Освітні традиції в Шестовиці мають давню історію, сягаючи своїм корінням щонайменше початку XVII ст., а можливо і більщ ранніх часів. Зазвичай, просвітителями виступали церковники, які навчали дітей при церкві - як приватно, так і в тогочасних парафіяльних школах.
Найдавнішу згадку про парафіяльну школу в Шестовиці містять ревізія Чернігівського полку 1732 р., що зберігається у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві.
Механізм заснування церковних шкіл пов'язують з угодами, які укладалися мирянами з кліром при новозбудованих церквах: громада, надаючи землю причту, зобов'язувала його також і "надёжную школу" побудувати. Парафіяльні школи забезпечувалися коштом общини, зокрема гроші витрачалися на ремонт приміщень, придбання підручників, утримання сиріт, які жили при школах тощо [2].
На сьогодні серед науковців точиться дискусія щодо функцілального призначення самих шкіл, але більшість схиляється до думки, що вони не тільки готували майбутніх служителів церкви, а й мали загальноосвітній характер. Метою їхньої діяльності було забезпечення здобуття елементарної грамотності шляхом навчання читанню церковнослов'янською мовою, вивчення основних богослужбових книг і оволодіння скорописом [3].
Найдавнішу згадку про парафіяльну школу в Шестовиці містять ревізія Чернігівського полку 1732 р., що зберігається у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві.
Механізм заснування церковних шкіл пов'язують з угодами, які укладалися мирянами з кліром при новозбудованих церквах: громада, надаючи землю причту, зобов'язувала його також і "надёжную школу" побудувати. Парафіяльні школи забезпечувалися коштом общини, зокрема гроші витрачалися на ремонт приміщень, придбання підручників, утримання сиріт, які жили при школах тощо [2].
На сьогодні серед науковців точиться дискусія щодо функцілального призначення самих шкіл, але більшість схиляється до думки, що вони не тільки готували майбутніх служителів церкви, а й мали загальноосвітній характер. Метою їхньої діяльності було забезпечення здобуття елементарної грамотності шляхом навчання читанню церковнослов'янською мовою, вивчення основних богослужбових книг і оволодіння скорописом [3].
Парафіяльні школи більш-менш системно діяли за доби Гетьманщини, але після скасування козацького устрою майже повсюдно занепадали. Чернігівський архієпископ Філарет (Гумілевський) у середині XIX ст. заходився довкола відновлення мережі парафіяльних шкіл. У 1869 р. в Козлянській волості функціонували 5 церковнопарафіяльних шкіл, одна з них - у Шестовиці (12 учнів). Вчителювали в них парафіяльні священики4. Але вже у 1877 р. ситуація знову змінилася на гірше: "с. Шестовица (852 души). Школы нет. Прежде обучал священник Николай Иванович Морачевский, а умер этот священник - никто больше не обучает и некому (теперешний священник старый и больной)"[5].
Тим часом у навколишніх селах тріумфально поширювались земські школи - загальноосвітні однокласні початкові школи з 3-річним курсом навчання, які утримувалися земствами в сільській місцевості. Це були досить солідні навчальні заклади, а головне - стабільні й з належним фінансуванням. А ще - з певними пільгами Щодо терміну військової служби для тих селян, що завершили курс навчання. Не дивно, що і в Шестовиці восени 1882 р. за парти у земській школі сіли 39 учнів. Вчителювала дворянка Наталія Миколаївна Морачевська, дочка священика. Наступного року Кількість учнів зросла до 50, з'явився і перший випускник.
1884/85 р. - 57 учнів (7 закінчили курс навчання),
1885/86 р. - 43 учні (9 дівчат, закінчили навчання 4),
1886/87 р. -41 учень (1 випускник)6.
Місцеві священики викладали у земській школі Закон Божий - Геращенко у 1884 р. і Михайло Журавченко з 1885 р. Попечителями школи 25 жовтня 1886 р. повітове земське зібрання затвердило Я.П. Огієвського-Охоцького та О.П. Цвета.
Між тим, перший порив ентузіазму закінчився, а навчального приміщення, яке б відповідало усім необхідним нормам (на той час доволі лояльним і елементарним), так і не збудували. Відтак Шестовицьку школу земство відносить до "дурно обставленных, вяло идущих и не подающих надежды на успешность результатов", тобто найгірших (нарівні з Пакульською, Лукашівською, Слобідською та Навозівською) і всерйоз розмірковує: "не было ли бы удобнее возвратиться к старой системе пособий от земства в определенной сумме, не принимая всех издержек по содержанию учительского персонала, так как в противном случае школы эти обойдутся земству дороже средней нормы"[7].
1887/88 навчальний рік - 37 учнів (2 дівчат), курс навчання закінчили четверо. Наталію Морачевську на початку року земство перевело у Киїнку, а на її місце 23 жовтня 1887 р. прийшла сестра Марія Морачевська, яка тільки-но закінчила Чернігівське єпархіальне училище8.
Тривожна ситуація час від часу виникала і в інших селах повіту, але до закриття школи справа дійшла тільки в Шестовиці. Хто хотів навчатися - ходили до Слабина. Довгий час громада перебувала у певній розгубленості. І тільки 23 листопада 1894 р., "старанием причта и церковного старосты", у церковному приміщенні відкрито школу грамоти. Вчителював у ній селянин Андрій Омелянович Майборода, який закінчив сільську земську школу. Учнів - 60, з яких 10 дівчат. У 1896/97 р. тут навчалося 47 учнів (4 дівчини).
Ось що писала про церковні школи у 1896 р. спеціальна комісія земства, яка готувала доповідь про стан освіти в повіті: "Церковно-приходские и школы грамоты занимают совершенно отдельное место в ряду начальных народных училищ. Характеризовать эти два типа училищ приходится вместе, так как нет существенных признаков, отличающих их друг от друга. Прежде всего следует отметить необеспеченность этих училищ, неустойчивость их. Здесь нет разграничения обязанностей по отноще. нию школы между обществом и епархиальным ведомством, нет определенных вознаграждений учителям. Жалование это часто до того ничтожно, что выгоднее служить не только приказчиком в любой экономии, но даже и простым рабочим; вследствие ничтожности содержания идет в эти школы элемент учителей, совершенно неподготовленный; есть учителя, которые обладают до такой степени ничтожным запасом знаний, что не умеют написать одной строчки без нескольких крупных ошибок"[11].
Між тим кількість населення у Шестовиці зростала -1300 чоловік, з яких 130 - діти шкільного віку. Відтак, восени 1897 р. у Шестовиці було знову відкрито земську школу в колишньому житловому будинку місцевого священика, що перебував на балансі громади.
Як зазначалось у звіті повітової управи, "Шестовицкое здание не построено по той причине, что Управлением Государственных имуществ не отпущено казенного лесу на постройку, на что общество рассчитывало. Здесь предположено построить 2-комплектную школу с отдельным помещением для библиотеки, на что взята обществом у губернского земства ссуда в размере 1200 рублей. Следует заметить, что закон 97-го года о даровом отпуске казенного леса для постройки школ продолжает до сих пор служить тормозом к постройке новых училищных зданий, так как общества (Козел, Карховка, Ведильцы, Слабин, Шестовица), возбудившие ходатайство о даровом отпуске леса, не получают никакого ответа. Только в феврале этого года получено из управления разрешение об удовлетворении ходатайств, еще возбужденных в 95 году или начале 96 года обществами Выбельским и Карховским, об отпуске за половинную таксу нужного для постройки школ лесу"[12].
Вчителем призначили Сергія Холодовського[13], переведенного у Шестовицю зі Слабина. Кількість учнів становила 33 (5 дівчат), з яких 28 навчались у 1-й групі, 5-у 2-й.
Того ж таки 1897/98 навчального року у селі продовжувала паралельно існувати й школа грамоти (45 учнів, з них 3 дівчат)14. Але незабаром земська школа отримала належне приміщення і надовго стала провідною, а згодом - і єдиною освітньою установою села.
Восени 2008 р. мешканці Шестовиці відзначили 125-річчя земської школи - саме з неї веде свій відлік сучасна 9-річка. І як бачимо, шлях від парафіяльної школи до державної освітньої установи виявився довгим і непростим. Однак жага до знань взяла своє.
____________________________________________
1. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. № 1893.
2. Біляшівський Б. Парафіяльні школи Гетьманщини у XVIII столітті за матеріалами полкових ревізій // Український археографічний щорічник. - Нова серія. - К.; Нью-Йорк, 2002. - Випуск 7. - С. 245.
3. Там само. - С. 246.
4. Доклад Черниговской губернской земской управы губернскому собранию 1869 года по вопросу о народном образовании. - Чернигов, 1870. - С. 15.
5. Народное образование в Черниговской губернии // Земский сборник Черниговской губернии. - 1877.- №5-8.
6. Журнал Черниговского уездного земского собрания 1886-87 года. - Чернигов, 1888. - С. 39.
7. Там само.
8. Отчет Черниговской уездной земской управы за 1887 год. - Чернигов, 1888. - С. 35.
9.Свод постановлений Черниговского уездного земского собрания по народному образованию с 1886 по 1895 год / составил И.Т. Гаркушенко. - Чернигов, 1895. -С. 54.
10. Там само. - С. 58.
11. Доклады в связи с отчетом Черниговской уездной земской управы по народному образованию за 1896 год. - Чернигов. - 1897. - С. 67.
12. Отчет Черниговской уездной земской управы за 1897 год. - Чернигов. - 1898. - С. 58.
13. Памятная книжка Киевского учебного округа. - Черниговская губерния. - К., 1898. -Выпуск IV.-С. 101.
14. Отчет Черниговской уездной земской управы за 1897 год. - Чернигов. - 1898. - С. 59.
Джерело: Горобець С. Становлення освіти в Шестовиці / Сергій Горобець // Село над Десною - Шестовиця : збірник статей і матеріалів / відп. ред. О. Б. Коваленко та ін. - Ніжин : Аспект-Поліграф, 2009. - С. 174-181.
Тим часом у навколишніх селах тріумфально поширювались земські школи - загальноосвітні однокласні початкові школи з 3-річним курсом навчання, які утримувалися земствами в сільській місцевості. Це були досить солідні навчальні заклади, а головне - стабільні й з належним фінансуванням. А ще - з певними пільгами Щодо терміну військової служби для тих селян, що завершили курс навчання. Не дивно, що і в Шестовиці восени 1882 р. за парти у земській школі сіли 39 учнів. Вчителювала дворянка Наталія Миколаївна Морачевська, дочка священика. Наступного року Кількість учнів зросла до 50, з'явився і перший випускник.
1884/85 р. - 57 учнів (7 закінчили курс навчання),
1885/86 р. - 43 учні (9 дівчат, закінчили навчання 4),
1886/87 р. -41 учень (1 випускник)6.
Місцеві священики викладали у земській школі Закон Божий - Геращенко у 1884 р. і Михайло Журавченко з 1885 р. Попечителями школи 25 жовтня 1886 р. повітове земське зібрання затвердило Я.П. Огієвського-Охоцького та О.П. Цвета.
Між тим, перший порив ентузіазму закінчився, а навчального приміщення, яке б відповідало усім необхідним нормам (на той час доволі лояльним і елементарним), так і не збудували. Відтак Шестовицьку школу земство відносить до "дурно обставленных, вяло идущих и не подающих надежды на успешность результатов", тобто найгірших (нарівні з Пакульською, Лукашівською, Слобідською та Навозівською) і всерйоз розмірковує: "не было ли бы удобнее возвратиться к старой системе пособий от земства в определенной сумме, не принимая всех издержек по содержанию учительского персонала, так как в противном случае школы эти обойдутся земству дороже средней нормы"[7].
1887/88 навчальний рік - 37 учнів (2 дівчат), курс навчання закінчили четверо. Наталію Морачевську на початку року земство перевело у Киїнку, а на її місце 23 жовтня 1887 р. прийшла сестра Марія Морачевська, яка тільки-но закінчила Чернігівське єпархіальне училище8.
1888/89 навчальний рік - 46 учнів (4 дівчини). Ситуація з приміщенням ніяк не вирішується, як наслідок - 24 жовтня 1888 р. земське зібрання розглядає питання про закриття школи. Представлена для обговорення доповідь детально змальовує становище, що склалося у Шестовиці: "Хотя Шестовицкое народное училище существует уже с 1882 года, но до сих пор общество не позаботилось выстроить для школы особого помещения, а нанимает для её квартиру. На такое положение этого училища училищный совет неоднократно обращая своё внимание и чрез членов училищного совета настаивал над Шестовицким обществом, чтобы оно выстроило для своей школы помещение. Управа с своей стороны настаивала на этом, а в прошлом году чрез командированного члена управы В.М. Красовского предлагала выдать в ссуду необходимую сумму денег из училищного фонда для этой надобности, но все эти настояния не привели ни к какому результату, и школа находилась до конца учебного года в наёмном доме. В августе же месяце этого года учительница подала в управу заявление о том, что общество не желает нанимать более никакого помещения под училище, почему просила управу перевести её учительницей в другую школу; вследствие этого заявления управа сообщила Шестовицкому обществу чрез Слабинского волостного старшину, что так как общество не желает нанимать квартиры и строить особое помещение для школы, то управа вынуждена будет закрыть её. В таком виде дело стояло до 4 октября 1888 года, когда Слабинсгий волостной старшина и учительница 20 октября подали заявление о том, что общество уже вошло в соглашение с матерью последней относительно найма помещения для школы и что она, учительница, занимается в школе с 7 октября. Хотя управа ввиду этих обстоятельств и вынуждена была признать школу в Шестовице существующею, но такое необеспеченное положение этого училища она считает крайне неудобным ввиду тех затрат, которые несёт на неё земство, а между тем как само общество не принимает никакого участия в судьбе своей школы. Управа, предлагая этот вопрос на обсуждение, просит собрание уполномочить её закрыть Шестовицкую школу, если общество в следующем году, после настояния управы, не приступит, наконец, к постройке школьного дома. Собрание постановило: согласиться с докладом управы"[9].
Пройшов ще рік. 24 жовтня 1889 р. повітова земська управа знову повернулась до питання про Шестовицьку школу: "Выслушан доклад управы о закрытии Шестовицкой школы: Черниговский уездный училищный совет в отношении своём от 15 июля сего 1889 года за № 253 уведомил управу, что в заседании Своём, состоявшемся 23 декабря 1887 года, ввиду того, что Шестовицкое училище не имело надлежащего помещения и не получало от местного сельского общества достаточной суммы на свои хозяйственные нужды, постановил: "Просить Черниговскую уезд, ную управу склонить Шестовицкое общество устроить для этого училища соответственное помещение и отпускать ежегодно д0» статочную сумму на ремонт училищного дома, отопление и наём сторожа, с тем, что в случае неисполнения обществом означенных требований совета, Шестовицкое училище будет закрыто". Однако, несмотря на настояния земской управы, училище и в настоящее время находится в таком же положении, как и в конце 1887 года. Так, по-прежнему училище помещается в доме госпожи Морачевской, которая даёт это помещение до тех только пор, пока её дочь будет оставаться там же учительницей, но в случае увольнения или перемещения последней, хозяйка дома, не получая от общества за помещение школы никакой платы, не будет иметь никакого расчёта оставлять в своём доме училище; так что существование училища в Шестовице, при настоящей его необеспеченности, вполне зависит от госпожи Морачевской. Ввиду всего вышеизложенного и принимая во внимание нежелание сельского общества устроить для Шестовицкого училища особое помещение и отпускать, как это делается другими обществами, необходимые средства для его содержания, училищный совет в заседании, состоявшемся 28 июня сего года, постановил: "Закрыть Шестовицкое земское училище, впредь до выполнения предложенных училищным советом условий Шестовицкому обществу". Об этом условном постановлении управа сообщила через Слабинского волостного старшину Шестовицкому обществу, которое, как видно из отношения старшины от 19 декабря прошлого 1888 года за № 970, положительно отказалось выполнить вышеизложенные условия. Таким образом, вопрос о закрытии Шестовицкого училища можно было бы считать окончательно решённым, но законоучитель Шестовицкой школы, священник Журавченко, в заявлении своём от 15 сентября сего 1889 года уведомляет управу, что он лично не может вести обучение грамоте в церковно-приходской школе по недосугу и слабому здоровью, псаломщик же - по многосемейности недосугу А потому и имея в виду, что прихожане с. Шестовицы бешают устроить отдельное здание для училища только в будущем 1890 году, в настоящем же году, по случаю расхода в 400 рублей на покраску храма, общество не может устроить школьного здания, законоучитель просит управу сохранить прежнюю ассигновку жалованья учительнице и законоучителю, оставив школу в доме г-жи Морачевской". В заключение управа высказала, что основывать надежды на устройство в будущем году в с. Шестовицах училищного здания на одном только голословном заявлении священника едва ли возможно, и предложила собранию Шестовицкое земское училище, впредь до устройства или найма удобного для училища дома и принятия обществом на свои средства расходов на хозяйственные нужды училища, считать закрытым. Собрание постановило: ввиду невыполнения обществом объявленных ему требований и отсутствия общественного приговора, который доказывал бы действительное намерение общества устроить училищный дом в будущем году, считать Шестовицкое училище до выполнения этих требований закрытым"[10].Тривожна ситуація час від часу виникала і в інших селах повіту, але до закриття школи справа дійшла тільки в Шестовиці. Хто хотів навчатися - ходили до Слабина. Довгий час громада перебувала у певній розгубленості. І тільки 23 листопада 1894 р., "старанием причта и церковного старосты", у церковному приміщенні відкрито школу грамоти. Вчителював у ній селянин Андрій Омелянович Майборода, який закінчив сільську земську школу. Учнів - 60, з яких 10 дівчат. У 1896/97 р. тут навчалося 47 учнів (4 дівчини).
Ось що писала про церковні школи у 1896 р. спеціальна комісія земства, яка готувала доповідь про стан освіти в повіті: "Церковно-приходские и школы грамоты занимают совершенно отдельное место в ряду начальных народных училищ. Характеризовать эти два типа училищ приходится вместе, так как нет существенных признаков, отличающих их друг от друга. Прежде всего следует отметить необеспеченность этих училищ, неустойчивость их. Здесь нет разграничения обязанностей по отноще. нию школы между обществом и епархиальным ведомством, нет определенных вознаграждений учителям. Жалование это часто до того ничтожно, что выгоднее служить не только приказчиком в любой экономии, но даже и простым рабочим; вследствие ничтожности содержания идет в эти школы элемент учителей, совершенно неподготовленный; есть учителя, которые обладают до такой степени ничтожным запасом знаний, что не умеют написать одной строчки без нескольких крупных ошибок"[11].
Між тим кількість населення у Шестовиці зростала -1300 чоловік, з яких 130 - діти шкільного віку. Відтак, восени 1897 р. у Шестовиці було знову відкрито земську школу в колишньому житловому будинку місцевого священика, що перебував на балансі громади.
Як зазначалось у звіті повітової управи, "Шестовицкое здание не построено по той причине, что Управлением Государственных имуществ не отпущено казенного лесу на постройку, на что общество рассчитывало. Здесь предположено построить 2-комплектную школу с отдельным помещением для библиотеки, на что взята обществом у губернского земства ссуда в размере 1200 рублей. Следует заметить, что закон 97-го года о даровом отпуске казенного леса для постройки школ продолжает до сих пор служить тормозом к постройке новых училищных зданий, так как общества (Козел, Карховка, Ведильцы, Слабин, Шестовица), возбудившие ходатайство о даровом отпуске леса, не получают никакого ответа. Только в феврале этого года получено из управления разрешение об удовлетворении ходатайств, еще возбужденных в 95 году или начале 96 года обществами Выбельским и Карховским, об отпуске за половинную таксу нужного для постройки школ лесу"[12].
Вчителем призначили Сергія Холодовського[13], переведенного у Шестовицю зі Слабина. Кількість учнів становила 33 (5 дівчат), з яких 28 навчались у 1-й групі, 5-у 2-й.
Того ж таки 1897/98 навчального року у селі продовжувала паралельно існувати й школа грамоти (45 учнів, з них 3 дівчат)14. Але незабаром земська школа отримала належне приміщення і надовго стала провідною, а згодом - і єдиною освітньою установою села.
Восени 2008 р. мешканці Шестовиці відзначили 125-річчя земської школи - саме з неї веде свій відлік сучасна 9-річка. І як бачимо, шлях від парафіяльної школи до державної освітньої установи виявився довгим і непростим. Однак жага до знань взяла своє.
____________________________________________
1. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. № 1893.
2. Біляшівський Б. Парафіяльні школи Гетьманщини у XVIII столітті за матеріалами полкових ревізій // Український археографічний щорічник. - Нова серія. - К.; Нью-Йорк, 2002. - Випуск 7. - С. 245.
3. Там само. - С. 246.
4. Доклад Черниговской губернской земской управы губернскому собранию 1869 года по вопросу о народном образовании. - Чернигов, 1870. - С. 15.
5. Народное образование в Черниговской губернии // Земский сборник Черниговской губернии. - 1877.- №5-8.
6. Журнал Черниговского уездного земского собрания 1886-87 года. - Чернигов, 1888. - С. 39.
7. Там само.
8. Отчет Черниговской уездной земской управы за 1887 год. - Чернигов, 1888. - С. 35.
9.Свод постановлений Черниговского уездного земского собрания по народному образованию с 1886 по 1895 год / составил И.Т. Гаркушенко. - Чернигов, 1895. -С. 54.
10. Там само. - С. 58.
11. Доклады в связи с отчетом Черниговской уездной земской управы по народному образованию за 1896 год. - Чернигов. - 1897. - С. 67.
12. Отчет Черниговской уездной земской управы за 1897 год. - Чернигов. - 1898. - С. 58.
13. Памятная книжка Киевского учебного округа. - Черниговская губерния. - К., 1898. -Выпуск IV.-С. 101.
14. Отчет Черниговской уездной земской управы за 1897 год. - Чернигов. - 1898. - С. 59.
Джерело: Горобець С. Становлення освіти в Шестовиці / Сергій Горобець // Село над Десною - Шестовиця : збірник статей і матеріалів / відп. ред. О. Б. Коваленко та ін. - Ніжин : Аспект-Поліграф, 2009. - С. 174-181.
Немає коментарів:
Дописати коментар