Свій початок село Пакуль веде з часів Київської Русі. Річкові та суходольні шляхи проходили нашим лісовим краєм
Можливо, зупиняючись на високому березі річки, подорожні й казали: «Покуль почекаємо». Як свідчать архівні документи, села Пакуль та Навози (з 1962 року-Дніпровське) перебували у володінні сина чернігівського князя, а згодом ченця Києво-Печерського монастиря Миколи Святоші.
Довгий час село було центром Пакульської промислової вотчини Києво-Печерської лаври. Про це нагадують назви придніпровських сіл сучасного Чернігівського району: Папірня - виробляли папір, Пильня - пиляли ліс, Рудня та Завод-добували залізну руду, Гута - виготовляли скло та інше. Намісники від лаври керували промисловою вотчиною. Село зростало, а тому в 1710 році будується в Пакулі дерев'яна п'ятикупольна церква, у 1755 році згадуються школа та шпиталь.
Попри те, що наприкінці XVIII століття лаврська вотчина ліквідується, землі та селяни переходять до державного управління, Пакуль залишався центром придніпровських земель - за новим територіально-адміністративним устроєм довгий час існувала Пакульська волость Чернігівського повіту Чернігівської губернії. 1917 року до складу Пакульської волості входять 35 населених пунктів: шість сіл - Пакуль, Мньов, Ведильці, Кархівка, Ковпита, Навози; три «деревни» - Рудня, Малі Осняки, Жидиничі; двадцять шість хуторів - Михнівка, Борисівка, Бумажний Завод (Папірня), Пильня, Новий Завод (Завод), Луговий, Пустинька, Хропа-тий (Воротець), Локотьківка (Нижні Локотьки), Часнівка (Луговий), Радченків (Конюшин та Такунів), Семенягівка (Семіпажа, Дорожка), Шуль-гівка, Калитин, Кумівський (Куцівка), Хатилівка, Боровиків, Ліски, Чиківка (Чипівка), Лінея, Попів Круг, Прохорів, Грабівщина, Глядин, Чертьож, Шурутівка. Усього дворів -2546, жителів-18394.
Зростала кількість нових поселень навколо села. З декількох хуторів утворилась Семенягівка, при суходільному шляху хутір почали називати Лінеєю. З початку XIX століття веде свій час заснування Пакульське лісництво, зростає кількість учнів у церковнопарафіяльній, а згодом земській школі. Старі люди передають від своїх батьків розповіді про чудового земського лікаря Вербицького, пам'ятають про фельдшера Постола. Цей унікальний період історії села зафіксований на світлинах 1908 року відомого етнографа Федора Вовка.
У літопису села були роки, коли під час радянських перетворень викорінюючи працьовитих селян, на наші землі приходив голод, а руйнацією красуні-церкви хотіли знищити пам'ять про минулі покоління жителів села. До цих страшних років XX століття додався травень 1943 року, - коли нацистські окупанти вщент спалили село Пакуль за те, що люди підтримували партизан.
Згодом Чорнобильська катастрофа радіаційним крилом накриває наш край. І хоч нелегко доводилося жити селянам, але вони трималися землі, працювали на ній, не покладаючи рук, бо знали, що з неї житиме вся родина.
Однак не зрадили пакульці своєму селу, відродили його на тому ж місці, а з роками оновилося воно новими будівлями, асфальтованими дорогами, красунею-школою.
За часи незалежності України багато чого змінилося в селі. Головне, що земля сіється і пакульці печуть хліб із нового врожаю. Понад десять років діє відновлена церква святої Трійці, а про давню нагадують пам'ятний хрест та світлини інформаційного стенду.
Останніми роками здійснилась мрія пакульців про газ в оселях та відновлення дитячого садочка для нових поколінь жителів нашого села. Все це вплинуло на демографічну ситуацію, й сьогодні Пакуль стоїть на першому місці в районі по народжуваності.
24 роки ми живемо у незалежній Україні. Наші діди й прадіди знаходили у собі сили, мужність і мудрість, щоб перебороти всі труднощі, встати з колін, продовжувати свою справу. Вони вирощували добрі врожаї, будували, садили дерева, виховували дітей. Ми вдячні їм за те, що вони зробили. Сьогодні їх онуки на Сході захищають незалежність України, відстоюють право українців жити, як заповідав наш великий Кобзар - Тарас Шевченко, у сім'ї вольній новій.
Джерело: Ковальчук Л. Божою милістю стоїть Пакуль на нашій Україні / Лариса Ковальчук // Наш край. - 2015. - 30 травня.
Можливо, зупиняючись на високому березі річки, подорожні й казали: «Покуль почекаємо». Як свідчать архівні документи, села Пакуль та Навози (з 1962 року-Дніпровське) перебували у володінні сина чернігівського князя, а згодом ченця Києво-Печерського монастиря Миколи Святоші.
Довгий час село було центром Пакульської промислової вотчини Києво-Печерської лаври. Про це нагадують назви придніпровських сіл сучасного Чернігівського району: Папірня - виробляли папір, Пильня - пиляли ліс, Рудня та Завод-добували залізну руду, Гута - виготовляли скло та інше. Намісники від лаври керували промисловою вотчиною. Село зростало, а тому в 1710 році будується в Пакулі дерев'яна п'ятикупольна церква, у 1755 році згадуються школа та шпиталь.
Попри те, що наприкінці XVIII століття лаврська вотчина ліквідується, землі та селяни переходять до державного управління, Пакуль залишався центром придніпровських земель - за новим територіально-адміністративним устроєм довгий час існувала Пакульська волость Чернігівського повіту Чернігівської губернії. 1917 року до складу Пакульської волості входять 35 населених пунктів: шість сіл - Пакуль, Мньов, Ведильці, Кархівка, Ковпита, Навози; три «деревни» - Рудня, Малі Осняки, Жидиничі; двадцять шість хуторів - Михнівка, Борисівка, Бумажний Завод (Папірня), Пильня, Новий Завод (Завод), Луговий, Пустинька, Хропа-тий (Воротець), Локотьківка (Нижні Локотьки), Часнівка (Луговий), Радченків (Конюшин та Такунів), Семенягівка (Семіпажа, Дорожка), Шуль-гівка, Калитин, Кумівський (Куцівка), Хатилівка, Боровиків, Ліски, Чиківка (Чипівка), Лінея, Попів Круг, Прохорів, Грабівщина, Глядин, Чертьож, Шурутівка. Усього дворів -2546, жителів-18394.
Зростала кількість нових поселень навколо села. З декількох хуторів утворилась Семенягівка, при суходільному шляху хутір почали називати Лінеєю. З початку XIX століття веде свій час заснування Пакульське лісництво, зростає кількість учнів у церковнопарафіяльній, а згодом земській школі. Старі люди передають від своїх батьків розповіді про чудового земського лікаря Вербицького, пам'ятають про фельдшера Постола. Цей унікальний період історії села зафіксований на світлинах 1908 року відомого етнографа Федора Вовка.
У літопису села були роки, коли під час радянських перетворень викорінюючи працьовитих селян, на наші землі приходив голод, а руйнацією красуні-церкви хотіли знищити пам'ять про минулі покоління жителів села. До цих страшних років XX століття додався травень 1943 року, - коли нацистські окупанти вщент спалили село Пакуль за те, що люди підтримували партизан.
Згодом Чорнобильська катастрофа радіаційним крилом накриває наш край. І хоч нелегко доводилося жити селянам, але вони трималися землі, працювали на ній, не покладаючи рук, бо знали, що з неї житиме вся родина.
Однак не зрадили пакульці своєму селу, відродили його на тому ж місці, а з роками оновилося воно новими будівлями, асфальтованими дорогами, красунею-школою.
За часи незалежності України багато чого змінилося в селі. Головне, що земля сіється і пакульці печуть хліб із нового врожаю. Понад десять років діє відновлена церква святої Трійці, а про давню нагадують пам'ятний хрест та світлини інформаційного стенду.
Останніми роками здійснилась мрія пакульців про газ в оселях та відновлення дитячого садочка для нових поколінь жителів нашого села. Все це вплинуло на демографічну ситуацію, й сьогодні Пакуль стоїть на першому місці в районі по народжуваності.
24 роки ми живемо у незалежній Україні. Наші діди й прадіди знаходили у собі сили, мужність і мудрість, щоб перебороти всі труднощі, встати з колін, продовжувати свою справу. Вони вирощували добрі врожаї, будували, садили дерева, виховували дітей. Ми вдячні їм за те, що вони зробили. Сьогодні їх онуки на Сході захищають незалежність України, відстоюють право українців жити, як заповідав наш великий Кобзар - Тарас Шевченко, у сім'ї вольній новій.
Джерело: Ковальчук Л. Божою милістю стоїть Пакуль на нашій Україні / Лариса Ковальчук // Наш край. - 2015. - 30 травня.
Немає коментарів:
Дописати коментар