В історії визволення України від фашистських загарбників, 71-у річницю якого ми відзначаємо 28 жовтня, особливе місце посідає форсування Дніпра восени 1943 року. Ця небачена за масштабами і темпами операція з подолання водних перешкод увічнена у історичних документах, воєнних мемуарах, фільмах і книгах. Та найціннішими є для нас свідчення безпосередніх учасників тих подій, очевидців. Народному художнику України Анатолію Шкурку було тоді 19. І грандіозна битва за Дніпро стала його бойовим хрещенням.
«Ой, Дніпро, Дніпро…» Широкий і могутній. Ріка-легенда, ріка-герой. Спокійно, велично несе свої води Славута. А ось народному художнику України Анатолію Шкурку довелося бачити його зовсім іншим: грізним і бурхливим. І сталося це в уже далекому від нас 1943 році. Тоді вода була гарячою від снарядів і червоною від крові. «Швидше Дніпро потече назад, аніж радянським військам вдасться його перейти», — хизувався Гітлер. Та не так сталося, як того ворогам бажалося. Назад повернули самі окупанти. А студенту Харківського художнього училища Анатолію Шкурку прийшлося залишити навчання і взяти до рук зброю. Було йому 19 і бойове хрещення отримав у дніпровських водах. Анатолій Шкурко, народний художник України: «Нам пояснили, що зброю треба класти на дошки, колоди, що пливтимуть у воді, а самим швидше на той берег і тримати плацдарми, аби могли переплавлятися наступні військові частини і розвивати наступ. Це було моє бойове хрещення. Загалом нас таких молодих і недосвідчених солдатів було чоловік 150. І на протилежний берег потрапили далеко не всі».
«Ой, Дніпро, Дніпро…» Широкий і могутній. Ріка-легенда, ріка-герой. Спокійно, велично несе свої води Славута. А ось народному художнику України Анатолію Шкурку довелося бачити його зовсім іншим: грізним і бурхливим. І сталося це в уже далекому від нас 1943 році. Тоді вода була гарячою від снарядів і червоною від крові. «Швидше Дніпро потече назад, аніж радянським військам вдасться його перейти», — хизувався Гітлер. Та не так сталося, як того ворогам бажалося. Назад повернули самі окупанти. А студенту Харківського художнього училища Анатолію Шкурку прийшлося залишити навчання і взяти до рук зброю. Було йому 19 і бойове хрещення отримав у дніпровських водах. Анатолій Шкурко, народний художник України: «Нам пояснили, що зброю треба класти на дошки, колоди, що пливтимуть у воді, а самим швидше на той берег і тримати плацдарми, аби могли переплавлятися наступні військові частини і розвивати наступ. Це було моє бойове хрещення. Загалом нас таких молодих і недосвідчених солдатів було чоловік 150. І на протилежний берег потрапили далеко не всі».
Ось у цих місцях на Дніпрі поблизу Мньова і відбувся той пам’ятний бій. Тож запрошення відстояти Мньовську середню школу прийняв радо. Спочатку школярі похвалилися своїми досягненнями, навіть імпровізовану прес-конференцію з народним художником провели. А потім запросили на урок пам’яті, який для самого Анатолія Никифоровича став уроком спогадів. Зацікавлено слухають його старшокласники, як кажуть, ловлять кожне слово колишнього фронтовика. Анатолій Никифорович і про перший бій розповів, і про першу свою виставку у фронтових умовах на території Польщі. Згадав і те, як ледве не став Героєм Радянського Союзу. Обіцяли звання тим, хто переправиться на протилежний берег і закріпиться там на плацдармі.
«Золоту Зірку» так і не отримав. А ось учні подарували шановному гостю «квітку пам’яті» — червоний мак. Та найдорожчою нагородою сам вважав і вважає непоказну зовні солдатську медаль – «За бойові заслуги». Анатолій Шкурко: «Кажуть інколи, що не боялись. Неправда. Всі боялись, бо це ж війна: або життя, або смерть».
Він вижив. Переборов свої страхи і переміг. Дійшов до Берліна, здійснив заповітну, з дитинства, мрію – став художником. І не просто відомим – народним. До речі, завтра у Анатолія Никифоровича Шкурка – день народження, 91-й! Наше йому побажання: ще багато років прожити у добрі і при здоров’я, з творчим вогником у душі.
«Золоту Зірку» так і не отримав. А ось учні подарували шановному гостю «квітку пам’яті» — червоний мак. Та найдорожчою нагородою сам вважав і вважає непоказну зовні солдатську медаль – «За бойові заслуги». Анатолій Шкурко: «Кажуть інколи, що не боялись. Неправда. Всі боялись, бо це ж війна: або життя, або смерть».
Він вижив. Переборов свої страхи і переміг. Дійшов до Берліна, здійснив заповітну, з дитинства, мрію – став художником. І не просто відомим – народним. До речі, завтра у Анатолія Никифоровича Шкурка – день народження, 91-й! Наше йому побажання: ще багато років прожити у добрі і при здоров’я, з творчим вогником у душі.
Джерело: Новини Чернігова. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар