З історії духовного життя с. Роїще

     Коли саме в с. Роїще було побудовано церву достеменно невідомо, але той факт, що в універсалі Дем‘яна Многогрішного від 23 червня 1671 р. Роїще згадується як село, свідчить про те, що вже на той час тут існувала церква. Свято-Михайлівська церква була розташована на тому ж місці, що й нинішній храм. Її архів зберігся, починаючи з 1780 року. З архівних джерел можна прослідкувати кількість прихожан цього храму: у 1770 р. – 566 чоловіків і 555 жінок; у 1810 р. – відповідно 681 та 767; у 1830 р. – 690 та 803; у 1850 – 866 жінок (кількість чоловіків невідома). Через втрату архівних документів, відомостей про церкву в с. Роїще того періоду є небагато. Проте у київських архівах знайдено цікаві документи про відкриття у с. Роїще однокласного училища Міністерства народної освіти. Зокрема у листі інспектора народних училищ Чернігівської губернії І.Дорошенка від 21 березня 1872 р. зазначається: «Священник села

Роища Григорий Неговский назначен мною законовчителем в начальное народное училище…с пособием от казны». До цього листа додається формулярний список Г.Неговського за 1872 р.: «Возраст – 61 год, уроженец села Роище, сын священника, рукоположен 1833 года. Декабря 8 дня». Далі перераховані нагороди та відзнаки Г.Неговського. Отже, є підстави стверджувати, що він був священиком у церкві с. Роїще, починаючи з 1833 р. 10 березня 1861 р. у церкві було прочитано царський маніфест про відміну кріпосного права (зазначено про цю подію у дослідженні О.Ляшева «Роїще – село, сотенне містечко»). Будівництво нової церковної споруди почалося в останньому десятиріччі ХІХ ст. та проводилося за рахунок благодійних пожертв від місцевих поміщиків Тризни, Крашевського, Камінського (за свідченням жительки села Олександри Іванівни Зінченко, яка чула про ці події від своєї бабусі). Нову Свято-Вознесенську церкву урочисто освятили 19 серпня 1901 р. – в день Преображення Господнього. Другий престол храму присвячено Архистратигу Михаїлу. В ході атеїстичної кампанії у 1925 р. церкву було закрито, дзвони знято і відправлено на переплавку, місце іконостаса демонтовано, а старовинні ікони знищувались привселюдно. Та все ж частину церковних реліквій прихожани зуміли сховати у своїх домівках. Саме приміщення церкви спочатку було пристосовано під склад, потім під клуб (зі спогадів жительки села Марії Яківни Шевчик). У роки Другої світової війни у церкві відновились богослужіння. Нові ікони, замовлені в Чернігові, переносили до храму хресним ходом. Жителі села зустрічали його зі сльозами радості, ставали на коліна. Роїщенець Максим Бондар за власні кошти замовив ікону Миколи Угодника, яка й тепер зберігається у храмі, а також встановив хрест на куполі відновленої церкви. Пізніше цього добродійника поховали на церковному дворі. У післявоєнні часи дияконом церкви був Григорій Єланський, а священиком – отець Сергій (Пушко), який беззмінно служив 40 років і помер на Великдень (зі спогадів псаломниці храму Марії Гаврилівни Льодової). Нинішній настоятель храму – отець Георгій, псаломниця – Марія Льодова, церковний староста – Ганна Петрівна Москаленко. У 2003-2004 роках зусиллями церковної громади церкву було відремонтовано.

Джерело: Літопис доль та днів минулих. Ч. 1. — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. - С. 509-510.