школі, поїхала в село Кірово, де працювала в 1972–1974 рр. Переїхавши в Чернігів, займалась викладацькою діяльністю в середніх школах № 22 і № 31, працювала методистом кабінету виховної роботи Чернігівського обласного інституту удосконалення вчителів, учителем і заступником директора Чернігівського колегіуму №11. Отримала ще одну вищу освіту – закінчила історичний факультет ЧДПІ ім. Т.Г. Шевченка. З 2006 р. викладає українську мову і літературу в Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Кваліфікаційний рівень – спеціаліст вищої категорії, звання – «Старший учитель» (1984),«Учитель-методист» (1988), Заслужений учитель України (1994), «Відмінник освіти України», переможець міського і обласного конкурсів «Учитель року–1999». Як кращу представницю чернігівської освітянської громади колеги делегували Ольгу Іванівну для участі в V з’їзді вчителів Української РСР (1987), ІІ з’їзду Творчої Спілки вчителів України (1993), Конгресу української інтелігенції (1995), Установчого, пізніше третього Конгресу Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Григорія Ващенка (1995 і 2000), Першого світового з’їзду Української Світової спілки професійних учителів (1997). У 2003 р. Ольга Іванівна брала участь у Міжнародній науково-практичній конференції «Григорій Ващенко і його роль у розвитку національних засад освіти і виховання в Україні», а в 2006 р. була делегатом ІV Всесвітнього форуму українців у Києві.

   Через художнє слово Ольга Гребницька навчає розуміти і цінувати красу світу, життя і мистецтва, успішно прищеплює молоді високі духовні цінності й патріотичні почуття. «До серця дійде лише те, що йде від серця», – говорить педагог. Це підтверджують і самі вдячні вихованці. Ось лише кілька думок і висновків, продиктованих почуттями до вчительки перших випускників Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою (тут вона працювала з часу заснування цього закладу – 1993–1998 рр): «Пишу Вам вже як курсант Академії СБУ. Дуже вдячний Вам за те, що навчили мене української мови. Під час вступних іспитів писав твір на вільну тему «Помирають матері, але не вмре ніколи мати». Дуже хвилювався, але екзамен склав успішно. У цьому, безперечно, є і Ваша велика заслуга» (Михайло Коваль); «Ви не просто вчителька, а людина, яка любить свою професію, яка хоче передати своїм учням усю красу, яка нас оточує. Вірте, Вам це вдається» (Ростислав Побідоносний); «Пише Вам ваш вихованець Трейтяк Андрій. Зараз я навчаюсь у Харківському інституті льотчиків ВПС. У цьому інституті навчається багато колишніх наших курсантів. Ми згадуємо Вас добрим словом. Хочу Вам подякувати за те, що, крім уроків української мови, Ви нам давали і уроки життя. Багато з ваших порад уже допомогли мені. Велике спасибі за все»; «Уроки української мови  і літератури закарбувалися в моїй пам’яті. Ми могли говорити про життя, про життєві  труднощі, могли порадитися з Ольгою Іванівною» (Богдан Пилипенко); «Мені здається, що уроки української мови і літератури були найважливішими з усіх інших. Вони збагачували духовно, давали можливість усвідомити себе, розвивали наше мислення» (Олексій
Бисько); «За три роки навчання в ліцеї мені понад усе запам’яталися уроки української мови і літератури, які проводила Ольга Іванівна. Вона з усіх сил намагалася зародити в наших серцях любов до рідного краю, до рідного слова. І це чудово вдавалося завдяки її щирій любові і повазі до нас» (Дмитро Лещенко); «Через десятиліття повернусь сюди, щоб висловити подяку Ользі Іванівні за науку, за уроки, які можна назвати справжніми уроками життя» (Анатолій Волосач); «Кращого фахівця, учителя я не зустрічав. І, мабуть, не зустріну. Хочу, щоб Ви знали: удома я спілкують українською мовою» (Євген Микитюк); «Судячи з усього, професію Ольга Іванівна обрала собі за велінням душі. Колись вона сказала нам: «Немає, мабуть, кращої долі, ніж у вчителя-мовника». Відчувалося, що від своєї роботи вона отримує справжню насолоду. Коли наша улюблена вчителька перейшла працювати в школу №31, як я заздрила її учням! (золота медалістка СШ № 22 Тетяна Заяць працює вчителем спеціалізованої школи з посиленим вивченням іноземних мов № 1 у м. Чернігові)».
    Ользі Іванівні імпонує сприятливий мікроклімат співпраці з ліцеїстами. Вона від цього почувається надзвичайно щасливою. Хоча не наділена прагненням надмірної поступливості й панібратства. У кожному її випуску є медалісти.
   А тепер думка колишньої колеги, а згодом – начальника відділу Чернігівського обласного управління у справах сім’ї та молоді Ніни Олексіївни Тимощенко: «Це природжений педагог. І навіть більше – педагог-психолог. Про Ольгу Іванівну можна говорити як про Людину, Вчителя, Особистість тільки з великої букви. Спасибі долі за такий подарунок у моєму житті, за те, що зустріла таку відповідальну, високопорядну, принципову і водночас ніжну й щиру Людину».
   Певно, якщо з усіх листів, відгуків, характеристик, публікацій, подяк, адресованих Ользі Іванівні, узяти лише по одній фразі, вийде неабияка повість про її життя, а головне – про сутність Учителя і Людини. Щира й чиста любов вихованців, глибока повага колег є найбільшою і найвагомішою нагородою для цієї незвичайної вчительки. Хоча й офіційних відзнак Ольга Іванівна має не те що колекцію – цілий архів. Серед них є й рідкісні, наприклад, медаль «Берегиня козацького роду» – нагорода Міжнародної організації Козацтво Запорозьке (2007 р.), Зірка «Патріот України», якою нагороджена в 2011 р. міжнародним проектом «Україна і українці – цвіт нації, гордість країни» за проявлений патріотизм і бездоганне служіння Україні.
   І ті, хто ходить в керівниках, і хто працює поряд з Ольгою Іванівною, постійно диву даються – як вона все встигає. Крім уроків, займається науково-методичною роботою, двічі керувала групою вчителів із перевірки робіт ЗНО, постійно виступає на науково-практичних конференціях усіх рівнів, пише рецензії на нові твори місцевих науковців, навчає правильно говорити українською через обласний радіоефір, публікується в престижних фахових журналах і місцевій пресі, проводить цікаві уроки-зустрічі з яскравими творчими особистостями. Життєве кредо Ольги Іванівни – працювати, творити нове, ніколи й ні на що не нарікаючи. Через своє слово-сповідь передає духовно багату й душевну щиру таємницю життя, спонукає кожного вихованця замислитися над розумінням і роздумами літературних творів. А свою громадянську позицію висловила в газеті «Чернігівські відомості» за 5 грудня 1991 р.: «Гарантією розквіту духовного і культурного є незалежність України. Намагання пошматувати Україну на якісь там окремі регіони марні і гріховні. І все це робиться на спекуляціях довкола нібито примусової українізації. Нехай живуть на нашій землі різні народи, нехай розвиваються їхні мови і культури. Закон про нашу українську мову, який повертає усіх до рідного слова, ні в чому не суперечить інтересам російськомовного чи іншомовного населення. І хіба це не законне право народу-працелюба, який за всю свою історію не завоював і клаптя чужої землі».
   Виступаючи перед ліцеїстами з нагоди Дня космонавтики і Дня ліцею у 2012 році, Ольга Іванівна сказала: «Ви – майбутні державотворці, отож візьміть у життя непересічну мудрість – заповітне слово Чернігівського князя Володимира Мономаха із його хрестоматійного твору «Повчання дітям», хоч і датоване 1117 роком, а яке близьке і зрозуміле сьогодні: не дозволяйте сильнішим знущатись над слабшими; не вбивайте; дотримуйтеся клятви; стережіться гордощів; поважайте старших і молодших; не лінуйтеся; стережіться пияцтва, брехні, розпусти; навчайтеся всьому доброму, порядному без лінощів. Тож гартуймо наш праведний дух і синівську волю заради щасливого життя в рідній Україні!».


Джерело: Літопис доль та днів минулих. Ч. 1. — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. - С. 150-152. 

Немає коментарів:

Дописати коментар