Одна з найбільш шанованих на Чернігово-Сіверській землі на зламі ХУІІ-ХУШ ст. чудодійних ікон Божої Матері походила з багатостраждальної Редьківки, яка після аварії на Чорнобильській АЕС опинилася у зоні радіоактивного забруднення. Це старовинне поліське село було "шляхтичем некоторым Розсудовским на его собственном грунте поселено" ще на початку XVII ст. Назва його, правдоподібно, походить від імені першопоселенця або осадчого Радька (Родіона). Наприкінці 1660-х рр. за клопотанням тогочасного чернігівського полковника Д. Многогрішного цар Олексій Михайлович передав "всю местность прежде сего Александра Разсудовского бывшую" полковому писарю Л. Полуботку - батькові майбутнього наказного гетьмана Лівобережної України П. Полуботка. Близько 1680 р. новий власник заснував у Радьківці на р. Ворзні залізоробне підприємство - рудню. Відтак, село почали називати Руднею Радьківською або просто Руднею. Згодом, коли рудня своє існування припинила, ця назва трансформувалася спочатку в Радьківку, а потім у Редьківку.
Перші згадки про чудодійну ікону Божої Матері з церкви у Рудні датовані 1687 р. Незабаром, у січні 1689 р., до Рудні спеціально завітав настоятель батуринського Крупицького монастиря, видатний церковний діяч, богослов і письменник Данило Туптало (опісля він уславився як святитель Димитрій Ростовський). Ось що Д. Туптало занотував у своєму щоденнику: "Из Чернигова, переезжая до Рудни, под Любечем находящейся, где прославился образ Пресвятые Богородицы чудесами многими, пробыл тут несколько дней, приказал я своему живописцу списать для себя оной чудотворной Пресвятые Богородицы образ, мерою и подобием таковым, как есть". Зазначимо, що ікону Руденської Божої Матері копіювали й інші майстри. Відомо, що ці копії прикрашали численні храми Лівобережної та Слобідської України. Документи засвідчують також про щедрі надходження до Рудні на чудодійну ікону від заможних мешканців Києва, Чернігова, Ніжина та інших міст.
Втім, образ Пресвятої Діви недовго "сяяв дивними чудесами" у Рудні. Наприкінці 1690 р. за нез'ясованих обставин тамтешній священик переніс ікону до Києво-Печерської лаври, звідки її згодом було передано до київського Вознесенського монастиря. Промовиста деталь: київські ченці скаржилися, що на новому місці ікона значною мірою втратила свої чудодійні властивості.
Цілюща сила перейшла до ікони Божої Матері, яка зберігалася у церкві села Мохнатий, що неподалік від Чернігова, і являла собою точну копію Руденської. На початку нашого століття місцеві дослідники виявили у мохнатинській церкві пожовклий рукопис під назвою "Чуда Пресвятой Богородицы Мохнатинской, деючіися от образа ея Чудовного". Перший запис у цій книзі позначений 1691 р., останній - 1781 р. Вона містила оповідання про 626 чудес, пов'язаних головним чином з чудодійним зціленням від хвороб. Уклонитися Мохнатинській Божій Матері, попросити у неї заступництва приїздили численні богомольці з України та Білорусі. Зустрічаємо імена представників добре знаних козацько-старшинських родин Войцехівських, Забіл, Красовських, Лизогубів, Максимовичів, Мокрієвичів, Миклашевських, Полуботків, Тарновських та ін. Особливу повагу до ікони й Мохнатинської церкви виказував гетьман І. Мазепа, коштами якого у храмі було збудовано іконостас, який прикрашали його фамільні герби. Тут зберігався також потир з написом: "Во благовренное рементарство щасливаго панованья своего іасневельможний Его милость пан Іоанн Мазепа Гетьман войск Его Царскаго Пресветлаго Величества Запорожских сей келюх до храму Пресвятыя Богородици во весь Мохнатий надал року 1697".
На превеликий жаль, усі ці реліквії, як і самі чудодійні ікони Божої Матері з Рудні (Редьківки) та Мохнатина, були втрачені, а їхні сліди загубилися у вирі революції й громадянської війни. Можемо тільки подумки вшанувати ікону Мохнатинської Божої Матері у її свято - у десяту неділю після Великодня. Подальші пошуки в архівах та музеях - будемо сподіватися - допоможуть встановити їхню долю.
Джерело: Gorod.cn.ua (Чернігівський міський портал). - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар