вівторок, 1 вересня 2015 р.

Історія Седнівської медичної дільниці


     Седнів завжди славився своєю лікарнею та медичним персоналом. Ця традиція сягає XVIII ст., коли станом на 1748 р. у Седнівській сотні налічувалося сім шпиталів. Як відомо, під час численних епідемій церковнослужителі першими надавали допомогу хворим та немічним, а при монастирях та церквах в окремих приміщеннях влаштовувалися богодільні або шпиталі. П.Єфименко з цього приводу зауважив: "Большинство шпиталей состояло, кажется, на попечении церковных братств та цехов. Были, впрочем, шпигали которые содержались от подаяния мирского... Были, наконец, и такие шпигали, которые как строились, так и содержались на средства частных лиц. Обитатели шпиталей, по крайней мере, мелких, сельских, были главным образом нищие и увечные старики, преимущественно слепые". Дослідник цілком слушно наголосив, що з появою шпиталів та завдяки народній ініціативі в суспільстві народжується таке явище, як благодійництво: "Питались старцы милостыней... В праздники и по субботам зажиточные люди носили в шпиталь съестное. На Пасху и Рождество Христове цехи присылали пасхи, яйца, мясо. Ремесленная управа и волостное правление оказывали помощь: давали топливо, постное масло для освещения, посылали мел, глину и женщин для беленья хаты". 

   Подальший розвиток медицини в Седневі пов'язаний з родиною Лизогубів, які зазвичай мали свого лікаря. Одному з них - М.М.Колодкевичу довелось розділити трагічну долю свого земляка і товариша дитячих літ Д.А.Лизогуба, який за участь у русі народовольців у серпні 1879 р. був страчений в  Одесі. Натомість М.М.Колодкевич загинув у Петро-Павлівський фортеці Санкт-Петербурга.
    Значний внесок у розвиток сільської медицини належав земським установам. Невдовзі після створення Чернігівської повітової управи земське зібрання у 1868 р. порушило питання про медичну допомогу населенню. Однак епідемія холери потребувала невідкладних заходів, відтак було запропоновано у всіх волостях обирати віспощепіїв. У червні 1872 р. студент Київського університету П.І.Величковський організовував боротьбу з холерою в селах повіту. Земство виділяло кошти, запрошувало лікарів та фельдшерів на роботу в повіті. Першим земським лікарем у повіті став випускник Київського університету М.С.Синьогуб, з яким земська управа в грудні 1872 р. уклала відповідний контракт. Тоді ж у Седневі з'явився фельдшер Алексєєв.
   До Седнівської медичної дільниці належали Седнівська, Халявинська та Березнянська волості. Наступного 1873 р. повітове земське зібрання вирішило відкрити лікарні у трьох фельдшерських дільницях. Для облаштування Седнівської дільничної лікарні було обрано порожнє громадське приміщення у Брусилові.
   На підставі постанови повітового земського зібрання в 1898 р. у Седневі було відкрито амбулаторію на 4 ліжка, персонал якої (лікар, фельдшер, акушерка) обслуговував 12 613 мешканців дільниці. У 1911 - 1927 рр. лікарнею завідував випускник Київського університету І.Ю.Кисіль, який займався лікувальною практикою та ветеринарією.
   На початку XX ст. основними захворюваннями, від яких потерпали мешканці краю, були грип, малярія, коклюш, Дифтерія, тиф. Рівень захворюваності ілюструють такі дані: у 1906 р. на коклюш захворіло 326 осіб, малярію - 169, грип - 149, Дифтерію - 46, скарлатину - 14, тиф - 11. У 1906 р. лікар прийняв 4064 хворих, фельдшери - 1370; усього до медиків звернулося 10 483 хворі.
    Майже щороку в Седневі спалахували епідемії тифу. Головну їх причину дільничний лікар вбачав у розміщенні на р. Снов вище Седнева 15 чинбарень, працівники яких вимочували шкіри у річці, що перетворювало воду у джерело інфекцій. Жителі Седнева мусили використовувати воду з річки, адже у містечку був лише один колодязь глибиною 60 аршин.
    Питання щодо забезпечення якісною водою мешканців Седнева було розв'язано лише у 1915 р., коли місцева громада збудувала трубчастий колодязь. Оскільки коштів на його облаштування забракло, лікар І.Ю.Кисіль подав до повітової земської управи доповідну записку з цього приводу, в якій запропонував не тільки провести водогін до лікарні та школи у Седневі, а й забезпечити питною водою усіх мешканців Чернігівського повіту.
   Слід відзначити, що лікар І.Ю.Кисіль виявив неабиякі господарські здібності й домігся суттєвого розширення садибної ділянки Седнівської лікарні. Він належав до тих земських лікарів, які не лише виконували свої безпосередні обов'язки, а й дбали про громадський добробут. Земські лікарі їхали до віддалених сіл, де не було лікарень та елементарних побутових умов, де на них чекали недовіра селян, постійна загроза епідемій та виснажлива боротьба з ними. Вони свідомо робили такий крок, щиро бажаючи бути корисними темному, безправному люду, несли йому світло знань, культури. Саме в цьому полягав секрет земської медицини - перші лікарі та фельдшери жили і працювали серед людей, а також, як згадували старожили, володіли цілющою силою слова. Ця шляхетна традиція наснажує седнівських медиків і в наш час.

___________________________________________

1   Журнал заседаний Черниговского уездного земского собрания сессия 1915 г. - Чернигов, 1916. - С. 123 - 125.
2   Ефименко П. Шпитали Малороссии // Киевская старина - 1883. - № 4. - С. 709-727.
3   Земская медицина в Черниговском уезде // Земский сборник Черниговской губернии - 1873. - № 8. - С. 86 - 110.
4   Ильин В.М. Сообщение по Черниговскому уезду [1-му съезду земских врачей губернии] // Земский сборник Черниговской губернии - 1882. - № 10.-С. 116- 143.
5   Шамраевский А. Статистическое описание Бобровицкой дачи // Памятная книжка Черниговской губернии - Чернигов, 1862. - С. 189 - 300.

Джерело: Середенко Г. З історії Седнівської медичної дільниці / Галина Середенко // Містечко над Сновом: збірник статей і матеріалів / Т. П. Демченко (відп. ред) та ін. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - С. 184-186.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар