Деякі нові дані про родину Іллі Шрага

      Родинні зв'язки, дружні стосунки, симпатії й антипатії - все те, що називають приватним життям, є важливою складовою характе­ристики як звичайної людини, так і видатної історичної постаті. Тож ці сюжети постійно викликають інтерес не тільки у загалу, але й в істориків. Проте досить довго радянська історіографія прагнула вилучити із життєписів тих діячів, які визнавалися гідними вивчення й популяризації, факти, котрі могли б заплямувати світлий образ. Відтак біографії видатних осіб виглядали надто вже прикрашеними, вихолощеними, позбавленими людських рис і, як наслідок, нецікави­ми. Становлення наукових засад біографістики відбувалося досить складно. Як вважав один із фундаторів цієї наукової дисципліни В. Чишко, проблема полягає в тому, що досліднику доводиться ви­користовувати "всю сукупність джерел, біографічних досліджень та різновидову біографічну продукцію". Окрім того, треба враховувати ще одну особливість складання наукової біографії, яку вищеназва­ний автор визначив так: "Оскільки об'єктом біографістики як науки є особа, діяч в історії як явище в його різноманітних зв'язках з сус­пільством, у сфері біографістики діють закони історичної методо­логії, методик та методів пізнання людини як особистості в історич­ному процесі; вони передбачають і залучення до наукового дослід­ження особистості як частини біографістики методик різних наук, в тому числі психології, соціології, філософії та літературознавства" [1, с. 6-7]. Зрештою, в українській історіографії була розроблена струнка теорія компонування наукової біографії, яка стала назива­тися просопографією. Як показала І. Старовойтенко: "5) деталі при­ватного життя, їх вплив на основну діяльність; 6) родинний статус, взаємостосунки між членами родини, ступінь впливу на особистість близьких людей, або приятелів", посідають суттєве місце при скла­данні наукової біографії персонали, аналізі складних переплетінь її долі [2, с. 7-8]. Використовуючи ці та деякі інші теоретичні поло­ження, дослідники життєвого шляху та громадської діяльності І. Шрага, спробували відтворити і родинне життя чернігівського діяча [З, с. 201-210; 4, с. 251 -252]. Відразу відзначимо, що ці наміри уск­ладнюються через брак і розрізненість матеріалів.

Містечко Седнів - мала батьківщина Іллі Шрага

Наталія Шарпата

     На високих зелених крутогорах, над річкою Снов - красується це славне в історії України містечко, розкриває щирі обійми кожно­му, хто завітає до нього. Можна припустити, що так само привітно зустріли седнівці у першій половині XIX ст. лікаря - німця із Сак­сонії, доктора медицини Липського університету Людвіга Шрага, який на запрошення родини Лизогубів приїхав на Чернігівщину і став на довгі роки їхнім домашнім лікарем. Мабугь, ніколи не думав Л. Шраг, що залишиться він у Седневі назавжди, що саме тут, в українській землі знайде вічний спокій.
    Ймовірно, що лікаря привабила розкішна природа, але насампе­ред гостинність родини Лизогубів, які згодом стали його добрими й щирими друзями. У Седневі знайшов Л. Шраг і своє кохання: він одружився з дівчиною з роду Колодкевичів, яких ще звали Писа­ренками, бо один з Колодкевичів служив колись писарем, - як по­відомив у своїй "Автобіографії"" І. Шраг [1, с. 40]. Неподалік від будинку Лизогубів, на території їхнього маєтку, Л. Шраг отримав будинок для проживання, де й оселився з дружиною. У книзі про седнівські старожитності, написаній на початку XX ст., є згадка, що укріплений вал із ровом тягнеться до садиби І. Л. Шрага, але цілісність його вже порушена [2, с. 14]. 

Краснянська школа (з історії)

    З 1869-го і щонайменше до 1877 року в с. Красне існувала церковно-парафіяльна школа. Земську школу відкрито в 1881 році (в деяких документах помилково зазначається 1879 рік). В перший рік навчалось 62 учні. Пізніше діяла школа грамоти (згадується у 1896–1898 роках – 39 учнів, навчав псаломщик Петро Савицький, приміщення приватне).
    Очевидно, церковна школа проіснувала до революції, оскільки в 1915-му братство св. Михайла «постановило устроить в честь 300-летия Дома Романовых собственное здание для церковно-приходской школы, с отводом комнаты для братских собраний, братской библиотеки-читальни и аптечки».
    У 1896 р. Чернігівська губернія стала місцем паломництва до відкритих православному світу святих мощей Феодосія. У с. Красне в 1897 р. відкривають на честь св. Феодосія церковну школу грамоти, а «досточтимый протоиерей отец Иоанн Кронштадский…», який відвідує Чернігів, про що широко сповіщала губернська газета, жертвує на її потреби 100 карбованців. Про школу в с. Скоринець у документі 1877 року зазначалось: «учит солдат года 4». Раніше примушували віддавати дітей до школи села Виблі. Серед численних заходів у Чернігівській губернії в 1899 році з відзначення ювілею Олександра Сергійовича Пушкіна повітовим земським зібранням приймається рішення про визначення з числа найбідніших поселень Скорінця та побудови в ньому школи імені Пушкіна «с субсидией от губернского земства в 1000 руб.». У січні 1901 року школа прийняла перших учнів (у 1902 році – 52 учня).

З літопису Шестовицької територіальної громади: 2003-2008 рр.

Дмитро Биковець

    Для Чернігівського району 2003 р. був ювілейним – відзначали 80-річчя його утворення. Як і заведено, до ювілейної дати готувалися та планувалися відповідні заходи. Однак мало хто сподівався на те, що проведена робота по підготовці матеріалів з історії району може мати продовження вже після самого ювілею.
   Напередодні свята територіальним громадам були урочисто вручені чудово оформлені книги – Літописи. Згодом районна газета “Наш край” почала друкувати в рубриці “80 золотих сторінок” матеріали з історії населених пунктів сільських рад району. Матеріали для цих сторінок ще з 2002 р. разом з сільськими активами почали збирати краєзнавці Тетяна Безлюдна, Сергій Горобець, Алла Орішко та Андрій Курданов.
   Згодом надійшло Положення про Літопис, і виконком Шестовицької сільської ради поклав на мене обов’язки відповідального за ведення Літопису територіальної громади. Так починалась незвична справа літописання сучасних подій, що відбуваються кожного року в нашій сільській громаді.
   Сільський Літопис свідчить про те, що представники Шестовицької територіальної громади здатні своїми справами творити власну долю. Його сторінки повнюються датами, подіями та іменами. У цьому поєднанні минулого і сьогодення молоде покоління зможе знайти наснагу для творчої праці й наукового пошуку. 

2003 рік

14 січня – учні школи зайняли ІІ-е місце на районних змаганнях з міні-футболу (керівник – учитель фізкультури В.І. Ярошенко).

18 січня – районна газета “Наш край” повідомляє, що Шестовицьке відділення звязку зайняло І-е місце в районі по передплаті районної газети.

Про те, як знімали фільм «Вій» на Чернігівщині

    У 1966 році Чернігівщина стала ареною для зйомок деяких фрагментів фільму жахів «Вій». Загальновідомі факти свідчать про те, що зйомки проходили у Чернігові (на території Єлецького монастиря), у селищі Седнів (Чернігівщина) та на Івано-Франківщині у селі Горохолин Ліс,.
    Для того, щоб більше довідатись про подробиці тих зйомок, наукові співробітники Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» вирішили провести наукову роботу по збору та дослідженню матеріалів, пов’язаних з цією подією.
    Відомо, що в 1960-ті роки на території Єлецького монастиря розміщувалося декілька різних організації. Перш, ніж приступити до зйомок, кіношники почали приводити до ладу територію монастиря: ліквідували величезну калюжу, пофарбували двері усипальниці, підняли хрести на куполах і т.д.

Літопис Пакульської громади за 2003 – 2008 рр.

Андрій Курданов

У 2003 році на одному з засідань сесії Пакульської сільської ради приймається рішення про ведення Літопису територіальної громади. Відповідальним за ведення стає вчитель школи Григорій Григорович Ковальчук. Згодом до сільради передається на зберігання велика книга – Літопис територіальної громади-Книга почесних громадян.
Г.Г. Ковальчук згідно Положення про ведення літопису протягом року на окремих аркушах робить записи про події, які відбулись в громаді, а наприкінці року виносить на обговорення сесії сільської ради текст запису. Так у літописі з’явився перший запис про події в селі за 2003 рік, який був зроблений каліграфічним почерком Г.Г. Ковальчука, а згодом був затверджений і текст запису за 2004 рік. У 2004 році в літописі свої автографи залишили єпископ Чернігівський та Ніжинський Амвросій та супроводжуючи його на освяченні пакульської церкві священики, Надзвичайний та Повноважний посол Японії в Україні. Подальше ведення літопису не здійснювалось – Г.Г. Ковальчук захворів, а у 2005 році помер.
Тільки в 2006 році вирішив привести літопис до належного вигляду – зробив фото колажі, записав текст за 2004 рік, запропонував новому відповідальному за ведення вчительці В.В. Токар звернутися з листом на виконком, щоб розглянути на сесії сільради пропозицію по внесенню до Книги почесних громадян відомих людей та заповнити Книгу пам’яті прізвищами односельців. Літопис став відповідати своєму призначенню.

Про Шестовицьке летовище

    Холодного грудневого ранку 1986 р. над новим чернігівським аеропортом сипав дрібний дощ. У небі почувся гуркіт моторів літа­ка. На землі його з нетерпінням чекали, адже це був перший техніч­ний рейс, яким випробовувалась готовність летовища до роботи.
    Та ось двокрила машина виринула з-за хмар, зробила коло і пішла на посадку. Нею керував командир екіпажу Київського об'єднаного авіазагону В.П. Бунін. Незабаром гвинти зупинилися, і техніки наземної служби поставили колодки під колеса. Підкоти­ли трап, відчинилися двері, й члени приймальної комісії на чолі з заступником начальника Українського управління цивільної авіа­ції В.В. Улибишевим ступили на землю'. Перший рейс закінчився успішно, і аеропорт розпочав свої трудові будні.