Народилася Наталія Василівна 6 лютого 1940р. в чудовім поліськім краї Чернігівщини, серед луків і лісів села Рябці. Заквітчана земля, чудові польові квіти, трави, напахчені настоями на сонці, назавжди увійшли в її життя. І вдома дівчинка жила серед такої ж краси – барвистих квітів і трав, але вже рукотворних, створених маминими руками. Хоч як бувало не натрудиться за день Анастасія Семенівна, але завжди знайде час для вишивання. І тут же поряд з нею – донька. Позирає зацікавленими оченятами на вправні мамині руки, з-під яких виходять чарівні квіти. «Ой, як хочеться і самій спробувати! Чи вийде так?»
Перший рушник вишила, коли навчалася в третьому класі. Потім подібних рушників буде багато, але найбільш пам’ятним став той, перший, з нескладним квітковим орнаментом.
Не тільки вишивати навчалася Наталія від мати і бабусі. Від них перейняла уміння готувати смачні страви. Це й стало справою її життя. Шлях дівчини проліг до Чернігова. Тут вона закінчує торгово-кулінарне училище, пізніше – торгівельно-економічний інститут.
В улюбленій роботі та сімейних клопотах промайнуло майже 20 літ. У 1977 р. викладач кулінарії Чернігівського професійно-технічного училища №16 Наталія Василівна Черняк на курсах підвищення кваліфікації у Донецьку познайомилася з жінкою, яка захоплювалася вишивкою. Ця зустріч змінила її життя. В душі відродилася уся краса, що оточувала її в дитинстві.
Перший рушник вишила, коли навчалася в третьому класі. Потім подібних рушників буде багато, але найбільш пам’ятним став той, перший, з нескладним квітковим орнаментом.
Не тільки вишивати навчалася Наталія від мати і бабусі. Від них перейняла уміння готувати смачні страви. Це й стало справою її життя. Шлях дівчини проліг до Чернігова. Тут вона закінчує торгово-кулінарне училище, пізніше – торгівельно-економічний інститут.
В улюбленій роботі та сімейних клопотах промайнуло майже 20 літ. У 1977 р. викладач кулінарії Чернігівського професійно-технічного училища №16 Наталія Василівна Черняк на курсах підвищення кваліфікації у Донецьку познайомилася з жінкою, яка захоплювалася вишивкою. Ця зустріч змінила її життя. В душі відродилася уся краса, що оточувала її в дитинстві.
Повернувшись додому, Наталія Василівна завзято взялася за вишивку. Заясніли, заяскравіли поліхромні квіти на рушниках та серветках. Не знала ще тоді Наталія Василівна, що багатокольорові вишивки повоєнної пори – то не зовсім народна вишивка. Скоріше це було прагнення за допомогою багато-барвності звеселити, прикрасити старі, почорніли від повоєнного горя, хати. Цінність же народного мистецтва і вишивки – у його традиційності, і вже рівно через 10 років на тих же самих курсах підвищення кваліфікації у Донецьку (але вже як викладач), Наталія Василівна зачарувала своїх слухачів розповіддю про казкову символіку стилізованих візерунків.
Для Наталії Василівни настав час переосмислення свого ставлення до народної вишивки, пізнання, її глибинних витоків, переходу на позиції традиційності. Першими порадниками стали книги. А з традиціями старовинної Чернігівської різьби познайомила Наталію Василівну чернігівська художниця, яка працювала у техніці вишивки Г. І. Григоренко. Почався період пошуків, вивчення старовинних зразків та їх збирання. Знайомилась Наталія з майстрами, що володіють секретами найрізноманітніших технік виконання. З усіх районів області, де проживали її учениці по училищу, приходили на її адресу шматочки купонів, сорочок, рушників, витягнуті зі скринь стареньких бабусь. В міській квартирі Наталії Василівни оселилася старовинна скриня, що з часом поповнилася дорогоцінними зразками старовинної вишивки. Їх переосмислення, складання нових композицій, кольорових поєднань, підбір тканини стали не просто захопленням, а частиною життя. І згодом прийшло визнання…
В 1985 році Черняк присвоєно звання майстра народної творчості УРСР. В барвах кольорів – білому, червоному і чорному. У візерунках і мережках ожили кращі народні традиції.
