НЕГОВСЬКІ – відомий рід священо-та церковнослужителів на Чернігівщині, який бере свій початок від польської шляхти, що перейшла на службу до української держави та на православ’я. Виходили вони, ймовірно, з села чи гміни Негова (Niegowa) Сілезького воєводства Польші.
Роїська гілка Неговських починається зі шляхтича Євстафія Сімеоновича, який народився у 1706 р. Швидше за все, він був охрещений православним ще в дитинстві. У 1737 р. Євстафій придбав в селі Роїще (сучасний Чернігівський район Чернігівської області) маєток і вже в сповідальному розписі за 1739 р. був записаний як «попъ Ройский» (є другим відомим священиком села). З того часу Неговські обіймали посаду священика в селі впродовж 145 років! А інші посади при церкві (дяк, псаломщик, паламар, просфірник) – 149 років! Окрім того, за три з половиною століття існування роїської церкви роїськими священиками були роїщани (люди, які народилися, виросли і все життя прожили в селі Роїще) – лише представники їхнього роду! І за всю історію села, свою службу розпочинали в селі Роїщі лише священики Неговські, та й ще троє батюшок. Всі решта ж приходила на роїський приход з інших місць. До того ж Неговські, хоча й були поляками і мали католицьке коріння, але саме вони заклали підвалини культурно-духовного життя православних українців-роїщан.
Євстафій Сімеонович почав свою службу ще в першому храмі Роїща – Михайлівському. Очевидно, що в останні роки його перебування на парафії був збудований і другий храм села, також Михайлівський. Окрім суто церковних справ, Євстафій приділяв увагу і освіті на селі, і опіці над хворими та немічними роїщанами. При ньому в Роїщі працювала школа, а після його смерті згадки про неї зникають аж на дванадцять років. Лише при ньому в селі згадується і шпиталь. Роїську парафію Євстафій Сімеонович посідав до своєї смерті у 1758 р.
Роїська гілка Неговських починається зі шляхтича Євстафія Сімеоновича, який народився у 1706 р. Швидше за все, він був охрещений православним ще в дитинстві. У 1737 р. Євстафій придбав в селі Роїще (сучасний Чернігівський район Чернігівської області) маєток і вже в сповідальному розписі за 1739 р. був записаний як «попъ Ройский» (є другим відомим священиком села). З того часу Неговські обіймали посаду священика в селі впродовж 145 років! А інші посади при церкві (дяк, псаломщик, паламар, просфірник) – 149 років! Окрім того, за три з половиною століття існування роїської церкви роїськими священиками були роїщани (люди, які народилися, виросли і все життя прожили в селі Роїще) – лише представники їхнього роду! І за всю історію села, свою службу розпочинали в селі Роїщі лише священики Неговські, та й ще троє батюшок. Всі решта ж приходила на роїський приход з інших місць. До того ж Неговські, хоча й були поляками і мали католицьке коріння, але саме вони заклали підвалини культурно-духовного життя православних українців-роїщан.
Євстафій Сімеонович почав свою службу ще в першому храмі Роїща – Михайлівському. Очевидно, що в останні роки його перебування на парафії був збудований і другий храм села, також Михайлівський. Окрім суто церковних справ, Євстафій приділяв увагу і освіті на селі, і опіці над хворими та немічними роїщанами. При ньому в Роїщі працювала школа, а після його смерті згадки про неї зникають аж на дванадцять років. Лише при ньому в селі згадується і шпиталь. Роїську парафію Євстафій Сімеонович посідав до своєї смерті у 1758 р.
По священицькій лінії пішов і його менший син Яків, який народився у 1742 р. Батюшкою в Роїщі він став у 1767 р. і служив при Михайлівському храмі до 1803 р. Помер він у 1817 р. Яків Євстафійович, як і його батько, приділяв увагу не лише церковним справам, а й освіті в Роїщі. При ньому в селі знову запрацювала школа. У 1804 р. роїську парафію посів Сімеон Якович, який служив в селі до 1828 р. По ньому роїським батюшкою став його старший син Василь, який народився у 1804 р. По закінченні Чернігівського повітового духовного училища він спочатку служив в Чернігівській духовній Консисторії, а у 1828 р. був посвячений на посаду священика до Михайлівського храму. Проте, за чотири роки його перевели до церкви села Вершинова Муравійка (сучасний Куликівський район Чернігівської області). Після Василя священиком в Роїщі став його менший брат Григорій, який народився у 1811 р. Рукоположений він був у 1833 р. Григорій також займався і освітою в селі. З відкриттям у 1844 р. в Роїщі сільського приходського училища, його затвердили на посаду наставника училища. А з відкриттям в селі однокласного училища міністерства народної освіти у 1873 р. він був призначений на посаду законоучителя. Правив Григорій до своєї смерті у 1884 р. Поховали його на церковному цвинтарі с.Роїще (шкода, але означення місця цього поховання не збереглося). Посаду роїського священика Григорій Сімеонович обіймав найдовший термін із усіх відомих 23 священиків с.Роїща – 51 рік! З його смертю уривається династія роїських священиків Неговських.
Неговські були досить освіченими людьми як для того часу. Вони закінчили Чернігівські духовні навчальні заклади: Чернігівську семінарію – Сімеон Якович та його син Григорій, Чернігівське повітове духовне училище – Василь Сімеонович. Професійна підготовка їх була достатня. Сімеон добре читав, знав катехізис, але співати не вмів. Проте був здатний до читання повчань. Василь читання та катехізис знав добре, але в співах по нотах був не твердий. Найкраще був підготовлений Григорій, якого у 1845 р., за сумлінне виконання обов’язків священика, було нагороджено «набедреником» (парчевий прямокутник із зображенням хреста, який священики одержують як першу нагороду і носять з правого боку нижче пояса). До того ж, окрім «русской грамоты», деякі з них ще вивчали й інші мови та науки. Так, Яків Євстафійович «обучался латинского языка», його син Сімеон вивчав латину, грецьку та єврейську мови і арифметику, а донька останнього Ганна писала і читала французькою (чи знає хтось зараз в селі так добре якусь іноземну мову?). Проживання ж в Роїщі людей з такими знаннями, без сумніву, мало позитивний ефект для розвитку його культурного і духовного життя.
Всі згадані Неговські мали добру поведінку, були одружені та мали дітей. Але чому за всю історію роїської церкви лише їм вдалося створити династію роїських священнослужителів, і майже півтора століття посідати роїську парафію? На церковні посади призначала єпархіальна влада, але в XVIII і ХІХ століттях кандидатів на них висувала громада, або були самовисуванці, проте в обох випадках бажання громади було вирішальним в прийнятті рішення. Отже відповідь на зазначене питання дуже проста – Неговські були людьми, яких дуже поважали в Роїщі і саме їх роїщани хотіли бачити у своїй церкві.
З поглинанням Гетьманщини Російською імперією, роїські Неговські отримали підтвердження свого шляхетного походження та титул дворян.
З кінця ХІХ ст. в Роїщі з Неговських вже ніхто не проживав. І тому як склалася їх доля в буремні революційні роки та роки радянських перетворень – наразі, невідомо. Проте, місцеві жителі оповідають, як одного разу хтось із великої родини Неговських, який зараз живе в м. Суми і працює лікарем, якось приїздив до Роїща, щоб побачити батьківщину своїх предків.
Отже, Неговські стояли у витоків не лише церковного життя в селі Роїще, а й у витоків освіти та охорони здоров’я роїщан. Також протягом тривалого часу вони формували та підтримували культурну і духовну традицію на селі. На превеликий жаль, в часи радянсько-комуністичного «безбожия» та «воинственного атеизма» значна частина цих устоїв була втрачена. То ж нам варто хоча б зберегти пам’ять про тих людей, які закладали основи нашої духовності. Щоб і ця пам’ять не загубилася, як і могили Неговських на церковному цвинтарі села Роїще.
Джерело: Чернігівський формат. - Режим доступу
Неговські були досить освіченими людьми як для того часу. Вони закінчили Чернігівські духовні навчальні заклади: Чернігівську семінарію – Сімеон Якович та його син Григорій, Чернігівське повітове духовне училище – Василь Сімеонович. Професійна підготовка їх була достатня. Сімеон добре читав, знав катехізис, але співати не вмів. Проте був здатний до читання повчань. Василь читання та катехізис знав добре, але в співах по нотах був не твердий. Найкраще був підготовлений Григорій, якого у 1845 р., за сумлінне виконання обов’язків священика, було нагороджено «набедреником» (парчевий прямокутник із зображенням хреста, який священики одержують як першу нагороду і носять з правого боку нижче пояса). До того ж, окрім «русской грамоты», деякі з них ще вивчали й інші мови та науки. Так, Яків Євстафійович «обучался латинского языка», його син Сімеон вивчав латину, грецьку та єврейську мови і арифметику, а донька останнього Ганна писала і читала французькою (чи знає хтось зараз в селі так добре якусь іноземну мову?). Проживання ж в Роїщі людей з такими знаннями, без сумніву, мало позитивний ефект для розвитку його культурного і духовного життя.
Всі згадані Неговські мали добру поведінку, були одружені та мали дітей. Але чому за всю історію роїської церкви лише їм вдалося створити династію роїських священнослужителів, і майже півтора століття посідати роїську парафію? На церковні посади призначала єпархіальна влада, але в XVIII і ХІХ століттях кандидатів на них висувала громада, або були самовисуванці, проте в обох випадках бажання громади було вирішальним в прийнятті рішення. Отже відповідь на зазначене питання дуже проста – Неговські були людьми, яких дуже поважали в Роїщі і саме їх роїщани хотіли бачити у своїй церкві.
З поглинанням Гетьманщини Російською імперією, роїські Неговські отримали підтвердження свого шляхетного походження та титул дворян.
З кінця ХІХ ст. в Роїщі з Неговських вже ніхто не проживав. І тому як склалася їх доля в буремні революційні роки та роки радянських перетворень – наразі, невідомо. Проте, місцеві жителі оповідають, як одного разу хтось із великої родини Неговських, який зараз живе в м. Суми і працює лікарем, якось приїздив до Роїща, щоб побачити батьківщину своїх предків.
Отже, Неговські стояли у витоків не лише церковного життя в селі Роїще, а й у витоків освіти та охорони здоров’я роїщан. Також протягом тривалого часу вони формували та підтримували культурну і духовну традицію на селі. На превеликий жаль, в часи радянсько-комуністичного «безбожия» та «воинственного атеизма» значна частина цих устоїв була втрачена. То ж нам варто хоча б зберегти пам’ять про тих людей, які закладали основи нашої духовності. Щоб і ця пам’ять не загубилася, як і могили Неговських на церковному цвинтарі села Роїще.
Джерело: Чернігівський формат. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар