неділя, 13 вересня 2015 р.

Чернігівський слід на паризькому Монпарнасі

Автопортрет
Майже 70 років жив і творив у Франції художник Олександр Савченко-Більський (1900—1991), родове коріння якого – на Чернігівщині. 

   Наш земляк став досить помітною фігурою в мистецьких колах Європи ХХ ст. і заслуговує на повернення із забуття.
  Олександр Савченко-Більський походив зі старовинного козацько-старшинського роду, який веде свій початок від Сави Більського, шляхтича з Литви, котрий наприкінці ХVI ст. прийшов на Запорозьку Січ. Його син Кіндрат уже звався Савченком-Більським, а онук Микита започаткував ще дві гілки роду, одна з яких володіла землями біля Чернігова, в Олишівці — на малій батьківщині Олександра Савченко-Більського.
   Батьки художника — Василь Олександрович та Неоніла Іванівна (уроджена Третяків, пов’язана з гетьманською родиною Дорошенків) 1912 року переїхали до Чернігова. Саме тут усі п’ятеро дітей — чотири доньки і син навчалися в гімназії. Мистецький хист Олександр Васильович отримав, мабуть, від батька, який хоч і не був професійним художником, але брав активну участь у творчому житті міста. Пощастило Олександру Савченку-Більському й на вчителя: малюванню його навчав викладач Чернігівського реального училища Микола Тарловський.

  Дебют художника відбувся в 1917р., ще під час навчання на живописному відділенні Київського художнього училища, а саме - на виставці Товариства чернігівських художників. Однак вже в 1919 р. він був мобілізований до лав армії Денікіна. А далі, як свідчать його особисті записи, він «покинул Крым на пароходе «Саратов» і опинився в Стамбулі. З цього часу починається емігрантський період життя Олександра Савченка-Більського, який і на чужині не зрадив собі, своєму покликанню.
   Трирічне перебування в Туреччині було, мабуть, найважчим періодом у житті майстра. Але ні поранення, ні гіркота поразки, ні тяжка праця задля виживання не зломили гордовитого юнака. Стала в пригоді художня освіта, отримана спочатку в Київському художньому училищі, а пізніше - в Українській академії мистецтв у Федора Кричевського.
  Почуття і переживання знайшли вираження в численних замальовках, портретах тих років, які вражають психологічною напругою. Здебільшого це були зображення друзів, знайомих, виконані олівцем на обгортковому папері. Малював художник і на замовлення, заробляючи на хліб, вдосконалюючи свою майстерність, бо не полишав мрії про подальше навчання. Підтримували й батьківські настанови, які приходили в листах із далекої Чернігівщини:
  «Будь тверд и смело смотри вперед. Верь, дорогой мой, в свое светлое будущее и сохрани самое главное в жизни — это здоровье и силу физическую, и бодрость духовную, и никогда — слышишь, никогда не падай духом!» — писав люблячий батько в одному з листів, який Олександр Савченко-Більський зберіг разом з багатьма іншими.
  1923 року йому пощастило переїхати до Франції, у Марсель, де його зразу прийняли до місцевої Академії мистецтв. Але через безгрошів’я замість навчання довелося декілька років тяжко працювати, спочатку на будівництві, а пізніше на залізниці в Камбре. Зібравши трохи грошей, художник переїздить до Парижа, який був і залишається мистецькою Меккою.
   Цікаво, що вже у 1925—1926 роках О. Савченко-Більський брав участь у виставках російських художників. Але найбільш плідним періодом були для нього, напевно, 1930—1940-і роки. Свідченням цього є каталоги вернісажів на Монпарнасі та Пікаділлі, де експонувалися портрети та гравюри його руки разом з творами Бессонова, Лапшина, Полуектова.
   Підтримуючи тісні зв’язки із земляками, Олександр Васильович входив до так званої паризької групи українських митців. Зорганізовані Святославом Гординським в Асоціацію незалежних українських мистців, представники цієї групи, а саме такі відомі художники, як М. Глущенко, В. Хмелюк, М. Андрієнко, Ф. Кричевський, М. Борачок, Р. Турин та інші, взяли участь у І виставці АНУМ восени 1931 року у Львові. На наступній спільній виставці українських, французьких та італійських митців 1933 року у Львові Олександр Савченко-Більський також представив свої роботи. А ще він брав участь у Світовій виставці 1933 року в Чикаго під час першої української презентації О. Архипенка в павільйоні «Україна».
  У графіці Олександр Савченко-Більський працював багато та плідно. Він співпрацював з видавництвами, робив ілюстрації до газет, журналів, книжок, художніх листівок, зокрема, з видами Парижа. Безпосередньо для українських видавництв писав портрети гетьманів, письменників та політичних діячів, герби українських земель і міст, різні святочні листівки. Ілюстрував і паризьке видання «Мойсея» І.Франка.
   Паризькі торговельні будинки замовляли у майстра різні декоративні композиції інтер’єрів. Упродовж багатьох років він створював орнаменти для пакування предметів класу люкс: дорогих коробок для цукерок чи шоколаду, проекти обгорток музичних платівок, розробляв фірмові знаки і навіть - різні форми скляного посуду, ваз, чарок. Для шкіряної промисловості виготовляв проекти орнаментів для рельєфного витискування в шкірі (альбоми, обгортки дорогих книжок, жіночі сумки). Нашому митцеві довелося проектувати навіть домашні меблі, декоративні тканини та інтер’єр помешкань.
   Широкий діапазон у тематиці доповнювався у О. Савченко-Більського і розмаїттям техніки виконання — малюнок олівцем, тушшю, пастель, офорт, пошуар, гуаш і олія. Заслуговують на увагу й іконописні твори художника, зокрема, іконостас, створений у 40-і роки ХХ століття для церкви святого Володимира Великого, що на Сен-Жермені в Парижі, який зараз прикрашає український храм святих Сергія і Вакха та Жировицької Богородиці в Римі.
  Другий іконостас, як з’ясувалося нещодавно, знаходиться в українській церкві містечка Шалетт, де Олександр Савченко-Більський заповів поховати себе у братській могилі побратимів-українців, серед яких такі відомі постаті, як В’ячеслав Прокопович — прем’єр-міністр УНР, Микола Шульгін — радник місії УНР, Володимир Савченко-Більський (рідний дядько Олександра Васильовича, адмірал Чорноморського флоту).
   Лише на схилі життя — у 1983 році Олександру Савченку-Більському пощастило побувати на Батьківщині в якості туриста. Він так і не побачив рідну Олишівку, але вирішив передати більшу частину своїх графічних творів 1920—1950-х років в Україну, які, на щастя, потрапили до новоствореного Чернігівського художнього музею. Спроба працівників музею розгорнути персональну виставку земляка-емігранта закінчилася не тільки забороною, а й вилученням співробітниками КДБ частини робіт «націоналістичного спрямування». Втім, сьогодні ми маємо можливість доторкнутися до творчості нашого земляка.

Немає коментарів:

Дописати коментар