субота, 5 вересня 2015 р.

З родинного життя седнівського сотника Григорія Фридрикевича

   За генеалогічними дослідженнями О.Лазаревського, козацько-старшинський рід Фридрикевичів свою історію розпочинає з Самійла Фридрикевича Козми, очевидно, польського шляхтича, який до 1653 р. був білоцерківським полковником. Польський король Ян Казимір у 1653 р. надав йому, як "полковнику давньому", підтверджувальну грамоту на млини на р. Рось та грунт Буки. Одружений він був з дочкою Семена Половця Ганною. Переселившись на Лівобережжя, ймовірно, після закінчення польсько-українсько-російських війн, Фридрикевичі осіли у Седневі. Очевидно, не без підтримки гетьмана І.Мазепи його пасинок Криштоф у 1699 - 1700 рр. був тут сотником. Він одружився з донькою сотника Богдана Войцеховича - Катериною. Як правило, сотницькі уряди переходили від батька до сина чи зятя й протягом тривалого часу утримувалися представниками однієї родини. Так, сотниками в Седневі були Войцеховичі, Стаховичі, Римші. Невідомо, коли саме седнівським сотником став Григорій, син Криштофа Фридрикевича. У переліку седнівської сотенної старшини він не згадується ., але в листі чоловіка сестри його дружини, прилуцького сотника Федора Марковича, названий сотником. 

   Очевидно, родинне життя його не складалося. Дружина Григорія - Феодосія походила з відомого старшинського роду Томар, засновником якого був виходець з Греції Іван Томара. Він прибув в Україну у другій половині XVII ст. й оселився в Переяславі. Виконував доручення наказного гетьмана Я.Сомка, гетьмана П.Дорошенка, збирав індуктний збір й невдовзі увійшов до кола впливових і багатих представників козацької старшини. Його нащадки мали великі земельні володіння в Переяславському та Чернігівському полках, посідали полкові й сотенні уряди 2. Дочка Степана Івановича - Феодосія, очевидно, не була щаслива у шлюбі з Григорієм Фридрикевичем. Вона залишила його й виїхала з малолітнім сином із Седнева до Прилук, де знайшла притулок у родині своєї сестри Катерини, що була одружена з прилуцьким сотником Федором Марковичем. її дядько, наказний чернігівський полковник Василь Томара, та чоловік сестри Федір Маркович намагалися владнати сімейний конфлікт, причина якого, як видно з листів рідні дружини, крилася в недбалому ставленні Григорія Фридрикевича до господарювання та сім'ї. Вони звинувачували Григорія Фридрикевича в розтриньканні посагу дружини та вимогах додаткових виплат від родини, погрожували притягнути до суду як світського, так і духовного. У березні 1723 р. Григорій в листі до Василя Томари згадував про його приїзд до Седнева, очевидно, щоб вияснити справжню причину втечі з дому Феодосії й обіцяв привезти її з Прилук. Проте Феодосія не повернулася. 11 квітня того ж таки року Григорій знову пише листа до Василя Томари, в якому намагається спростувати звинувачення, буцім-то він в "непотребной завзятості будучи, бавлячись ніякими уїдливими словами
чуждається жони своєї". Він писав, що цей наклеп звели на нього прислані від Томари та Марковича люди, які вночі  увірвалися з криками до його будинку "не як до господаря, а
нібито в яку корчму" й вимагали негайної відповіді на всі висунуті проти нього звинувачення. Григорій Фридрикевич  запевняв Василя Томару, що має розписки на майно дружини, і
що ніякий суд не знайде його вини. Закінчив свій лист відомою приповідкою: "Чия душа часнику не їла, не буде й пахнути" 3.
   У листі Григорій Фридрикевич згадував про свою хворобу, і того ж таки 1723 р. він помер у молодому віці, залишивши малолітнього сина Григорія. Про це йдеться в листі Федора Марковича до Василя Томари, написаного, як вважають дослідники, в 1723 р. Він просив у Томари допомоги у справі повернення маєтностей Феодосії, яка натоді вже вдруге вийшла заміж за Стефана Леонтовича. Швидке одруження викликало осуд у громади - виникла підозра в тому, що причина її розриву з Григорієм крилася не лише в його недбальстві та поганому ставленні до жінки. Пізніше, в 1728 р. седнівський сотник Іван Римша свідчив: "По смерти покойного Григория Фридриковича, оставшаяся жена его Томаровна вышла замуж за Стефана
Леонтовича, неслужащего, котрий примандрувавши з Польши жил в детей покойного Войцеховича, сотника седневского инспектором, и там з собою познавшися, оженился на
Томаровне, не так, як пристойно" 4.  У листі Федора Марковича до Василя Томари, написаному вже після одруження Феодосії, йдеться про захист прав удови та малолітнього сина на спадщину покійного Григорія фридриковича. Федір писав, що на половину грунтів покійного претендує чоловік сестри Григорія Ганни - Костянтин. Він зазначав, що коли "покойний пан сотник седнівський сватався з нами і з вами, то не обумовив, що частина тих грунтів може належати кому іншому". Все, чим він володів, мало перейти синові. Федір Маркович також турбувався про посаг Феодосії або віно, як це називалося в правових актах того часу. В шляхетських та старшинських родах при укладанні шлюбу документально фіксувався посаг нареченої, який залишався за дружиною, а за відсутності дітей повертався в її родину. У Ф.Марковича та й у В.Томари збереглися укладені під час сватання договори. Ф.Маркович з сумом констатував, що того посагу вже немає: "відаю тоє, что уже того в том доме не маш, все оний потратив, а куди именно потратив виношеньє сестри нашой, єсть свидетели живиє" 5. Він писав, що посаг Григорій Фридрикевич продав "за долги свои прежние, скоро оженившись, розплатившись". Тепер Ф.Маркович, сподіваючись на допомогу дядька - чернігівського полкового судді, просив його посприяти у справі про повернення і підтвердження "декретом правним" віна Феодосії: "за її бідної віношеньє накріпко треба стояти". Тим паче, що вона, вийшовши вдруге заміж, мала право передати його своїм дітям від другого шлюбу, але, як наголошував Ф.Маркович, все, що залишиться від майна батька після повернення віна, "Григорієвий дитині особнє потреба що з отчизни". Він пропонував вимагати від родини Фридрикевича компенсації або ж грошима, або ж грунтами, скільки випаде на ту суму віна, й закріпити грунти навічно декретом. Григорій Григорович Фридрикевич дослужився до
чину дійсного статського радника, був одружений з Ганною  Яківною Чорниш, але не залишив нащадків.
   Невідомо, чим закінчилася справа про повернення маєтностей Феодосії, але ймовірно що вона одержала їх, оскільки належала до заможного і впливового роду й могла сподіватися на допомогу дядька - чернігівського полкового судді Василя Томари. Судячи з того, що покинула чоловіка з малою дитиною, вона була незалежною жінкою з твердим характером. Від другого шлюбу Феодосія мала чотирьох синів -Івана, Василя, Стефана і Миколу та чотирьох дочок - Ганну, Анастасію, Пелагію та Катерину. Ледве чи "неслужачий" і без грунтів Стефан Леонтович міг забезпечити велику родину. Господарство й сім'я трималися на енергійній та діяльній Феодосії. У 1727 р. її брат Василь Томара позичив у Феодосії горілку для продажу, але не продав, відтак за ним залишився борг, який забов'язувався повернути в 1736 р. його син Стефан. У 1752 р. Феодосія зверталася з проханням видати синам паспорти для виїзду за кордон для навчання. Очевидно, натоді вона вже вдруге овдовіла, оскільки про видачу паспортів клопоталися, як правило, батьки. Жінка писала, що має намір відправити синів своїх в "німецький край для вивчення наук політичних та іноземних мов". Паспорти були видані, й ЗО липня 1753 р. до Кенігсберзького університету записалися "рідні брати Василь, Стефан і Микола Леонтовичі з Малої Росії". Якщо вдова прагнула дати дітям добру освіту і мала змогу відправити трьох синів на навчання за кордон, то з повним правом можна стверджувати, що це була енергійна жінка, яка добре вела господарство, дбала про майбутнє дітей. Сини її зробили гарну кар'єру: Стефан став полковником, Іван - ротмістром, Микола та Василь були бунчуковими товаришами. Дочок вона видала заміж за козацьких старшин П.Лисенка,
С.Полуботка, прем'єр-майора Л.Раковича, колезького асесора В.Силича.
_______________________________

1. Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини (персональний склад і генеалогія козацької старшини. 1648 - 1782 pp.). - К., 1998. - Ч. И. С. 259.

2. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. - К., 1996. - T. V. -Вип. 1.-С. 58-59.

3.  Приватні листи XVIII ст. - К., 1987. - С. 33.

4. Лазаревский A.M. Любечский архив гр. Милорадовича. - К., 1898. - Вып. 1.-C.V.

5. Приватні листи XVIII ст.... - С.38.

Джерело: Дзюба О. З родинного життя седнівського сотника Григорія Фридрикевича / Олена Дзюба // Містечко над Сновом: збірник статей і матеріалів / Т. П. Демченко (відп. ред) та ін. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - С. 90-94.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар