Коли мова заходить про меценатів, благодійників, на думку, насамперед, спадають або високопосадовці на кшталт гетьмана Мазепи, або нащадки славетних козацьких родів – Полуботки, Лизогуби, Дуніни-Борковські, Милорадовичі, або ж мільйонери-підприємці, що збагатіли в капіталістичному ХІХ ст. Разом з тим і серед українців, що не обіймали високих посад, не належали до елітних фамілій і не мали надійних фінансових тилів, були гідні поваги постаті, які всі свої небагаті статки витрачали на благородні справи. Серед таких – Олександр Павлович Карпинський, один із засновників Чернігівської міської бібліотеки (тепер – обласна універсальна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка), перший директор Чернігівського міського банку, голова губернської земської управи протягом семи (з перервою) років, зрештою – почесний громадянин міста Чернігова. Але при цьому, на жаль, О.П. Карпинський практично невідомий широкому загалу істориків, свідчення про нього вкрай обмежені та уривчасті. А його єдина відома фотографія надрукована в такому специфічному виданні, як “Банківський вісник”.
Генеалогічне дерево Карпинських, представлене в родовідній книзі Г. Милорадовича , має чотири різні гілки, на одній з яких можна знайти скупу інформацію про родину Олександра Павловича . Його дід – титулярний радник Іван Васильович – займав посаду чернігівського стряпчого, про батька – Павла Івановича – вказано тільки рік народження: 1810-й. Сам О.П. Карпинський (“лекарь, титулярный советник, был председателем Черниговской губернской земской управы”) народився в 1835 р. Названі діти Олександра Павловича: Олександр (1869 року народження), Григорій (1871) та Надія (1867). Між тим, корені О.П. Карпинського знаходяться в селі Петрушині, що за 20 кілометрів на північ від Чернігова. Він походить зі старшинського козацького роду Карпенків, засновник якого – петрушинський козак Селівон Карпенко – вперше згадується в 1715 р. Вірогідно, прадідом Олександра Павловича був Василь Петрович Карпенко – писар Ройської сотні Чернігівського полку (1777), хорунжий сотенний (1782), пізніше – корнет. Можливо, саме його стараннями Карпенки здобули дворянство, задля чого надали прізвищу російське звучання: Карпинські. Поступово представники роду залишали родовий маєток у Петрушині і переїздили до губернського центру, обіймаючи різні чиновницькі посади.
Павло Іванович Карпинський (1810–1850) мешкав, напевно, в Чернігові, хоча й опікувався маєтком. В усякому разі, зв’язки Карпинських з рідним селом ніколи не переривалися. Помер Павло Іванович доволі молодим. Дружина Анна Іванівна (1812–1880) самотужки виховувала Олександра та малолітню дочку Юлію (народилась в 1850 р.; пізніше вийшла заміж за одного з петрушинських багатіїв – дворянина Шихуцького). У спадок О.П. Карпинському дістались 3 кріпаки та 17 десятин землі. Втім, Олександр Павлович відзначався яскраво вираженими ліберально-демократичними поглядами. В Петрушині й сьогодні пам’ятають доброго “поміщика Карпинського”, який відпустив своїх селян на волю без викупу і настільки переймався долями петрушинців, що організував у селі міністерську школу. Записи в метричних книгах по селу Петрушину дозволяють підтвердити свідчення старожилів про надання свободи кріпакам – братам Іову, Никанору та Михайлу Євстафійовичам Гришаєнкам. А історія з відкриттям одного з перших у Чернігівському повіті двокласного зразкового міністерського училища у Петрушині (1875 р.) вражає своїм певного роду авантюризмом у кращому значенні цього слова. Здається, тільки завдяки беззаперечному авторитету серед селян О.П. Карпинський зумів надихнути людей на велику справу – побудову і утримання престижного, як для такого доволі глухого села, навчального закладу. А потім потужно лобіював цю ідею на всіх рівнях і кілька років, коли школа на перших порах не мала сталого приміщення і балансувала на межі закриття, відчайдушно відстоював її існування у затяжному листуванні з Київським навчальним округом . Не викликає сумнівів, що з відкриттям школи Карпинський пов’язував покращення становища
простих селян, саме в освіті вбачав шлях до забезпечення духовних потреб народу. А в 1873 р. Олександр Павлович організував у тому ж таки Петрушині перше в повіті “Петрушинско-Черторейское ccудо-сберегательное товарищество”. Втім, цей експеримент
був не надто вдалим, діяльність товариства незабаром завмерла і в 1890 р. воно припинило
існування.
Тим часом, після проведення земської реформи Карпинського обирають гласним Чернігівського повітового земства, а вже наприкінці 1866 р. – головою губернської земської
управи 8 . Олександр Павлович старався максимально сприяти підвищенню життєвого рівня
населення, постійно виступав на земських зібраннях з питань освіти, медицини, народних
кредитів тощо.
1 листопада 1870 р. Карпинський добровільно склав повноваження голови земської управи “в виду заявления председателя собрания, объявившего незаконными и неподлежащими обсуждению два предложения, внесенные в собрание управою”, принципово відхиливши всі прохання колег не залишати посаду. В 1874 р. О.П. Карпинського вдруге обрали головою губернської земської управи.
Як зазначає Л.В. Студьонова, Олександр Павлович “очолював лівий напрямок в діяльності земства. Вступав у конфлікт з чернігівськими губернаторами. Мав добре серце. Всім допомагав. Хоча одержував велику платню, перебував у постійних боргах. Дав гроші на відкриття громадської бібліотеки”.
Чернігівська бібліотека ім. В.Г. Короленка була заснована на пожертвувані кошти й існувала як громадська. “Основні пожертвування на утримання її та придбання книжок йшли від членів правління-засновників: Червинського, Карпинського, родин Ліндфорсів, Русових, Милорадовичів, Лизогубів”.
19 лютого 1875 р. у приміщенні міської думи був відкритий Чернігівський міський громадський банк, першим директором якого став Олександр Павлович Карпинський. Саме
він взяв на себе клопіт по організації установи. “Віддаючи новій справі весь вільний час, Карпинський не одержував заробітної плати протягом першого року зовсім, а у наступні – більшу частину її передавав на освітянські потреби. Коли у 1880 році О.П. Карпинський залишив посаду директора, то на відзнаку заслуг йому було присвоєно звання почесного громадянина Чернігова” .
Останні роки життя Олександра Павловича характеризуються надзвичайною активністю в громадському житті. Очевидно, це пов’язане зі смертю дружини Олени Василівни (1841–1873) та старшого сина Павла (1865–1874) 13 . Переживши сімейну трагедію, О.П. Карпинський цілковито зосередився на суспільній діяльності. Коли у 1875 р. чернігівське земство влаштувало учительські курси, він був одним із головних ініціаторів такого кроку. А потім за власний рахунок утримував стипендіатів Чернігівської земської учительської семінарії.
Вболіває Карпинський за долю практично забороненої на той час української мови. У 1870 р. губернське земське зібрання виносить йому подяку “за ходатайство его пред особой комиссией, состоявшей под предводительством государя наследника, о выдаче пособия голодавшему населению северных уездов Черниговской губернии” 16 , а в 1871 р. – “приз нательность г убернског о собрания з а труды их (раз ом і з г ласним Суді єнком – Г.С.) по возложенному на них уполномочию – ходатайствовать об уклонении Либаво-Роменской железной дорог и на север”
15 сі чня 1878 р. Олександр Павлович “внес предложение о назначении единовременного пособия, в раз мере 1000 рублей, уроженцам Черниговской губернии, воспитывающимся на высших женских курсах г . Киева”, яке було з атверджене земством.
А ще – маловідомі для нас зв’язки із Сосницьким повітом. У Сосниці він долучився до відкриття повітової бібліотеки, від Сосниці в 1870-і рр. обирався до губернського земства, родом із Сосниці були й стипендіати Карпинського в учительській семінарії. Зрештою, саме в Сосниці збереглась єдина відома нам фотографія Карпинського. Чим пояснити таку уваг у до Сосниччини? Можемо лише припустити, що в Сосницькому повіті народились мати або дружина Олександра Павловича, а можливо саме там проходила його лікарська практика, про яку також майже нічого не відомо.
1 М илорадович Г.А. Родословная книга Черниговского дворянства. – Спб., 1901. – Т. 2. – Ч. ІІІ – С. 122–123.
2 Щ е одна наведена в “М алороссийском родословнике” В.
М одз алевськог о (том 2), але вона не має жодного
ві днош ення до Олександра П авловича. Та й сам М одз алевський з аз начає: “Сущ ествует мног о родов этог о имени, но совершенно иного происхождения”.
3 М илорадович Г.А. Родословная книга Черниговского дворянства. – Т. 2. – Ч. ІІІ. – С. 122–123.
4 Олександр Павлович Карпинський і село Петрушин / Підготував Горобець С. – Чернігів, 2004. – С. 8–18.
5 Там само. – С. 17–18.
6 Центральний державний історичний архів України в м. Київ. – Ф. 707. – Оп. 225. – Спр. 119.
7 Олександр П авлович К арпинський і село П етруш ин. – С. 24–29.
8 Х олмский А.И. Свод постановлений Черниговского губернского земского собрания. 1865–1882 гг. – Одесса, 1884.
9 Там само.
10 Студьонова Л.В. Духовна скарбниця краю (1877–2002). – Вип. 1. – Чернігів, 2002. – С. 4, 7.
11 Сі корська І. Роль меценатства та благодійництва у становленні бібліотеки // Сіверянський літопис. – 1998 . – № 3. – С. 119.
12 Банківський вісник. – 2001. – № 2. – С. 14.
13 Обоє поховані в П етруш ині .
14 Русанов Ю. Чернігівська громада в громадському русі ХІХ – початку ХХ ст. в Україні // Сіверянський лі топис. – 1995. – № 3. – С. 61–62.
15 Самойленко Г. На терені українства // Сіверянський літопис. – 1999. – № 3. – С. 156.
16 Х олмский А.И. Свод постановлений Черниговского губернского земского собрания. 1865–1882 гг. – Одесса, 1884.
17 Там само.
18 Там само.
19 Горобець С. Почесні громадяни села Петрушина. – Чернігів, 2004. – 28 с.
Павло Іванович Карпинський (1810–1850) мешкав, напевно, в Чернігові, хоча й опікувався маєтком. В усякому разі, зв’язки Карпинських з рідним селом ніколи не переривалися. Помер Павло Іванович доволі молодим. Дружина Анна Іванівна (1812–1880) самотужки виховувала Олександра та малолітню дочку Юлію (народилась в 1850 р.; пізніше вийшла заміж за одного з петрушинських багатіїв – дворянина Шихуцького). У спадок О.П. Карпинському дістались 3 кріпаки та 17 десятин землі. Втім, Олександр Павлович відзначався яскраво вираженими ліберально-демократичними поглядами. В Петрушині й сьогодні пам’ятають доброго “поміщика Карпинського”, який відпустив своїх селян на волю без викупу і настільки переймався долями петрушинців, що організував у селі міністерську школу. Записи в метричних книгах по селу Петрушину дозволяють підтвердити свідчення старожилів про надання свободи кріпакам – братам Іову, Никанору та Михайлу Євстафійовичам Гришаєнкам. А історія з відкриттям одного з перших у Чернігівському повіті двокласного зразкового міністерського училища у Петрушині (1875 р.) вражає своїм певного роду авантюризмом у кращому значенні цього слова. Здається, тільки завдяки беззаперечному авторитету серед селян О.П. Карпинський зумів надихнути людей на велику справу – побудову і утримання престижного, як для такого доволі глухого села, навчального закладу. А потім потужно лобіював цю ідею на всіх рівнях і кілька років, коли школа на перших порах не мала сталого приміщення і балансувала на межі закриття, відчайдушно відстоював її існування у затяжному листуванні з Київським навчальним округом . Не викликає сумнівів, що з відкриттям школи Карпинський пов’язував покращення становища
простих селян, саме в освіті вбачав шлях до забезпечення духовних потреб народу. А в 1873 р. Олександр Павлович організував у тому ж таки Петрушині перше в повіті “Петрушинско-Черторейское ccудо-сберегательное товарищество”. Втім, цей експеримент
був не надто вдалим, діяльність товариства незабаром завмерла і в 1890 р. воно припинило
існування.
Тим часом, після проведення земської реформи Карпинського обирають гласним Чернігівського повітового земства, а вже наприкінці 1866 р. – головою губернської земської
управи 8 . Олександр Павлович старався максимально сприяти підвищенню життєвого рівня
населення, постійно виступав на земських зібраннях з питань освіти, медицини, народних
кредитів тощо.
1 листопада 1870 р. Карпинський добровільно склав повноваження голови земської управи “в виду заявления председателя собрания, объявившего незаконными и неподлежащими обсуждению два предложения, внесенные в собрание управою”, принципово відхиливши всі прохання колег не залишати посаду. В 1874 р. О.П. Карпинського вдруге обрали головою губернської земської управи.
Як зазначає Л.В. Студьонова, Олександр Павлович “очолював лівий напрямок в діяльності земства. Вступав у конфлікт з чернігівськими губернаторами. Мав добре серце. Всім допомагав. Хоча одержував велику платню, перебував у постійних боргах. Дав гроші на відкриття громадської бібліотеки”.
Чернігівська бібліотека ім. В.Г. Короленка була заснована на пожертвувані кошти й існувала як громадська. “Основні пожертвування на утримання її та придбання книжок йшли від членів правління-засновників: Червинського, Карпинського, родин Ліндфорсів, Русових, Милорадовичів, Лизогубів”.
19 лютого 1875 р. у приміщенні міської думи був відкритий Чернігівський міський громадський банк, першим директором якого став Олександр Павлович Карпинський. Саме
він взяв на себе клопіт по організації установи. “Віддаючи новій справі весь вільний час, Карпинський не одержував заробітної плати протягом першого року зовсім, а у наступні – більшу частину її передавав на освітянські потреби. Коли у 1880 році О.П. Карпинський залишив посаду директора, то на відзнаку заслуг йому було присвоєно звання почесного громадянина Чернігова” .
Останні роки життя Олександра Павловича характеризуються надзвичайною активністю в громадському житті. Очевидно, це пов’язане зі смертю дружини Олени Василівни (1841–1873) та старшого сина Павла (1865–1874) 13 . Переживши сімейну трагедію, О.П. Карпинський цілковито зосередився на суспільній діяльності. Коли у 1875 р. чернігівське земство влаштувало учительські курси, він був одним із головних ініціаторів такого кроку. А потім за власний рахунок утримував стипендіатів Чернігівської земської учительської семінарії.
Вболіває Карпинський за долю практично забороненої на той час української мови. У 1870 р. губернське земське зібрання виносить йому подяку “за ходатайство его пред особой комиссией, состоявшей под предводительством государя наследника, о выдаче пособия голодавшему населению северных уездов Черниговской губернии” 16 , а в 1871 р. – “приз нательность г убернског о собрания з а труды их (раз ом і з г ласним Суді єнком – Г.С.) по возложенному на них уполномочию – ходатайствовать об уклонении Либаво-Роменской железной дорог и на север”
15 сі чня 1878 р. Олександр Павлович “внес предложение о назначении единовременного пособия, в раз мере 1000 рублей, уроженцам Черниговской губернии, воспитывающимся на высших женских курсах г . Киева”, яке було з атверджене земством.
А ще – маловідомі для нас зв’язки із Сосницьким повітом. У Сосниці він долучився до відкриття повітової бібліотеки, від Сосниці в 1870-і рр. обирався до губернського земства, родом із Сосниці були й стипендіати Карпинського в учительській семінарії. Зрештою, саме в Сосниці збереглась єдина відома нам фотографія Карпинського. Чим пояснити таку уваг у до Сосниччини? Можемо лише припустити, що в Сосницькому повіті народились мати або дружина Олександра Павловича, а можливо саме там проходила його лікарська практика, про яку також майже нічого не відомо.
Помер О.П . Карпинський на початку 1880-х. Його нащадки залишили Петрушин, а чернігівські сліди швидко загубились. Та добра пам’ять про цю чудову людину живе й сьогодні. Наприкінці 2004 р. Олександр Павлович став одним з дев’яти почесних громадян села Петрушина.
__________________________________________________1 М илорадович Г.А. Родословная книга Черниговского дворянства. – Спб., 1901. – Т. 2. – Ч. ІІІ – С. 122–123.
2 Щ е одна наведена в “М алороссийском родословнике” В.
М одз алевськог о (том 2), але вона не має жодного
ві днош ення до Олександра П авловича. Та й сам М одз алевський з аз начає: “Сущ ествует мног о родов этог о имени, но совершенно иного происхождения”.
3 М илорадович Г.А. Родословная книга Черниговского дворянства. – Т. 2. – Ч. ІІІ. – С. 122–123.
4 Олександр Павлович Карпинський і село Петрушин / Підготував Горобець С. – Чернігів, 2004. – С. 8–18.
5 Там само. – С. 17–18.
6 Центральний державний історичний архів України в м. Київ. – Ф. 707. – Оп. 225. – Спр. 119.
7 Олександр П авлович К арпинський і село П етруш ин. – С. 24–29.
8 Х олмский А.И. Свод постановлений Черниговского губернского земского собрания. 1865–1882 гг. – Одесса, 1884.
9 Там само.
10 Студьонова Л.В. Духовна скарбниця краю (1877–2002). – Вип. 1. – Чернігів, 2002. – С. 4, 7.
11 Сі корська І. Роль меценатства та благодійництва у становленні бібліотеки // Сіверянський літопис. – 1998 . – № 3. – С. 119.
12 Банківський вісник. – 2001. – № 2. – С. 14.
13 Обоє поховані в П етруш ині .
14 Русанов Ю. Чернігівська громада в громадському русі ХІХ – початку ХХ ст. в Україні // Сіверянський лі топис. – 1995. – № 3. – С. 61–62.
15 Самойленко Г. На терені українства // Сіверянський літопис. – 1999. – № 3. – С. 156.
16 Х олмский А.И. Свод постановлений Черниговского губернского земского собрания. 1865–1882 гг. – Одесса, 1884.
17 Там само.
18 Там само.
19 Горобець С. Почесні громадяни села Петрушина. – Чернігів, 2004. – 28 с.
Джнрело: Олександр Павлович Карпинський – меценат, благодійник, просвітитель / С. Горобець // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2007. — Вип. 8. — С. 55-57. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар