понеділок, 28 вересня 2015 р.

Шестовиця - табір слов'ян і вікінгів на Десні

З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ШЕСТОВИЦЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ

   Незважаючи на те, що унікальність Шестовицьких археоло­гічних пам'ятників для розуміння перебігу історичних процесів на теренах Центрально-Східної Європи доби становлення держав­ності й станового суспільства давно і беззаперечно визнається як зарубіжною, так і вітчизняною наукою, інформація про них і досі вкрай фрагментарна і уривчаста. Трагічна доля більшості перших дослідників Шестовиці, зазнавших шаленого тиску різних "ін­станцій" за потурання "буржуазній норманській теорії"", а то й ре­пресій, втрата частини колекцій під час бомбардування Чернігова в серпні 1941 р., депаспортизація інших після реевакуації, видан­ня матеріалів досліджень некрополя вже після смерті Д. Бліфельда його соратниками, відсутність повної публікації наслідків робіт на городищі й посадах призвели до числених непорозумінь, помилок і плутанини, що змушує нас ще раз звернутися до історії вивчення Шестовицького археологічного комплексу. 

ПЕРШІ ЗГАДКИ ПРО ШЕСТОВИЦЬКІ СТАРОЖИТНОСТІ

   Першу згадку про саме с. Шестовиця (Шостовичі) О. Русіна схильна вбачати ще в "Реєстрі Чернігівських границь", який вона датує 1527 р.7 Безпосередньо городище в с. Шестовиця вперше згадане в привілеї на Чернігів із Слабинським та Шестовицьким городищами, наданому у червні 1616 р. королівською канцелярією київському підкоморію Самуелю Горностаю. Проте, як зазначає П. Кулаковський, цей привілей, напевно, реалізований не був8; до того ж, у даному разі, судячи з контексту документу, йдеться про городище в центрі сучасного села. Городище ж на південь від села (в ур. Коровель), на нашу думку, вперше згадане в привилеї поль­ського короля Сигізмунда III від 25 березня 1625 p., яким затвер­джувалися кордони земельних володінь Чернігівського магістрату, що починалися "...od siola Szostowicz, miedle gory Szostowiczkiey <1 100-400="" 80="" br="" mackowskiego="" nbsp="" xviii="">   Зазначимо, що ні курганів, що тут знаходились, ні самого городища, розташованого на стрілці цього мису, О. Шафонский, всупереч розповсюдженій у науковій літературі думці, навіть не згадує, тоді як городище в центрі с. Шестовиця (в ур. Городище) і великий курган на окраїні села, в числі інших, потрапили на сторін­ки його праці. Описуючи старожитності Чернігівського повіту, він відзначає, що "между знаменитыми урочищами, доказывающими в древности бывшия военныя происшествия, во многих мес­тах находятся разной величины насыпные могилы и курганы; сверх того в 10 местах находятся земляные городки, городищами называемые, а именно:...
   9. В селе Шестовице, где и курган за оным селом стоит.
   Какия в прочем в сих городищах и около их были происше-ствія, кем, когда и на какой случай оныя построены, нет о том никакого сведения"11.
   Цікаво, що й інші дослідники кінця ХІХ-початку XX ст. (Філарет (Гумілевский), Д. Самоквасов, М. Константинович, П. Уварова) вказують у своїх зведеннях тільки городище в цен­трі села. Так, архієпископ Філарет у книзі п'ятій "Историко-статистического описания Черниговской епархии" відзначає, що "Доселе заметен здесь, на возвышенной площадке вал, с южной стороны упирающийся подошвою въ речку Десенку и с самими страшными обрывами, по которым трудно не только съехать, но и сойти пешему Место это называется городищем и городком. Вход в крепость былъ съ трёх сторон: в начале нынешняго сто­летия заметны были каменные столбы ворот...
   В версте от поселения на севере, против самой крепости, есть курганы, называемые могилами..."12.
   Практично водночас з ним Д. Самоквасов, який збирав у цей час матеріали для магістерської дисертації на тему "Древние горо­да России", вирішив здійснити перший досвід масового обліку на всій європейській території Російської імперії "древних земляных насыпей" - городищ і курганів. Розроблена ним спеціальна ан­кета з 12 пунктів, що передбачала досить докладний опис цих пам'ятників і була розіслана 1873 р. Центральним Статистичним Комітетом у циркулярному порядку по губерніях, областях і краях Росії, ще 1872 р. була апробована в Чернігівській і Курській губер­ніях. При цьому одним з основних джерел по Чернігівщині служи­ли "сведения, собранные преосвященным Філаретом"13. На ці ж матеріали спирався Д. Самоквасов і при підготовці доповіді "Севе-рянские курганы и их значение для истории", прочитаної 1874 р. на III Всеросійському Археологічному з'їзді в Києві. Неодноразово згадується Шестовицкое городище й у його наступних роботах14.
   Першими в поле зору дослідників потрапили кургани. Ще 1874 р. М. Константинович у доповіді на III Всеросійському Архе­ологічному з'їзді в Києві зазначав: "Недалеко от д. Шестовица, єсть З группы курганов, расположенных в луговой местности, ежегодно окружаемой заливною водою Десны"15. Він же відзначив, що шесто-вицькі кургани вже тоді піддавалися грабіжницьким розкопкам шу­качами скарбів. На деяких зруйнованих курганах М. Константинович провів контрольні розкопки, що зафіксували на дні грабіжницьких ям сліди похоронних кострищ із залишками трупоспалень. Ймовір­но, саме з таких "аматорських розкопок" і надійшов у 1870-х рр. до Археологічного музею Київського університету Св. Володимира меч, що походив з урнового поховання за обрядом кремації на стороні. Знахідка довгий час вважалася безповоротно втраченою, однак не­щодавно фрагмент її вдалося виявити серед предметів з невстановле-ним місцем походження у фондах Національного історичного музею України за допомогою архівних матеріалів шведського археолога Т. Арне: в одному з його зошитів з малюнками старожитностей музе­їв Києва (Antikvarisk topografiska arkivet: А 48 (1926), vol. 28) Ф. Ан-дрощук знайшов малюнок навершя цього меча з вказівкою на місце знахідки - "Шестовицы, Черниговского уезда", що, судячи із зобра­ження, відповідає типові X за класифікацією Я. Петерсена і датується Х-ХІ ст.16 Там же були виявлені й фрагменти ранньогончарної кера­міки - ймовірно, уламки урни з цього поховання17.
   Неординарні знахідки свідчили про винятковий характер пам'ятника, що не могло не привернути увагу фахівців. Ще 1905 р. співробітник Чернігівської губернської ученої архівної комісії П. Добровольский одержав від Імператорської Археологічної ко­місії "Відкритий лист" на дослідження поблизу с. Шестовиця18, однак, з ряду причин реалізувати цей задум не зміг. Трохи пізніше кургани в ур. Коровель згадують П. Уварова та Д. Самоквасов19.
   У цей же час до музею Чернігівської губернської ученої ар­хівної комісії надійшли знайдені місцевими жителями під час земляних робіт на території села скіфські бронзові наконечники стріл, срібні римські монети Марка Аврелія й Антоніна Августа, 2 бронзових браслети з кінцями, що розширюються, гунського часу, які демонструвалися на археологічній виставці під час роботи XIV Всеросійського Археологічного з'їзду в Чернігові у 1908 р. і привернули до пам'ятника додаткову увагу20. По завершенні роботи з'їзду вони надійшли у фонди Чернігівського з'єднаного історич­ного музею. Зокрема, у "Каталозі" музею згадані:
   "189. {Помилка. Повинно бути "109" - В.П.К.). Вещи, найденные на "Коровеле" у с. Шестовица, Черниговского уезда:
   Два браслета из латуни очень массивных с трубкообразными концами и прямолинейным орнаментом. Металлическая бляшка с двумя припаянными проволочками, очевидно служившая украше­нием. Железный наконечник стрелы, листовидный со стержнем.
     110 - 111. Два глиняных горшка. По словам доставившего -г. Свйриденка они стояли один на другом, в них находились угли и пережженные кости, а также и бронзовый наконечник стрелы"21. 

РОЗКОПКИ ПЛ. СМОЛІЧЕВА (1925-1927 рр.)

   Початок стаціонарних археологічних досліджень комплексу пов'язаний з ім'ям чернігівського археолога П. Смолічева*, який з 1923 р. працював завідувачем 2-го Чернігівського Радянського музею (колишнім Історико-археологічним музеєм Чернігівської губернської ученої архівної комісії) - найстарішому з 5, що іс­нували на цей час у місті, а після їхнього об'єднання в єдиний Чернігівський державний музей - завідувачем його археологічно­го відділу, водночас продовжуючи читати лекції в Чернігівському інституті народної освіти, де він викладав з 1919 р.22
   Навесні 1925 р. студенти Чернігівського інституту народної освіти були відряджені для проведення "політосвітньої роботи" на село. Один з них, Я. Поплавский, який був членом створеного в інституті 1922 р. студентського історико-архівного гуртка, по­трапив у с. Шестовицю, де зацікавився місцевими пам'ятниками старовини, їхнім станом і "отношением к ним" жителів села. По­вернувшись в Чернігів, Я. Поплавский повідомив у Чернігівський державний музей про факти руйнування курганів у Шестовиці в ході вирубки лісу, вибірки піску, розширення присадибних діля­нок та іншої господарської діяльності, "и опасном состоянии тех, которые остались". Усі спроби співробітників музею вплинути на місцеву владу з метою припинення руйнування пам'ятника ви­явилися безуспішними. Як відзначав П. Смоличев, "єдине, що міг зробити музей і що дійсно могло зберегти цінний науковий матері­ал - це запровадження розкопок"23. Учений звернувся до місцевої влади з проханням допомогти в їх організації. На проведення експе­диції були виділені кошти (359 крб.), і 5 червня 1925 р. П. Смолічев, найнявши за 3 крб. візника і ще за півтора карбованця - підводу для доставки майна і спорядження, прибув у Шестовицю. На весь пе­ріод польових робіт він зняв кімнату "зі столом" за 75 коп. на день у місцевого жителя К. Число.
   Крім самого П. Смолічева, у роботах брали участь ще кілька співробітників музею, а також студенти Чернігівського інституту народної освіти (головним чином, члени історико-архівного гурт­ка), і місцеві жителі, яким за роботу платили спочатку по 75 коп., а потім - по 1 крб. на день (усього за період експедиції робітники одержали 47 крб. 50 коп).
   П. Смолічев спочатку детально обстежив городище і його посад в ур. Коровель, зняв перший план цього комплексу і впер­ше описав його: "Городище має форму неправильного кола, або скоріш чотирикутника з великими округлими кутами. Із східного та західного боків круті спуски на луг; з південного боку, від по­логої оконечності коси городище відділено ровом та валом, що в сучасний момент зовсім зрівнялися з землею. З північного боку, від поля, городище відділено подвійним валом та дуже розореним ро­вом. Виїзд з городища, треба гадати, був на північ, але пізніше його залишки не збереглися. З півдня у валові мається спуск пізнього по­ходження, що зроблено з метою більш кращого з'їзду на луг"24.
   Для з'ясування культурно-хронологічної приналежності го­родища П. Смолічев заклав 2 невеликі (2,0 х 1,0 м) розвідницькі шурфи у південно-східній частині площадки. Судячи зі щоденни-кових записів і топографії пам'ятника, обидва шурфи потрапили на ділянки, де культурний шар був перекритий розплившимся на­сипом тіла валу, насипаного із сипучого материкового піску, який дослідник прийняв за материк і припинив роботи, зосередивши надалі всю свою увагу на розкопках курганів.
   Огляд території села й опитування його мешканців показали, що "вся місцевість, що оточує навкруги обидва городища, у свій час вкрита була могилами, від яких залишилися лише одиниці, що розміщені по садибам селян, особливо в південній частині села, ближче до Коровеля, а на останньому, у забудованій його частині, можна зустріти ще й тепер досить значні групи могил (у садибі Євгена Міха та суміжних з нею - 20 могил)"25.
   Кількість їх зменшувалася з катастрофічною швидкістю: "...злиденні в земельному відношення селяни шестовицькі ди­вилися на ці пам'ятки старовини як на зайву цілком річ, що без користі займала лише землю, якої й так було обмаль. Через це, у всякому більш-менш підходящому випадкові, а то й просто так, місцеве населення розкопувало й розорювало могили, утилізуючи їх площу. Могили швидко зникали, не залишаючи й сліду. Осо­бливо стосувалося це городища та могил, що були в самому селі, у садибах та навколо на полі. Необхідно селянинові влаштувати собі льоха, він копає його в могилі, що міститься в його садибі, по­трібно йому збудувати якусь будівлю або збільшити площу городу, а перешкоджає могила, - він не замислюється "розгрібає" її, зрів­нюючи з землею. Звичайно, речі, що знаходилися при цьому, коли навіть вони й були цілі (як, наприклад, посуд) або відразу на місці знищувалися ударами лопати, або роздавалися дітям (різні дрібні речі з заліза, бронзи, кості та інш.), що їх, граючись, закидали. Таким чином, велика кількість дуже цінного та цікавого матеріалу загинула назавше"26.
   Трохи більше пощастило курганним групам, що знаходилися за територією села. Одна з найбільших (саме про неї згадував свого часу М. Константинович), розташовувалася на південний схід від Шестовиці, на заливному лузі уздовж польової дороги на с. Слабин: "...Група "Коровель" міститься на трьох грядах, що протягнулися рівнобічно одна одній і нараховує більш як 80 могил, які частково гарно збереглися, а частково майже зовсім зруйновані. До 1919 р. місцевість, що зайнята могилами, була вкрита дубовим лісом, нині вже вирубаним до щенту. Тільки на третій гряді, праворуч від до­роги, могили заросли молодняком. Під час весняної поводі весь Цей луг заливається водою, і тільки верхівки 2-3 більших курганів залишаються незатопленими"27.
   Саме три останні курганні групи і стали головним об'єктом Досліджень експедиції. Для розкопок вибиралися як насипи без слідів ушкоджень, так і ті, котрі знаходилися в загрозливому ста­ні". Перед початком робіт курган обміряли і складали його опис. Насип кургану не розкопувався цілком, "на знос". Виходячи з мето­дики Д. Самоквасова, П. Смолічев розкопував кургани, головним чином, за допомогою квадратного шурфу, що закладався в центрі насипу й орієнтувався по сторонах світу. Шурф цей він називав спочатку "колодязем", а пізніше - "кесоном", іноді доповнюючи його траншеєю з метою прорізки курганного ровика.
   Неповне дослідження насипу кургану, з одного боку, приводи­ло до того, що поховання "...розкопувалися не в межах могильної ями, а разом з усією площею розкопу, що не могло не позначитись на якості спостережень", а з іншого боку - могло привести до про­пуску розташованих не в центрі насипу додаткових поховань або частини супровідного інвентарю, не говорячи вже про об'єкти, розташовані у міжкурганному просторі.
   Розміри шурфу ("колодязя", "кесона") коливалися від 3 х 3 до 5 х 5 м. У випадку, коли "горизонтальний обріз" ями виходив за межі "колодязя", його могли розширити. Для цього робили при­різку, що за формою і розмірами відповідала очікуваним контурам ями. "Кесон" могли розширити і під час розчищення поховання: "На могилі II* ...поширено колодязя для звільнення кінського кістя­ка, та з метою розрізати насип могили до східного її краю".
   "Кесон" у процесі робіт поглиблювали до рівня, на якому фік­сувалися контури поховальної ями або кострища. Зміни характеру заповнення відзначалися в щоденнику. Поглиблювалися доти, поки не з'являлися кісти або речі. Після цього поховання розчищалося за допомогою совка і ножа. До повного розчищення всі речі залиша­лися на тих місцях, де вони були виявлені. По завершенні фіксації поховання розбирали, а колодязь поглиблювали до материка.
   Розбирання і фіксація кострища проводилися не так, як у кур­ганах із трупоположенням. Якщо воно займало велику площу, його розділяли на "частки по одному квадратовому метру". Ряди квадратів нумерувалися арабськими цифрами по горизонталі і римськими - по вертикалі. Дослідження починали з кв. 1-1. Кожен наступний квадрат розчищали, описували і замальовували окремо, фіксувалися характер кострища, наявність кісток, знахідки.
   Зі змісту щоденника можна зрозуміти, що найчастіше розчи­щення поховань проводилв особисто П. Смолічев, тому що тільки він мав відповідну кваліфікацію і досвід. Нерідко це займало бага­то часу. Так, поховання в могилі II довелося розчищати протягом 5 годин. У випадку, коли поховання не вдавалося цілком дослідити протягом одного дня, на розкопі на ніч залишали сторожа. Лише іноді П. Смолічеву допомагали його колеги по роботі в музеї, що приїжджали на вихідні з Чернігова. Так, кострище в кургані IX він розбирав разом із С. Баран-Бутовичем, а парне поховання в курга­ні X допомагали розчищати директор Чернігівського державного музею М. Вайнштейн і В. Шугаєвський28.
   Як можна встановити, у польових умовах П. Смолічев робив тільки схематичні замальовки стратиграфическихрозрізів. Пізніше на їх основі для звіту складалися детальні описи і креслення. Гірше було з фотофіксацією. Музейний фотограф ретельно фіксував хід робіт, але тільки тих об'єктів, що були розкриті до моменту його приїзду. В окремих випадках дослідник замість фотографій робив графічні ескізи без дотримання масштабу. Супровідний інвентар описувався, а іноді фіксувався на спеціальних бланках, що збері­галися в музеї ще з дореволюційних часів. При графічній фіксації об'єктів П. Смоличев рідко застосовував прийняту в сучасній по­льовій практиці координатну сітку. Таким чином, креслення, вмі­щені в звітах П. Смолічева, є, скоріше, лише схемами і передають лише загальну картину.
  Подібна методика застосовувалася і при фіксації поховань. У польовому щоденнику містилася схема, на якій записувалися відстані між знахідками і їх взаєморозташування. Пізніше (вже в музеї) П. Смолічев на основі польових нотаток робив чистові малюнки для звіту, внаслідок чого вони значною мірою залежали від авторського сприйняття того або іншого об'єкта.
   Отримані знахідки після необхідної фіксації кріпилися стале­вим дротом по комплексах до заздалегідь заготовлених з жовтого картону планшетів, дрібні предмети і їхні фрагменти розміщу­валися в скляних коробках, що наклеювалися на планшети. Біля кожного предмета позначався подвійний номер: порядковий но­мер речі в складі комплексу й інвентарний номер конкретної зна­хідки відповідно до польового опису відповідного року*; у такому стані планшети зберігалися потім у музеї чи не до кінця минулого сторіччя. Вибірково проводилася консервація металевих виробів (у першу чергу - поганої збереженості) за допомогою полімерної смоли (що П. Смолічев вважав за тимчасовий захід, призначений зберегти знахідки для наступної реставрації), під шаром якої пред­мети з часом перетворилися на суцільний окисел.
   Перші ж досліджені кургани принесли яскраві знахідки. Найбільший інтерес з них являли, безсумнівно, дружинні похо­вання в камерних гробницях. Так, курган II, заввишки близько 1,5 м і діаметром 17,5 м, містив багате парне поховання з ко­нем у дерев'яній гробниці. Контури прямокутної могильної ями (3 х 2 х 2,4 м), орієнтованої довгою віссю по лінії північний схід - південний захід, фіксувалися з глибини 1,5 м. Стіни ями були обкладені деревом. Посередині ями розчищено 2 кістяки (більший - чоловічий, менший - жіночий), котрі лежали на спині, головами на північний захід. Жінка лежала ліворуч від чоловіка, ко­трий обіймав її лівою рукою. У ногах похованих, уздовж південно-східного краю могили лежав кістяк коня з підігнутими ногами, го­ловою на південний захід. Похованих супроводжував численний і різноманітний інвентар (меч, ніж-скрамасакс, кинджал, півтора десятки наконечників стріл, кістяні накладки, бронзова пряжка з орнаментом у скандинавському стилі Борре; наконечник спи­са, ніж, набір інструментів, 3 вагові кулясті гирки, срібне окуття турячого рогу, 2 стремена, намиста, 6 срібних лунниць і перстень, половинка арабського дірхема 927 р.* та ін.), докладно описаний у спеціальній літературі29.
   Усього за перший сезон П. Смолічев розкопав у різних групах 12 насипів (за каталогом Д. Бліфельда - 13; що є помилкою; кур­ган № ХІХ/24 досліджувався 1926 р), з яких 2 (№ П/36 і № Х/42) містили парні тілопокладення з конем у дерев'яних гробницях, одне (№ XII/145) - тілопокладення з конем у могильній ямі, 4 - із залишками кремації на місці (№ 1/18, № IV/102, № ІХ/31, № ХІ/144); ще 5, імовірно, були кенотафами (№№ ПІ/25, V/91, VI/ПЗ, VII/115, VIII/44). Окрім того, в каталозі Д. Бліфельда є ін­формація про те, що 1925 р. ще один курган (№ 146), який містив поховання за обрядом тілопокладення, був розкопаний на садибі Г. Саливон під час господарських робіт30.
   Численні (близько 400 одиниць) і яскраві знахідки із шесто-вицьких курганів викликали значний інтерес як у керівництва, так і серед учених. П. Смолічева в тому ж 1925 р. обрали дійсним членом Всеукраїнського Археологічного Комітету, а трохи пізні­ше - співробітником Комісії Лівобережної України при Історичній секції Всеукраїнської Академії наук (ВУАН)31.
   Усе це сприяло тому, що в наступному році роботи експедиції в Шестовиці були продовжені. З 12 досліджених курганів** 3 були кенотафами (№ XVII/62, № ХХ/51, № ХХІ/33), 2 містили залишки трупоспалення на місці (№ ХХІІ/93 і № XXIV/30), 1 - кремації на стороні (№ XVIII/26), 1 - (№ ХХІІІ/52 - тілопокладення); насипи №№ XIII-XVI, що знаходилися в ур. Рів за північною околицею села, були сильно ушкоджені, і ніяких слідів поховань виявити тут не вдалося. Більш-менш показові знахідки з них дали тільки 2 трупоспалення на місці (за каталогом Д. Бліфельда, того року П. Смолічев дослідив лише 7 насипів, оскільки розкопки кургану № ХІХ/24, як вже зазначалося, були помилково віднесені до робіт 1925 р.; про його ж роботи в ур. Рів - насипи №№ ХІП-ХУІ -взагалі не згадується).
    Утретє П. Смолічев виїхав у Шестовицю в 1927 р. Цього разу він розкопав 18 курганів, і серед них - ще одне парне дружинне поховання з конем у зрубній гробниці з багатим інвентарем, серед якого - срібний дірхем Ахмеда ібн Ізмаїла аш-Шаша першої поло­вини X ст. і меч типу V (№ ХХУ/110); рідкісне для території Київ­ської Русі поховання бойового коня (№ХХХУ/111)*; 3 трупоспален-ня на місці (№ ХХХІХ/138, № ХЬ/134, № ХЫ/135) та 1 на стороні (№ ХХХУШ/137); 3 кенотафи (№ ХХХІІІ/130, № ХХХІУ/31, № ХХХУП/136) і 9 (№№ ХХУІ/123, ХХУІІ/124, ХХУШ/125, ХХІХ/126, ХХХ/127, ХХХІ/128, ХХХІІ/129, ХХХУІ/132, ХІЛІ/133) -із тілопокладеннями в підкурганних могильних ямах (останні -у IV групі в ур. Узвіз, що вважається найпізнішою в комплексі, і де панування трупопокладень пояснюється, як правило, зростан­ням впливу християнства)32.
   Таким чином, у цілому за 3 сезони 1925-1927 рр. П. Смолічев розкопав у різних групах навколо Шестовиці 42 насипи, у тому чис­лі 16 - у І і 3 - у II групах по дорозі на с. Слабин (ур. Колодливо), 1 - в III групі (ур. Діброва), 11 - в IV групі (ур. Узвіз), 5 - у V групі на західній окраїні села (ур. Лиса гора або Защита), 2-у групі VI на садибах у північній частині села (північніше ур. Коровель) і 4-у VII групі на полі за північною околицею села (ур. Рів)33.
   Як свідчать документи, П. Смолічев планував продовжити до­слідження в Шестовиці34. Однак, у зв'язку з роботами, що почалися по зведенню Дніпрогеса, наприкінці серпня 1927 р. він, як і багато інших українських археологів, за дорученням ВУАК був переведе­ний у район будівництва для керівництва охоронними досліджен­нями в зоні затоплення, а в 1933 р. разом з іншими працівниками Дніпропетровського музею за обвинуваченням в українському бур­жуазному націоналізмі в адміністративному порядку був висланий у Середню Азію.35
   Внаслідок цього більшість його матеріалів так і залиши­лися невиданими. За час роботи в Чернігові він встиг опубліку­вати лише кілька невеликих за обсягом статей, які сам називав "предварительными". Значна частина колекції була депаспорти-зована або взагалі втрачена (як, наприклад, уся кераміка) під час II світової війни або евакуації. Вже після повернення з евакуації зникла вся музейна облікова документація, а нова складалася в 1946-1948 рр. людьми, далекими від археології, що істотно по­силило плутанину.
   Станом на 1948 р. у складі Шестовицької колекції нарахову­валося усього лише 410 одиниць збереження. Частина шестовиць-ких знахідок була помилково віднесена до складу інших колекцій, а понад 100 залізних предметів продовжують донині залишатися серед депаспортизованих речей, що зробило унікальну колекцію з Шестовиці надзвичайно складною для вивчення36. 

РОЗКОПКИ Я.В. СТАНКЕВИЧ (1946 р.)

   Дослідження комплексу продовжила в 1946 р. експедиція Ін­ституту історії матеріальної культури ім. М.Я. Марра АН СРСР під керівництвом Я. Станкевич*, що прибула до с. Шестовиця 1 серпня, відзначивши, що ".. .на правом возвышенном берегу реки /Десны-В.П.К./живописно раскинулось огромное, как большинство украинских сел, село Шестовицы. Живописные украинские хат­ки, утопающие в мягкой зелени садов, огороды села Шестовицы, раскинувшиеся в верхней части плато и по его склонам, тянутся вдоль реки на протяжении 3-4 км в направлении с севера на юг"37. Експедиція була організована з ініціативи і на кошти Інституту археології АН УРСР. До її експедиції входили також лаборант (співробітниця Державного історичного архіву Н. Мальцева) і науково-технічний співробітник (студентка історичного факультету Ленінградського університету Н. Пронкіна). На земляних роботах була задіяна бригада дівчат-колгоспниць с. Шестовиці.
   У процесі робіт дослідниця вела польовий щоденник, у якому щодня ретельно фіксувала все, що відбувалося, а також особисто проводила графічну і фотофіксацію досліджуваних об'єктів. В міру надходження знахідок велися рукописні польові описи (окремо по городищу і поселенню та по курганному могильнику). Крім того, велися також "Опись антропологического материала Шестовиц-кой археологической єкспедиции 1946 г." (1 сторінка, 13 позицій, у тому числі 2 останні - з розкопок на городищі) і аналогічний опис (в оригіналі - без заголовка) остеологічного матеріалу (3 сторін­ки, ЗО позицій, з курганів, розкопок на городищі й посаді, а та­кож підйомний матеріал з території комплексу і всіх обстежених місць у його окрузі).
   Після повернення до Ленінграду цей щоденник ("Дневник раскопок Шестовицкого могильника и городища в 1946 г.", 9 стор.; і його фактичне продовження - "Сводка данных по курганам, выбранных из полевого дневника" І напис чорнилом рукою Г. Кор-зухіної - В.П.К.І - ще 8 стор. машинопису, всього 17 стор.) був передрукований і в машинописному варіанті зданий в архів 1ІМК АН СРСР як "Приложение к отчету"; при цьому він був істотно змінений як текстуально, так і структурно: замість хронологічно­го (поденного) принципу подачі, інформація була згрупована по об'єктах (курганах і городищу). Це зробило більш зручним озна­йомлення з дослідженими комплексами, але неминуче призвело до появи ряду різночитань. Останнє, очевидно, було викликано прохан­ням ученого секретаря Інституту археології АН УРСР Р. Виєзжева передати матеріали про роботи Я. Станкевич до архіву ІА АН УРСР. Згідно акту передачі від 6 червня 1961 р., підписаного завідувачем групи Слов'яно-російської археології Ленінградського відділення ІА АН СРСР М. Каргером і вченим секретарем ІА АН УРСР Р. Виєзжевим, до Києва передавалися:
   "1. Дневник Шестовицкой археологической экспедиции 1946 г.
   2. Отчёт о полевой работе Шестовицкой археологической экспедиции за 1946 г. (рукопись - 15 стр.) с приложением - днев­ник раскопок Шестовицкого могильника и городища в 1946 г. (рукопись - 14 стр.).
   3. Краткий предварительный отчёт о работе Шестовицкой экспедиции летом 1946 г. - машиноп. - 2 стр.
   4. Полевые чертежи Шестовицкого могильника - 18 шт.
  5. Полевые чертежи Шестовицкого поселения - 6 шт.".
    Нова "Опись материалов Шестовицкой экспедиции 1946 г. под руководством Я.В. Станкевич" складалася з двох частин:
I. Городище і поселення (22 стр., 870 од.).
II.Могильник (7 стр., 71 од.).
   У Ленінграді ж був складений і "Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции летом 1946 г.", що, скоріше, можна назвати коротким оглядом результатів робіт експедиції, ніж звітом у сучасному розумінні (8 стор. машинопису). У його тексті також є деякі різночитання в порівнянні з текстами щоденників. До Зві­ту додавався досить великий і детальний альбом ілюстрацій, що складався з 35 таблиць, що включають 2 плани (могильника і го­родища), 32 фотографії, наклеєні від 2-х до 4-х екз. на сторінку, 5 польових креслень і 19 таблиць знахідок (фото фрагментів керамі­ки і предметів, часто вирізаних по контуру і змонтованих у таблиці, до 20 предметів на 1 таблиці). Малюнки речей і кераміки в аль­бомі відсутні. Однак, у фотоархіві Інституту історії матеріальної культури в Санкт-Петербурзі знаходяться ще 38 таблиць, на яких наклеєні фотографії (з них на двох - по 2 фотографії). На кожній з таблиць проставлені по 2 штампи: у правому верхньому куті -"Ин-т истор. матер, культуры им. Н.Я. Марра Ак. Наук СССР.
Фотоархив. Ин. №_____ ; у лівому верхньому куті - "Институт

археологии. Фотоархив. Шифр неп______ . Шифр фото._______ ."
   Серед них - 3 фотокопії планів (у т. ч. - план усього Шестовиць-кого комплексу - городища з посадом і могильника, що відсутній в альбомі), 1 план розкопу на городищі, 7 планів курганів або по­ховань у них, 1 фото загального виду городища, 1 загальний вид могильника, 4 фото розкопок курганів, 25 фото речей і кераміки, З таблиці малюнків кераміки і 7 таблиць малюнків речей. Частина з них представлені також в альбомі, інші (зокрема, таблиці малюн­ків) - тільки у фотоархіві.
   Отже, усього Шестовицкая експедиція працювала 34 дні, з 2 серпня по 14 вересня 1946 р. За цей час Я. Станкевич заклала траншею 16 х 2 м (розширену в ході робіт за рахунок прирізок до 62,5 м2) на південно-західній ділянці площадки городища, у пів­нічній і південній частинах якої були виявлені 2 землянки нечіт­ких обрисів з розвалами глинобитних печей і велику господарську яму38 Пізніше, під час обговорення підсумків робіт Я. Станкевич на секторі слов'яно-російської археології Інституту історії ма­теріальної культури АН СРСР, деякі співробітники останнього спробували обвинуватити її в тім, що "углублённая часть жилищ не была полностью расчищена, в связи с чем границы полузем­лянки окончательно не были выяснены"39. Крім того, експеди­ція досліджувала 7 курганів: 6 - на лузі, на захід від городища і 1 - біля сільського цвинтаря.
   Відповідно до традицій тієї епохи, "в процессе работы экспедиция помимо основной работы проводила политпросвет-работу среди колхозников, разъясняя значение археологических памятников для изучения древнего прошлого нашего народа. Кро­ме того была проведена экскурсия студентов МГУ - участников Черниговской археологической экспедиции и несколько экскурсий школьников с. Шестовицы".
   Паралельно у вільні хвилини Я. Станкевич проводила обстежен­ня городища і його околиць, а також зробила "глазомерную съемку городища" (11 вересня) і його фотофіксацію, склала "сводный план курганов и городища".
   "В конце работы экспедиции с целью проверки характера и мощности культурного слоя селища на его территории в 0,35 м (за 35 м- В.П.К.) к северу от вала городища и таком же расстоянии от западного края плато был заложен пробный раскоп размерами 6 х 2 м ориентированный с севера на юг, ...в котором на дне ...обрисовались очертания четырех "западин", ...уходящих в за­падную и восточную стенки раскопа..."40.
   У тексті Звіту будь-які датування об'єктів не приводяться; у публікації ж Я. Станкевич відзначає, що "на вскрытой части территории городища не наблюдается по находкам культурный слой ранее X в.".
   Відсутні в тексті Звіту і згадки про обстеження стінок проти­танкового рову 1941 р., що прорізали західний край мису на від­стань до 1,5-2 км - від городища до ур. Узвіз і далі по краю тераси: "Наличие рва на столь значительной территории значительно по­могло исследовать стратиграфию возвышенного берега и зафик­сировать многочисленные выходы здесь культурного слоя".
   І все-таки, головним об'єктом інтересу експедиції були кур­гани. Як відзначила Я. Станкевич, "наиболее выдающимся па­мятником является Шестовицкий курганный могильник", тим більше, що результата розкопок 1925-1927 рр. "не были полнос­тью опубликованы до смерти П. Смоличева, так и не успевше­го завершить свой план полного исследования Шестовицкого могильника"41.
    "Шестовицкий курганный могильник ранее, видимо, занимал огромную территорию на протяжении всего села Шестовицы, а на юго-западе выходя за пределы села".
    Дослідження курганів почалися з їх загального огляду: "2 -VIII. В 11 часов вышли осматривать курган. Два кургана распа­хиваемых имеются у сельского кладбища - засажены картофелем. Оба кургана как указали местные жители начали раскапываться в Советское время с момента организации колхозов, поэтому на­сыпи сохранились. Курганы... были очень высокие, один из них копан ямой, но заровнен при запашке".
   "Против южного конца деревни несколько курганов имеются на возвышенности у края соснового леса, из них наиболее ясно выражен один блюдцеобразной формы, порос соснами".
   "Сохранившаяся в настоящее время южная часть Шесто-вицкого могильника расположена в 2-х км к юго-западу от села Шестовицы. Когда направляешься к могильнику со стороны села, при спуске с возвышенного плато надпойменной террасы р. Десны - перед взором внизу расстилается величественная кар­тина, вдоль пойменной заливной террасы р. Десны вытянулись холмообразные курганные насыпи, постепенно пропадающие в утренней дымке"42.
   "Большинство из них раскопаны, все наиболее крупные курганы имеют в центре глубокую заплывшую яму прямоугольной формы (колодец), средние насыпи все имеют следы небольших заплывших ям, по несколько на каждом кургане, оставшиеся б. м. (більш-менш - В.П.К.) сохранившиеся насыпи имеют округло-уплощенную блюдцеобразную форму".
   "Житель с. Шестовиц Граб, (один з робітників експедиції П. Смолічева - В.П.К.) с которым я беседовала указывал, что в крупном кургане в групке к лесу - было обнаружено погребение одного коня (он сторожил его три ночи), с него-то и была сделана вырезка для Черниговского музея - сгоревшая, как мне сообщил Уч. секр., во время войны. Он также указал что весь мыс и вся возвышенная часть дер. Шестовицы наз. "Коровель" ранее была покрыта курганами. Т. к. эта часть возвышенности распахивается под посев то вполне понятно что при средних размерах и доволь­но расплывчатой форме курганов они быстро исчезают, остальное доканчивает ветер развеивая остатки погребений".
   "На другом конце Шестовиц в 1 км по дороге в направлении к Клепкам - место называется Шерепейки или Черепейки - был курган и стоял дуб... Далее в 1 /4-2 км - поле Хоркеничи (хутор) ранее были курганы, сейчас совершенно распаханы. ...Очевидно что ранее на территории с. Шестовиц существовало как городище с селищем так и огромных размеров могильник, остатки которо­го прослеживаются в виде единично сохранившихся курганов на усадьбах отдельных крестьян - так, по улице Гаевского про­тив двора Никиты Поповича - вырытый на ледник по ул. от 5-ти углов у Василя - большой курган с огромным дубом, наполовину вырытый под ледник - причем как указ. нашли кости и "саблю".
   Дослідженню кожного кургану передував досить детальний опис його форми, розмірів і стану, наявність ровика. "В процессе работ Шестовицкой археологической экспедиции курганные на­сыпи раскапывались на снос с оставлением крестовидной пере­мычки ориентированной по сторонам света, снимавшейся по мере необходимости при вскрытии погребений". Це підтверджують і включені до альбому ілюстрацій фотографії. Після зняття дерну насип кургану розкопувався "по штыкам" до виявлення залишків тризни чи кострища або виявлення контурів могильної ями. На фотоплівку фіксували, судячи зі щоденникових записів, загальний вигляд поховання і найбільш цікаві його деталі, у т. ч. й інвентар. В особливих випадках кількість знімків могла збільшуватися в міру необхідності. Так, при дослідженні парного поховання з конем (курган № 6 за Я. Станкевич), крім трьох знімків загаль­ного вигляду насипу, знятих до початку робіт (№№ 30096-30098) і трьох фотографій, що зафіксували контури плями могильної ями в південно-західному, південно-східному секторах і в центрі кур­гану після зняття брівок (№№ 30103-30105), "сделаны 6 снимков, общий вид с С-3 стор., Ю-В стор., детали погр. обручи с шариками (набір скляних шашок - В.П.К.), лошадь отдельно и еще два общих снимка погребения" (№№ 30108-30109, 30101, 30098-30099), а також "вид с Ю-В стор. и парное погр. после раскрытия вещей из-под бересты". Крім того, до альбому ілюстрацій були включені також 27 фотографій речей після їх реставрації, знайдених у кур­гані, змонтовані в таблиці.
   Розчистку і наступне розбирання поховань проводили Я. Стан­кевич і її співробітниці Н. Мальцева і Н. Пронкіна; графічну і фотофіксацію проводила сама Я. Станкевич. Речі запаковували прямо на розкопі, в окремих випадках (курган № 6) у недодослі-дженого поховання залишали на ніч чергових.
   По завершенні робіт був знятий план могильника: "12 - IX. С 12 ч. дня вышли на курганы для производства глазомерной съемки курганной группы на дороге в с. Слабино. До вечера почти закончили наносить центральную группу курганов.
   13 - IX. С утра продолжали глазомерную съемку курганной группы, работали с перебоями ввиду проходящих дождей и града. Съемка была закончена к середине дня. Вторую половину дня за­нималась составлением сводного плана курганов и городища".
   Усього, таким чином, у 1946 р. експедиція Я. Станкевич роз­копала 7 насипів, з яких 1 виявився кенотафом (курган № 1); 1 - містив залишки трупоспалення на місці, прорізаного трупопо-ложенням (датування останнього давньоруським часом викликає певні сумніви), що, у свою чергу, було прорізано декількома похо­ваннями в трунах XIX ст. (курган № 7 у цвинтаря); 4 - трупоспа­лення на місці на рівні древнього горизонту (кургани №№ 2-5); і одне - парне поховання чоловіка і жінки з конем (курган № 6). Останнє, безсумнівно, виявилося найцікавішим комплексом у роз­копках 1946 р. і було майже повною аналогією поховання в кургані II з розкопок П. Смолічева.
   Описавши коротенько результати розкопок і знахідки, Я. Стан­кевич переходить до головної частини, заради якої, очевидно, і була організована експедиція 1946 р. - до викриття "лженаучных те­орий норманистов". Констатуючи, що "рассмотренное нами по­гребение представляет захоронения воина-дружинника вместе с женщиной-рабыней", вона зазначає, що "скандинавские археологи, в частности Т. Арнэ, всячески пытаются доказать скандинавское происхождение погребений в камере Шестовицкого могильника, на основании же распространения на территории Скандинавии (Бьорко в Мелеаре, Годебу и др.). Подобное объяснение являет­ся весьма натянутым. Так, обряд погребения в могильной камере имеет древние традиции на южной части территории СССР, где он известен уже в скифских памятниках и лишь значительно по­зже _ в ІХ-Х в. Распространяется на территории Киевщины и Черниговщины.
   Что касается массово-распространенного на Шестовицком могильнике обряда трупосожжения с последующим помещение костей в сосуд-урну, то многочисленные аналогии его мы найдем у ряда восточнославянских племен"43.
   Відзначимо, що ще як мінімум один курган (№ 2) містив похо­вання дружинника з конем за обрядом спалення на місці: "насыпь содержала остатки кострища диам. до 2,3 м с разбросанными на нем сожженными костями, частично помещенными в сосуд-урну и довольно разнообразным инвентарем." Тут були знайдені "железный обломок рукояти (кинжала?), стержень с прикипевши­ми бронзовыми пуговками, древолазный (ледоходный - В.П.К.) шип, лировидное кресало, удила с прямыми псалиями, прямо­угольная пряжка и фрагменты оковок, бронзовое поясное кольцо, точильный оселок с отверстием, обломки костяного складного гребня...44". Кроме сосуда-урны, содержавшего находки и кальци­нированные кости, на кострище было найдено еще два горшка-стравницы. Среди всего, наряду с разнообразными предметами конской упряжи и предметами украшения встречены бронзовый ажурный наконечник ножен меча с изображением птицы с распростертыми крыльями". Крім того, тут же "среди костяных изделий, встреченных в рассматриваемом нами кургане имеется представляющая исключительный интерес фрагментированная костяная скульптурная поделка в виде стрежня, законченного скульптурным изображением головки дракона. Поверхность по­делки покрыта прекрасным плетеным орнаментом, как бы оже­рельем опоясывающим голову дракона, ниже расположено изо­бражение птицы, её крыльев и хвоста". При цьому Я. Станкевич навіть тоді не змогла не визнати, що "прекрасный плетеный орна­мент Шестовицкого экземпляра, пожалуй, говорит в пользу его северного скандинавского происхождения"45.
   Усе це не могло не поставити дослідницю в складне станови­ще: визнавши, що "имеющийся в нашем распоряжении материал пока еще недостаточен для решения вопроса об этнической при­надлежности Шестовицкого могильника", Я. Станкевич змуше­на була все-таки "прийти к окончательному выводу", що "общие черты встреченной здесь культуры с культурой соседних восточно­славянских племен, позволяют отнести Шестовицкий могильник к числу славянских памятников" і "высказать предположение, о принадлежности исследованных нами памятников славянскому племени северян"46. 

РОЗВІДКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ О.О. ПОПКА (1946-1947 рр.)

  Якщо роботи П. Смолічева та Я. Станкевич концентрувалися, головним чином, навколо комплексу пам'ятників в ур. Коровель, то проведення першого суцільного обстеження археологічних об'єктів на всій теритррії села та його округи пов'язане з ім'ям О. Попка*, який у 1946-1947 рр. у складі Чернігівської експедиції ІА АН УРСР під проводом Б. Рибакова (Москва) та В. Богусеви-ча (Київ) обстежив обидва береги Десни від Чернігова до Остра. В ході розвідки він описав 82 пам'ятники археології, у т. ч. -і старожитності Шестовиці (2 городища, 4 поселення і могильник, у складі якого дослідник виділив 6 груп)47.
  Опис пам'ятників О. Попко розпочинає з городища в центрі села, що знаходилось "на високому мисі берега Десни над р. Де-сенкою (стариця Десни - В.П.К.) в урочищі Городище. За формою нагаудує чотирикутник, розміром 270 х 160 м. Поверхня, де роз­міщувалося городище, рівна, схили круті, місцями (особливо зі сходу) обривисті. Тепер заняте будівлями і садибами. З напільного боку збереглися залишки розораного і місцями знесеного валу з ровом. Висота валу до 5 м, ширина по основі до 12 м. Глибина рову 1,5-2,0, ширина до 8 м. Городище поділене внутрішнім ро­вом і валом на дві рівні по довжині частини. Внутрішній вал та­кож сильно зруйнований і краще зберігся зі сходу. Висота його 1,5-2,0 м, ширина по гребеню 3-5 м. Рів заплив і має глибину 1,25 м, ширину до 6 м. Культурний шар, товщиною до 1,25 м, розораний і перекопаний різними будівельними роботами. У ньому виявлено кераміку, вироби з металу, скляні браслети та намистини, шмат­ки перепаленої глини, глиняну обмазку, уламки кам'яних жорен, шлаки вугілля, дрібне каміння, кістки тварин, птахів і риб. Керамі­ка ліпна і гончарна. Перша зустрічається лише в південній частині городища. Вона в основному товстостінна з домішками шамоту та жорстви і належить до ранньороменського типу VII—VIII ст. Гончар­на кераміка датується ІХ-ХШ ст. Трапилися також уламки амфор".
   Із заходу до городища, відзначає О. Попко, прилягає відкрите поселення, "витягнуте вздовж берега широкою смугою зі сходу на захід і займає досить велику площу, забудовану сучасним селом. Культурний шар значно насичений знахідками, подібними голо­вним чином, до культурних знахідок на городищі. Кераміка гон­чарна ІХ-ХШ ст.".
   Наступне селище розташоване "за 2 км на північ від села в напрямку до с. Києнки, в урочищі Селище. Тут в кручі висо­кої надзаплавної тераси Десни простежується культурний шар не­значної товщини. На поселенні знайдені уламки ліпної кераміки VII-VIII ст. і уламки гончарної кераміки ІХ-ХШ ст., шматки пере­паленої глини, каміння, вугілля і кістки тварин".
   Наступним згадується комплекс в ур. Коровель: "Городище за 1 км на південний захід від села в урочищі Коровель. Займає кі­нець видовженого мису з крутими схилами до долини Десни зі сходу, півдня і заходу. Розміри городища 150 х 80-100 м. Поверхня його рівна, дещо понижується на південь. Для надання південному краю городища заокругленої форми і відокремлення від нього по­хилої частини мису, південно-східна оконечність мису відрізана від городища ровом глибиною до 4 м, шириною до 8 м. Тут же простежуються і сліди валу. З напільного північного боку горо­дище відрізане валом і ровом. Городище посередині перетинає ще одна оборонна лінія з валу та рову. Внаслідок багаторічного розорювання вали та рови збереглися погано. Висота зовнішнього валу - 0,5-1,0 м, ширина по гребеню - до 4 м; глибина зовніш­нього рову 0,5 м, ширина 6 м. Висота внутрішнього валу 0,5 м, ширина по гребеню до 3 м, глибина внутрішнього рову 0,5-0,7 м, ширина до 6 м. В'їздів на городище, напевне, було два - з півден­ного сходу і північного заходу.
   Культурний шар потужністю до 1-1,2 м, насичений керамікою. В ньому зустрінуто металеві та кістяні вироби, скляні браслети та намистинки, яламки кам'яних жорен та шифера, шматки перепа­леної глини, металеві шлаки, кістки тварин, риб та птахів. Серед залізних виробів під час обстеження городища трапився леміш від плуга. Тут же були зафіксовані залишки житлових комплексів.
   Кераміка ліпна і гончарна. Ліпна кераміка в основноому тов­стостінна з незначною домішкою піску і значною домішкою шамоту та жорстви, горбкувата, зі слідами неохайного згладжування бурого кольору. Вінця прямі або злегка відігнуті назовні, іноді прикрашені по зрізу пальцевими защипами чи косими насічками. Тут же зустрі­нуто кераміку з меншою домішкою шамоту, зі згладженою та лоще­ною поверхнею. Вся кераміка відноситься до періоду II—IV ст. н. е. Є і ліпна кераміка VII-VIII ст., вона виготовлена більш ретельно, зі значною домішкою піску і незначною домішкою шамоту, іноді жорстви, поверхня її більш рівна і менш шерехата. Гончарна кера­міка типова для періоду IX—XIII ст.
   Поселення безпосередньо біля городища, з півночі від нього. Займає значну частину мису на ур. "Коровель". Грунт піщаний, культурний шар до 0,6 м товщиною. У північно-західній частині по краю обрива у видувах піску помітні невеликі прямокутні площадки з дуже твердим покриттям з попелу і вугілля, насичені керамікою, уламками перепаленої глини, уламками кам'яних жо­рен, шифера, залізних предметів і шлаків. Тут же при обстеженні було знайдено уламки залізного лемеша від плуга і серпа. Сліди подібних площадок помітні в зсувах по краю по всьому поселенні, вони залишилися від жител, розташовувались по краю поселення і згоріли. Гончарна кераміка датується ІХ-ХШ ст.
   Довгий час городище і поселення в урочищі Коровель розо­рювались, а у 1955 р. засаджено сосновим лісом".
   Унікальною є інформація О. Попка про виявлене ним на не­великому підвищенні правого берега Десни, на південь від села, поселення в ур. Торчин, що вже тоді активно руйнувалося річ­кою. В береговому обриві дослідник зафіксував культурний шар, насичений керамікою ХІІ-ХШ ст. та пічиною. Ур. Торчин небез­підставно розглядається науковцями як одне з місць проживання напівкочових васалів чернігівських князів - торків, що входили, вірогідно, до потужного об'єднання чернігівських ковуїв, відо­мих як за літописними повідомленнями, так і за згадкою "Слова о полку Ігоревім". Проте неодноразові спроби знайти зазначене поселення позитивних наслідків не дали; ймовірно, його рештки знищені річкою, що саме в цьому районі активно прорізає високий правий берег.
   Та чи не найбільше уваги приділив О. Попко описові Шесто-вицького курганного могильника. Судячи з усього, саме вони були покладені Д. Бліфельдом, з урахуванням свідчень інших дослід­ників, в основу поділу некрополя на групи. Його інформація цінна Ще й тим, що частина з описаних ним курганів після того були зни­щені. На думку О. Попка, "Шестовицький курганний могильник належить до числа найбільших на Чернігівщині і за своїми розмі­рами поступається лише Чернігівському і Седнівському. Піщаний грунт, багаторічні розорювання і природні руйнування призвели до того, що значна частина цього могильника знищена. Зараз від нього збереглися кургани лише в таких місцях:
  1) У середині села на садибах на північ від городища виявлено п'ять курганів, у тому числі один великий. Кургани дуже розорані.
   2) У північно-східній частині села в урочищі Кургани два ве­ликих сильно розритих кургани на місці значної групи, розораної кілька років тому під городи. Недалеко на схід зберігся один не­великий курган на лузі.
   3) На північ від села в урочищі Курганьє три майже цілком роз­ораних кургани на місці великої групи, розораної наприкінці XIX ст.
   4) На південний захід від села на полі під лісом п'ять курга­нів, серед яких один великий. Вони сильно розорані.
   5) На південний захід від села, у північно-східній частині уро­чища Коровель на береговій терасі в чагарнику п'ять невеликих курганів, висотою 0,5-1,0 м. За свідченням місцевих жителів, ра­ніше в урочищі Коровель знаходилось багато курганів, що розта­шовувалися групами і поодинці.
   6) На південний захід від села поблизу мису Коровель по дорозі у с. Слабино в урочищі Дуброва або Колодливо виявлено 107 курганів в заплаві Десни недалеко від берегової тераси. У пів­денному напрямку вони поширюються до старого русла річки, а з півночі й південого заходу відокремлені лісом. Площа могильника близько 500 х 300 м, в основному рівна, задернована і місцями за­росла кущами терну. Кургани поділяються на три групи: східну, середню і західну.
   Перша група - східна, налічує 80 курганів, розташованих лан­цюгом з південного заходу на північ. Деякі з курганів сильно розсу­нулись. Висота їхня від 0,5-1,0 до 1,0-1,5 м, окружність від 15-20 м до 20-30 м. Дванадцять великих курганів мають висоту від 2 до 4 м і окружність від 40 до 50 м. Форма курганів сферична або у вигляді зрізаного конуса. Деякі з них обведені рівчаками з перемичками і без них. Рівчаки дуже замулені і біля деяких курганів ледве помітні.
   Друга група - середня, налічує 12 курганів, розташованих па­ралельно до першої за 80 м на південний захід від неї. За формою і виглядом вони аналогічні до курганів першої групи. Розміри дев'яти з них невеликі - висота 0,5-1,0 м і 15-25 м в окружності; три кургани висотою до 2 м і окружністю до 40 м.
   До третьої групи - західної, входять 18 курганів, розташова­них ланцюжком паралельно до перших двох і недалеко від них, на краю лісу. Всі кургани великі - висотою 3-4 м і окружністю до 60 м. Два з них сферичні, сильно розсунулися; три мають форму зрізаного конуса.
   Всі кургани в урочищі Дуброва розкопані і зараз не існують"48. (Остання інформація відсутня у звіті О. Попка і, судячи з усього, додана вже наприкінці 1960-хрр. - В.П.К.).

ДОСЛІДЖЕННЯ І.І. ЛЯПУШКІНА (1947 р.) 

   1947 р. комплекс обстежувала і Дніпровська Лівобережна екс­педиція ПМК АН СРСР під керівництвом І. Ляпушкіна*, яка оглянула пам'ятки Шестовиці 8-9 липня 1947 р. (увечері 8 липня - городище в північній частині села, в ур. Городок, 9 липня - городище і його посад в ур. Коровель).
   Вірогідно, у зв'язку з тим, що городище в селі було щільно за­будоване приватними садибами і на початку липня чи не вся їхня площа була засаджена городами, І. Ляпушкіну не вдалося не лише закласти тут бодай розвідкового шурфа, але й навіть зібрати під­йомний матеріал. Як відзначив він у своєму щоденнику, "Вечером осмотрели городище в центре села (около церкви). Крутой мыс вдающийся в долину р. Десны с сев. части села - отрезан от плато слабо выраженным валом и рвом, склон мыса крутой и высокий (25-30 м). Следов укрепления со стороны долины Десны незамет­но. Обследование территории городища (вся занята огородами) наиболее характерной части, не дало ничего. Следов культурных остатков не обнаружено".
   Наступного дня у польовому щоденнику, який він вів особис­то, І. Ляпушкін запише: "С утра осмотрели поселение, располо­женное к Ю-3 от села. Поселение занимает мыс, выступающий в южном направлении в долину р. Десны и прилегающее к нему плато. Общая протяженность территории, на которой встречены культурные остатки простирается с юга на север до 1,5 км. Шири­на узкой части мыса около 100 м.
   Вся площадь усеяна черепками глиняной гончарной посуды, шлаками железа, костями животных и т.п. Встречаются куски не­обработанного красного овручского (?) шифера. Мощность куль­турного слоя местами (судя по отложениям) достигает до 0,7-0,8 м.
   Вдоль западной стороны поселения (в сторону леса) проло­жена канава (траншея?) глубина до 1,5 м. Канава идет строго с юга на север {залишки протитанкового рову часів війни - В.П.К.). В обрезах стенок канавы хорошо прослеживается культурный слой. В восточной стенке, метрах в 150 ("к северу " - додано в публі­кації 1961 р. -В.П.К.) от склона в долину реки обнаружен разбитый, но почти полностью сохранившийся горшок, заполненный углями и пережженными костями. Горшок сфотографирован и взят вместе с содержимым (содержимое на месте не разбиралось)".
   На фотографіях виразно видно, що у пісчаному грунті відбула­ся руйнація стінок рову, завдяки чому, мабуть, і вдалося помітити горщик. У звіті автор наводити вже додаткову інформацію: "Горшок находился на глубине около 40-50 см от дневной поверхности. Боль­шая часть его была в материке (песчанистая глина). Цвет горшка оранжево-красный. Он имеет хорошо выраженный, почти горизон­тально отогнутый венчик. А по краю венчика - с внешней стороны проложена бороздка... Большая часть поверхности горшка, начиная от плечиков, покрыта врезными горизонтальными линиями"49.
   Залишки поховання, дослідженого І. Ляпушкіним, на думку О. Веремейчик, за місцем розташування знаходяться ближче до ур. Узвіз. Але серед курганів цієї групи (IV за Д. Бліфельдом) не зафіксовано поховань за обрядом кремації, лише інгумації в мо­гильних ямах, що датуються кінцем ХІ-ХІІ ст.50 Мабуть, тому
   Д. Бліфельд і відніс зазначене поховання X ст. до V групи, де виявлені рештки тілоспалень на місці та на стороні: воно, певно, фіксує пів­денну межу групи.
   У західній стінці протитанкового рову, дещо північніше від поховання, виявлено "зольное скопление, содержащее большое количество шлаков", а також знайдені уламки гончарної давньо­руської кераміки.
   Значний інтерес для фахівців становить і опис городища ур. Коровель: "Конец мыса длиною около 100 м отделен от плато двумя валами, сохранившимися весьма слабо (распахивается). Склон мыса к долине также имеет вал и ров.
   Бросается в глаза диспропорция между незначительным ко­личеством курганов и размерами поселения".
   У своїх більш пізніх публікаціях І. Ляпушкін практично по­вторює занотовану в звіті та щоденнику інформацію51, додаючи лише, що внаслідок розкопок 1946 та 1948 рр. на городищі, окрім давньоруських матеріалів, також "установлено наличие отложе­ний славяно-русской культуры роменско-боршевского типа", проте скептично зауважує, що "некоторые исследователи (Д. Бліфельд -В.П.К.) полагают, что роменский слой Шестовицкого поселения следует датировать VII-VIII и даже УІ-УПІ вв., однако никаких данных в обоснование этого положения не приводится"52. 

РОБОТИ Д.І. БЛІФЕЛЬДА (1948,1956-1958 рр.) 

   Ще більш масштабні (особливо для того часу) дослідження провів у Шестовиці Д. Бліфельд, що знаменувало початок нового етапу в дослідженнях комплексу*.
   Причина нового звернення до добре відомого, здавалось би, вже на той час пам'ятника, крилася в тому, що в 40-50-х рр. XX ст. у СРСР поновилася боротьба з норманізмом у всіх його проявах. Зокрема, аналізуючи поховальні пам'ятки Русі, один з провідних на той час археологів-русистів Б. Рибаков категорично заявив: "Ни о каком варяжском происхождении владельцев срубных гробниц не может быть и речи"53. Наслідки робіт Я. Станкевич, попри всі її спроби буквально "за вуха" притягнути шестовицькі поховальні старожитності до місцевого слов'янського населення, виявилися недостатньо переконливими, через що Д. Бліфельду і було доручено провести нові дослідження пам'ятки.
   Чудово розуміючи, що вирішити питання етнічної прина­лежності населення за матеріалами лише некрополів неможливо, Д. Бліфельд справедливо вирішив розпочати роботи з досліджень на городищі, де він заклав, головним чином, у південно-східній і центральній частинах майданчика, 3 траншеї і 5 розкопів, загаль­ною площею 398 м2. При цьому один з розкопів був досліджений не повністю: ряд його квадратів (2x2 м), що розкривалися в ша­ховому порядку, залишилися не розкопаними.
   Проведені роботи дозволили Д. Бліфельду не тільки відкрити ряд різночасових житлових і господарських об'єктів, але і запропо­нувати в цілому переконливу попередню культурно-хронологічну схему розвитку городища, що включала зарубинецький, ранньоро-менський* і давньоруський етапи. Останній за керамічним матері­алом дослідник схильний був розділяти на 2 періоди: ІХ-ХІ ст., представлений 2 господарськими ямами, і XII—XIII ст., до яко­го були віднесені 2 житла. Одне з них (№ 2) мало заглиблений на 1,2 м котлован підпрямокутних обрисів (4,(М-,5 х 3,5-4,0 м), у північно-східному куті якого знаходилася округла глинобит­на піч. Існування другого житла (№ 1), що частково перекривало попереднє, від якого на глибині 0,5 м зафіксований лише слабооб-палений округлий у плані "черінь печі" діаметром 1,5 м, при повній відсутності будь-яких слідів наземної частини або контурів котло­вану, сьогодні викликає певні сумніви. Не вдалося тоді Д. Бліфельду визначити і час спорудження на майданчику оборонних споруд, і характер внутрішнього планування городища.
   Розкопки Д. Бліфельда на городищі дали численні та яскраві знахідки, з-поміж яких за своїм значенням виділяється, безсум­нівно, знайдена у верхніх шарах заповнення житла візантійська висла свинцева печатка (діаметр 23-24,5 мм) із зображенням шестикінечного патріаршого хреста на трьох (?) сходинках і грець­кого напису по колу (на аверсі) та п'ятирядковим грецьким напи­сом (на реверсі), що належала одному з високопоставлених чинов­ників візантійської адміністрації - примикірію, імператорському протоспафарію і логофетові генікону Леву. На думку В. Булгакової, зазначений тип молівдовула датується 900-912 рр., а його знахідка на городищі пов'язана, швидше за все, з регламентацією положень економічних статей русько-візантійського договору 907 р.54
   Крім того, з метою вивчення характеру культурних нашару­вань на площадці городища, дослідник заклав траншею 70 х 1 м (за інформацією його щоденника та звіту про розкопки), що про­різала північну і центральну частини майданчика городища, по­чинаючи від підніжжя напільного (північного) валу. Траншея ця була доведена до рівня материка, коли, за спогадами учасників експедиції, до Шестовиці прибула комісія з Інституту археології АН УРСР на чолі з директором акад. П. Єфименком та партор-гом С. Бібіковим. Побачивши розмах робіт на городищі, П. Єфи-менко нібито сказав Д. Бліфельду: "Вистачить... займатися! Тебе сюди послали спростовувати "норманскую теорію", ось і копай кургани". Як би там не було, нові дослідження підтвердили, що об'єкти в згаданій вище траншеї нижче рівня материка не лише не розбирались, але навіть і не фіксувалися, як були залишені нероз-копаними й ряд квадратів у останньому розколі. На посаді роботи 1948 р. обмежились довивченням кількох дуже пошкодженних об'єктів XII—XIII ст. в ур. Узвіз, що їх автор також схильний був вважати житлами55.
   Для початку Д. Бліфельд провів власну топозйомку некропо­ля, розподілив насипи по виділеним группам, описав їх та здійснив підрахунки кількості курганів. На жаль, сам дослідник не встиг за­вершити підготовлену за наслідками робіт монографію (чи не на­важився це зробити, враховуючи тогочасну політичну ситуацію?); його рукопис, оприлюднений лише 1977 р., через 11 років піс­ля смерті вченого, підготували до видання співробітники відділу давньоруської археології ІА АН УРСР А. Сміленко (дружина Д. Бліфельда) та О. Паршина. Саме цим, вірогідно, й пояснюєть­ся чимала кількість різночитань та неточностей у тексті видання, у т. ч. - і при підрахунку кількості курганів, про що детальніше йтиметься нижче.
   Нумерацію груп Шестовицького некрополя Д. Бліфельд, на відміну від О. Попка та інших дослідників, розпочав зі скупчен­ня курганів у заплаві річок Десни та Жердови, поділивши їх на З частини: І (східна, в ур. Колодливо) - 105 насипів (за Я. Стан­кевич - 77; згідно О. Попку - 80); II (середня, в ур. Колодливо) -11 насипів (за Я. Станкевич - 9; згідно О. Попка - 12); III (за­хідна, в ур. Діброва) - 20 насипів (у Я. Станкевич не врахова­на; згідно О. Попка - 18). Зазначимо при цьому, що П. Смолічев нарахував усього у всіх трьох групах на лузі понад 80 курганів. У IV групу дослідник виділяв кургани в ур. Узвіз, де П. Смолічев нараховував до 15 насипів, що, на думку Д. Бліфельда, на час його робіт вже не збереглися. V групу вчений локалізував в ур. Защита, або Лиса гора, на західній околиці села, від якої на той час вціліло З насипи (ще 5 розкопав 1927 р. П. Смолічев). Нарешті, до VI гру­пи він відніс кургани в південній частині села, на садибах селян поблизу мису Коровель, де, як він вважав, П. Смолічев нараховував до 20 насипів, з яких 1925 р. останній розкопав 2 (з Додатку самого Д. Бліфельда з'ясовується, що принаймні один з них - № 146 - був розкопаний селянами в ході господарських робіт); тоді як у звіті Я. Станкевич йдеться про декілька курганів, а у О. Попка - про 5.
   Фактично, окрім перерахованих груп, Д. Бліфельд визнав і іс­нування VII - в ур. Рів, за північною околицею села (вздовж доро­ги на Чернігів), де станом на 1926 р. залишалося лише 4 насипи, які тоді ж розкопав П. Смолічев (кургани XIII-XVI за нумерацією останнього, в яких не було виявлено ніяких слідів поховань). На­решті, в схемі могильника, за Д. Бліфельдом, не виділені в окремі групи описані О. Попком насипи в ур. Кургани, в північно-східній частині села (з великої колись групи тут залишалося лише 2 пошко­джених кургани та 1 - на лузі, на схід від попередніх), на північ від села, в ур. Курганьє (О. Попко зафіксував 3 розораних насипи); а також кургани поблизу кладовища (1 з двох, що вціліли, 1946 р. розкопала Я. Станкевич).
    Усього, за наведеними в монографії даними, "за цей час бу­ло досліджено 106 курганів в різних могильних групах", тоді як у Додатку йдеться про 147 розкопаних насипів (не враховуючи дослідження М. Константиновича). Це дало підстави Д. Бліфель-ду стверджувати, що "Шестовицький могильник можна вважати зараз майже повністю дослідженим... Він є одним з найбільш досліджених давньоруських могильників на Чернігівщині і на Україні взагалі"56.
   За порадою директора Інституту археології АН УРСР П. Єфи-менка, дослідження курганів велися широкими траншеями, що про­різували центральну частину насипу із заходу на схід із залишенням контрольної бровки посередині, яка потім, після фіксації страти­графії, розбиралась. 1948 р. Д. Бліфельд розкопав 12 насипів (10 -У І гр. і по 1 - у II та III), що нумерувалися римськими цифрами від І до XI (один насип не мав порядкового номера, в підсумкову нумерацію він увійшов під № 9); 1956 р. - 23 (17 - у І гр., 4 - у II та 2 - у Ш), що нумерувалися арабськими цифрами від 1 до 26 (при Цьому №№ 10 та 23 пропущені). Лише 1957 р. Д. Бліфельд, судя­чи з польової документації про наслідки досліджень (28 насипів - у І гр., 4 - у V), спробував запровадити певну єдину нумерацію, яку продовжив 1958 р. (28 курганів у І гр. та 4 - у III). При під­готовці матеріалів досліджень некрополя до видання нумерація розкопаних курганів була докорінно перероблена; всі насипи отри­мали нові порядкові номери арабськими цифрами (від 1 до 147), після яких у дужках зазначався рік дослідження та початковий но­мер, наданий тим чи іншим дослідником у звіті. Це значно спрос­тило користування звітами та публікаціями різних років, проте, на жаль, і тут не вдалося уникнути певних накладок та непорозумінь.
   За наслідками досліджень Д. Бліфельд розподіляв кургани за розмірами насипу на 4 групи: маловиразні (заввишки 0,10-0,20 м при діаметрі 5-8 м); малі (відповідно, 0,25-0,5, в окремих випад-ках-до 0,75 м та 8-10 м); середні (1,0-1,3 м та 10-15 м) та великі (1,5-2,0 м та 15-16 м, в одному випадку - 21 м); за поховальним обрядом - на 5 груп: тілоспалення на стороні та на місці, тіло-покладення у звичайних ямах та в камерних гробницях, кенотафи (меморативні насипи в пам'ять про тих, хто загинув на чужині). Серед "додаткових елементів обряду" він відзначає наявність кру­гових ровиків, кісток жертовних тварин, стравниць (посудин із жертовною їжею чи питвом), випадків псування зброї тощо57.
   Нарешті, Д. Бліфельд здійснив спробу "простежити майнову і соціальну диференціацію суспільства", зазначивши, що "у Шесто-вицькому могильнику саме дружинні поховання займають особливе місце. їх можна поділити на 4 групи, що різняться складністю обряду і обсягом інвентарного комплексу": "поховання воїна-дружинника", "поховання воїна з конем", "поховання дружинника з жінкою" і "поховання воїна з жінкою і конем". Загалом до числа дружинних дослідник (з урахуванням кенотафів) схильний був відносити до 30 поховань58.
    Проте найбільш складним для дослідника, враховуючи "бо­ротьбу з норманізмом", що в 1950-1960-х рр. набула чергового загострення, було визначення етнічного складу Шестовицького некрополя, і особливо - що "радянські історики і археологи не заперечують факт при­сутності невеликої кількості варягів на Русі", Д. Бліфельд, водно­час, мусив розвінчувати теорії Т. Арне та X. Арбмана "про наявність скандинавських колоній на Русі", що "служили начебто осередками норманського панування над східними слов'янами". Відтак, ви­знаючи, що "близько 20 поховань Шестовицького могильника ... відзначені скандинавськими речами", дослідник мусив зазна­чити, що "наявність скандинавських елементів у Шестовицькому могильнику ... не свідчить про існування тут скандинавського поселення чи скандинавської колонії, як звичайно твердять у та­ких випадках норманісти... Відносна чисельність скандинавсько­го елемента в Шестовицькому могильнику обумовлена самим характером давньоруської Шестовиці, як місцем зосередження дружини, у складі якої були і норманни"59. Ця ж думка прозвучала і в підсумковій доповіді вченого "Деякі риси побуту за матеріала­ми Шестовицького могильника", прочитаній у листопаді 1961 р. на засіданні відділу археології слав'янських племен та міст Київської Русі Інституту археології АН УРСР. Підсумовуючи дискусію, він визнав, що "наличие в Шестовице варяжских погребений говорит, что они жили в определенных отведенных для них местах". Його підтримали М. Брайчевський, В. Довженок, В. Петров та інші на­уковці зазначивши, що "нечего бояться признания того факта, что в составе древнерусской дружины были наемники - варяги, явле­ние типичное для всех стран".
   I все ж, у посмертно виданій монографії Д. Бліфельд не втри­мався від спростування гіпотези Б. Рибакова, що "Шестовиця займає місце одного з вторинних боярських центрів і дорівнює літописному Оргощу або Седневу", зауваживши, що "дані Шестовицького мо­гильника не дають можливості віднести Шестовицю до боярських Центрів..., а вказують на особливе значення цього могильника"60. 

РОЗВІДКОВІ ТА ОХОРОННІ ДОСЛІДЖЕННЯ 1970-х-початку 1990-х рр.

   Незважаючи на унікальний характер Шестовицьких старо-житностей, роботи на пам'ятці після 1958 р. надовго призупини­лися. Лише наприкінці серпня 1970 р. експедиція Чернігівського історичного музею і археологічної секції Обласної організації Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури під керівництвом М. Попудренко* провела збір підйомного матеріалу на поселенні в ур. Коровель, оглянула курганний могильник в запла­ві Десни, але для досліджень не знайшла жодного непошкодженого насипу. Тому об'єктом розкопок стали два курганоподібні під­вищення заввишки до 0,5 м, розміщені на узліссі в ур. Діброва. В обох досліджених курганах слідів поховань не виявлено - вірогід­но, це були кенотафи61. Під час робіт експедиції було також відкрите поселення XIII-XIV ст. в ур. Пойма, на правому (західному) березі Деснянської стариці Коровель, на якому членами експедиції на роз­ораному полі була знайдена мініатюрна (4,2 х 3,6 см) різьблена іконка XIII ст. з пірофіліту із зображенням погруддя св. Миколая в парадному одязі, з Євангелієм у лівій руці і складеною в благопобажальному жесті правиці.
   1971 р. під час робіт у Подесенні пам'ятник оглянув Лівобе­режний розвідзагін Інституту археології АН УРСР під проводом М. Кучери" та О. Сухобокова***62. Наприкінці 1975 р. залишки трьох груп могильника (на підвищеннях у заплаві на захід від городища) були знівельовані бульдозером і розорані місцевим колгоспом, у зв'язку з чим пам'ятки ур. Коровель навесні 1976 р. обстежувались автором. У ході розвідки вдалося довивчити ще 2 розораних кургани з рештками поруйнованих поховань за об­рядом кремації, на яких знайдені уламки двох посудин, фрагменти бронзових орнаментованих накладок, зафіксувати рештки зруйно­ваного кар'єром житла ХІ-ХП ст. на північно-західній околиці по­саду (в ур. Узвіз), а також обстежити городище в ур. Коровель63.
   У 1979-1980 рр. безпосередньо на майданчику городища, всу­переч чинному законодавству з охорони пам'яток історії та культури, було розпочато будівництво бази відпочинку обласного управління автотранспорту "Автомобіліст", що призвело до значних (площею до 500 м2) пошкоджень культурного шару пам'ятки. Завдяки втручанню відділу охорони пам'яток Чернігівського історичного музею, Інституту археології АН УРСР, Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури та обласної прокуратури, бу­дівельні роботи вдалося припинити, а для спорудження бази виді­лити нову ділянку за межами пам'ятки, в північно-східній частині мису, за 1,5 км на північ від городища в ур. Коровель. Того ж року зазначена ділянка була обстежена експедицією археологічної секції Чернігівської обласної організації Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури на чолі з головою секції О. Шекуном*, який заклав тут 7 траншей, 15 шурфів і 1 розкоп загальною пло­щею близько 100 м2, де вдалося виявити 2 пошкоджених траншеями воєнних років поховання X ст. за обрядом тілоспалення на місці.
   Кострище являло собою залишки горілого дерева у вигляді двох плах, шару попелу та вугликів, завтовшки до 0,25 м. Тут же знаходились два горщики-урни. Один із них (зі збитим вінцем) був заповнений землею, а в нижній частині - дрібними кальциновани­ми кісточками. Другий невеличкий горщик-урна з вертикальним вінцем був заповнений щільно укладеними кальцинованими кістка­ми дитини, серед яких черепні, трубчасті, а на дні - 4 молочні зуби. Зверху він був перекритий частиною горщика з прямим вінцем. Ні в горщиках, ні на кострищі інших знахідок не виявлено64.
   За 2,5 м від цього поховання досліджена невелика яма, за­глиблена в материк на 0,45 м. На дні ями знайдені значні шматки горілого дерева та нижня частина великого горщика-урни, запов­нена землею та невеликою кількістю перепалених кісток. Вияв­лені поховання слід віднести до VI курганної групи. Спроби65 пов'язати знахідки з одним курганом і датувати їх другою поло­виною Х-початком XI ст. навряд чи можна сприйняти - відстань між посудинами завелика для цього, а характерні ознаки посудин не дозволяють, на наш погляд, виносити їх за межі X ст.
   Неподалік у шурфах знайдені уламки кераміки доби бронзи (II тис. до н. е.), київської культури (3-5 ст. н. е.), а на мису, роз­ташованому на протилежній стороні яру, - кераміку доби бронзи та милоградської культури (І тис. до н. е.).
   У 1983-1984 рр., у зв'язку з відведенням нової ділянки під будівництво ще однієї бази відпочинку (Чернігівської філії КПІ) в ур. Сад Льодового в північній частині мису (як тоді вважа­лося, за межами поширення культурного шару), загоном Шес-товицької експедиції Інституту археології Академії наук УРСР та Чернігівського історичного музею під керівництвом автора було закладено 27 розкопів і ряд траншей загальною площею 2870 м2, на яких досліджено понад 100 об'єктів* господарсько­го й промислового призначення Х-початку XI ст., а також кіль­ка зруйнованих ними поховань першої половини - середини X ст. та визначена північна межа поширення культурного шару на цій ділянці посаду 66.
   Тоді ж, влітку 1983 р. в північній частині городища з метою отри­мати повний перетин валу для з'ясування часу його спорудження, по лінії північ-південь, за декілька метрів на схід від стародавнього (пів­нічного) в'їзду, через який і зараз проходить польова дорога, була за­кладена траншея І (20 х 4 м). Роботи на траншеї дозволили з'ясувати, що безпосередньо над материком* залягає шар з ранньогончарною керамікою другої половини IX ст., а також зафіксувати основні етапи ремонтів та перебудов північної смуги укріплень до середини XIII ст. Крім того, 2 розвідкових розкопи розбиті в північно-західній части­ні городища (досліджено 3 поховання ХУШ-ХІХ ст.) та на обрізаній південним ровом стрілці мису, де частково зафіксовані рештки вели­кої споруди (башти) та виявлено ще одне пізнє поховання 67.
   Водночас курганним загоном експедиції під проводом О. Моці на площі II курганної групи були виявлені залишки двох не дослідже­них раніше курганів. Роботи здійснювались за допомогою траншей та шурфів, що прорізали грунт до рівня материка (до 0,4 м).
   У першому кургані знайдено скелет чоловіка у неглибокій ямі, орієнтований головою на захід з невеликим відхиленням на південь. На фаланзі правої руки виявлено уламок дротяного кільця, ще один уламок цього ж кільця розчищено біля п'ят. Під скелетом чоловіка 40-45 років зростом 177,4 м (визначення П. Покаса), про-стежено сліди деревного тліну.  
  Неподалік від попереднього, на рівні передматерика були ви­явлені залишки підпрямокутної (2,0 х 2,05 м) камери, орієнтованої по лінії захід - схід. У її заповненні знайдені розрізнені кістки людини та 11 залізних цвяхів.
   Залишки зруйнованого грабіжницькою ямою поховання жін­ки (30-35 років, зростом 160 см, за визначенням П. Покаса) та Дитини виявлені на глибині 1,2 м від сучасної поверхні у пере-відкладеному стані. У східній частині могили розчищені рештки Дерев'яного відра та скриньки, оббитої залізом. Серед кісток на дні камери виявлені дві срібні підвіски і низка намистин та дві стулки черепашки з просвердленими отворами68.
   Селищним загоном експедиції (О. Шекун) того ж року про­водились охоронні роботи на селищі Х-ХШ ст. Рів-ІІ північніше с. Шестовиця, в зоні спорудження Чернігівської об'їзної автодороги (розкрито понад 1400 м2 на північно-східній околиці поселення, де відкрито 2 садиби середини XIII ст., що розмежовувалися огорожею стовпової конструкції, з житлами, ремісничими та господарсько-побутовими спорудами та ямами). Садиба А, на якій виявлено 7 будівель (у т.ч. - 2 житла) і три господарські ями, мала площу 480 м2; садиба Б розташована в другій лінії забудови, за 45 м від садиби А, і досліджена частково на площі 190 м2, де досліджено 2 житла, кузню з розвалом горна і льох.
   Обидві садиби загинули в пожежі в середині XIII ст. (вірогід­но, восени 1239). В одній з них на підлозі на рівні горілого шару розчищений кістяк молодої жінки (25-27 рр. за визначенням П. По-каса), між шийними хребцями якої виявлено залізне вістря стріли69.
   У 1984-1985 рр. експедицією Чернігівського історичного му­зею під проводом О. Шекуна проведені розвідкові роботи на селищі другої половини ХШ-середини XIV ст. в ур. Заплава, за 600 м на південний захід від городища Коровель, де двома невеликими роз­копами частково досліджено рештки однієї з п'яти зафіксованих на поселенні садиб70.
   Нарешті, обмежені за обсягом дослідження (близько 70 м2, частково розкрито 2 (?) споруди та кілька господарських ям VII та ІХ-Х ст.), проведені 1993 р. у північно-західній частині горо­дища експедицією Київського національного університету імені Т. Шевченка (Ф. Андрощук)71. 

РОБОТИ ШЕСТОВИЦЬКОЇ МІЖНАРОДНОЇ АРХЕОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ (1998-2008 рр.)

   Можливість продовжити дослідження Шестовицьких пам'яток виникла тільки у 1998 р. силами Міжнародної українсько-російсько-норвезької експедиції Інституту археології HAH України (О. Мо-ця*) та Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Шевченка (В. Коваленко**) за участі Норвезького Університету науки та технологій, Інституту археології (м. Трондхейм), Брян­ського державного університету імені І. Петровського, Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній", Чер­нігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського та (з 2001 р.) учасників Міжнародної літньої польової школи моло­дих археологів з понад 30 університетів та музеїв України, Росії, Білорусі, Болгарії, Канади, Македонії, Норвегії, Польщі, Швеції, Японії та інших країн світу. Упродовж 1998-2008 рр. експедиці­єю було розкрито на городищі понад 2300 м2, на посаді - понад 3000 м2 та на подолі - понад 820 м2.
   З-поміж завдань, поставлених перед Шестовицькою Міжна­родною археологічною експедицією, головними були:
- з'ясування часу побудови фортифікаційних споруд на горо­дищі та основних етапів їх перебудови;
- вивчення стратиграфічної колонки нашарувань у різних час­тинах пам'ятки;
- дослідження соціально-топографічної структури комплексу, з'ясування ролі й місця в ній кожної з його складових;
- виділити місцеві та іноетнічні елементи в культурі місцевого населення;
- провести суцільне обстеження округи Шестовицького комп­лексу з метою виявлення невідомих досі ділянок поширення куль­турного шару;
- перевірити стан збереженості на території некрополя груп поховань, що вважаються знищеними ще на початку XX ст.;
- як підсумок, розкрити повністю половину території городи­ща, що дозволить вперше у світовій практиці розробити натурну реконструкцію середньовічного дружинного табору з наступним створенням на його основі історико-культурного заповідника, який поєднував би функції "живого" музейно-туристичного комплексу (з виставками археологічних знахідок, з діючими середньовічни­ми майстернями, об'єктами харчування з середньовічною кухнею, турнірними поєдинками, показовими тренуваннями з фехтування, стрільби з лука, верхової їзди тощо) та наукового центру, в якому щорічно проводились би подальші археологічні дослідження, на­укові семінари та конференції12.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГОРОДИЩА В ур. КОРОВЕЛЬ 

  Як зазначалося, матеріали Шестовицького археологічного комплексу в ур. Коровель, як і раніше, залишаються недостат­ньо відомими. Якщо курганні старожитності Шестовиці, завдяки публікаціям П. Смолічева. Т. Арне, Я. Станкевич і Д. Бліфельда, давно введені до наукового обігу, то дані про синхронні їм горо­дище і посад обмежуються, як правило, їхнім топографічним описом і загальною інформацією про хронологічні рамки існування пам'ятника Тим часом, обсяг археологічних досліджень, про­ведених за цей час на городищі (близько 3200 м2) і його посадах
(близько 6200 м2) і подолі (понад 800 м2), безсумнівно, дозволяє вже зробити певні висновки.
   Городище Коровель знаходиться на південь від с. Шестови-ця, на вузькому і довгому мисі, що більше, ніж на 1 км виступає в заплаву Десни і її правої притоки р. Жердова. Археологічні дослі­дження городища пов'язані з іменами П. Смолічева (1925 р.; 4 м2), Я. Станкевич (1946 р.; 62,5 м2), Д. Бліфельда (1948 р.; 398 м2), (ф. Андрощука (1991 р.; близько 70 м2) і автора (1983 р.; 100 м2). У 1998 р. дослідження городища відновлені Міжнародною експе­дицією Інституту археології HAH України і Чернігівського дер­жавного педуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. За 11 сезонів у різних частинах площадки розкрито вже близько 2400 м2 (з урахуванням 125 м2 на стрілці мису).
   Городище неправильної округлої форми (площа понад 1 га), розташоване на стрілці вузького сильно видовженого майже по лінії північ-південь мису, що більше, ніж на 1 км виступає в широку за­плаву правого берега р. Десни, південніше с. Шестовиця, в ур. Коро­вель. Десна, яка вільно гуляє своєю широкою заплавою, південніше Чернігова більше, ніж на кілометр-півтора, відходить від високої правобережної тераси і лише біля Коровеля наближається до неї зі сходу на відстань у кількасот метрів. Приблизно на такій же відстані західніше Коровеля проходив старовинний сухопутний шлях на Київ, що, вийшовши з Чернігова, прямував на південний захід через с. Киїнка. В районі Шестовиці він спускався з висо­кої тераси через ур. Узвіз у заплаву, долаючи долину р. Жердови, і прямував територією подолу на Слабин, Моровійськ, Лутаву і далі на Вишгород. Відтак, той, хто займав Коровель, контролював і водний, і сухопутний шляхи на Київ. До того ж, природа нена­че спеціально потурбувалася про створення тут сприятливих умов Для спорудження надійної фортеці. Із заходу до самого підніжжя мису підходила р. Жердова (права притока Десни), що майже біля са­мого городища кількома рукавами впадала в широку деснянську ста­рицю ("озеро Коровель"), з'єднану протокою з основним річковим руслом. Відтак, гирла цих рукавів Жердови могли використовува­тися як чудові гавані для бойових і торгових суден. З півдня та зі сходу мис прикривали численні стариці Десни, що створювали надійну, глибоко ешелоновану смугу приктично нездоланних при­родних перепон на підступах до пам'ятки.
   Поверхня городища являє собою досить рівний майданчик, схили якого стрімко обривалися у бік заплави. Мис довго розорю­вався, а в його північній частині ще напередодні Другої світової війни існувало кілька однодвірних хутірців з садками біля них, проте після війни він являв майже відкриту рухливу піщану дюну, через що 1955 р. був засаджений сосновим лісом.
   Судячи з топографії пам'ятника, у давнину по всьому його периметру проходив вал, що нині сильно розплився і чітко фік­сується тільки з напільної (північної) сторони (висота 1-2 м, ши­рина в підошві 20-25 м). Перед валом розташовувався замитий рів (ширина 11-12 м, сучасна глибина до 1 м). Південно-східна частина мису, що похило спускається до заплави, також була об­різана глибоким ровом. В'їзд на городище знаходився з напільного північного боку.
  Багаторічне вивчення пам'ятника дозволило виділити на горо­дищі вісім будівельних горизонтів, розділених між собою пожежни­ми прошарками. Усі культурні відкладення, що передують пожежі й нерозчленовуються стратиграфично, були умовно об'єднані в 1-й будівельний горизонт, що містить матеріали від епохи бронзи до IX ст.
   Дослідження показали, що вперше мис в ур. Коровель був; освоєний місцевою людністю ще за епохи бронзи, в II тис. до н. е. (окремі знахідки кременевих відщепів та уламків кераміки неолі­тичного часу до уваги не беруться - схоже, вони мають випадковий характер і потрапили сюди під час візитів мешканців деснянської заплави, де такі артефакти більш чисельні). Старожитності ранньо-залізного віку (сучасники скіфів - племена мілоградської культури), пізньоримської (пізньозарубинецька культура І—II ст.) та ранньо­середньовічної доби (київська культура III—V ст. та колочинська культура VI-VII ст.) репрезентовані тут вже значно ширше, проте внаслідок численних перебудов культурні нашарування зазначених періодів на досліджених ділянках практично знищені - вдалося зафіксувати лише окремі господарські ями, а більшість знахідок трапляється у перевідкладеному стані.
   До появи городища на цьому мисі у УШ-ІХ ст. знаходилося не­велике неукріплене слов'янське селище, знищене наприкінці IX в. В останні десятиліття IX ст. селище гине в пожежі (що в цілому збіга­ється з повідомленням літописів про підпорядкування 884 р. Олегом літописної сівери), сліди якого виявлені в різних частинах мису.
  Безпосередньо після пожежі на південному краю мису спо­руджується городище (ІІ-й будівельний горизонт).
   Як показали дослідження, городище захищала складна система укріплень, що не мала аналогій на інших синхронних пам'ятниках регіону. При цьому слід зазначити, що в результаті неодноразових перепланувань на майданчику городища і перебудов його оборонних споруд, посилених дією ерозії схилів, чіткої впевненості в одночас­ності всіх ліній укріплень у нас немає: не виключено, що фортифіка­ційна система городища поступово ускладнювалась і посилювалась, а майданчик його потроху розширювався в північному напрямку.
   Від решти мису городище відділяв зовнішній рів шириною до 12 м, глибиною до 3,5 м. За ним знаходився перший вал, шириною приблизно 25 м, що проходив, вірогідно, по всьому периметру площадки. Основу його складали дерев'яні конструкції, засипані піском, що складалися з розташованих на відстані до 3-х метрів одна від одної двох каркасно-плотових стін подвійного контуру кожна (відстань між останніми - 0,3-0,5 м). Поруч з невеликими ямками від кілків, що йдуть через 0,08-0,20 м один від одного, через кожні 2,0-2,5 м знаходилися ями від більш могутніх стовпів, Діаметром 0,3-0,5 м. Характер їхнього розміщення дозволяє при­пускати, що з внутрішньої сторони майданчика до плотових стін, Що стримували сипучий пісок, з якого був споруджений насип валу, примикали якісь дерев'яні конструкції (можливо, поміст, на якому знаходилися захисники фортеці). У р. II (на східному схилі) також зафіксовані сліди дерев'яних стовпових конструкцій, що служили для зміцнення тіла валу, але значно більш простих. Багаторічна оранка і кількаразові перебудови укріплень значно ускладнюють визначення параметрів цього первісного валу. З боку заплави він мав, ймовірно, ширину 8-10 м при висоті близько 2 м.
   За 8 м від нього проходила друга лінія укріплень, що скла­далася з невеликого (ширина 2,5 м, глибина до 1 м) рову і часто­колу, розташованого за ним. Через 7 м від нього проходила третя фортифікаційна смуга, яка складалася ще з одного рову, шириною 7,5 м, глибиною понад 3 м, і валу, ширина основи якого також 7,5 м, за котрим розташовувався останній рів, шириною до 4 м, глибиною до 1,5 м. Цей внутрішній рів навряд чи мав функціональне призна­чення; скоріш за все, він утворився в результаті виборки грунту для тіла валу, що насипався терміново - особливість, зафіксована на всіх ранніх городищах цього кола старожитностей в регіоні.
   Окремим ровом шириною 22 м була відокремлена і похила, незручна для оборони стрілка мису. В заповненні цього рову за­фіксовані сліди 3-х перебудов X ст., у ході яких початковий рів з частоколом за ним були замінені більш глибшим і ширшим ровом, перед яким на стрілці мису спорудили потужну дерев'яну вежу, що мала, судячи зі стратиграфії і розвалів глиняних печей, як мінімум, 2 поверхи. Нижче по стрілці мису, перед вежею, розчищено додат­ковий рів (теж X ст.), шириною 3,0 м при глибині 1,3 м.
   В результаті розміри внутрішньої площадки городища, придат­ної для забудови, становили всього 60 х 48 м, тобто менше 3000 м2. В'їзд на городище знаходився з напільного (північного) боку і за­хищався дерев'яними надвратними баштами. На нього ж виходив і в'їзд із заплави, прокладений по східному схилу.
   Досліджені на майданчику городища житла датуються кінцем ІХ-початком XI ст. Вони відносно нечисленні (на всій території східного майданчика городища виявлено 5 жител цього часу); гос­подарські садиби і ями-льохи приєднувались до них. У той же час, будь-яких слідів огорож, що розділяли господарські комплекси на окремі садиби, на майданчику городища не зафіксовано Більшість досліджених жител являють собою стандартні для синхронних пам'ятників житла із заглибленим підклітом пло­щею 16-20 м2. У південній частині майданчика, навпроти в'їзду у 2005-2007 рр. досліджені рештки двоповерхового житла ("буди­нок коменданта фортеці"). Його нижній поверх (4,7 х 5,5 м) був заглиблений у материк на 1,4 м і опалювався окремою глинобитною піччю; від другого поверху, що, як уявляється, був дещо більший за площею, зберігся розвал печі, що впав зі значної висоти. Із за­повнення житла, окрім багаточисленних уламків кераміки, похо­дить понад 100 речових знахідок, з котрих особливо відзначимо свинцевий молівдовул поганої збереженості (ймовірно, візантій­ського походження), бронзову вагову гирку, лодійні заклепки, серію скляних намистин, дві петлі від сагайдака тощо. Цікаво, що за 2 м північніше котловану зазначеного житла досліджено глибоку (2,25 м в материку) споруду округлих обрисів (діаметр близько 2 м), яку попередньо інтерпретували як середньовічну в'язницю - "по­руб" за літописною термінологією, що розташовувався практично впритул до наземної частини "будинку коменданта". Проте, це мо­гло бути і сховище для припасів на час облоги.
    Відзначимо, що неподалік від "будинку коменданта" Д. Блі-фельдом у 1948 р. була знайдена і згадана вище візантійська висла свинцева печатка, приналежна примикирію, імператорському про-тоспафарію і логофетові генікона Леву.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСАДУ В ур. КОРОВЕЛЬ

   З півночі до городища примикав досить великий (700-1000 х 80-400 м) посад, що займав у давньоруські часи практично всю площу мису. Дослідження посаду, крім незначних пошукових та охоронних робіт Я. Станкевич, І. Ляпушкіна, Д. Бліфельда, про­ведені автором у 1976, 1983-1985, 1998-2008 рр. (в цілому роз­крито близько 6200 м2, у тому числі понад 3000 м2 - 22 розкопами в Різних частинах мису протягом сезонів 1998-2008 рр.). Зокрема, 2870 м2 досліджено в 1983-1985 рр. 32 розкопами в північно-східній частині посаду (ур. Сад Льодового), де було не тільки ви­явлено понад 100 об'єктів господарського і промислового призна­чення Х-початку XI ст., але й вдалося визначити північну межу поширення культурного шару на посаді. Серед досліджених тут безумовно домінують будівлі, пов'язані з виплавкою і обробкою заліза, смолокурінням і сублімацією дьогтю, випарюванням по­ташу і т. д., що дозволяє припускати переважне використання за­значеної ділянки на північному краю посаду в якості своєрідного промислово-господарського двору.
   Незважаючи на значні, на перший погляд, розміри розкритих площ, даних для того, щоб аргументовано судити про систему за­будови всього посаду поки все-таки недостатньо. Однак, уже зараз складається враження, що найбільш інтенсивно була забудована смуга вздовж східного краю тераси.
   Так, за 60-70 м південніше розкопів 1983-1985 рр. (за 600 м на північ від городища) в 1998-2008 рр. вздовж східного краю тераси, за огорожею бази відпочинку "Юність", було розбито 16 розкопів загальною площею понад 1700 м2. На вивченій ділянці вдалося зафіксувати сліди садибної забудови та дослідити 6 жител із за­глибленими в материковий грунт підклітками кінця ІХ-початку XI ст. площею від 20 до 35 м2, з рештками глинобитних печей різ­ного ступеню збереженості.
   Особливо цікавим є те, що, судячи за знахідками у їх заповнен­ні, на дослідженій ділянці посаду поруч, буквально через паркан, жили слов'яни та вихідці зі Скандинавії (футляр для голки з ма­ленької пташиної кісточки, прикрашений тонким солярними орнаментом та личинами бородатих чоловіків, що за іконографією нагадують зображення верховного скандинавського бога Одіна, шиферне пряслице з написом скандинавським рунічним алфаві­том, вістря стріл північних типів). Водночас, більшість побутового інвентаря і весь керамічний посуд практично не відрізняються на всій дослідженій території, що може свідчити не лише про мирне співіснування різноетнічних мешканців шестовицького посаду, а й про поступову асиміляцію слов'янами прийшлих елементів.
   Межі садиб чітко фіксуються слідами від огорож каркасно-плетеної конструкції. Судячи з численних слідів ремонтів огорож, межі садиб не мінялися протягом кількох поколінь. Зафіксовані також сліди проїздів між садибами, розташованими паралельно краю тераси в кілька рядів.
   Цікаво відзначити, що протягом X ст. площа посаду інтенсив­но зростала, внаслідок чого садибна забудова наприкінці X ст. пе­рекрила південну частину VI курганної групи (за класифікацією Д. Бліфельда).
   Судячи з наявності в заповненні жител попелу і вугликів, вони загинули в пожежі не пізніше першої чверті XI ст. Надалі життя на цій ділянці посаду більш не відновлювалося.
   Необхідно підкреслити, що з наближенням до городища харак­тер посадської забудови не змінювався. Так, за 200 м на північ від городища розкопом І (загальною площею 1077 м2) поблизу західно­го краю тераси досліджено близько 40 будівель Х-початку XI ст., пов'язаних, головним чином, з виплавкою і обробкою чорних ме­талів - т. зв. "садиба коваля". Враховуючи, що в осінньо-літній період на Коровелі домінують західні вітри, ділянка виглядає май­же ідеальною для розміщення тут у давні часи серії металургійних горнів, що топками виходили прямо на край тераси.
   На користь цього свідчить і тут виявлена значна кількість за­лишків металургійних шлаків та футуровки від зруйнованих горнів, а також залишки нижньої частини одного з них. Якщо звернути увагу на концентрацію металевого шлаку та його кількість у цих спорудах, можна припустити, що майстер займався тут виплавкою криці із болотної руди, її обробкою і виготовленням знарядь праці та предметів озброєння-. На користь цього може свідчити й той факт, що на подолі Шестовицького городища у 1998 р. під час за­кладки декількох розвідувальних шурфів було виявлено значні по­клади болотної руди.
   З північного та східного боків від виробничої ділянки зна­ходяться об'єкти, що мали житловий та господарський характер. Серед забудови садиби - велике наземне житло X ст. (10 х 5,5 м) із за­лишками глинобитної жаровні-вогнища, що зазнала кілька ремон­тів, складеної з виліплених із річкового глею "вальків", котрі мали імітувати відсутнє в регіоні каміння. Подібні житла не характерні для слов'янського населення, натомість є типовими для Скандина­вії73 чи поселень вихідців з балтійського регіону74. З-поміж 300 ре­чових знахідок із заповнення житла відзначимо 2 бойові сокири зі слідами пошкоджень, що, вірогідно, очікували ремонту, невелич­кий бронзовий хрест-енколпіон, 3 хрести-тільники, ланцетовидні та ромбовидні вістря стріл, свинцеву блешню, уламки коси та сер­пів, лодійні заклепки, намистини різних типів, підковоподібну фібулу зі спірально закрученими кінцями, бронзову голку та кіс­тяний гольник, пірофілітові пряслиця та браковані заготовки для них і відходи виробництва по їх виготовленню, керамічні грузила, уламки жорен та численні залізні криці й шлаки, інші відходи залі­зоплавильного та ковальського виробництв. Особливий інтерес ста­новить знайдена тут срібна підвіска з чотирма "списами Одіна" -верховного бога скандинавів та 2 бронзові накладки на гребінець з орнаментом у вигляді складно переплетених джгутиків.
   Про високий статус хазяїв садиби може свідчити і знайдений на її території у 1999 р. відлитий із сіруватого сплаву рубчастий браслет ідеальної збереженості (77 х 60 мм, 7,0 х 8,5 мм в пере­тині), прикрашений на кінцях голівками драконів з видовженими мордами. Дракони повернуті один до одного головами; вони ма­ють великі оваловидної форми очі й щільно притиснуті до голови вуха; пащі напіввідкриті. По всій спині драконів, від голови до голови, чітко зображено невисокий рубчастий гребінь. Шиї драко­нів прикрашені орнаментом "в ялинку", котрий на чверть довжи­ни браслета с кожного боку обмежується пояском з 4-х рельєфних кілець. Посередині браслет нібито поділяється на 2 половинки ще одним аналогічним пояском, але вже з 6 кілець.
   Після перегляду речей, знайдених на території садиби, можна сказати, що принаймні частина з них має північне або ж безпосе­редньо скандинавське походження.
   1925 р. під час досліджень І курганної групи Шестовицького мо­гильника П. Смолічев розкопав курган II (№ 36 за Д. Бліфельдом), де було виявлено багате камерне поховання дружинника з жінкою і конем. Серед великої кількості різноманітного інвентарю в кур­гані знайдено меч типу Н (Х-початку XI ст. за А. Кірпічніковим) із залишками дерев'яних піхов, залізний скрамасакс із рештками дерев'яного руків'я та піхов з бронзовою накладкою, наконечник списа з листовидним пером, велику кількість наконечників стріл, 3 яких Д. Бліфельд визначив 13, у тому числі - 5 ланцетовидних та 4 з маленьким гранчастим пером, залишки окуття сагайдака, сріб­не окуття турячого рогу, один край якого вирізаний "городками" та Т-подібними прорізями. Також у цьому кургані було знайдено половину арабського дірхема Наср ібн Ахмеда аш-Шаша 927 р., що значно звужує датування кургану до середини-кінця X ст. Біля правої ноги виявлено групу речей, що становлять набір знарядь праці: шиферний точильний брусок, залізну мотику (так званий "кельт"), залізні ковальські кліщі невеликого розміру, залізний пінцет, кругле залізне шило, залізний двосторонній молоточок з овальною втулкою, маленьке залізне ковадло, залізний предмет у вигляді лопаточки (для чистки залізних казанів) та колінчастий залізний напилок. Даний набір інструментів переконливо свідчить про заняття похованого ковальською справою.
    Оскільки за датуванням інвентарю садибу, досліджену на роз­колі № і5 можна віднести до X ст, а курган за наявністю меча та Дірхема, скоріш за все, - до другої половини X ст., цілком можливо припустити наявність зв'язку похованого із розглянутою нами са­дибою коваля. Не виключено, що саме цей варязький воїн-коваль 1 був господарем дослідженої садиби, враховуючи заможність її господаря та воїна, похованого в кургані № 36, яке є одним з най-багатших у Шестовицькому могильнику.
   Під час дослідження садиби 2008 р., на захід від неї зафісовано колії від дороги, що йшла через увесь посад до городищ (практично по осі північ-південь). Загальна ширина дороги в середньому 1,65 м; колії місцями розмиті чи розбиті та мають шири
ну 0,40-0,60 м при заглибленні в материк на 5-6 см.


ДОСЛІДЖЕННЯ ШЕСТОВИЦЬКОГО ПОДОЛУ

У 1998 р. було розпочато й обстеження найближчої (в радіус  до 1 км) округи городища Коровель. На всіх підвищених ділянках заплави закладено 42 шурфи 2 х 2 м, завдяки яким синхронний городищу і посаду культурний шар виявлено на захід, південь і південний схід від городища, що вперше дозволило поставити питання про існування заплавної зони забудови - подолу.
   Таке розташування подільської зони забудови зумовлене, на­самперед, топографічною структурою пам'ятки. Як зазначалося, основна частина Шестовицького комплексу займає вузький видовжений (понад 1 км завдовжки) мис правобережної тераси Десни. Він має алювіальне походження і утворився за часів таяння льодо­вика в місці злиття Десни і Жердови. В подальшому мис відігравав роль природного бар'єру для паводкових вод. У результаті всі ста­риці Десни на схід від нього (між мисом і сучасним руслом Десни) були поступово забиті піском і нині заповнюються водою лише навесні, в той час, як велика дугоподібна стариця на південний схід від городища залишалася проточною ще донедавна. Пониження рівня ґрунтових вод дало можливість у кінці ІХ-Х ст. заселити три за­плавні підвищення на захід від городища, а на чотирьох наступних гривах, відділених від зони забудови одним з рукавів р. Жердови,
розмістити курганний могильник (групи І—III за Д. Бліфельдом).
   Характер використання Шестовицького подолу дозволили з'ясувати розвідкові дослідження, проведені тут у 1998-2006 рр- Траншея № 2 (1998 р.) (36 х 1 м), що прорізала західний схил городища та І підвищення біля його підніжжя, виявила досить по­тужний (до 0,45 м) культурний шар другого будівельного періоду (кінця ІХ-Х ст.), насичений рештками життєдіяльності та знахід­ками, серед яких відзначимо намистини з гірського кришталю, ши­ферні пряслиця, ножі та їхні уламки, рибальську блешню, оселки з шифера та пісковика, а також донце горщика з клеймом у вигляді двозуба. Поряд досліджено рештки житла середини X ст. з глино­битною піччю, що стояло безпосередньо під схилами городища. Його перекриває шар замиву, що відклався в період запустіння та зменшення інтенсивності життя на території комплексу (XI ст.).
   Наближеність досліджуваної ділянки до одного з русел р. Жер­дови та водночас до підніжжя городища дозволяє висловити при­пущення, що зазначене підвищення використовувалось як причал для човнів та річкових суден. Роботи на III подільському підви­щенні (138 м2) показали, що культурний шар тут має незначну потужність і практично повністю розораний. Проте розорювання цієї ділянки заплави проводилось незначний час, тому для до­слідження виявилися придатними не лише заглиблені у материк котловани споруд, а й їхні знищені оранкою наземні частини, які вдалося визначити за ступенем концентрації уламків кераміки, пі-чини та знахідок.
   Рештки такого наземного житла першої половини X ст. і були зафіксовані на розкопі І. Його наземна частина мала розміри щонай­менше 4 х 6 м й орієнтувалася стінами за сторонами світу. Краще збереглася його заглиблена частина (5,4 х 1,60-2,25 м), у західній частині якої зафіксовано розвал глинобитної печі. Із заповнення котловану реконструйовано повністю три і частково дванадцять посудин ранньогончарних типів, у т. ч. - горщик банкоподібної форми з вертикально поставленими вінцями. Подібні форми посуду мало поширені в Шестовиці, але широко представлені в матеріалах Гньоздівського комплексу. З речових знахідок відзначимо залізні гак та фрагменти ланцюгів для підвішування казана, лодійні за­клепки та їхні уламки, фрагменти вудил та ножів, голку, кістяну Проколку та уламки шиферного і туфового жорен.
   Основні дослідження розгорнулися на II подільському ПІДВИ-і щенні, де в 1999-2005 рр. загалом було вивчено 456 м2. Роботи показали, що культурний шар тут має потужність до 0,3 м, завдяки чому його нижня частина не зазнала руйнації. В ході досліджень зафіксовані сліди розораних наземних жител з розвалами глино­битних печей та передпічними і господарськими ямами, сліди са­дибних огорож та значна кількість ям виробничо-промислового і господарського призначення (дьогтярні, смолокурні тощо). Про наявність на подолі ювелірного виродництва свідчать знахідки фрагменту глиняної ллячки (яма № 6 1999 р., друга половина Х-початок XI ст.), бронзового та залізного ювелірних пінцетів, виплесків кольорових металів, обрізки бронзових казанів, що за­звичай використовувались давньоруськими майстрами в якості ювелірної сировини та ін.; деревообробного - уламків долота та сокир, токарного - різців тощо.
   Судячи з численних знахідок, на подолі відбувалися також видобуток та обробка заліза. Щоправда, самі залізоплавильні чи ковальські горни поки що тут не знайдені, проте незаперечним свідченням функціонування зазначених ремесел є уламки стінок горнів з рештками футуровки та залізні шлаки, залізний напи­лок, уламок зубила та численні вироби із заліза та їхні уламки. До певної міри на користь цього можуть свідчити і значні покла­ди болотної руди, що виходять на поверхню в ряді місць заплави навколо городища. Рештками кузні (чи, вірніше, однієї зі споруд ковальського комплексу) можна вважати споруду № 6, досліджену в 1999-2000 рр. Вона мала підпрямокутну форму 5,0 х 3,75 м і була заглиблена в материк на 0,2 м. Верхній шар заповнення містив сліди пожежі, що знищила споруду; нижче спостерігалася значна концентрація металевих шлаків та шматків ошлакованих стінок горну. За характером керамічного матеріалу споруда може бути датована другою половиною Х-початком XI ст.
   Проте основною галуззю діяльності мешканців шестовицького подолу було, вірогідно, обслуговування річкових суден, включаючи їх ремонт і будівництво. Безпосереднім свідченням цього є численні знахідки залізних лодійних заклепок та їхніх фрагментів, що за­стосовувалися в суднобудуванні для закріплення бортових дощок. Усього за 1983-1984 рр. та 1998-2008 рр. в Шестовиці знайдено понад 40 цілих та фрагментованих заклепок, у т. ч. на городищі -4 цілих та 12 фрагментів, а також великий деформований цвях, який можна пов'язати з корабельною справою; на посаді - 2 ці­лих та 7 фрагментів заклепок; на території подолу - 7 цілих та 10 фрагментів таких знахідок. Усі шестовицькі заклепки відносяться до Х-першої половини XI ст., хоча зустрічаються в перевідкла-деному стані й у більш пізніх шарах. Знахідки залізних заклепок походять також з ряду пам 'ятників Північно-Західноїта Центрально-Східної Європи (Ладога, Рюрикове городище, Новгород, Гньоз-дово, Псков, Білоозеро, Полоцьк), де перебувало скандинавське населення або ж ці місця відвідувалися скандинавами. їх можна зустріти й у відомих могильниках (Плакун, Гньоздівському, Ти-мерівському, Михайлівському, Шестовицькому, в Чорній могилі). На шестовицькому некрополі також виявлено 14 цілих та декілька фрагментів заклепок (в курганах №№ 9, 21, 26, 33).75
   Зручна топографічна ситуація (наявність глибокої проточ­ної стариці, захищеної мисом від північних та східних вітрів і -значною мірою - від руйнівної дії паводкових вод, до якої впадала трьома рукавами р. Жердова, гирла яких були чудовими природни­ми доками), безсумнівно, сприяли розвитку корабельної справи в Шестовиці. Якщо пристати на висловлену раніше думку, що Шестовиця наприкінці ІХ-на початку XI ст. була одним з опорних пунктів князівського полюддя, то саме тут мала концентруватися зібрана у навколишнього населення продукція, яку навесні мали везти на ринки Візантії та Сходу76. Відтак, виглядає цілком логіч­ним висновок, що саме тут мали готуватися до походу і суда, на яких ця продукція транспортувалася.
   Вірогідно, саме на подолі проживали під час зупинок екіпажі торгових суден, свідченням чого є відносно значна концентрація тут предметів північного походження, серд яких відзначимо кістяну флейту з берцової кістки молодої особини великої рогатої худоби, з продряпаними на трьох гранях руноподібними знаками; фрагмен бронзової черепахоподібної фібули типу ЯП51 (визначення В. З ценка); залізні підковоподібні фібули, ромбічного перетину зі спірально закрученими кінцями та довгою голкою; уламки залізни та бронзових казанів і деталі ланцюгів для їх підвішування; залізну лопаточку для чистки таких казанів, фрагменти залізних тордова
них браслетів та шийних гривен; залізну підвіску у вигляді молот Тора; вістря стріл гньоздівського типу та ланцетовидні тощо.
   Поза всякими сумнівами, населення подолу займалося також і сільськогосподарською діяльністю: землеробством (знахідки на­ральника для однорукоятного прямогрядильного рала, типу ІВ за Ю. Красновим та чересла до нього, серпів, уламків шиферних, туфових та вапнякового жорен), скотарством (залізні пружинні ножиці, численні остеологічні знахідки), рибальством (блешня та гачки, скупчення риб'ячої луски, шиферне грузило), мислив­ством (вістря стріл, у т. ч. - кістяне, призначене для полювання на хутряного звіра, та сулиці, кабаняче ікло з насічками, кіготь вед­медя), бортництвом (фрагмент медорізки та восковий скатиш), збиральництвом (лісові горіхи).
  2003 р. завдяки низькому рівню води в старицях вдалося зафіксувати на рівні материка вибиті колесами колії - сліди доро­ги, що йшла від городища, повз старицю Коровель, у напрямку до заплавних курганних груп і, вірогідно, продовжувалась далі на Вишгород. Ймовірно, саме ця дорога з'єднувала в давнину Чернігів та Київ, і саме нею користувався Володимир Мономах під час своїх численних поїздок до батька в Київ, описаних у його "Повчанні дітям". Побіжно на користь цього свідчить знахідка вислої свинцевої печатки Володимира Всеволодовича із зображенням св. Василія (па­трона Володмира Мономаха) на аверсі та грецьким благопобажаль-ним написом, що погано зберігся, розташованим у п'ять рядків.77
   У південній частині траншеї, що увійшла в русло, виявлено ями від двох потужних стовпів, діаметром 0,3 та 0,5 м, котрі могли бути пов'язані лише з невеликими прибережними конструкціями типу набережної чи причалів. Судячи з усього, причали неодноразово перебудовувалися, що свідчить про їх довготривале використання чи, можливо, переносилися далі чи ближче до води, залежно від її рівня в стариці.
  Фіксація слідів та напрямку дороги в ході робіт 2003-2005 рр. дозволила поставити питання про існування в давнину мостів че­рез рукави р. Жердови. Для перевірки гіпотези 2005 р. на західно­му схилі першого рукава Жердови була розбита траншея, котра виявила в річковому руслі сліди дерев'яних стовпів точно по тра­сі давньої дороги. Це дозволяє вважати, ще перед нами - рештки мостової конструкції, що з'єднувала І та II подільські підвищення вже в часи Давньоруської державності.

КУРГАННИЙ МОГИЛЬНИК ШЕСТОВИЦІ

   Як вже зазначалось вище, першими привернули увагу вчених шестовицькі кургани, матеріали яких стали справжньою науковою сенсацією світового рівня, що і зумовило вивчення насамперед по­ховальних старожитностей. Всі дослідники Шестовицького некро­поля одностайно відзначали, що в давнину він нараховував сотні, якщо не тисячі насипів, що вкривали ледь не всю територію села, більшість з них була зруйнована при його розбудові; до початку XX ст. дожили групи, розташовані, переважним чином, на трьох підвищеннях у заплаві Десни, на захід від городища, вздовж старо­винної дороги на Київ (ур. Діброва та Колодливо), у лісовому маси­ві на захід від ур. Узвіз та окремі насипи в ур. Рів (на північ від села, вздовж дороги на Чернігів) і на окремих селянських подвір'ях.
   За весь час проведення археологічних досліджень у Шесто-виці було розкопано до 180 насипів, під якими зафіксовано понад 200 похованих кінця ІХ-ХІ ст. (П. Смолічев, 1925-1927 рр. -42 наси­пи; Я. Станкевич, 1946 р. - 7; І.Л. Ляпушкін, 1947 р. - 1; Д. Бліфельд, 1948, 1956-1958 рр. - 99; М. Попудренко, 1970 р. - 2; В. Ковален­ко, 1976 р. - 2; О. Шекун, 1980 р. - 2; О. Моця та В. Коваленко, 1983 р. - 2; 2000 р. -3,2006 р. - 1). Крім того, в ході робіт Шестовиць-кої Міжнародної археологічної експедиції в 1983-1984 рр. ще понад 10 поховань було досліджено в північній частині посаду, в ур. Сад Льодового (нині на території бази відпочинку "Юність" Чернігів­ського технологічного університету та на південь від його огорожі).
   За поховальною обрядовістю кургани Шестовицького некро­полю поділяються на 4 групи: тілоспалення на стороні (20 %) і на місці (17,5 %), меморіальні поховання-кенотафи (32 %) та тіло-покладення (26,5 %). При цьому тілопокладення становлять чи не найбільш численну групу поховань. Щоправда, за кількістю курганних насипів вони поступаються кенотафам, але за числом досліджених під цими насипами поховань (третина від загальної кількості) безсумнівно домінують.
   Кургани з тілопокладеннями, в свою чергу, можна поділити на 2 підгрупи: насипи з рядовими похованнями в простих ґрунтових могильних ямах та з дружинними похованнями. До першої з них слід віднести 19 поховань, здійснених у звичайних ґрунтових мо­гильних ямах (1,70-2,25 х 0,6-0,8 м), що були перекриті невелички­ми за розмірами (діаметром до 10 м і до 0,75 м заввишки) насипами. Лише в одному випадку померлого було поховано на рівні давньої поверхні землі. Всі поховані були покладені на спині, головою, переважним чином, на захід з незначними відхиленнями на північ чи південь; руки простягнуті вздовж тіла (6 поховань), складені на животі (11) чи - в різних комбінаціях - на животі й грудях. По­ховальний інвентар у більшості випадків відсутній, лише в 7 з них виявлені дрібні жіночі прикраси, а в 11 - рештки одягу. Практично немає в цих могилах кісток жертовних тварин, що наявні ледь не в усіх похованнях інших типів, та посудин-стравниць.
   Дуже близькі за рядом параметрів до попередньої групи понад 20 дитячих поховань, так само здійснених, переважно, у звичайних ґрунтових могильних ямах невеликих розмірів (1,1-1,8 х 0,3-0,5 м), в цілому у відповідності до християнської обрядовості та в біль­шості випадків - практично без супроводжуючого інвентарю. Ями перекриті невеличкими (часто - зовсім невиразними) насипами. 0 одному з поховань (№ 61/1) знайдено бронзовий візантійський перстень-печатку з погрудним зображенням Спасителя. Щоправда, необхідно відзначити, що перстень знайдений поряд з амулетом з просвердленої таранної кістки бобра і, вірогідно, сприймався во­лодарем у якості такого ж амулету, а в могильній ямі знаходився типовий для дружинних поховань набір інвентаря.
   17 поховань здійснені за обрядом тілопокладення у великих за розмірами підкурганних ямах чи дерев'яних камерах (2,50-3,0 х 1,20-1,70 м, камерні - до 3,0-4,50 х 2,0-3,50 м), значна частина з яких належала дружинникам чи представникам інших прошарків соціальної верхівки. 15 з них утримували супроводжуючий інвен­тар, часто досить різноманітний, і численний, кістки жертовних тварин, у половині знайдені посудини-стравниці. Окремі похован­ня здійснювалися в сидячому (кургани № 42, № 78, № 110) чи скорченому (№ 41 та, можливо, № 61/1) стані. У 4 курганах кістяк воїна супроводжували поховання жінки-рабині та бойового коня (№ 36, № 42, № 98, № 110).
   Кургани з тілоспаленнями розділяються на дві, майже рівні за кількістю, частини: кремація на стороні від місця майбутнього поховання (трохи менше 30) і на місці поховання (трохи більше ЗО випадків). При цьому слід відзначити, що в похованнях за об­рядом кремації на місці захоронення (17,5 %) прослідковується генетичний зв'язок з похованнями за обрядом трупоспалення на стороні: на багатьох кострищах кальциновані кістки зібрані в поховальні урни, поставлені в центрі, а в ряді випадків урни з частиною кісточок виявлені у насипах курганів, дещо вище вог­нищ, що зближує цей тип захоронень із похованнями роменської культури - літописних сіверян.
   Таким чином, характер могильника виразно засвідчив інтер­національний склад населення, що його залишив. Аналіз похо­вальних споруд, обряду поховання та супроводжуючого інвентарю свідчить, що значна частина поховань Шестовицького могильника (щонайменше 20 могил) була залишена скандинавами. Так, у кур­ганах № 36 та № 93 (тут і далі нумерація поховальних комплексів за Д. Бліфельдом) виявлені кінські кістяки, котрі знаходились на земляних виступах у ногах померлих людей. Подібні захоронен-ня коней у спеціальних приміщеннях або на земляних виступах в ногах померлих відомі в Скандинавії, зокрема, на могильнику Бірка. Варязькими, вірогідно, є і захоронення в курганах № 58 та № 83, де на кострищах виявлені зігнуті мечі, а в похованнях №№ 53, 60, 69, 78 знайдені черепаховидні фібули - характерна деталь скандинавського жіночого костюму. Більшість дослідників визнають за скандинавський обряд і поховання в човні. Відтак, кургани № 9 та № 23, де знайдені залізні лодійні заклепки, мабуть, теж слід відносити до скандинавських. А в одному з кенотафів (ме­моріальних курганів без решток людських кістяків), окрім фрагмен­тів заклепок, виявлені скляні фігурки і гральна кістка - деталі гри, занесеної з того ж північного регіону. Ці висновки підтверджують і антропологічні матеріали: частина черепів з найдавнішої групи поховань Шестовиці, на думку антрополога Т. Зіневич, мала вираз­ні нордичні риси. Проте вже в третьому-четвертому поколіннях вони практично нівелюються: північний елемент повністю роз­чинився у слов'янському середовищі, що є зайвим свідченням одноразового переселення кількох сімей вікінгів до Шестовиці наприкінці IX ст. Надалі вони знайшли тут собі нову Батьківщину, вірою і правдою служили київським князям, а шлюби укладали переважно з місцевим населенням, що і зумовило таку швидку асиміляцію прибульців, хоча нащадки останніх і надалі станови­ли соціальну і військову еліту шестовицького гарнізону. До того ж, і ті, й інші знаходились приблизно на одній стадії суспільно-економічного розвитку.
   Нові дослідження додали аргументів на користь скандинавсько­го походження шестовицької суспільної верхівки: 2006 р. на краю тераси на північний схід від посаду городища була відкрита нова камерна гробниця. Насип кургану був розораний під час висадки лісу 1955 р. і досягав всього 0,5 м висоти при 15 м у діаметрі. Слі­ди ровика, що оточував курган, ледь простежувались; лише під час досліджень з'ясувалося, що вони мали значні розміри (завширшки 3_4 м, завглибшки до 1,45 м від рівня сучасної поверхні).
   Уздожв його внутрішнього краю зафіксовано вузенький (0,2-0 3 м) кільцевий ровик глибиною 0,15-0,3 м).
   На вільному від дерев місці в південно-східній частині насипу був закладений розкоп, у якому на рівні давнього грунту виявлена поховальна яма підквадратної форми розміром 4,4 х 3,96 м, орі­єнтованої майже точно кутами по сторонам світу. В процесі робіт вдалося встановити, що в яму була впущена зрубна конструкція, складена з деревин діаметром 10-15 см "в обло" із залишком, кін­ці яких на кілька сантиметрів увійшли в материкові стіни похо­вальної ями.
   У південно-східній частині (в ногах у господаря) знаходився ске­лет коня з підігнутими ногами, покладений на лівий бік. На черепі збереглася шкіряна вуздечка, багато прикрашена 40 срібними з позо­лотою бляшками різної форми, а в пащі знаходились залізні вудила.
   Майже в центрі камери розчищений великий (довжина 103 см) залізний меч у піхвах, прикрашених бронзовим наконечником із зображенням дракона в давньоскандинавському стилі. На схід від меча знаходились залишки органічної речовини, серед якої помітні шматки багатокольорової позументної смужки. З північного боку від решток органічної речовини знаходилась грудка піску, з якої стирчав конус з тонкого листового срібла, прикрашений крупною зерню. Як виявилися, це все, що збереглося від померлого: за­лишки черепа, що знаходились на місці хутряної шапки, прикра­шеної зверху срібним ковпачком. Під шапкою знайдена округла накладка на шкіряному ремінці діаметром 1,1 см. На північ від шапки перпендикулярно до меча був покладений довгий (58 см) залізний ніж-скрамасакс у піхвах, прикрашених бронзовими накладками з прорізним орнаментом. Біля ручки скрамасаска -точильний оселок з отвором для підвішування до поясу. Непо­далік знаходився ще один брусок довжиною 29 см.
   У північній частині камери на дні лежало кілька предметів: шкіряне сідло, прикрашене понад двадцятьма срібними бляшками та решмами з позолотою, під яким знаходилось два залізні стре­мена з вигнутою підніжкою; поряд - залишки залізного казана і, можливо, залізна сковорода під ним та великий ритон з турячого рога, прикрашений по поверхні накладками з тонкого срібного листа і по вінцю срібною пластиною, орнаментованою у вигляді "городків". У північному куті камери знайдений довгий (29 см) залізний наконечник списа з обтягнутою срібною платівкою втул­кою, біля якого знаходились 13 обкладинок дерев'яного древка у вигляді срібних позолочених пластин з невеликими цвяхами для кріплення. Спис, скоріше за все, мав значну довжину і тому був покладений з кута в кут камери, про що свідчить місцезнаходжен­ня вістря списа на середині глибини камери.
   У просторі між вістрям списа та сідлом фіксувалися залиш­ки ще одного ритона з турячого рогу, але меншого за розмірами. З півдня від сідла виявлено залізне вушко від дерев'яної посудини. Нижче сідла також лежали: залізна бойова сокира та ніж, а ще нижче - невелика сокира-чекан. У північно-західній частині ка­мери знайдено кілька залізних цвяхів, розташованих в одну лінію. Можливо, місцезнаходження цвяхів вказує на двері, що вели до камери. Ще від однієї дерев'яної посудини збереглися 7 оковок вінця з орнаментом у вигляді "городків".
   На південь від голови покійного знайдено залишки підбитої китайським шовком шкіряної сумки-ташки (прибл. 15x15 см) з трьома срібними застібками. Тут серед плями органіки зібрано 40 золото-скляних одночасних, 1 двучасна та 3 срібні дротяні на­мистини. Неподалік знайдені два срібних персня з широкими ова-лоподібними щитками та зав'язаними кінцями. Знахідка намистин і перснів начебто вказує на присутність у похованні жінки, як і в багатьох інших багатих комплексах шестовицького некрополя. В усякому разі, в жодному з шестовицьких курганів персні не траплялися в чоловічих похованнях. Проте відповісти на це за­питання однозначно поки навряд чи можливо.
   Не додали ясності й попередні результати проведених аналі­зів. Зокрема, у "Звіті про антропологічне дослідження людських кісток, знайдених у камері кургану 2 з Шестовиці 2006, кург. гру­па № 6", поданому науковим співробітником відділу біоархеології Інституту археології HAH України к.і.н. О. Козак, зазначено, що антропологічні рештки з поховання репрезентовані лише "ділян­кою тім'яної кістки в області середини сагітального шва", причому "структура поверхні кістки, інтенсивність утворення відбитків су­дин відповідають молодому віку людини; можливо, від підлітково­го - до 20-25 років", та "рештками корінного зуба, найімовірніше другого мандибулярного моляру (нижня щелепа); середній вік людини становить 14-16 (18) років. Візуально розміри зуба не­великі. Можливо, що він належить досить гранильному індивіду (грацильному малому чоловіку, жінці або підлітку)".
   Аналізуючи знахідки решток текстиля з комплексу, науковий співробітник Інституту історії матеріальної культури РАН К. Михайлов також відзначає, що з-поміж 5 фрагментів тканин, зафіксо­ваних у похованні, частина належить вовняному плащу, підбитому хутром і облямованому срібнотканною тасьмою. Аналогії подібній верхній накидці, обшитій тасьмою, походять з поховальних камер середини X ст. некрополя датського міста Хедебю, проте, на від­міну від шестовицької знахідки, накидки з Хедебю знайдені ви­ключно в жіночих комплексах в камерах № 188/1960, № 2/1963, № 5/1964 могильника Сюдебраруп та в датському ж похованні кін­ця X ст. з Хенінкірхе.
   Відтак, відповісти однозначно на запитання про присутність жінки в цьому похованні однозначно поки навряд чи можливо, 1 не виключено, що ця інтрига так і залишиться остаточно не з'ясованою.
   Більшість речей з камери свідчать про приналежність похова­ного до дружинного стану, а, судячи з наявності в могилі турячих Рогів-ритонів, похований, можливо, виконував і функції жерця ("хевдинга" скандинавської міфології). Скоріш за все, досліджений курган містив поховання ватажка (чи одного з ватажків) шесто-вицької дружини, на що можуть вказувати спис із позолоченою втулкою та срібними накладками на древко (рештки кріплення прапора) і повний набір зброї. Проте останнє та молодий вік по­хованого, можливо, свідчать і на користь того, що він був прапо­роносцем шестовицької дружини, котрі на той час мали досить високий соціальний статус.
   Судячи з типології більшості речей, курган датується першою половиною X ст., а небіжчик за походженням був скандинавом - по­ховання має майже повні аналогії на могильнику Бірка в Швеції.78 Близьку дату дають і три подібних за складом інвентарю кургани -№ 36, де виявлена половинка срібного диргема Наср ібн Ахмеда (927 р.), № 83, в якому знайдені 2 мідні візантійські монети імпе­ратора Лева VI (862-912 рр.) та № 110, що за знахідкою срібного дірхема Ахмеда ібн Ісмаїла датується першою чвертю X ст.
   Складніше вияснити етнічну приналежність похованих у курга­нах № 42 та № 110. Сидяче положення померлих відоме як у могиль­никах Скандинавії, так і на давньоруській Півночі та в землях прусів. Зокрема, в кургані № 42 в камерній гробниці був похова­ний чоловік у сидячому положені, зліва від якого - жіночий скелет, а в ногах похованих - скелет коня з підігнутими ногами. По­хований воїн був одягнутий у шовкову сорочку, накритий пла­щем із вовни і підперезаний розкішним поясом з притороченою сумкою-ташкою. В головах скелета знайдено меч типу X, що за типологією Я. Петерсена датується серединою X ст., з бронзо­вим навершям та руків'ям і наконечником піхов, прикрашеним композицією "Одін з круками"; в центрі могильної ями - лук та сагайдак з 18 стрілами, 2 кістяні накладки, прикрашені різьбле­ним орнаментом у датсько-норвезькому стилі "Маммен" тощо. На думку В. Кулакова, розглядуване поховання могло належати вождю-жерцю ("хевдінгу"), який походив з берегів Балтики чи із землі прусів (можливо, із Самбії).
   Кургани № 3 8 та № 61, де досліджено по кілька тілопокладень, орієнтованих у різні боки, а серед інвентарю представлена шабля, більш характерні, вірогідно, до номадських старожитностей кінця І тис. н. е.; кургани № 122 та № 124 (із північним орієнтуванням померлих та т. зв. глиняних "бобрових лап", що відігравали риту­альну функцію) - до представників фінноугрів.
   Відповідно, решта поховань (з певними застереженнями) може бути віднесена до слов'янських, причому різноманітність типів жіночих прикрас та варіативність поховального обряду дозволяє говорити щонайменше про їх приналежність до трьох-чотирьох племінних союзів.
    Досить цікаві результати дає і картографування розповсю­дження різних типів поховальної обрядовості в різних курганних групах Шестовицького могильника. Так, у І (найбільшій - понад 100 насипів) курганній групі неподільно домінують тілоспалення, тоді як тілопокладення складають не більше 20 % від загальної кількості розкопаних тут поховань. При цьому кількість тілопокла­день помітно зростає в північній частині групи, де вони складають більше 50 %, порівняно з південною її частиною (менше 20 %), де знаходяться найдавніші комплекси Шестовицького некрополя. У складі більш пізніх II та III груп взагалі виявлені виключно поховання за обрядом тілопокладення, як і в найпізнішій у цій частині могильника IV групі. Загалом складається враження, що кількість тілопокладень на Шестовицькому некрополі невпинно зростає протягом усього X ст., поки наприкінці його зазначений обряд не став домінуючим.
   Зазначені факти можна пояснити, насамперед, винятковою рол­лю Шестовицького комплексу на Дніпровському Лівобережжі, як місця зосередження підпорядкованих Києву представників дружин­ної верхівки (у т. ч. - і варягів), які брали активну участь у військових 1 торгівельних експедиціях у Візантію, де і могли ближче познайо­митися з християнством. Вже за часів князювання у Києві Ігоря, а особливо - його вдови княгині Ольги, за кілька десятиліть до офі­ційного хрещення Русі, християнство, на думку вчених, швидко Поширюється у Середньому Подніпров'ї, насамперед - у міських центрах. Одним з проявів цього складного та тривалого процесу і була поступова зміна язичницької поховальної обрядовості на християнську.
   Як зазначав Д. Бліфельд, показовим фактом є розташування в кожній з досліджених груп курганів-кенотафів "гніздами" по 5-8 насипів. На його думку, це свідчить про активну участь шес-товицької дружини у військових акціях київських князів Олега, Ігоря та Святослава, в ході яких гинула велика кількість воїнів. Саме на честь тих, хто не повертався з чергового походу, і наси­палися (з повним виконанням усіх необхідних ритуалів, але без самих небіжчиків) ці меморативні кургани.
   Про присутність у складі шестовицького гарнізону чималого відсотка скандинавів свідчить і топоніміка. Як вважає О. Мельни­кова, мікротопонім "Коровель" не має очевидної етимології у давньоруській мові, тоді як для давньоскандинавських топонімів його морфологія, навпаки, є достатньо типовою. Як і переваж­на більшість останніх, він являє собою двоосновний композит: "коро - вель", з розповсюдженими в усіх скандинавськиї країнах топоосновами. Перша - давньоскандинавське "kjar" (pl. "kjorr") -"зарослі молодого лісу або чагарника" у формі gen. pl. "rjarra"; друга топооснова - "vellir", pl. від "vollor", т., gen. "vallar" -"поле, плоска земля". Таким чином, назва Коровель може бути перекладена як "порослі густим підліском поля" або "вкрита гус­тим чагарником долина", що узгоджується з характером місце­вості, де розташовувався комплекс, і є чи не єдиним на теренах Центрально-Східної Європи скандинавським топонімом доби Київської Русі, що зберігся до наших днів. 

ПОДАЛЬША ІСТОРИЧНА ДОЛЯ ШЕСТОВИЦЬКОГО КОМПЛЕКСУ

   У зв'язку з викладеним вище, виникає питання - що ж являв собою насправді шестовицький комплекс у ІХ-ХІ ст.: "колонію скандинавів", як вважав Т. Арне, чи табір найманців на службі ки­ївських князів, котрі за дзвінку монету згодні були служити тому, хто більше заплатить, як інтерпретував його роль Б. Рибаков? І потім, чому назва такого важливого стратегічного пункту на Лі­вобережжі Дніпра, соціальну та військову еліту якого складали переважно вихідці зі Скандинавії, не потрапила не лише на сто­рінки давньоруських літописів, але навіть і не згадується в сагах, у яких описується участь варягів у численних усобицях та похо­дах на Русь чи в рунічних написах?
   Вірогідно, суть тут полягає в різному характері контактів ва­рягів і слов'ян на півночі й півдні Русі. На півночі чисельність скандинавів була значно більшою, вони на певних етапах активно втручалися в політичні події, вели масштабні торгівельні операції, селилися серед слов'янського населення Новгородчини. Але, якщо в силу певних обставин їм було необхідно повернутися додому, за­вдяки відносно незначній географічній відстані вони могли досить легко повернутися на батьківщину і залишитися там назавжди. Через це Новгород (Хольмгард) та інші міста півночі Русі були Добре відомі в Скандинавії, включно до деталей їхньої історичної топографії79.
   У той же час, столиця Русі - Київ, практично не згадується в скандинавських віршах Х-ХП ст, рунічних написах та майже в усіх королівських сагах. Цей історичний парадокс пояснюється тим, що на півдні Русі варяги відносно швидко інкорпорувалися Д° складу феодальної еліти, зайнявши ті чи інші щаблі соціальної Драбини: від правлячої династії до верхівки віддалених військо­вих гарнізонів, підпорядкованих Києву, регулярно отримуючи, за­лежно від займаного становища, свою частку державного пирога й поступово асимілюючись автохтонним населенням. Відтак, у них не було потреби повертатися додому. Окрім здобичі та високого соціального становища, вони знаходили собі на півдні Русі й нову Батьківщину, залишаючись тут назавжди або ж рухалися ще далі на південь - до Візантії, де, в разі потреби, знаходили застосування своїм здібностям і енергії.
   Стосовно Шестовиці ця теза знаходить переконливе підтвер­дження (крім згаданого вже факту швидкої асиміляції прибульців за даними антропології) в появі численних речей-гібридів (у т. ч. -з рунічними написами), у мирному співіснуванні (буквально "через паркан") представників різних етнічних груп та змішаним харак­тером некрополю, а не роззосередженням поховань за етнічним ознаками по різним кладовищам.
   Нарешті, не останню роль зіграв у відсутності згадок прсй Шестовицю в письмових джерелах і той факт, що розквіт комп­лексу припадає на Х-початок XI ст., коли давньоруського літопи­сання ще практично не існувало; пізніше ж городище Коровель занепало і втратило своє домінуюче становище в регіоні.
   Як зазначалося, прихід київських дружин у Чернігівське По-десення наприкінці IX ст. розпочався з військового протистоян­ня, про що красномовно свідчить шар пожежі, який перекриває слов'янський горизонт на Коровелі. Всі житла УПІ-ІХ ст, дослі­джені тут, були спалені. Проте прибульці й після цієї перемоги певний час не почували себе в безпеці, що засвідчують потужність городищенських укріплень та сліди пожеж, котрі декілька разів знищували їх упродовж ІХ-на початку X ст. Лише у другій поло­вині X ст. ситуація в Середньому Подесенні дещо стабілізується, що було пов'язано як з просуванням меж підкореної Києвом тери­торії на північ та північний схід, так і з поступовою інтеграцією прийшлих елементів у місцеве слов'янське середовище. Безсум­нівно, значною мірою сприяла цьому і спільна участь в реалізації масштабних економічних та військових заходів молодої держави (полюддя, походи в Болгарію, Візантію, на Схід тощо). В усякому разі, у  другій половині X ст. на шестовицькому посаді вже мирно межують і співіснують словенські та скандинавські садиби.
   Проте на початку XI ст. політична ситуація на Русі суттєво змінилась. Після смерті у 1015 р. Володимира Святого між його си­нами розгорілася боротьба за батьківський трон. В ході її владу на Лівобережжі у 1023 р. захопив тьмутороканський князь Мстислав Хоробрий. Знехтуваний киянами, в Чернігові він отримав активну підтримку місцевої громади: наступного 1024 р. основу його армії склало саме сіверянське ополчення, прийнявши на себе головний удар Ярославових найманців-варягів У той же час, гарнізони за­став, що контролювали всі підходи до Чернігова, очевидно, збері­гали вірність Києву, і Мстислав, який готувався до рішучої сутички з братом, навряд чи ризикнув би залишити їх у себе в тилу. Як би там не було, друга пожежа на городищі Коровель, що знищила його укріплення, практично співпадає у часі з цими подіями. Достатньо потужний (до 0,20 м завтовшки) горілий прошарок зафіксовано на зовнішньому схилі валу з напільної сторони; синхронні йому шари на решті розкопів також сильно насичені вугликами та попелом. Сліди цієї пожежі фіксуються й на посаді та подолі, де також спо­стерігається значне скорочення з XI ст. заселених площ та зниження інтенсивності їх використання.  
   Проте слід зазначити, що Мстислав Володимирович був не причиною загибелі городища, а, скоріше, лише "виконавцем при­суду", винесеному йому самим ходом історії. В XI ст. на Русі, як і в Скандинавії і в Західній Європі, в цілому, змінилася сама соціально-політична ситуація: підходило до кінця формування ранньофеодального класового суспільства та державності. До­бре озброєні та навчені дружини професійних найманців з їхньою непередбачуваною поведінкою погано вписувалися в нові реалії. Частина з них встигла інтегруватися в нові соціально-політичні структури і злитися з місцевою родоплемінною елітою; інші накла­ли головою в безкінечних походах, ті ж, що залишилися, після ви­рішення чергової (нерідко брудної) проблеми, ставали непотрібним та небезпечним баластом.
   Одним з перших це зрозумів Володимир Святославич, який спровадив після закріплення на великокнязівському престолі вчо­рашніх союзників на службу до Візантії. Його син Ярослав Мудрий, котрий спочатку робив ставки у боротьбі за Київ на наймані ва­рязькі дружини, після розгромів 1024 р. під Лиственом і 1043 р. під Варною відправляє рештки останніх на Кавказ. Цими поді­ями, що знаменували собою останні масштабні військові акції за участі варягів, закінчується епоха вікінгів для Східної Європи. її закінчення для Західної Європи прийнято пов'язувати з битвами 25 вересня 1066 р. при Стемфордбриджі та 14 жовтня 1066 р. при Гастингсі, в яких, за образним виразом Г. Лєбєдєва, у зіткненнях королівських армій рух вікінгів знищив свій військовий та люд­ський потенціал.
   Ці зміни соціально-політичних умов, що викликали наприкінці Х-на початку XI ст. такі кардинальні наслідки, дії яких посилили "срібна криза", що вибухнула в арабському світі з початку 60-х рр. X ст., та розгром у кінці X ст. Газневидами і Караханідами Са-манідської держави, значно більше, ніж східній похід Святослава Ігоревича чи рейд 1023-1024 рр. Мстислава Володимировича, стали головними причинами занепаду руху вікінгів та пов'язаних з ним центрів, будь то Бірка та Хедебю на Балтиці, Гньоздово на Дніпрі чи Шестовиця на Десні. Переживши у X ст. розквіт, вони ні­коли більше не досягай попереднього рівня розквіту. Після певного періоду запустіння, життя в більшості з цих пунктів відновлюється, однак центр його переміщується з городищ на посади, площа яких різко скорочується; а інтенсивність життя помітно знижується.
   Цікаво відзначити, що наступна доля й інших дружинних пам'ятників Нижнього Подесення має багато спільного. Пережив­ши в X ст. свій "зірковий час", вони після цього ніколи більше не досягають попереднього рівня розвитку. Після певного періоду запустіння життя в цих пунктах відновлюється, однак центр його переміщується з городищ на посади, площі яких різко скорочують­ся. Помітно знижується й інтенсивність життя на них: кераміка   X  -початку XII ст. безумовно домінує над знахідками XII—XIII ст. як у підйомному матеріалі, так і в культурному шарі.
   Як і решта, городище на Коровелі, що займало стратегічні позиції на підступах до Чернігова з півдня, незабаром (після від­новлення в 30-х рр. XI ст. на Русі єдиновладдя Ярослава Мудрого чи незабаром після утворення по смерті останнього чернігівсько­го столу) відроджується. Хоча життя на пам'ятнику, вірогідно, не зупинялось зовсім і в цей час, сліди деякого запустіння (III буді­вельний горизонт) фіксуються і тут, внаслідок чого рів X ст. був замитий піском з насипу валу, що розсунувся. Однак не пізніше середини XI ст. оборонні споруди з напільного боку повністю ре­конструюються, причому насипаний після цього новий вал (IV буді­вельний горизонт) помітно переважав за потужністю попередній.
   Проте незабаром та ж доля спіткала й ці укріплення: напри­кінці XI ст. (вірогідно, в ході боротьби за Чернігів між Олегом Святославичем і Володимиром Мономахом в 1093-1097 рр.) вони також гинуть у вогні (пожежа - 3). Нова катастрофа, ймовірно, була не настільки масштабною, як попередні, оскільки третій по­жежний прошарок виразно фіксується тільки при дослідженнях напольного валу.
  На початку XII ст. городище знову відбудовується, причому на цьому етапі (у всякому разі, з північного, напільного боку) від­бувається заміна каркасно-плотових стін на більш типові для серед­ньовічної Русі стіни зрубної конструкції, що супроводжувалося новою підсипкою валів (V будівельний період). Але і цього разу роль "південних воріт" Чернігова негативно відбилася на долі Шестовиці - в середині XII ст. (ймовірно, під час феодальної усо­биці, що спалахнула в Південній Русі між старшими і молодшими Мономашичами та, відповідно, новгород-сіверськими Ольговича-Ми і чернігівськими Давидовичами, котрі підтримували ворогуючі клани) городище в черговий раз було піддане військовому розгрому (пожежа - 4).
  Незабаром вони переживають нову реконструкцію (VI го­ризонт), у ході якої насип валу в районі в'їзду на городище був знівельований ледь не до самої підошви, після чого його укріпили потужними дерев'яними конструкціями типу зрубів-городень та, вірогідно, спорудили нову браму з проїздом. Зовнішня лінія зру­бів (городні завширшки близько 4 м) була "глухою" і засипалася грунтом, що вибирався безпосередньо з майданчика городища. Зруби внутрішнього ряду (ширина 3,7-3,8 м), що прилягали до попередніх, були, судячи з усього, жилими. Нижні вінці дослі­дженої кліті, вірогідно, ставилися на впущені в материк "стільці". В середині дослідженої кліті розчищений розвал печі, що, вра­ховуючи стан її решток, упала зі значної висоти. Ймовірно, кліть мала два поверхи: господарський (нижній) та житловий (верхній), на якому і стояла піч.
   Проте, незважаючи на всі численні й різноманітні реконструк­ції та перебудови, часті військові катаклізми все ж негативно впли­нули на розвиток комплексу. Збільшення потужності укріплень не могло компенсувати падіння соціального статусу городища, обумовлене змінами політичної та економічної ситуації на Русі. В подальшому поселення на Коровелі ніколи вже не досягало того рівня кипіння життя, як в епоху становлення державності. Площа його посадів, різко скоротившись після розгрому на початку XI ст, так більше й не досягла початкових розмірів. Матеріали другої по­ловини ХІ-середини XIII ст. виявлені лише на прилеглій до городи­ща північній частині посаду (менше, ніж на чверті його початкової площі) та на північно-західній його околиці в ур. Узвіз, де автором у 1976 р. було досліджено зруйноване кар'єром житло ХІ-ХП ст. на підкліті та ще кілька наземних XI ст. - у 2003 р. та 2005 р. західні­ше попереднього. Аналогічні процеси відбуваються і на подолі. На­віть простий статистичний аналіз керамічних матеріалів свідчить, що інтенсивність використання його території падає в XII—XIII ст. в 3-4 рази порівняно з Х-початком XI ст. Саме ж городище з се­редини XI ст. перетворюється на рядову, хоч і стратегічно важливу, фортецю на південних підступах до Чернігова.
   Доля городища під час навали орд Батия нам достеменно не відома. В письмових джерелах домонгольської доби воно взагалі не згадується; чітких слідів погромів, типових для пам'ятників, що загинули у вогні монголо-татарської навали (горілий шар - 5?), тут також не виявлено. Правда, у верхній шарах насипу валу помітна присутність вугликів та обпаленої пічини, однак вони перевідкладені багаторічною оранкою (VII горизонт). І все ж, не виникає сумнівів у тому, що населенню цього гарнізону навряд чи вдалося уникнути долі жителів інших південноруських земель: дослідження 1983 р. на поселенні Рів-2, розташованому за пів­нічною околицею с. Шестовиця, виявили рештки садиб, спалених у середині XIII ст, причому в підкліті одного з цих жител вияв­лено кістяк молодої жінки 25-27 років з вістрям стріли в спині. Вірогідно, у жовтні 1239 р. городище Коровель було заздалегідь залишено мешканцями без опору. У всякому разі, матеріали другої половини XIII ст. ані на його майданчику, ані на посаді поки що не виявлені, у той час, як у декількох сотнях метрах на південний захід, на підвищеній ділянці західного берегу стариці Коровель ще 1970 р., завдяки випадковій знахідці пірофілітової іконки із зобра­женням св. Миколая, що стала основою сучасного герба с. Шестови­ця, зафіксовано невелике селище. Воно складалося з кількох садиб післямонгольського часу (другої половини XIII—XIV ст), одна з яких, як зазначалося вище, була досліджена О. Шекуном у 1984 р.
   2006 р. новий розкоп площею 108 м2 був розбитий північніше розкопу 1984 р., у південній частині поселення. Розкопом досліджена наземна будова, ймовірно, зрубної конструкції, з орієнтовними роз­мірами 5 х 5 м. За стратиграфічними спостереженнями та розпо­всюдженням культурних решток, вхід до будівлі (приблизно 2 х 2 м) знаходився зі сходу, з боку стариці. Культурний шар потужністю 0,4-0,5 м у верхній частині пошкоджений оранкою; в нижній пред­ставлений темно-сірим супіском з великою кількістю уламків кера­міки, плінфи, кісток, вугликів, перепаленого каміння, серед якого значна кількість пірофіліту та обпаленої глини на місці споруди.
   Керамічний матеріал репрезентований фрагментами круго-вих посудин з потовщеними вінцями, характерними для другої половини ХІП-ХІУ ст, зустрінуті також фрагменти посудин із
зеленою поливою та поодинокі фрагменти амфор. Серед знахідок слід відзначити дві каблучки, виготовлені з мідного сплаву, верх, ню частину маленького оплавленого скляного флакону, уламки 5 скляних браслетів, 4 пірофілітових пряслиця, 6 ключів, калаче-видне кресало та крем'яні відщепи, ножі, бруски з пісковику тощо. На особливу увагу заслуговує знахідка частини коліщатої шпори типу V за А. Кірпічніковим (петлі не збереглися).
  Розташування поселення поряд із суходільною дорогою Чернігів - Київ, неподалік від урочища Узвіз, дозволяє припус­тити, що мешканці поселення обслуговували цей шлях у другій половині XIII-XIV ст, перебравши на себе функції городища в ур. Коровель.
   У подальшому центр життя цього мікрорегіону переноситься, вірогідно, на городище в центрі сучасного села, назва якого прослід-ковується у письмових джерелах, як зазначалося вище, щонаймен­ше з XVI ст. На жаль, археологічні дослідження на цьому городищі, зараз щільно забудованому приватними садибами, практично не ве­лися, не враховуючи закладеного ще у 1947 р. на його майданчику О. Попком розвідкового шурфа, котрий зафіксував наявність до­статньо потужного (до 0,25 м) культурного шару, а також невеликих пошукових робіт з метою визначення кордонів посаду городища, проведених Шестовицькою Міжнародною археологічною експедиці­єю 2003 р. (В різних частинах городища і посаду закладено 12 шур­фів 2 х 2 м, що виявили матеріал XII—XIII ст.)80.
   На самому ж городищі Коровель життя в подальшому біль­ше не відродилося. У XVIII-XIX ст. городищенський майданчик деякий час використовувався під сільське кладовище (у 1983, 1993, 1998-1999 pp. на ньому досліджено 10 поховань). Останній, VIII стратиграфічний горизонт (дерновий та піддерновий шари за­гальною потужністтю до 0,25 м) утворився вже внаслідок дії при­родних факторів та висадки на всій площі мису 1955 р. лісу.

______________________________________

' Almgren В. The Vikings. - Gothenburg, 1967; Carner E. Die Wikinger. - Essen, 1968; Magnusson M. The Vikings'. - London, 1980; Фиркс И. фон. Суда викингов. - Л., 1982; Коваленко В. Останній Вікінг // Стоголосник. - Київ, 2000- С. 50-62; Vikings. –

Boras, 2000; Kovalenko V. Chernigiv and Shestovitsa: Slavonic-Scandinavian Contacts on the Left Bank of the Dniper in the end of IX-X cent. // Magdeburg und Europa im X Jahrhundert. - Magdeburg, 2000. - C. 32^43; Арбман X. Викинги. - СПб., 2003; Сойер П. Эпоха викингов. - СПб, 2006; Джонс Г. Викинги. Потомки Одина и Тора. М., 2007; Девидсон X.E. Древние скандинавы. Сыны северных богов. - М., 2008.

2 Гуревич А.Я. Походы викингов. - М., 1966; Musset I. Les invasions: le second assaut contre l'Europechretienne (Vile - Xie siиcles). - Paris, 1971; Гуревич А.Я. Избранные труды. T. 1. Древние германцы. Викинги. - М. - СПб., 1999; Ловмяньский X. Русь и норманны. - М., 1985; Стриннгольм А. Походы викингов. - М., 2007; Будур Н. По­вседневная жизнь викингов IX-XI вв. - М., 2007.

3 Arne T.J. La suиde et l'Orient. - Uppsala, 1914; Wikinger und Slawen (ed. J. Herrman). -Berlin, 1982; Херрман И. Славяне и норманны в ранней истории Балтийского реги­она. // Славяне и скандинавы. - М., 1986; Кирпичников А.Н., Дубов И.В., Лебедев Г.С. Русь и варяги (русско-скандинавские отношения домонгольского времени) // Сла­вяне и скандинавы. - М., 1986; Jansson I. Communications between Scandinavia and Eastern Europe in the Vikings Age. - Gцttingen, 1987; Мельникова E.A., Петрухин В.Я. Скандинавы на Руси и в Византии в X-XII вв.: к истории названия варяг // Славяно­ведение. - 1994. - № 2. - С. 56-68; Roesdahl Е. The Vikings. - London, 1998; Kovalenko V. Cernigiv und Sestovica: Kontakte zwischen Slavwen und Skandinavier im цstlichen Einzugsgebietdesdnepr am Ende des 9. Und im 10. Jahrhundert // Europa im 10. Jahrhundert, Archдologie einer Aufbruchszeit. Internationale Tagung in Vorbereitung der Ausstellung "Otto der Grofse, Magdeburg und Europa" - Mainz am Rhein, 2002. -P. 237-248; Коваленко В., Ситий Ю. Вікінги в Шестовиці // Чернігівщина incognito. -Чернігів, 2004. - С. 37-43; Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе и на Руси. - СПб., 2005; Коваленко В. Давньоруська еліта періоду формування державності: етнічний вимір // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. - К., 2006. - T. 1. -С.225-234.

4 Коваленко В.П. Східнослав'янські гради на зламі тисячоліть // Міжнародний історико-археологічний семінар "Населення Прутсько-Дністровського межиріччя та суміжних територій в другій половині І-на початку II тисячоліття н. е.". Тези допові­дей та повідомлень. - Чернівці, 1994. - С. 10-11 ; Kovalenko V. Severienii la Dunдre is la Desna // A III-A Sessiune anualд a Comisiei mixte Romдno-Ucraineanд de istorie, arheologie, etnografпe зi folklor. 29.V-2.VI. 1996 (Rezumatele comunicдrilor/ - Gдlдnesti-Suceava, 1996. - P. 20-21; Коваленко В.П. Нові дослідження Шестовицького архео­логічного комплексу // Археологічний літопис Лівобережної України. - Полтава, 1999.-№ 1.-С. 33-43.

Коваленко В.П. Основные этапы развития древнего Чернигова // Чернигов и его окру­га в IX-XIII вв. - Киев, 1988. - С. 22-33; Kovalenko V. La pйriode ancienne de l'histoire de Cernigov // Les centres proto-urbains russes entre Scandinavie, Byzance et Orient. -Paris, 2000. - C. 241-256; Коваленко В.П. 1300 чи 1100? // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи. - Чернігів, 2007. - С. 21-30. 6 Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // МИ А. - № 11. - Т. 1. - М.-Л., 1949; Ща-велев A.C., Щавелев СП. Черная Могила // Вопросы истории. - 2001. - №*2. -С. 134-141; Щавелев А Известие Ипатьевской летописи о Черной Могиле (К вопро­су об шимени погребенного князя) // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній  історії Центрально-Східної Європи. - Чернігів, 2007. - Є. 100-105; Щавелев A.C. Имя Черниговского князя, погребённого в Чёрной могиле // Викинги между Скандина­вией и Русью. - М, 2009. - С. 198-207.

7 Русина О. Із спостережень над "Реестром Чернігівських границь" з 20-х pp. XVI ст. // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Праці історико філологічної секції. -Львів, 1993. - Т. CCXXV. - Є. 296-298; Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського.-К., 1998. - С. 125.

8 Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648). -К., 2006. - С. 249.

' Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського HAH Укра­їни. - Ф. 1. - Спр. 58265. - Арк. 1-4; Кондратьев І. До питання про кордони земельних володінь Чернігівського магістрату // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи. - Чернігів, 2007. - С. 439.

10 Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. -
К., 1851.-С.212.

11 Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. -
С. 234-235.

12 Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Чернигов, 1874. -
Кн. 5.-С. 86.

13 Самоквасов Д.Я. Указатель сохранившихся городищ в Черниговской губернии Я
Древние города России. Историко-юридическое исследование. - Спб., 1873. - Прило-
жения. 14. Самоквасов Д.Я. Северянская земля и северяне по городищам и могилам. -
М., 1908.-С. 103-104.

15 Константинович H.A. О курганах Черниговского уезда // Труды III Археологического
съезда в Киеве. - К., 1878. - С. 184.

16 Petersen J. De norske vikingesverd. En typologisk-kronologisk Studie over vikingatidens
vaaben. - Kristiania, 1919.-S. 159-160.

17 Андрощук Ф.А. О первой археологической находке из Шестовицы. - Стародавній
Іскоростень і слов'янські гради VIII—X ст. - К., 2004. - С. 3-7.

18 Черненко О., Ясновська Л. Археологічні дослідження П.М. Добровольського на
Чернігово-Сіверщині // Сіверянський літопис. - 1999. -№ 5. - С. 37.

19 Уварова П.С. Городища и курганы с погребениями в урнах // Труды Московского Пред-
варительного Комитета по устройству XIV Археологического съезда. - М., 1906. -

Вып. 1. - С. 91; Самоквасов Д.Я., Уварова П.С. О находках денежных кладов и дру­

гих древностей // Труды Московского Предварительного комитета по устройству

XIV Археологического съезда. - М., 1906. - Вып. 1. - С. 44^45.

20 Каталог выставки XIV Археологического съезда в Чернигове. - Чернигов, 1908. — С. 11-

21 Каталог Черниговского соединенного музея Городской и Ученой Архивной Комис-

сии. - Чернигов, 1915. - С. 10.

22 Мезенцева Г. Дослідники археології України. - Чернігів, 1997. - С. 149-150; Кова-
ленко О.Б., Ткаченко B.B. Археолог за покликанням (П.І.Смолічев) // Репресоване
краєзнавство (20-30-ті pp.). - К., 1991. - С. 279-283. Станіцина Г. Петро Іванович

Смолічев // Археологія. - 1992. - 2. - С. 101; Коваленко В., Черненко О. Петро Смо-

лічев і перші дослідження в Шестовиці // Три століття гуманітарної та педагогічної

освіти в Чернігові: від колегіуму до університету. Збірник матеріалів Ювілейної

наукової конференції, присвяченої 300-річчю Чернігівського колегіуму і 85-річчю Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. - Чернігів, 2001. - С. 92-100; Коваленко В., Черненко О. Перші дослідження в Шестовиці // Дру­жинні старожитності Центрально-Східної Європи VIII—XI ст. Матеріали Міжнарод­ного польового археологічного семінару. - Чернігів, 2003. - С. 84-101; Коваленко В. Начальные этапы изучения Шестовицкого археологического комплекса // Русский сборник. - Брянск, 2006. - С. 148-161.

23Науковий архів ІА НАНУ - Ф. 6. Од. зб. 34. - Арк. 3.

24НА ІА НАНУ. - Ф. 6. Од. зб. 25. - С. 5.

25НА ІА НАНУ. - Ф. 6. Од. зб. 25. - С. 5; Коваленко В., Черненко О. Перші дослідження в Шестовиці - С. 87.

и Смоличев П.И. Раскопки северянских могил в с. Шестовица летом 1925 г. // Украина. -

1926.-Кн. 1 (16).-С. 178. г7 НА ІА НАНУ. - Ф. 6. Од. зб. 25. - С. 5.

28 Коваленко В., Черненко О. Перші дослідження в Шестовиці - С. 89.

Смолічев ПЛ. Подвійні поховання X ст. коло Шестовиці на Чернігівщині // Запис­ки Чернігівського наукового товариства. - Чернігів, 1931. - Т. 1. - Праці історико-краєзнавчої секції. - С. 56-64; Бліфельд Д.І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. -К., 1977. - С. 128-131; Коваленко В. Начальные этапы изучения Шестовицкого архе­ологического комплекса. - С. 152-153. Бліфельд Д.І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. - С. 189.

Коваленко В. Начальные этапы изучения Шестовицкого археологического комп­лекса. - С. 153.

Коваленко В. Тілопокладення Шестовицького некрополя // Некрополі Чернігівщини: Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. - Чернігів, 2000. - С. 42^15; Кова­ленко В. Шестовиця: християни нехрещеної Русі? // Взаимоотношения религиозных конфессий в многонациональном регионе: история и современность. - Севастополь, 2001.-С. 26-28.

Бліфельд Д.І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. - С. 114 -189; Коваленко В. Начальные этапы изучения Шестовицкого археологического комплекса. - С. 153-154. Смолічев ПЛ. Подвійні поховання X ст. коло Шестовиці на Чернігівщині // Запис­ки Чернігівського наукового товариства. - Чернігів, 1931. - Т. 1. - Праці історико-краєзнавчої секції. - С. 56.

Коваленко О.Б., Ткаченко В.В. Археолог за покликанням... - С. 280-283. Черненко О.Є. Історія формування колекції Шестовицького могильника // Музейні читання: Матеріали наукової конференції музею історичних коштовностей України. -К., 2000. - С. 50-54; Черненко О. Археологічна колекція Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського (1896-1948 рр.) // Скарбниця української культури. Збірник наукових праць. - Чернігів, 2007. - Випуск 9. - Спецвипуск 1. - С. 57-59. Станкевич Я.В. Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции летом •946 г. // Архив ИИМК РАН, - Фонд № 35/1946 - № ед. хр. 67. - Лист 1. Станкевич Я.В. Дневник раскопок Шестовицкого могильника и городища в 1946 г. Приложение к отчету // Архив ИИМК РАН. - Фонд № 35/1946. - № ед. хр. 77. - Листы 30; Станкевич Я.В. Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции летом 1946 г. // Архив ИИМК РАН, - Фонд № 35/1946 - № ед. хр. 67. - Листы 1-8;



Станкевич Я.В. Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции за 1946 г. // НА ІА НАНУ. - 1946/20. - №№ 3562-3565.

39 Станкевич Я.В. Шестовицкое поселение и могильник по материалам раскопок 1946 г. II

КСИА. - Вып. 87. - 1962 - С. 8. - Прим. 5.

40 Станкевич Я.В. Дневник раскопок Шестовицкого могильника и городища в 1946 г. - С. 9.

41 Станкевич Я.В. Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции летом

1946 г.-С. 2.

42 Станкевич Я.В. Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции летом

1946 г.-С. 2-3.

43 Станкевич Я.В. Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции летом

1946 г.-С. 6.

44 Станкевич Я.В. Дневник раскопок Шестовицкого могильника и городища в 1946 г. - С. 2.

45 Станкевич Я.В. Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции летом

1946 г.-С. 4.

46 Станкевич Я.В. Отчет о работе Шестовицкой археологической экспедиции летом

1946 г.-С. 7.

47 Попко A.A. Краткий отчет об археологических разведках в районе Чернигова //
НА ІА НАНУ. - 1947/20. -№ 548, № 882; Попко О.О. Слов'янські археологічні пам'ятк
у нижній течії Десни//Середні віки на Україні. - К., 1971.-Вип. 1.-С. 129-134.

48 Попко О.О. Слов'янські археологічні пам'ятки у нижній течії Десни // Середні віки
на Україні. - К., 1971.-Вип. 1.-С. 133-134; ЯсновськаЛ. Археологічні дослідження

давньоруських старожитностей Чернігівщини у 40-60 рр. XX ст. // Сіверянський лі

топис. - Чернігів, 1998. - № 6. - С. 37^18.

49 Мезенцева Г. Дослідники археології України. - Чернігів, 1997. - С. 142-143; Ляпуш-
кин И.И. Отчет о работе экспедиции в 1947 г. по обследованию памятников в бассейне
р. Сейм, нижнего течения р. Десна и левого берега Днепра, Киевской, Курской,
Полтавской, Сумской, Харьковской областях // НА ИИМК РАН. - Рукописный архив. -
Ф.35.-Оп. 1.- 1947.-№31.-С. 52.

50 Веремейчик О.. Розвідкові робота І.І. Ляпушкіна в Шестовиці на Чернігівщині //
Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування Давньоруської держави)
ІХ-ХІ ст. Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару - Чернігів,
2006.-С. 35.

51 Ляпушкін І.І. Дослідження Дніпровської Лівобережної експедиції 1947-1948 рр. //
Археологічні пам'ятки УРСР. - Т. III. - К., 1952; Ляпушкин И.И. Днепровское лесо-
степное Левобережье в эпоху железа. - МИА № 104. - М. - Л.; 1961; Ляпушкин И.И.
Славяне Восточной Европы накануне образования Древнерусского государства
(VIII-первая половина IX вв.). - МИА № 152. - Л., 1968.

52 Ляпушкин И.И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа. - МИА. -
№ 104.-М.-Л., 1961.-С.315.

53 Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // МИА. - № 11. - Т. 1. - М. - Л.; 1949. I
С. 53; Ясновська Л.В. Поховальні старожитності Чернігівщини в науковій спадщині
Д.І. Бліфельда // Археологічні студії. - К.; Чернівці, 2003. - Вип. 2. - С. 80-82.

54 Булгакова В. Византийский моливдовул X в. из Шестовицы // Андрощук Ф.О. Нормани
і слов'яни в Подесенні. - К., 1999. - С. 109-110.

55Бліфельд Д.І. Дослідження в с. Шестовиця //Археологічні пам 'ятки УРСР. - Т. 111.-К., 1952.-С. 128.

56Бліфельд Д.І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. - С. 11-12.

57Бліфельд Д.І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. - С. 23-31.

58 Бліфельд Д.І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. - С. 92-100.
з' Бліфельд Д.І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. - С. 101-110.
«° Бліфельд Д.І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. - С. 92-100.

«і Коваленко В. Нові дослідження Шестовицького археологічного комплексу // Археоло­гічний літопис Лівобережної України. - Полтава, 1999. - № 1. - С. 36.

62 Кучера М.П., Сухобоков О.В. Звіт про роботу Лівобережного розвідзагону ІА АН УРСР за 1971 р. // НА ІА НАНУ. - 1971 / 17а.

в Коваленко В.П. Отчет о разведочных работах в Среднем Подесенье в 1976г. // НА ІА НАНУ. - 1976/118. -№№ 8225-8227; Коваленко В.П. Розвідувальні роботи в Серед­ньому Подесенні у 1976 р.//Археологія. - К., 1981.-№ 36. - С. 91-97.

64 Шекун А.В. Работы Черниговской областной археологической экспедиции // Археоло-
гические открытия 1980 г. - М., 1981. - С. 321-322.

65 Сита Л. Курганні старожитності Шестовицького могильника у фондах Чернігівського
історичного музею (за матеріалами надходжень XX ст.) // Русь на перехресті світів
(міжнародні впливи на формування Давньоруської держави) ІХ-ХІ ст. Матеріали
Міжнародного польового археологічного семінару - Чернігів, 2006. - С. 169.

66 Коваленко В.П., Моця А.П., Шекун А.В. Работы Шестовицкой экспедиции // Археоло-
гические открытия 1983 года. - М., 1985. - С. 287-288; Коваленко В.П., Шекун А.В.
Исследования в Шестовице // АО 1984 года. - М., 1986. - С. 247.

67 Коваленко В.П., Моця А.П., Шекун А.В. Работы Шестовицкой экспедиции // Археоло-
гические открытия 1983 года. - М., 1985. - С. 287-288.

68 Коваленко В.П., Моця А.П., Шекун А.В. Работы Шестовицкой экспедиции // Археоло-
гические открытия 1983 года. - М., 1985. - С. 287-288.

69 Коваленко В.П., Моця А.П., Шекун А.В. Работы Шестовицкой экспедиции // Археоло-
гические открытия 1983 года. - М., 1985. - С. 287-288.

0 Шекун О.В. Садиба кінця XII ст. - першої половини XIII ст. (за матеріалами роз­копок поселення Рів-2 біля с. Шестовиця) // Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування Давньоруської держави) ІХ-ХІ ст. Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару - Чернігів, 2006. - С. 211-217; Сита Л.Ф. Участь спів­робітників Чернігівського історичного музею у дослідженні пам'яток XII—XIII ст. біля  : с. Шестовиця // Скарбниця української культури. - Чернігів, 2002. - Вип. 2. - С. 29.

Андрощук Ф.О. Нормани і слов'яни у Подесенні: (Моделі культурної взаємодії доби 72 раннього середньовіччя). - К., 1999. - С. 26.

Коваленко В. Исследования Шестовицкого городища // Восточная Европа в древ­ности и средневековье. Контакты, зоны контактов и контактные зоны. XI Чтения памяти чл.-корр. АН СССР В.Т. Пашуто. - Москва, 1999. - С. 41-47; Коваленко В. Нові дослідження Шестовицького археологічного комплексу // Археологічний лі­топис Лівобережної України. - Полтава, 1999. - № 1. - С. 33^13; Коваленко В., Моця О., Ситий Ю. Роботи Шестовицької експедиції 1998 року // Археологіч-Н1 відкриття в Україні 1998-1999 pp. - К., 1999. - С. 13-14; Kovalenko V. Chernigiv and Shestovitsa: Slavonic-Scandinavian Contacts on the Left Bank of the Dniper in the end of IX-X cent. // Magdeburg und Europa im X Jahrhundert. - Magdeburg, 2000.

Коваленко В. Шестовиця: християни нехрещеної Русі?// Взаимоотношения  религиозных конфессий в многонациональном регионе: история и современность, -jj Севастополь, 2001. - С. 26-28; Коваленко В.П., Моця А.П., Сытий Ю.Н. Археоло-ij гические исследования Шестовицкого комплекса в 1998-2002 гг. // Дружинні старо-Jj житності Центрально-Східної Європи VIII—XI ст. - Чернігів, 2003. - С. 51-67J Коваленко В., Ситий Ю. Вікінги в Шестовиці // Чернігівщина incognita. - Черні-'j гів, 2004. - С. 37^13; Коваленко В. Варяжские древности на Левобережье Днепрая возможности комплексного подхода // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. -І М., 2005. - № 3 (21) сентябрь. - С. 40^1; Веремейчик О., Коваленко В., Моця OJ Ситий Ю. Дослідження в Шестовиці 2006 р. // Археологічні дослідження в Україні: 2005-2007 pp. - К.; Запоріжжя, 2007. - Вип. 9. - С. 105-108; Коваленко В., Моця O.j Осадчий Є., Ситий Ю. Нова камерна гробниця з Шестовиці // Археологічні дослі­дження в Україні 2005-2007 pp. - К.; Запоріжжя, 2007. - Вип. 9. - С. 295-297; Коваї ленко В., Моця О.П. Нові дослідження в Шестовиці // Российско-белорусско-украинское пограничье: проблемы формирования єдиного социокультурного пространства -1 история и перспективы. - Брянск, 2008. - С. 111-118; Коваленко В. Давньоруська еліта періоду формування державності: етнічний вимір // Еліти і цивілізаційні проце­си формування націй. - К., 2006. - Т. 1. - С. 225-234; Коваленко В., Моця А. Шесто-вица: "этничный котел" на Десне эпохи формирования Древнерусского государства // Славяно-русское ювелирное дело и его истоки. Межд. науч. конф., посвященная 100 летаю со дня рождения Гали Федоровны Корзухиной: Тезисы докладов. -СПб., 2006. - С. 196-198; Коваленко В., Моця А. Викинг из Шестовицы // Родина. I 2006. -№ 10. - С. 40-43; Коваленко В., Моця О. Поховання вікінга з Шестовиці // Гарда-ріки / Gardariki. - Львів, 2007. - № 1. - С. 1 -5; Коваленко В., Моця О.П. Нові дослідження! в Шестовиці // Российско-белорусско-украинское пограничье: проблемы формирования єдиного социокультурного пространства - история и перспективы. - Брянск, 2008. I С. 111-118; Коваленко В., Моця О. "Етнічний казан" на Десні (до інтерпретації Шесто­вицького археологічного комплексу) // Матеріали VI Міжнародного конгресу україністів| Історія. Політологія: Збірник наукових статей. - К., 2007. - С. 170-180. Будур Н. Повседневная жизнь викингов ІХ-ХІ века. - М., 2007. - С. 114-120. Кирпичников А.Н., Назаренко В.А. Деревянные сооружения Старой Ладоги по рас­копкам 1984-1991 гг. // Древності Поволховья. - СПб., 1997. - С. 70-71. Коваленко В., Моця О., Ситий Ю., Скороход В. Дослідження Шестовицького подолуЯ Стародавній Іскоростень і слов'янські гради. - Коростень, 2008.-Т. І. - С. 178-19Я Коваленко В.П. Новые исследования в Шестовице// Гнёздово. 125 лет исследования памятника. Археологический сборник - Труды ГИМ. - Вып. 124.-С. 191. Коваленко В.П., Моця А.П., Сытий Ю.Н. Археологические исследования Шестовиц­кого комплекса в 1998-2002 гг. - С. 82.

Кирпичников А.Н., Дубов И.В., Лебедев ГС. Русь и варяги (русско-скандинавские отношения домонгольского времени) // Славяне и скандинавы. - М., 1986. - С. 255.Я Моця О.П. Викинги на юге Руси // Древний мир. - 2001. -№ 1. - С. 10-11. Моця О.П., Коваленко В.П., Мезенцев В.І., Сытий Ю.М. Дослідження в ШсстовиШ в 2003-2004 pp. // Археологічні дослідження в Україні 2003-2004 pp. - Запоріжжя, 2005.-C. 233-234.

Джерело: Коваленко В. Шестовиця - табір слов'ян і вікінгів на Десні / Володимир Коваленко // Село над Десною - Шестовиця : збірник статей і матеріалів / відп. ред. О. Б. Коваленко та ін. - Ніжин : Аспект-Поліграф, 2009. - С. 11 - 94.

Немає коментарів:

Дописати коментар