У кожної людини - своя біографія, у народу - його історія. Вона складається з біографій людей, з історії міст і сіл. І де б ми не були і чим би не займалися, нас усіх об'єднує любов до рідної землі, прагнення прикрасити її добрими справами.
Все має свій початок і свій відлік. Це основний і незмінний закон природи. Має свій початок і Чернігівський район, відлік якого датується 7 березня 1923 р., коли президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету постановила замінити стару систему районування волость - повіт - губернія новою район -округ - губернія.
Багата і славна наша історія, де з часів сивої давнини і до сьогодення золотими літерами викарбувані славні імена синів і дочок, які боронили рідну землю від ворогів, натхненною працею і талантом зробили вагомий внесок у становлення і розбудову Української держави та Чернігівщини.
Наш столичний район є одним з найбільших у Чернігівській області. Його становлення пов'язане з розвитком літописного Чернігова.
Все має свій початок і свій відлік. Це основний і незмінний закон природи. Має свій початок і Чернігівський район, відлік якого датується 7 березня 1923 р., коли президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету постановила замінити стару систему районування волость - повіт - губернія новою район -округ - губернія.
Багата і славна наша історія, де з часів сивої давнини і до сьогодення золотими літерами викарбувані славні імена синів і дочок, які боронили рідну землю від ворогів, натхненною працею і талантом зробили вагомий внесок у становлення і розбудову Української держави та Чернігівщини.
Наш столичний район є одним з найбільших у Чернігівській області. Його становлення пов'язане з розвитком літописного Чернігова.
Від повіту до району
Чернігівський район існує понад 80 років, але формування і розвиток земель, періоди становлення його як адміністративно-територіальної одиниці, мають свою давню історію.
За часів Київської Русі (IX - XIII ст.) держава складалась з князівств. Чернігівське було одне з найбільших давньоруських князівств. Вже тоді у літописах згадується, що князь роздає "мужам своїм волості". На той час волость окрема частина князівства виділена для управління монастирю, певній особі, яка складалась з декількох населених пунктів.
У XVI - XVII ст. відбувається процес заселення нашого краю, спустошеного раніше татарами. Навколо укріплених міст-фортець Чернігів, Любеч, Седнів та інших, розвивається округа з населених місць поселенців, які повернулись на колишні місця свого життя або таких, що прийшли в пошуках роботи. Жителі округи забезпечують місто продовольством та здійснюють захист при ворожому нападі. Територія, на якій відновлюються поселення, стає більшою за волость. Збільшується і кількість поселень, а тому в письменних джерелах округа міста як адміністративна одиниця більше зустрічається під назвою повітів. У 1635 р. створене Чернігівське воєводство складалось з двох Повітів - Чернігівський та Новгород-Сіверський. Але тоді повіт мав значно більший статус за приміську округу, і по території, і по кількості охоплених поселень.
При козацькому адміністративно - територіальному устрою (1648 -1782 рр.) військовою одиницею на Лівобережній Україні був полк, який поділявся на сотні. У Чернігівський полк у 1764 р. складався з 18 сотень. Землі в окрузі полкового міста Чернігова входили до складу полкової, Слабинської, Седнівської, Роїської, Білоуської, Олишівської, Любецької, Вибельської сотень. У 1763 р. Чернігівський полк було поділено на Чернігівський та Менський повіти. "Повет составлял некоторое знатное число селеній, несколко сотен в себе заключающее, которых было 20...". Активне освоєння земель монастирями та козаками призводить до збільшення чисельності населених пунктів, навколо яких виникають кордони територіальних сільських громад закріплені за певним володарем згідно відповідних документів на володіння землею.
Чернігівське намісництво, Малоросійська губернія, Чернігівська губернія (1782 - 1923 рр.). Перехід на цивільний устрій в управлінні землями держави відбувся з створенням Чернігівського намісництва згідно сенатського указу від 16 вересня 1781 р., а фактично з 19 січня 1782 р. Намісництво поділялось на 11 повітів. Відповідний поділ зберігся при створенні Малоросійської губернії в 1796 р. та Чернігівської губернії в 1802 р. У 1803 - 1917 рр. у губернії налічувалось 15 повітів. Чернігівський повіт складався з 12 волостей -Антоновицької, Березанської, Горбівської, Довжицької, Козлянської, Пакульської, Редьківської, Салтиководівицької, Седнівської, Слабинської, Халявинської з м. Чернігів, Янівської.
Чернігівський район Чернігівської області (1923 - 2001 рр.). Президія ВУЦВКа 7 березня 1923 р. прийняла постанову "Про адміністративно-територіальний поділ Чернігівщини", за якою стара система районування (волость - повіт - губернія) замінювалась на нову (район - округ - губернія). 3 2-3 повітів організовувався один округ, з декількох волостей - район. У Чернігівський губернії замість 12 повітів стало 5 округів, замість 133 волостей - 58 районів. На основі волостей Чернігівського повіту та приєднанням декількох сусідніх волостей був створений Чернігівський округ з 12 районів (Березнянський, Бобровицький, Довжицький, Козлянський, Краснянський, Куликівський, Любецький, Моровський, Пакульський, Репкинський, Чемерський, Сорокошицький). У цей час Халявинськата Седнівська волості були об'єднані в один Бобровицький район з центром в селі Бобровиця. Районування 1923 р. було не останнім у великій кількості територіальних змін, наслідком чого стали нові кордони територій без врахування історично склавшихся зв'язків між населеними пунктами та розвитку земель. До цього призвело намагання нової влади на кожному з етапів будівництва держави мати свої особливі підходи в управлінні територією. У 1925 р. була ліквідована Чернігівська губернія, а 2 вересня 1930 р. - Чернігівський округ та створено окремі адміністративно-територіальні одиниці - райони. Однак, вже 29 квітня 1929 р. президія Чернігівського окрвиконкому підтримує прохання Бобровицького райвиконкому і районного з'їзду Рад Бобровицького району до ВУЦВК про перейменування Бобровицького району в Чернігівський район: "Принимая во внимание, что Бобровицкий район территориально расположенный около г. Чернигова, а Бобровицкий райисполком находится не в с. Бобровица, в г. Чернигове, так как в с. Бобровице нет для этого соответственных условий...". 15 жовтня 1932 р. була утворена Чернігівська область і введена триступенева система управління (район - область - центр), яка збереглась і до сьогодні.
У жовтні 1932 р. створюється політвідціл Котівської машинно-тракторної станції, який обслуговував на той час господарства приміської смуги, а управлінські функції територією району передаються міськраді. Тільки з червня 1937 р. відновлюється діяльність районних органів управління.
У січні - лютому 1935 р. низька районів України були зменшені і за рахунок їхніх територій створені нові райони. З Чернігівського району були виділені в окремі райони Козлянський (з жовтня Михайло Коцюбинський), Березнянський, Любецький, Куликівський, Олишівський та інші.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 січня 1959 р. під час ліквідації 6 районів області до Чернігівського району відійшла частина Тупичівського. У 1960 р. при черговій ліквідації районів до Чернігівського відходять частина Березнянського та Олишівського районів. 30 грудня 1962 р. Президія Верховної Ради УРСР затвердила Указ про укрупнення сільських районів України до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, згідно з яким в Чернігівський області було ліквідовано ще 14 районів, а до Чернігівського передавалась частина Куликівського та територія Михайло-Коцюбинського району. Однак у 1966 р. при утворенні нових районів від Чернігівського району відійшла частина території в Куликівський район. У 1965 р. були внесені чергові зміни в адміністративне районування і до складу Ріпкинського району передаються Довжицька, Пльохівська, Рудківська, Хмельницька, Шибиринівська сільські ради, які невдовзі знову повернуться до Чернігівського району.
Протягом 1967 - 2001 рр. на території області і району деякі населені пункти були об'єднані, зняті з обліку, утворювались нові сільські та селищні ради. Останні територіальні зміни в районі були наступними: 30 березня 1993 р. — рішенням XVI сесії 21 скликання обласної ради в складі Чернігівського району утворено Редьківську сільраду з центром в селі Редьківка, збудоване для переселенців Редьківки Ріпкинського району, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС: 14 липня 1992 р. - рішенням XIII сесії 21 скликання обласної ради переведено центр Павлівської сільради в село Радянська Слобода і перейменовано її на Радянсько-Слобідську сільську раду: жовтень 1993 р. - рішенням XIX (позачергової) сесії 21 скликання обласної ради в складі Чернігівського району утворено Будиську сільраду з центром в селі Буда, яке до цього належало Грабівській сільраді Куликівського району; 1999 р. - до м. Чернігів відійшли села Олександрівка, Півці, частина Новоселівки; 2001 р.- знято з обліку село Локотьків Пакульської сільської ради, жителі якого були відселені в село Улянівку як постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС.
Чернігівський район за територією, населенням та кількістю сіл завжди був найбільшим поміж інших адміністративно-територіальних утворень Чернігівської губернії та сучасної області. Про це свідчать цифри: по території у 1859 р., 1897 та 1959 рр. показник складав V - VIII місце (відповідно: 3215,6 та 3222,5 кв. в.; 121,0 тис. га). У 1961, 1965 (перший показник), 1968,1983, 2003 рр. маємо другий показник (відповідно: 181,6 тис. га, 3,3 км. кв., 2,5 км. кв. у трьох останніх роках); по населенню у 1859 та 1897 рр. показник на V - VI місцях (з містом 101,573 та 161,695), а вже в наш час чисельність населення була другою після Козелецького району (1959 р. - 51,005; 1961 р. - 76,7 тис; 1968 р. - 96,949; 1983 р. - 75,767; 2003 р. - 60,3 тис). На кількість населених пунктів, як і на території та населення, впливала площа району, яка змінювалась під час чергових територіальних перерозподілів. Тому найбільші показники припадають на 1961 - 2003 pp., випереджаючи Козелецький район. Ось яка кількість населених пунктів та сільських (селищних рад) зафіксована по роках: 1859 р. - 275 (V місце); 1897 р. -236 (XI місце), 12 волостей (IV місце); 1959 р. - 61 (X місце); 1961 р. - 82 (III місце), 25 сільрад (II місце); 1965 р. - 154 (І місце), 48 сільрад та 3 селищні (І місце); 1968 р. - 132 (І місце), 38 сільрад та 3 селищні (І місце); 1983 р. - 126 (І місце); 2003 р. - 126 (І місце), 42 сільські та 4 селищні ради (І місце).
Вслухаючись у гомін давнини
Упродовж останніх ста років археологи виявили на території чернігівської округи (цим терміном користуються сучасні історики для позначення околиць м. Чернігова, у які вписується і Чернігівський район) поселення неоліту (6-3 тис. до н.е.) біля сіл Анисів, Ладинка, Дніпровське, Пустиньки, Киїнка, Новоселівка, з десяток поселень доби бронзи, пам'ятки скіфського часу (Киїнка, Шестовиця, Новоселівка). Але найбільше на землі довколочернігівськіх поселень та курганів доби Київської Русі, особливо на правому березі Десни. Лише в околиці Шестовиці відкрито кілька поселень та понад 150 поховань. Серед знахідок бойові сокири, мечі, навершні списа, сагайдак зі стрілами, прикраси, рештки одягу, арабські та візантійські монети, скандинавські застібки-фібули. То був час утворення давними людьми багатьох поселен на території сучасного району, яки збереглися до наших днів у вигляді слов'янських городищ, розташованих на високих терасах біля річок та їх старих русел, у полі та неподалік від сучасних сіл.
Територія поблизу Чернігова на той час була густозаселеною, найбільше сіл лежало уздовж суходольного шляху на Любеч та паралельного з ним водного шляху, що був відгалудженням відомого шляху із "варяг в греки". Торгівельний водяний шлях надавав чернігівському князівському двору можливість проводити самостійну торговельну політику, але ці важливі артерії ставали ареною політичних і економічних змагань. Перетинали округу Чернігова й інші шляхи: "у радимичі" до нинішньої Білорусі, до Новгород-Сіверського, у Хозарію, Тмутаракань, у землі арабські.. .Відомими літописними містами на території Чернігівського району були Сновськ (зараз Седнів), Оргоща та Гюричев.
У 1239 р. Чернігів та його округу спалили орди хана Батия, на багато десятиліть загальмувавши економічний та культурний розвиток Придесення.
У середині XIV ст. Чернігівська земля увійшла до складу Литовського князівства, на початку XVI ст. опинилася під владою Росії, а вже в 1618 р. потрапила до володінь Польщі. Це були неспокійні часи. Околиці Чернігова випалював татарський хан Менглі-Гірей, тут воював молдавський господар, спустошували литовці та Михайло Вишневецький, у 1604 р. Чернігів здобував лже-Дмитрій. Тривалі облоги витримував, зокрема, Седнів (1482 та 1497 рр.). Його оборонці користувались підземними ходами, саме тому й стали називати їх "седнями", а їхнє місто Седневом.
З давніх часів по Дніпру проходив кордон - за часів Київської Русі між Київським та Чернігівським князівствами, у XVII - XVIII ст. - між Польшею та Росією. Саме в селі Навози (з 1962 р. - Дніпровське) розміщувалися прикордонні застави чернігівських князів та козацькі форпости.
Активну участь брали мешканці округи Чернігова у визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького. Сотенними містечками стають Седнів, Олишівка, Слабин, Білоус, Роїще. В історії багатьох населених пунктів району збереглись згадки про козаків перших поселенців, які за гетьманськими універсалами одержували землю у власність та будували тут водяні млини, розвивали господарство. Для потреб "войскового скарба" за часів гетьмана Брюховецького з Руднянського заводу (сучасне с. Рудня Пакульської сільради) козацькому війську поставляли залізо. Так збільшувалась кількість сіл та хуторів нашого краю.
Наприкінці XVI ст. пожвавлюється економічне становище околиць Чернігова. Чим же займалось населення краю, окрім землеробства? Олишівка славилась своїми шевцями, ковалями, кушнірами, двічі на рік тут проводились ярмарки; Седнів - кожум'яками, шевцями, бондарями та ін. У Пакулі в XVII ст. був заснований папірний завод. Ще раніше на Чернігівщині значного поширення набуло гутне виробництво: налічувалось більше ста гут - склоробних майстерень, в яких виготовляли різноманітний скляний посуд. Звідси і назви сіл: Василева Гута, Хатилова Гута (Боровиківська сільська рада). Продукція папірного заводу -папір та гут - скло у XVIII ст. йшли на потреби Києво-Печерської Лаври.
Розвитку земель та зростанню кількості населених пунктів сприяли козацькі родини Дунін-Борковських, Комарівських, Милорадовичів, Подольських, Товстолісів. Історію нашого краю не уявити без давнього козацького роду Лизогубів. У 1687 р. Яків Лизогуб одержав пірнач Чернігівського полковника і заснував родинне гніздо у Седневі, яке згодом перетворилось у мальовничий архітектурний ансамбль. Двічі гостював у Лизогубів і Т.Г. Шевченко, про перебування якого в Седневі нагадують не тільки встановлений йому пам'ятник (перший на Україні - 1904 р.), а й стара липа, яку не одне покоління седневців зве Шевченковою. І саме тут у 1992 р. відбулось урочисте відкриття Міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята "В сім'ї вольній, новій", у якому взяв участь перший Президент України Леонід Кравчук.
Під час адміністративно-територіальної реформи в 1782 р. землі Чернігівської округи, що входили до складу Чернігівського намісництва, а згодом і губернії, були виділені в Чернігівський повіт.
Велика енциклопедія, видана в С.-Петербурзі в 1905 р., про Чернігівський повіт повідомляла: "Черниговский уезд, Черниговской губернии, ее юго-западная часть. Площадь 3226,7 кв. вер. Орошается реками Днепром и Десной. Земли крестьянской надельной 174,749 дес, частной собственности 130,579 (из которой 73,5 % дворянской), казенных 6387, монастырской 302, церковной 3139, городской 1653 дес. Из общего количества 316,809 дес. пахатной 198,111 дес. сенокосной, пастбищной 38,494, лесной 35,667, остальные удобные 9703, неудобных 34,834 дес.
Посевная площадь в 1902 г. составляла 97,943 д., с которых собрано 4 142,643 п. зерна; под картофелем 3,030 д., выкопано 2.953,805 п., под льном 839 д., семени собрано 27,333 п. и волокна 25,412 ц.; под коноплей 947 д., семени собрано 49,289 п., волокна 28137 п.; лугов 29,942 д. Из них 21,446 д. заливніх; сена скошено 3353,402 пуд. Скота в уезде числится 203,466 голов, в том числе: лошадей 48,860, рогатого скота 30,008, овец и коз 86,814, свиней 37,784; заводская конюшня. Табаководство носить промышленный характер. В 1901 г. добыто 6000 ц. табаку, преимущественно низшего сорта (розводили сорт гунді - А.К.). Из подсобных и кустарных промыслов наиболее развиты: выделка кож, овчин, войлока; шитье грубой обуви, колесно-тележный промысел, производство деревянной посуды, изготовление простейших сельсько-хозяйственных орудий. Отхожие промыслы значительны. Фабрики и заводы лишь мелкие; в 1901 г. их числилось 246 при 219 рабочих. Сумма производства достигала 300,000 руб. Ярмарок 13. Жителей, по переписи 1897 г., вместе с городом числилось 161,695 душ обоего пола (80,504 м. и 81,191 ж.). Большинство малороссов православных. Браков в 1903 г. заключено 1053, родилось 6409, умерло 4146. Естественный прирост 2,263 душ обоего пола. Волостей 12. Медицинских участков 10. Земских школ 56 с 4,033 учащимися (3,286 м. и 747 д.). Школ церковно-приходских и грамоты показано 39. По уезду проходит узкоколейная ветка Московско-Киево-Воронежской ж.д".
Відомості про повіт знаходимо також у праці В.П. Семенова "Россия. Полное географическое описание нашего отечества", де йдеться про Чернігівщину. Зазначалось: "Черниговский уезд имеет в большей части своей почву, принадлежащую к типу дерновых и подзолистых супесей и глинистых песков ( найбільший показник цієї землі 11 - 12 % від всієй площі по губернії припадав і на Чернігівський повіт - А.К.), которая местами переходит в дерновые и слабоподзолистые суглинки на лессе (главным образом в северной половине уезда) или в серые лесные суглинки (преимущественно на юго-востоке уезда). Леса занимают в уезде 11 % пространства. Жителей в уезде 161.700, на кв. версту 50. Со времени освобождения крестьян население увеличилось на 60 %. Население состоит главным образом из малоруссов; великоруссы к нему примеживаются в пропорции 20 %, белоруссы - 1 % и евреи - 4 %. Более 66 % крестьян состоит на общинном пользовании, а 46 % - на подворном. Из всей массы крестьян 31 % вышли из крепостной зависимости и получили в надел по 2,6 десятин на душу мужского пола, а государственные - 3,4 десятин. Под пашнями 63 % всего пространства; продовольственного хлеба в 1895 - 1900 г.