Як легко зрозуміти, мова піде про село на південній околиці Чернігова, відразу за ТЕЦ, яка трохи більше півстоліття тому розрізала поселення на дві частини. Тепер одна частина увійшла до складу міста, інша ж залишається селом Чернігівського району Чернігівської області. Оповита димом ТЕЦівських труб і оточена майже зусібіч різноманітними відстійниками.
З легкої руки Філарета Гумілевського, архієпископа Чернігівського (1859–1866 рр.), автора 7-томного «Історико-статистичного опису Чернігівської єпархії», Жавинку прийнято ототожнювати з літописним «сільцем святого Спаса» (і, відповідно, виводити її вік з дотатарських часів), а назву пов’язувати із «засновником» села, чернігівським князем Святославом Ярославичем, який помер від розрізу жолви: «…то весьма естественно, что по прозвищу самого князя жолвиновитым, переходившему из рода в род, и сельце, основанное им, или по данное церкви святого Спаса, получило название Жолвинки, или Желвинки».
Але, як і в багатьох інших випадках, Філарет робить поспішні і легковажні висновки. Назва села походить від річки Жовинки. Про це свідчать як матеріали Рум’янцевського опису 1767 р. («д. Жоввинка, при речке Жоввинке»), так і «Опис Чернігівського намісництва» 1781 р. («Деревня Жоввинка… надъ речкою Жоввинкою»). Зрозуміло, річки отримали свої назви ще на початку заселення регіону слов’янськими племенами, тобто за багато століть до хвороби Святослава.
Помилився Філарет і щодо «сільця святого Спаса», оскільки в першоджерелі, на яке він посилається для підтвердження своїх слів, боярину Григорію Іванову «первый владыка Бряньскій Нектарей далъ ему селцо церковное Святого Спаса, на имя Очкасово». Одним словом, зовсім інший регіон. Жавинка вперше фігурує в подимному реєстрі 1638 р. і заселена незадовго перед тим.
З легкої руки Філарета Гумілевського, архієпископа Чернігівського (1859–1866 рр.), автора 7-томного «Історико-статистичного опису Чернігівської єпархії», Жавинку прийнято ототожнювати з літописним «сільцем святого Спаса» (і, відповідно, виводити її вік з дотатарських часів), а назву пов’язувати із «засновником» села, чернігівським князем Святославом Ярославичем, який помер від розрізу жолви: «…то весьма естественно, что по прозвищу самого князя жолвиновитым, переходившему из рода в род, и сельце, основанное им, или по данное церкви святого Спаса, получило название Жолвинки, или Желвинки».
Але, як і в багатьох інших випадках, Філарет робить поспішні і легковажні висновки. Назва села походить від річки Жовинки. Про це свідчать як матеріали Рум’янцевського опису 1767 р. («д. Жоввинка, при речке Жоввинке»), так і «Опис Чернігівського намісництва» 1781 р. («Деревня Жоввинка… надъ речкою Жоввинкою»). Зрозуміло, річки отримали свої назви ще на початку заселення регіону слов’янськими племенами, тобто за багато століть до хвороби Святослава.
Помилився Філарет і щодо «сільця святого Спаса», оскільки в першоджерелі, на яке він посилається для підтвердження своїх слів, боярину Григорію Іванову «первый владыка Бряньскій Нектарей далъ ему селцо церковное Святого Спаса, на имя Очкасово». Одним словом, зовсім інший регіон. Жавинка вперше фігурує в подимному реєстрі 1638 р. і заселена незадовго перед тим.
Втім, до несприятливої екологічної ситуації місцеві мешканці вже якось звикли, історичними ж перипетіями не надто переймаються. А от що насправді дратує місцевий люд, так це написання назви села через «а» (Жавинка замість Жовинка).
Кілька років тому одне з чернігівських видань навіть надрукувало лист Сергія Власенка з цього приводу: «Мене дивує, чому село на околиці міста Чернігова до цього часу називається «Жавінка»? Справа в тому, що я сам народився і виріс у цьому колись мальовничому селі, і завжди воно називалося Жовинка. Так записано в усіх моїх документах. Таку ж назву занесено і до документів моїх батьків, дідів та інших мешканців села. Жовинськими були і восьмирічна школа, і фельдшерсько-акушерський пункт, що підтверджують гербові печатки цих установ. Нову назву воно отримало чомусь після того, як берег річки Десна був відданий … «жлобам» під дачі. Вони стали називати його «Жавінка».
Справді, у всіх офіційних документах нині фігурує саме «Жавинка». В тому числі і в картці населеного пункту на сайті Верховної Ради. Аби розібратись із питанням, що непокоїть мешканців Жавинки, ми занурились у джерела (ревізії, описи, дореволюційні видання тощо) та озброїлись різноманітними офіційними довідниками з адміністративно-територіального поділу. Не станемо втомлювати подробицями, однак сумлінно перелічимо варіанти написання назви села у документах різних епох. Отже:
1638 – Жолвинка (Żołwinkа)
1666 – Жолвинка / Жалвенка
1670 – Жолвинка
1692 – Жолвинка
1709 – Жолвинка
1710 – Жолвинка
1713 – Жоввинка
1728 – Жолвинка / Жоввинка
1730 – Жоввинка
1732 – Жоввинка / Жолвинка
1734 – Жоввинка
1739 – Жоввинка
1742 – Жоввинка / Жовниця
1743 – Жовинка
1747 – Жовинка
1754 – Жоввинка
1767 – Жоввинка
1781 – Жоввинка
1859 – Жоввинка / Жолвинка
1874 – Жолвинка
1877 – Жоввинка
1892 – Жолвинка
1899 – Жоввинка
1919 – Жолвинка
1924 – Жолвинка
1930 – Жолвинка
1938 – Жовинка
1941 – Жовинка
1943 – Жавинка
1946 – Жавинка
1947 – Жавинка
1968 – Жавинка
1972 – Жавинка
1979 – Жавинка
1982 – Жавинка
2014 – Жавинка
Результати доволі промовисті. Легко помітити, що первісний варіант назви села – Жолвинка, він незмінно вживається протягом всього ХVІІ ст. Лише на початку ХVІІІ ст. його стрімко витісняє дещо змінений варіант: Жоввинка. За радянської влади, як не дивно, спершу використовували «оригінальну» версію (Жолвинка), хоча перед війною літера «л» чомусь «зазнала репресій» і випала з назви (Жовинка).
Російське «акання», як бачимо, вперше з’явилося в роки війни, відразу після вигнання німців. Отже, проблема не в дачниках. Вірогідно, саме так – Жавинка – назва села писалася в документах під час звільнення Чернігівщини Червоною Армією, насамперед в армійських зведеннях. Подібне написання перекочувало до тогочасних офіційних паперів і витіснило з ужитку історичну назву села.
Тоді такими речами не надто переймалися, тож Онисів поступово підправили на Анисів, Петрушино на Петрушин, Холявино на Халявин. А ось виправити перекручення тепер непросто, оскільки процес повернення історичної справедливості доволі складний і остаточне рішення приймається вищими органами влади України.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті
Джерело: Чернігівський формат. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар