"Седнів мене заколисав": Аркадій Казка про свою батьківщину

 

  Наш земляк, талановитий український поет Аркадій Казка, останнім часом не обділений увагою дослідників. С.Крижанівський, В.Шкварчук, О.Єрмоленко оприлюднили нові відомості про його життя та творчість . Біографію А.Казки також висвітлив у своїй передмові до збірника його творів С.Тельнюк.
   Аркадій Васильович Казка народився 11 вересня (старим стилем) 1890 р. у містечку Седнів у багатодітній (трсини і чотири доньки) родині шевця. Його батько Васиі Кіндратович походив з козацького роду, мати звали Єфросиніє Андріївною. Хрестив новонародженого священик Воскресенської церкви Стефан Дмитрович Григорович.  У 90-х рр. XIX ст. у Седневі жило ще декілька Казок. Очевидно, у брата вищеназваного - Павла Кіндратовича та його дружини Тетян  Юхимівни у грудні 1890 р. народилися близнята - Данило та Гнат. Родина майбутнього поета підтримувала зв'язки із сім'єю "побілетного солдата" Леонтія Трохимовича Казки. Коли його дружина Хіонія Матвіївна у червні 1891 р. народила сина Івана, то Василь Кіндратович з Єфросинією Андріївною стали хрещеними батьком і матір'ю хлопчика. У листопаді 1892 р. вони ж виконали цей обряд і при хрещенні наступного сина цього подружжя Григорія 1. Жила у містечку й родина козака Іллі Трохимовича Казки та його дружини Гликерії Савівни 8. Отже, Аркадій зростав в оточенні не тільки рідних, але й двоюрідних, можливо, троюрідних братів і сестер. Значний вплив на формування його особистості справили батьки. "Василь Казка просто-таки кохався на співі, керував церковним хором", передавши свої здібності сину. До матері поет зберіг ніжні почуття синівської любові, що знайшло своє відображення і в його поезії. У вірші "Лист", надрукованому у журналі "Нова громада" (1927. - № 22) він з гіркотою писав, очевидно, маючи на увазі й свою маму: 

Мать шістдесять років й похилений тин 

Мать трьох аж синів, та з них ні один

Не кликне на спокій до себе тебе. 

   Мати завжди поставала в уяві поета у звичному з дитинства оточенні: "Порічки, садок, нагідки - І дотик ласкавий твоєї руки"  - це були реалії Седнева, з яким Аркадій Казка розпрощався підлітком, але ніколи їх не забував.
  У цілому постать А.Казки ще оповита таємницею. І справа не тільки в тім, що, на жаль, і досі належним чином не вивчена й не поцінована його творча спадщина, надто мало збереглося і достовірної біографічної інформації. Причиною цього стали арешт і рання, загадкова смерть поета. Притягнений у сфабрикованій справі СВУ, А.Казка "заподіяв собі смерть" 23 листопада 1929 р. в одеській тюрмі й "по суті відкрив довгий список-мартиролог жертв сталінських репресій на Україні" . Довгий час творчість нашого земляка цікавила тільки культурних діячів української діаспори. Так, Г.Костюк писав: Забутий сьогодні поет, що в добу української національно-визвольної революції, поруч із Тичиною (друг його з юнацьких років), спалахнув був яскравим світлом. Поет, що не витримав великого злому, зійшов з гори Гелікон і віддав себе цілковито народові - пішов учителювати. На цьому шляху доброго і вічного його застав терор, і він, як і тисячі інших чесних і талановитих, зник безслідно" п. Щойно вийшла друком маловідома стаття В.Міяковського про життєвий шлях та творчість А.Казки.
   Велике значення має публікація листів Аркадія Казки до свого улюбленого учня Василя Мисика, здійснена поетом, літературознавцем і музейним працівником Анатолієм Перервою. Листи, що зберігаються у Харківському літературному музеї, охоплюють період з 1921 до фатального для їхнього автора 1929 р. Остання листівка датована 16 серпня 1929 р. Хоча вона й закінчується словами: "В роботу! Бо без роботи людина псіє. Бажаю і Вам мажору" І5, але насправді добірка листів пройнята відчуттями тривоги, непевності, наближення катастрофи. Помножені на характерні для А.Казки вразливість і особливу емоційну піднесеність, вони стали своєрідною прелюдією до трагедії 30-х років. Документи особового походження взагалі дають багато поживи для роздумів. І це не випадково. М.Коцюбинська підкреслила: "В історії української культури епістолярний вид висловлювання мав особливе значення з огляду на характер її розвитку, на колоніальне й напівколоніальне минуле України, на мовні й інші заборони, брак умов для вільного обміну думками. В листах українських діячів порушувався надзвичайно широкий спектр суспільно-політичних проблем (подекуди відтісняючи на задній план моменти особисті), адже бракувало трибуни для висловлення і вільного обговорення їх.
   Справді, в умовах "нашої - не своєї землі" листи українських діячів, які збереглися (а, на щастя, збереглося чимало, більше, ніж можна було сподіватися) неоціненні. Як свідчення епохи і як живий, нічим не спотворений голос автора" 16. Очевидно, А.Казка повністю довіряв своєму адресату, бо писав відверто про такі речі, що про них воліли мовчати. Здавалося, всі радянські письменники горою стояли за індустріалізацію та урбанізацію (терміну тоді такого не вживали, але стільки твердили про переваги міста), а А.Казка писав: "Здається, за один день такого сонячного існування я сміливо б віддав і смердючі автомобілі, і прудкі - що більше униз літають - аероплани, і заковані в граніт, залізо і бетон міста з їхньою - будь вона проклята!!! - електрикою і з отими коробками-домами, набитими паскудними пиховитими вошами, що ссуть одна в одної сили і кров і прикривають це ріжними святими словами". Варто наголосити, що такі жорсткі й навіть образливі слова сказані про "перлину" Чорного моря - Одесу, принаймні, саме там мешкав А.Казка у 1928 р. Всі принади великого й своєрідного міста залишили поета байдужим. "Гарно" почував він себе тільки у Седневі та на Чернігівщині, бо там - "суцільне життя! Скільки там сили чуття! Яка одноцільність існування!" .
   Це - не звичний для поетичних натур ескапізм, а радше передбачення загибелі українського села, яке почалося того ж таки 1929 р. Чи випадково смерть поета, яку можна вважати насильницькою, співпала в часі з проголошенням "великого перелому", гаслом "суцільної колективізації", "наступом на куркуля" та іншими складовими тодішнього політичного курсу? Він не міг не помічати загрозливих ознак катастрофи, яка носила тотальний характер: "Найбільше-бо ненавидів, ненавиджу і ненавидітиму отой дух покори, отой новий дух фарисейства, до якого так старанно підганяють сучасну письменницьку молодь, - як колись солдатів до муштри". Яке справедливе і глибоке спостереження, тільки воно стосується всієї молоді - пройде зовсім небагато часу, і покірні владі, ідейно "вимуштрувані", бездушні й безжальні активісти, в основному молодь і люди середнього віку розпочнуть тріумфальний похід по напівмертвих від голоду, страху, відчаю Українських селах, вириваючи з рук дитини останню картоплину.
   Листи справляють сильне враження на кожного, небайдужого до української історії та літератури, і вносять суттєві корективи до традиційного образу поета - мрійливого і ніжного лірика, якому чужі громадянські мотиви. Мабуть, часи були такі, що не сила була мовчати.
   Дисонансом до цих рядків звучать слова про друзів рідних, незабутній Седнів. Серед друзів дитинства і юності не найбільше любив і виділяв А.Казка, як відомо, П.Тичину. Останній, за свідченням Ю.Лавріненка, теж був палким патріотом поліського краю: "однією з улюблених тем Тичини була тема його рідної Чернігівщини". Цікаво, що ця дружба у спогадах А.Казки асоціюється із першим усвідомленням власного поетичного дару: "А літературу я люблю, - зізнається він, - ще з того часу, як 12-літніми хлопчаками Павлусь Тичина і я співробітничали в хлоп'ячому журналі в Чернігові в Тройці, коли інші хористи платили по 2 грудки сахару за число" . І не випадково - у цьому ж листі, датованому 29 грудня 1928 р., поет мріє про подорож утрьох, разом з В.Мисиком і П. Тичиною, до Чернігова і Седнева. В селі він пропонує зупинитися у "моєї мами і сестри: у нас гарна місцевість". Що найбільше приваблювало поета в рідному містечку? Тут він набирався здоров'я фізичного і духовного, відчував близькість до природи, рідного народу: "Седнів мене заколисав: садами, парком, лугом, лісом (з грибами), курганами, хатами, дитинячими спогадами, людьми, що щиро, безпосередньо-щиро люблять мене, -повітрям, сонцем ласкавим, прекрасним зоряним небом (нема його у містах!), хвилями прозорими Снову, річними краєвидами, горовими, лісовими, польовими й луговими далечами... А ще ж: мама (дивна істота: любов її як еманація радіоелемента - ніколи не вгасає, не втрачається!!), сестри, рідня, знайомі - вбогі, чесні, прості й мудрі люди. А ще: сад старий, насаджений дідом і батьком, хата (трошки старіша за мене - але зараз дуже стара і потребує ремонту!), квітки біля хати, хмари вгорі по-дитинячому ясні, або безбережний, безмежний незглибний блакит..." Ця натхненна поезія в прозі засвідчує, поміж іншим, що А.Казка добре бачив, як важко жилося селянам, як перебивалися вдови, такі, як його мати. Але чари Седнева діяли на нього безвідмовно, саме тут він почував себе найбільш комфортно і, можливо, був щасливим. На другому місці ієрархії  рядки цитованого листа: "Чернігів теж не менше (чи й більш? - трошки менше) рідний" 24. Поетичним свідченням щирого захоплення, підсиленого перебуванням у краї, який так і не став близьким, є вірш "Романтичне", котрим відкривається збірка А.Казки "Васильки":

Десна - мов шабля. Вал старезний.

Мазепи дім. Гармати в ряд,

Поринувши у сон давнезний,

Сумною вартою стоять.

Заснув Чернігів.

  Безперечно, що А.Казка був талановитим поетом, чий колосальний творчий потенціал не міг бути повністю реалізований за радянських умов.
   Хотілося, щоб у рідному краї його творчість у школах та інших навчальних закладах вивчали більш поглиблено та осмислено, а у Седневі пам'ять поета, пристрасно закоханого у старовинне містечко, вшанували бодай скромним пам'ятним знаком. 

__________________________________________

1 Див.: Крижанівський С. Зажиттєві злигодні і посмертні поневіряння поета Аркадія Казки // Сіверянський літопис. - 1996. - № 1. - С. 16 - 20; № 2-3.  - С. 71 - 77; Його ж. Постскриптум // Сіверянський літопис. - 1996. - № 6.  - С. 103; Єрмоленко О. Зламалась ніжна квітка: До 70-річчя Аркадія Казки // Просвіта. - 1999. - 26 листопада.

2.Див.: Шкварчук В. Винуватий, бо українець. За матеріалами слідчої справи № 4748 Одеського окрвідділу ДПУ, ДАЧО, сп. 3208 // Сіверщина. -2004. - 16 січня. - С. 9 - 10; Його ж. Непокора Аркадія Казки. За матеріалами слідчої справи № 4748 Одеського окрвідділу ДПУ, ДАЧО, сп. 3208 // Літературна Україна. - 2004. - 3 червня. - С. 7.

3. Див.: Тельнюк С. Залюблений у нове життя: Передмова // Казка А. ( Васильки / упоряд. С.Тельнюк. - К, 1989. -СІ- 25.

4. Тельнюк С. Назв, праця. - С. 8 - 9.

5. Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО). - Ф. 679. - Оп. 10. -6 Спр. 531.-Арк. 147 зв.-148.

6. Там само. - Арк. 118 зв. - 119.

7. Там само. - Спр. 965. - Арк. 573 зв. - 574.

8 Там само. - Спр. 967. - Арк. 556 зв. - 557.

9 Там само. - Спр. 531.- Арк.78 зв.

10 Тельнюк С. Назв, праця. - С. 8.

11 Казка А.В. Васильки: поезії. - К., 1989. - С. 124 - 125.

12 "Українізація" 1920 - 30-х років: передумови, здобутки, уроки / За ред.

B. А.Смолія. - К., 2003. - С. 201.

3 Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади. - Едмонтон, 1987. - С. 321 - 322.

14 Див.: Міяковський В. Біля джерел неоклясики / Передм., прим. Г.Кураса
Т.Демченко // Сіверянський літопис. - 2004. - № 5 - 6. - С. 65 - 68.

15 Віч-на-віч з Казкою: Листи Аркадія Казки до Василя Мисика // Березіль. -
2005. - № 5 - С. 149 - 162; № 6. - С. 182 - О91 ; № 7-8. - С. 180 - 191 ; № 9. -

C. 176 - 184; № 10. - С.188 - 191; № 11. - С. 184 - 191; № 12. - С. 185 -
187; 2006-№ 1.-С. 183- 191; № 2. - С. 183 - 190; № 3-4. - С. 179- 188;
№5.-С. 185-191.

16 Віч-на-віч з Казкою...-2006.-№ 5.-С. 191.

17 Коцюбинська М. "Зафіксоване і нетлінне": Роздуми про епістолярну
творчість. - К., 2001. - С. 11.

18 Віч-на-віч з Казкою... - 2006. - № 3-4. - С. 187.

19 Там само.

20 Там само.-СІ 85.

21 Лавріненко Ю. Павло Тичина і його поема "Сковорода" на тлі епохи
(Спогади і застереження). - Сучасність, 1980. - С. 18. - [Відбитка з
журналу "Сучасність", 1980, 1, 3, 5].

22 Віч-на-віч з Казкою... - 2006. - № 5. - С. 188.

23 Там само. - С. 189.

24 Там само. - 2006. - № 2. - С. 185.

25 Там само.

26 Казка А. Васильки... - С. 44.

Джерело: Демченко Т. "Седнів мене заколисав": Аркадій Казка про свою батьківщину / Тамара Демченко  // Містечко над Сновом: збірник статей і матеріалів / Т. П. Демченко (відп. ред) та ін. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - С. 192-198.