Невідомі назви поселень чернігівської околиці. Як Анисів був Канином

   Історична наука не стоїть на місці, дослідники виявляють все нові й нові джерела та документи, які суттєво коригують та доповнюють наші знання про минуле регіону. І чи не найбільше уточнень та відкриттів стосуються питань виникнення поселенської мережі. Адже після монголо-татарської навали Чернігівщина переживала глибоке запустіння і повторна колонізація краю майже не відображена і в без того нечисленних тогочасних джерелах.
    Справжній прорив у історію Чернігівщини ранньомодерного часу (друга половина XVI – XVIII ст.) здійснила монографія Петра Кулаковського «Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618–1648» (2006 р.). Наряду з дослідженнями Олени Русиної, Ігоря Кондратьєва, Володимира Кривошеї, Андрія Курданова, публікацією актів Руської (Волинської) метрики, ревізій, присяг та переписів, новим відкриттям малодоступних раніше ґрунтовних досліджень і публікацій істориків ХІХ ст. ми отримали широку джерельну базу для перегляду деяких традиційних поглядів на процеси заселення краю, походження назв поселень.
   З огляду на нестабільну політичну ситуацію, процеси відродження відбувалися у складних умовах. Майже всі населені пункти ранньомодерної доби в окрузі Чернігова пережили запустіння, у силу тих чи інших причин полишені місцевим людом, а потім знову відроджувались. Іноді й по декілька разів. Не дивно, що в епоху змін варіювалися і назви поселень. В окремих з них, таких як Канин, Перекоп, Хомин Білоус, сучасна людина навряд чи вгадає достатньо відомі поселення Чернігівського району. Ну а назви Бездєловка, Варинці, Кирські, Муровчики, Плоша, Шульжин, Смиків, Уланів, Юрсов і фахівцю мало що скажуть.
Отже, здійснимо невеличкий екскурс у таємничі назви.

Як Анисів був Канином
   Як можемо судити за новими документами, розташований відразу за Десною Анисів вперше згадується в подимному реєстрі 1638 р. і виник незадовго перед тим, оскільки відсутній у переліку населених пунктів, що перейшли у володіння чернігівського старости Мартина Калиновського в 1634р.
Більше того, спершу поселення мало назву Канин, яка доволі швидко трансформувалася в Онисів хутір. Ось як називалося село в найдавніших документах:
1638 р. – Канин,
1644 р. – Канин / Канин або Онисів,
1650 р. – Онисів хутір,
1666 р. – Анисів хутір.

    Слід звернути увагу на той факт, що у всіх випадках поселення чітко названо селом, а не просто хутором. Та й за кількістю населення це був достатньо великий населений пункт, аж ніяк не хутірського масштабу. Відтак назва змінилася не через те, що поруч із Канином виник хутірець Онисима, а потім вони злилися і прижилася саме друга назва. Вочевидь, Канин – назва відродженого поселення, яке виникло на місці колишнього «Онисова хутора». Його ще пам’ятали в другій чверті ХVІІ ст., через що новий варіант назви не прижився і поступово був витіснений більш звичним топонімом.
   «Класична» версія походження давньої назви належить чернігівському архієпископу ХІХ ст. Філарету Гумилевському: «По местному преданію названіе Онисово осталось на поселеніи отъ того, что здесь еще до татаръ былъ хуторъ черниговскаго боярина Онисима, который построилъ въ немъ и храмъ святого Георгія».
    Втім, слід мати на увазі, що праця архієпископа грішить занадто поверховими і поспішними висновками, завдяки чому спиратись на написане Філаретом слід вкрай обережно. Так, за часів Київської Русі на території Анисова існували доволі великі поселення. Однак повна відсутність згадок про село у джерелах ХVІ – початку ХVІІ ст. доволі чітко свідчить про те, що у післямонгольські часи стародавні поселення мали б припинити своє існування.
   Власне, вони цілком могли пережити монгольську навалу 1239 р., оскільки сьогодні археологи фіксують поблизу села матеріали ХІІІ–ХІV ст. На берегах стариць Глушець і Комарівка (урочище Селище), а також на підвищених берегах стариці Іржавця виявлено низку фрагментів вінець керамічних посудин золотоординського часу. Та й знахідки фрагментів плінфи (деякі із залишками розчину) можуть бути пояснені розбиранням кам’яних будівель Чернігова після штурму міста монголами та наступного його запустіння.
Чи могли бути поселення другої половини ХІІІ–ХІV ст. тим самим Анисовим хутором? Власне, дати однозначну відповідь на сьогодні майже неможливо. Тож основними вбачаються дві версії розвитку подій.
    Згідно першої, боярський хутір запустів в ХІV–ХV ст., але пам’ять про нього не згасла і через кілька століть. У альтернативному варіанті «Онисів хутір» виник вже після згасання поселень ХІІІ–ХІV ст. і міг бути одним із тих населених пунктів, які виникли чи то в литовську (ХV ст.), чи то в московську (ХVІ ст.) добу, а потім запустів внаслідок військових конфліктів Речі Посполитої і Московського царства в другій половині ХVІ ст. Однак беззаперечно, що в історії села мав бути певний розрив між ХІV і ХVІІ століттями, про що свідчить несподівана поява назви Канин.
   Як здається, вона пов’язана не з конкретною особою, а з назвою місцевості, тобто має географічну основу. Напрошуються паралелі з літописною річкою Каниною, правою притокою Десни на північний схід від Гюричева (тобто чернігівської околиці Бобровиці), яка ототожнюється із сучасною р. Свинкою. Однак Анисів знаходиться по іншу сторону Десни і до Свинки від нього достатньо далеко. Хіба що потребує уточнення локалізація р. Канини. Як би там не було, назва не прижилась і досить швидко була змінена.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті.

Джерело: Чернігівський формат. - Режим доступу