Деякі міста Чернігівщини ще наприкінці XVI ст. отримали право на власний герб у зв'язку із запровадженням магдебурзького права, тобто права на міське самоврядування [1]. Герб слугував зовнішньою ознакою цього статусу. Події Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького позитивно вплинули на подальший розвиток міського герботворення. У XVII - XVIII ст. власні герби отримали такі міста, як Чернігів, Новгород-Сіверський, Батурин, Ніжин, Остер, Козелець, Борзна [2]. Ліквідація Гетьманщини мала руйнівні наслідки і для міського герботворення. Решта населених пунктів втратила міський статус і відповідно право на власний герб. Жовтневі події 1917 р. взагалі поставили хрест на міській геральдиці. Лише з 1989 р. починається повернення забутої геральдичної спадщини. Після демократичних виборів до місцевих рад навесні 1990 р. герботворчий процес значно активізувався [3]. У 1997 р. Верховна Рада України ухвалила закон "Про місцеве самоврядування", який 21 травня того ж таки року був підписаний Президентом. У статтях 16, 22, 26, 43 були врегульовані питання символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів та областей. Зокрема, у ст. 22, п. 1 зазначалося: "Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції"" [4]. На Чернігівщині процес відновлення історичних гербів та затвердження нових гербів почався з таких великих міст, як Прилуки, Чернігів, Ніжин. Згодом, він охопив і невеликі районні центри (Семенівка, Ріпки, Срібне, Талалаївка) та сільські територіальні громади. Не залишився осторонь цього процесу і Чернігівський район. Вже затверджена символіка Чернігівського району, смт. Гончарівське, сіл Андріївки, Анисова, Довжика, Кархівка, Киїнки, Ковпити, Нового Білоуса, Роїща, Рудки, Слабина, Хмільниці, Шестовиці. Триває розробка гербів ще для кількох сільських територіальних громад.
Друга сесія п'ятого скликання Седнівської селищної ради своїм рішенням від 22 серпня 2006 р. затвердила такий герб смт. Седнів та територіальної громади: "В щиті зображені наступні символи:
- кам'яниця Лизогубів - символізує ансамбль споруд у маєтку родини Лизогубів, який став окрасою та культурно-мистецьким центром нашого краю;
- рука з шаблею та хрестом - елементи родинного герба Лизогубів, які символізують козацьку честь та відвагу.
Щит герба знаходиться у відповідному обрамленні, яке увінчується короною, що засвідчує як існування в давні часи на території селища фортеці, котра захищала наші землі, поселення та людей від нападів ворогів, так і те, що з 1959 р. Седнів має статус селища міського типу" (малюнок герба виконаний чернігівською художницею Людмилою Посьмашною).
До цього опису додамо, що корона міського типу золота. Щит синього кольору, що, окрім геральдичного тлумачення, символізує розташування селища на березі річки Снов та первісну назву - Сновськ. "Відповідне обрамлення" - це золотий бароковий картуш. Він символізує статус Седнева як сотенного центру у XVII - XVIII ст. Кам'яниця, рука з шаблею -срібні, хрест - золотий.
Щоб краще зрозуміти знаки седнівського герба, варто хоча б коротко нагадати історію родини Лизогубів. Відомо, що Кобизевичі (саме так спочатку йменувалися Лизогуби) ще при Витовті осіли в Мозирському повіті . їхнє етнічне походження достеменно невідоме. Історики Н.Яковенко та Н.Білоус вказують на татарське коріння [6]. У XVI ст. вони перебралися на Київщину, де посіли одне з провідних місць серед тамтешнього міщанства. Представники цієї родини займали уряди київських війта, бургомістра, райці. 15 лютого 1598 р. король Стефан Баторій надав шляхетство братам Василю та Федору Кобизевичам1. У XVII ст. частина Кобизевичів подалася у козаки. Відомі козаки з цим прізвищем у Черкаському та Канівському полках [8]. Ймовірно, тоді й виникло їхнє прізвисько "Лизогуб", бо звичай нагороджувати іронічно-саркастичними прізвиськами був поширений у козацькому середовищі. Син козака Гельмязівської сотні Переяславського полку Кіндрата Івановича Кобизевича Іван іменував себе вже Лизогубом-Кобизенком (або Кобизевичем-Лизогубом). Він неодноразово займав уряди канівського та уманського полковника [9]. 29 червня 1661 р. Іван Кобизевич-Лизогуб був нобілітований і отримав герб "Погоня польська" (рука в обладунках, що озброєна мечом і супроводжується хрестом) [10]. Відповідно цим гербом почав користуватися і Яків Кіндратович Лизогуб, відомий ще як Ясько Кобизенко. Спочатку він посідав уряди канівського полковника, генерального осавула, наказного гетьмана на правому березі Дніпра. Згодом Яків Лизогуб перебрався на лівий берег і 1687 р. обійняв уряд чернігівського полковника. Саме на цьому уряді він отримав від гетьмана Івана Мазепи серед інших маєтностей і Седнів [11]. Його син Юхим побудував у 1690 р. знамениту кам'яницю, довкола якої було розбудовано родинну садибу, що стала значним культурно-мистецьким осередком Лівобережної України [12].
У 1654 - 1782 рр. Седнів був центром однойменної сотні Чернігівського полку. Сотенна канцелярія користувалася печаткою, на якій була зображена літера "С" під короною 13. Але відомостей про герб містечка ми не маємо, адже воно не отримало магдебурзького права. Це цілком природно, враховуючи станову приналежність та економічну потугу Лизогубів, фактичних володарів Седнівської округи. Щодо походження герба "Погоня" (вершник, озброєний мечем) існують різні версії. Литовці вважають його своїм, а білоруси -своїм. Білоруський історик А.Цітов стосовно "Погоні" пише, що цей герб має слов'янське походження [14].
Таким чином, наведений матеріал цілком виправдовує використання зазначених в опису нового герба Седнева зображень у відповідному трактуванні. Виходячи з того, що термін "герб" перекладається як "спадщина", затверджений гербовий знак найбільш повно віддзеркалює багатовікову історію цього населеного пункту. Цей висновок підтверджує і акт експертизи Українського геральдичного товариства від 22 листопада 2006 р. Зокрема, у ньому відзначається, що у гербі "дуже добре висвітлено й історію..., і сьогодення, підкреслено природні особливості", вказано на повне дотримання всіх вимог геральдичної колористики, оригінальність, вдале змістовне та художнє вирішення.
Румянцева В. Эмблемы земель и гербы городов Левобережной Украины периода феодализма. - К., 1986. - С. 60. 2' Там само. - С. 51-64.
3 Гречило А. Українська міська геральдика. - К.; Львів, 1998. - С. 140.
4 Там само.-С. 168- 169.
5 Кривошея В. Канівський полк. - К., 2006. - С. 31.
6. Кривошея В. Назв. праця. - С. 176; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). - К., 1993 - С 170.
7. Кривошея В. Назв. праця. - С. 31.
- кам'яниця Лизогубів - символізує ансамбль споруд у маєтку родини Лизогубів, який став окрасою та культурно-мистецьким центром нашого краю;
- рука з шаблею та хрестом - елементи родинного герба Лизогубів, які символізують козацьку честь та відвагу.
Щит герба знаходиться у відповідному обрамленні, яке увінчується короною, що засвідчує як існування в давні часи на території селища фортеці, котра захищала наші землі, поселення та людей від нападів ворогів, так і те, що з 1959 р. Седнів має статус селища міського типу" (малюнок герба виконаний чернігівською художницею Людмилою Посьмашною).
До цього опису додамо, що корона міського типу золота. Щит синього кольору, що, окрім геральдичного тлумачення, символізує розташування селища на березі річки Снов та первісну назву - Сновськ. "Відповідне обрамлення" - це золотий бароковий картуш. Він символізує статус Седнева як сотенного центру у XVII - XVIII ст. Кам'яниця, рука з шаблею -срібні, хрест - золотий.
Щоб краще зрозуміти знаки седнівського герба, варто хоча б коротко нагадати історію родини Лизогубів. Відомо, що Кобизевичі (саме так спочатку йменувалися Лизогуби) ще при Витовті осіли в Мозирському повіті . їхнє етнічне походження достеменно невідоме. Історики Н.Яковенко та Н.Білоус вказують на татарське коріння [6]. У XVI ст. вони перебралися на Київщину, де посіли одне з провідних місць серед тамтешнього міщанства. Представники цієї родини займали уряди київських війта, бургомістра, райці. 15 лютого 1598 р. король Стефан Баторій надав шляхетство братам Василю та Федору Кобизевичам1. У XVII ст. частина Кобизевичів подалася у козаки. Відомі козаки з цим прізвищем у Черкаському та Канівському полках [8]. Ймовірно, тоді й виникло їхнє прізвисько "Лизогуб", бо звичай нагороджувати іронічно-саркастичними прізвиськами був поширений у козацькому середовищі. Син козака Гельмязівської сотні Переяславського полку Кіндрата Івановича Кобизевича Іван іменував себе вже Лизогубом-Кобизенком (або Кобизевичем-Лизогубом). Він неодноразово займав уряди канівського та уманського полковника [9]. 29 червня 1661 р. Іван Кобизевич-Лизогуб був нобілітований і отримав герб "Погоня польська" (рука в обладунках, що озброєна мечом і супроводжується хрестом) [10]. Відповідно цим гербом почав користуватися і Яків Кіндратович Лизогуб, відомий ще як Ясько Кобизенко. Спочатку він посідав уряди канівського полковника, генерального осавула, наказного гетьмана на правому березі Дніпра. Згодом Яків Лизогуб перебрався на лівий берег і 1687 р. обійняв уряд чернігівського полковника. Саме на цьому уряді він отримав від гетьмана Івана Мазепи серед інших маєтностей і Седнів [11]. Його син Юхим побудував у 1690 р. знамениту кам'яницю, довкола якої було розбудовано родинну садибу, що стала значним культурно-мистецьким осередком Лівобережної України [12].
У 1654 - 1782 рр. Седнів був центром однойменної сотні Чернігівського полку. Сотенна канцелярія користувалася печаткою, на якій була зображена літера "С" під короною 13. Але відомостей про герб містечка ми не маємо, адже воно не отримало магдебурзького права. Це цілком природно, враховуючи станову приналежність та економічну потугу Лизогубів, фактичних володарів Седнівської округи. Щодо походження герба "Погоня" (вершник, озброєний мечем) існують різні версії. Литовці вважають його своїм, а білоруси -своїм. Білоруський історик А.Цітов стосовно "Погоні" пише, що цей герб має слов'янське походження [14].
Таким чином, наведений матеріал цілком виправдовує використання зазначених в опису нового герба Седнева зображень у відповідному трактуванні. Виходячи з того, що термін "герб" перекладається як "спадщина", затверджений гербовий знак найбільш повно віддзеркалює багатовікову історію цього населеного пункту. Цей висновок підтверджує і акт експертизи Українського геральдичного товариства від 22 листопада 2006 р. Зокрема, у ньому відзначається, що у гербі "дуже добре висвітлено й історію..., і сьогодення, підкреслено природні особливості", вказано на повне дотримання всіх вимог геральдичної колористики, оригінальність, вдале змістовне та художнє вирішення.
Румянцева В. Эмблемы земель и гербы городов Левобережной Украины периода феодализма. - К., 1986. - С. 60. 2' Там само. - С. 51-64.
3 Гречило А. Українська міська геральдика. - К.; Львів, 1998. - С. 140.
4 Там само.-С. 168- 169.
5 Кривошея В. Канівський полк. - К., 2006. - С. 31.
6. Кривошея В. Назв. праця. - С. 176; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). - К., 1993 - С 170.
7. Кривошея В. Назв. праця. - С. 31.
8. Там само.
9. Там само. - С. 31 -32.
10. Лукомский В., Модзалевский В. Малороссийский гербовник. - К 1993 - С. 95.
11. Кривошея В. Назв. праця. - С. 32 - 33.
12. Сапон В. Седнів: Історико-краєзнавчі етюди. - Ніжин, 2004. - С. 71; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. - К, 1990. - С. 400.
9. Там само. - С. 31 -32.
10. Лукомский В., Модзалевский В. Малороссийский гербовник. - К 1993 - С. 95.
11. Кривошея В. Назв. праця. - С. 32 - 33.
12. Сапон В. Седнів: Історико-краєзнавчі етюди. - Ніжин, 2004. - С. 71; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. - К, 1990. - С. 400.
13.Грабова Н. Печатки адміністративно-судових установ Лівобережної України XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка -Львів, 1991. - Т. 222. - С. 287.
14. Цетвінський М. Поранені під Сновськом (з досліджень руської тематики в старопольських гербовниках) // 5 наукова геральдична конференція: Збірник тез повідомлень та доповідей. - Львів, 1995. - С. 84.
Джерело: Ситий І. Герб Седнева / Ігор Ситий // Містечко над Сновом: збірник статей і матеріалів / Т. П. Демченко (відп. ред) та ін. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - С. 6-10.
14. Цетвінський М. Поранені під Сновськом (з досліджень руської тематики в старопольських гербовниках) // 5 наукова геральдична конференція: Збірник тез повідомлень та доповідей. - Львів, 1995. - С. 84.
Джерело: Ситий І. Герб Седнева / Ігор Ситий // Містечко над Сновом: збірник статей і матеріалів / Т. П. Демченко (відп. ред) та ін. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - С. 6-10.
Немає коментарів:
Дописати коментар