Отець Іоанн (Іван Іванович Пращур)

   У селі Свинь (нині Улянівка) у 1923 році закінчувалось будівництво Свято-Вознесенської церкви. Це був один із дуже небагатьох випадків закладення храму при радянській владі. Щодня серед робітників бачили 14-річного хлопця Івана, який завзято брався за будь-яке діло. Ще ніхто не вгадував у ньому майбутнього настоятеля цього ж храму, але доля хлопця уже була визначена. Отець Іоанн (Іван Іванович Пращур) (1909 р.н.). все своє довге і неспокійне життя без останку поклав на вівтар служіння Богу і людям. Про улюбленого батюшку різних поколінь улянівців залишається запис у Літописі територіальної громади і вдячні спогади в серцях односельців. Бо це й сторінки історії села, не тільки біографія отця Іоанна. Він з дитинства увірував у Господа, з батьком їздив на богослужіння до Троїцького собору в Чернігів. Всіма силами і можливими способами, ризикуючи потрапити під колесо репресій, захищав святиню в рідному селі, коли над улянівською Свято-Вознесенською церквою, зовсім недавно відкритою, нависла загроза знищення. І таки відстояв, не дав зруйнувати. Під час Другої світової війни Іван Іванович допомагав евакуювати сім’ї, школи, підприємства, супроводжував катери та баржі з людьми до безпечних місць. Без страху супроводжував партизанів потаємними стежками, і був арештований німцями. Односельці допомогли втекти з комендатури, врятували від розстрілу, а потім довго переховували. Тільки-но ворога було вигнано з села, Іван Іванович пішов відкривати церкву. У 1945 році єпископ Борис з Чернігівської Вознесенської церкви рукоположив отця Іоанна на Улянівку. Не злічити, скількох охрестив і відспівав цей незвичайний священик, скільком гріхи відмолював і сповідей вислухав. А поза службою його всі бачили у полі, серед колгоспників – косив, загрібав, снопи в’язав і сіно ворушив. Все робив, як справжній хлібороб. Він не прагнув до пишноти у старенькій дерев’яній церкві, більше покладався на силу молитви. І сам задовольнявся малими земними благами, як істинний християнин. А слід залишив помітний, жоден священик в усій Україні не виконував своєї роботи до таких поважних літ. Із 95 років, які Господь відпустив йому топтати ряст на цій землі, шістдесят років стеріг і направляв на путь істинний свою паству при Вознесенському храмі в Улянівці.Отець Іоанн відійшов у вічність 2 лютого 2005 р. Земляки його згадують з повагою і вдячністю.

   З офіційного сайту Української Православної Церкви: «на 96-му році життя помер священик, якого на Чернігівщині називали живою легендою. Це настоятель Вознесенського храму с. Улянівка о. Іоанн Пращур. Близько 60 років батюшка служив на одному приході, у своєму рідному селі. О. Іоанн – сучасник і духовне чадо Преподобного Лаврентія Чернігівського. Свого часу він не пустив войовничих атеїстів зруйнувати храм в Улянівці, перечекав деякий час і знову почав правити. Під час Другої світової допомагав партизанам переправлятися через Десну (до прийняття сану о. Іоанн працював на річковому транспорті) і навіть переховувався від арешту. Батюшка весь час жив активним життям, допомагав колгоспу, трудився нарівні з усіма іншими. Аби священику за радянських часів не дорікали, що, мовляв, служба відволікає людей від роботи, і щоб не було формального приводу закрити храм, батюшка служив літургію вранці-раненько і йшов на колгоспний лан. До речі, Вознесенський храм лише на десяток років молодший за свого священика. «Будувати храм у 1920 році благословив Чернігівський єпископ Пахомій (Кедров), – розповідав у інтерв’ю газеті «Троїцький вісник» о. Іоанн. – На тому місці, де він нині височіє, єпископ відслужив літургію, і люди взялися за роботу. На конях возили деревину, матеріали, все робили власними руками. Будувати було набагато важче, ніж зараз». О. Іоанн – третій священик в Улянівці. В 1945 році його висвятив на священика єпископ Борис. Свою першу службу батюшка правив на Різдво. До останніх днів життя о. Іоанн не припиняв правити службу по святах і неділях, вінчати молодят. Щоправда, дорога до храму давалася о. Іоанну з великим трудом – сильно боліли ноги. Проте в храмі батюшка преображався. За словами прихожан, він помітно молодшав і нібито сил в нього додавалося. «В чому ж Ваш секрет?» – запитали ми батюшку, коли відвідали його в жовтні – невдовзі після 95-річчя (як виявилося, ця зустріч була останньою). «Мені допомагає Божа Мати і Святий Іоанн Богослов. У храмі я начебто здоровішаю», – відповів він просто. О.Іоанн для всіх своїх прихожан і багатьох священиків Чернігівської області був взірцем простоти, смирення, працелюбності, милосердя і справжнього пастирського служіння.

Джерело: Літопис доль та днів минулих. Ч. 1. — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. - С. 507-508.