Мріє Наталія Василівна відновити багатющу спадщину рідного краю. Вболіває за те, що мало ще зроблено в пізнанні та відродженні швів і технік, які поки що можна зустріти лише на старовинних зразках. Думає, що ще зможе знайти в чернігівських селах майстринь, що володіють таємницями цих чудових витворів. Прагне Наталія Василівна навчить своєму мистецтву якомога більше молоді, передати своє уміння людям.
Наталія щедра не тільки в передачі знань іншим, багато своїх робіт подарувала музеєві , зарубіжним друзям з Франції, Югославії, Канади. В цій жінці закладена неймовірна енергія. Вона встигає крім творчої діяльності вести і активну громадську діяльність. Наталія Василівна з радістю погоджується брати участь у міських, обласних, всеукраїнських заходах з народної творчості. Була учасником свята народної творчості у Тернополі, Львові, Києві.
Кожну вільну хвилинку вже більше 30 років Наталія Василівна використовує для улюбленої справи. Бере в руки голку і починає таїнство творчості. Гладенько лягають на полотно червоний та чорний кольори, ніжно мережаться рушники, блузи.
Творчості Наталії Василівни притаманна яскрава самобутність, неповторна рукотворність, своєрідність художньої мови, успадкована з традиційного народного мистецтва, збагачена її хистом і талантом.
Для Наталії Василівни настав час переосмислення свого ставлення до народної вишивки, пізнання, її глибинних витоків, переходу на позиції традиційності. Першими порадниками стали книги. А з традиціями старовинної Чернігівської різьби познайомила Наталію Василівну чернігівська художниця, яка працювала у техніці вишивки Г. І. Григоренко. Почався період пошуків, вивчення старовинних зразків та їх збирання. Знайомилась Наталія з майстрами, що володіють секретами найрізноманітніших технік виконання. З усіх районів області, де проживали її учениці по училищу, приходили на її адресу шматочки купонів, сорочок, рушників, витягнуті зі скринь стареньких бабусь. В міській квартирі Наталії Василівни оселилася старовинна скриня, що з часом поповнилася дорогоцінними зразками старовинної вишивки. Їх переосмислення, складання нових композицій, кольорових поєднань, підбір тканини стали не просто захопленням, а частиною життя. І згодом прийшло визнання…
В 1985 році Черняк присвоєно звання майстра народної творчості УРСР. В барвах кольорів – білому, червоному і чорному. У візерунках і мережках ожили кращі народні традиції.
Мріє Наталія Василівна відновити багатющу спадщину рідного краю. Вболіває за те, що мало ще зроблено в пізнанні та відродженні швів і технік, які поки що можна зустріти лише на старовинних зразках. Думає, що ще зможе знайти в чернігівських селах майстринь, що володіють таємницями цих чудових витворів. Прагне Наталія Василівна навчить своєму мистецтву якомога більше молоді, передати своє уміння людям.
Наталія щедра не тільки в передачі знань іншим, багато своїх робіт подарувала музеєві , зарубіжним друзям з Франції, Югославії, Канади. В цій жінці закладена неймовірна енергія. Вона встигає крім творчої діяльності вести і активну громадську діяльність. Наталія Василівна з радістю погоджується брати участь у міських, обласних, всеукраїнських заходах з народної творчості. Була учасником свята народної творчості у Тернополі, Львові, Києві.
Кожну вільну хвилинку вже більше 30 років Наталія Василівна використовує для улюбленої справи. Бере в руки голку і починає таїнство творчості. Гладенько лягають на полотно червоний та чорний кольори, ніжно мережаться рушники, блузи.
Творчості Наталії Василівни притаманна яскрава самобутність, неповторна рукотворність, своєрідність художньої мови, успадкована з традиційного народного мистецтва, збагачена її хистом і талантом.
Немає коментарів:
Дописати коментар