г. собиралось на душу всего населения, в среднем 13,5 пуда (за вычетом посевных семян и овса), а на душу одного сельського населения - 16,8 п. Заводская и фабричная промышленность не имеет большого развития и производит товаров всего на 450 тыс. руб. при 360 рабочих. Из кустарных промыслов развита выделка кож -овчин, древодельные промыслы (колесно-тележные, деревянная посуда), тканье холста и сарпинки и др. Волостей в уезде 15. Крупных селений (имеющих свыше 2.000 жителей) 9. В эпоху освобождения крестьян в уезде было 23 цензовых дворян. Из них 3 дворянских фамили владели более чем 3.000 дес. земли, а именно Дурново, Милорадовичи и кн. Кекуатовы (все свыше 5.000 десятин) (у 1896 р. до списку дворян, що мали 2000 та більше десятин землі, входили: стас секретар, дійсний таємний радник Іван Миколайович Дурново - 3848; поручик Іван Якович Дунін-Борковський - 2920; генерал-лейтенант, граф Григорій Олександрович Молорадович - 3719; нащадки Савви Івановича Посудевського- 4994; Володимир Миколайович Ригельман - 6188 - A.K.)"-
Слід відзначити, що наприкінці XIX ст. у багатьох поміщицьких маєтках при зборі врожаю використовувались технічні засоби. Зокрема, у с. Жукотки була відкрита прокатна станція сільськогосподарських машин і знарядь. На станції до послуг селян за певну платню давали соломорізки, віялки, пружинні борони, культиватори, окучник. А в Довжику у 1896 р. був заснований державний кінний завод, який згодом перейшов під управління губернського земства.
Інші прогресивно мислячі поміщики та дворяни ставали першими меценатами і сприяли розвитку освіти, медицини та культури на селі. І поміж них помітне місце належить керівникам повіту - повітовим предводителям дворянства та головам повітового земства.
Повітові предводителі дворянства уведені у 1782 р. з метою посилення впливу дворянства на місцях. Обиралися повітовим дворянським зібранням і були виконавчим органом дворянської громади та активним органом повітової адміністрації. До 1865 р. одноосібно здійснювали керівництво повітом. Після введення повітових земських управ до 1919 р. повітові предводителі дворянства обиралися головами повітових земських зборів.
Яскравою особистістю залишився в історії повіту Іван Миколайович Дурново, який мав родинний маєток у Жукотках, обирався повітовим та губернським предводителем дворянства, призначався Катеринославським губернатором, Міністром внутрішніх справ Російської імперії, а згодом був головою Комітету Ради Міністрів російського уряду.
З проведенням земської реформи в 1865 р. були введені повітові земські управи, як виконавчий орган повітових земських зборів на території повіту. До 1919 р. вони здійснювали керівництво будівництвом та утриманням місцевих лікарень, шкіл, шляхів сполучень, благодійних закладів, продовольчою справою, пропагандою санітарних та агрономічних знань, відкриттям сільських бібліотек, благоустрою 236 населених пунктів тодішнього повіту. Головами повітової земської управи призначались знані та поважні постаті того часу.
Велику підтримку повіту та сільським громадам надавало губернське земство. За сприяння та на кошти земства відкривались Слобідська жіноча школа домогосподартва, молочного господарства та інших галузей сільського господарства (червень 1900 р.), земельно-ремісницька виправна колонія для неповнолітніх неподалік від Ст.-Білоуса (жовтень 1896 р.), земська школа імені А.С.Пушкіна в Скорінці, плодовий питомник у Довжику (1897р.), видавались чисельні кредити сільським громадам на побудову, ремонт та утримання шкіл, доріг, бібліотек тощо.
У 1912 р. повітове земство прийняло план розвитку повіту на 50 років, яким передбачалось запровадження загальної шкільної освіти, створення сільських кооперативів, селянських громад і товариств, нових промислових підприємств, фельдшерських пунктів та лікарень. З початком першої світової війни плани земства руйнуються і були остаточно перервані революційними подіями 1917 р.
Територія поблизу Чернігова на той час була густозаселеною, найбільше сіл лежало уздовж суходольного шляху на Любеч та паралельного з ним водного шляху, що був відгалудженням відомого шляху із "варяг в греки". Торгівельний водяний шлях надавав чернігівському князівському двору можливість проводити самостійну торговельну політику, але ці важливі артерії ставали ареною політичних і економічних змагань. Перетинали округу Чернігова й інші шляхи: "у радимичі" до нинішньої Білорусі, до Новгород-Сіверського, у Хозарію, Тмутаракань, у землі арабські.. .Відомими літописними містами на території Чернігівського району були Сновськ (зараз Седнів), Оргоща та Гюричев.
У 1239 р. Чернігів та його округу спалили орди хана Батия, на багато десятиліть загальмувавши економічний та культурний розвиток Придесення.
У середині XIV ст. Чернігівська земля увійшла до складу Литовського князівства, на початку XVI ст. опинилася під владою Росії, а вже в 1618 р. потрапила до володінь Польщі. Це були неспокійні часи. Околиці Чернігова випалював татарський хан Менглі-Гірей, тут воював молдавський господар, спустошували литовці та Михайло Вишневецький, у 1604 р. Чернігів здобував лже-Дмитрій. Тривалі облоги витримував, зокрема, Седнів (1482 та 1497 рр.). Його оборонці користувались підземними ходами, саме тому й стали називати їх "седнями", а їхнє місто Седневом.
З давніх часів по Дніпру проходив кордон - за часів Київської Русі між Київським та Чернігівським князівствами, у XVII - XVIII ст. - між Польшею та Росією. Саме в селі Навози (з 1962 р. - Дніпровське) розміщувалися прикордонні застави чернігівських князів та козацькі форпости.
Активну участь брали мешканці округи Чернігова у визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького. Сотенними містечками стають Седнів, Олишівка, Слабин, Білоус, Роїще. В історії багатьох населених пунктів району збереглись згадки про козаків перших поселенців, які за гетьманськими універсалами одержували землю у власність та будували тут водяні млини, розвивали господарство. Для потреб "войскового скарба" за часів гетьмана Брюховецького з Руднянського заводу (сучасне с. Рудня Пакульської сільради) козацькому війську поставляли залізо. Так збільшувалась кількість сіл та хуторів нашого краю.
Наприкінці XVI ст. пожвавлюється економічне становище околиць Чернігова. Чим же займалось населення краю, окрім землеробства? Олишівка славилась своїми шевцями, ковалями, кушнірами, двічі на рік тут проводились ярмарки; Седнів - кожум'яками, шевцями, бондарями та ін. У Пакулі в XVII ст. був заснований папірний завод. Ще раніше на Чернігівщині значного поширення набуло гутне виробництво: налічувалось більше ста гут - склоробних майстерень, в яких виготовляли різноманітний скляний посуд. Звідси і назви сіл: Василева Гута, Хатилова Гута (Боровиківська сільська рада). Продукція папірного заводу -папір та гут - скло у XVIII ст. йшли на потреби Києво-Печерської Лаври.
Розвитку земель та зростанню кількості населених пунктів сприяли козацькі родини Дунін-Борковських, Комарівських, Милорадовичів, Подольських, Товстолісів. Історію нашого краю не уявити без давнього козацького роду Лизогубів. У 1687 р. Яків Лизогуб одержав пірнач Чернігівського полковника і заснував родинне гніздо у Седневі, яке згодом перетворилось у мальовничий архітектурний ансамбль. Двічі гостював у Лизогубів і Т.Г. Шевченко, про перебування якого в Седневі нагадують не тільки встановлений йому пам'ятник (перший на Україні - 1904 р.), а й стара липа, яку не одне покоління седневців зве Шевченковою. І саме тут у 1992 р. відбулось урочисте відкриття Міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята "В сім'ї вольній, новій", у якому взяв участь перший Президент України Леонід Кравчук.
Під час адміністративно-територіальної реформи в 1782 р. землі Чернігівської округи, що входили до складу Чернігівського намісництва, а згодом і губернії, були виділені в Чернігівський повіт.
Велика енциклопедія, видана в С.-Петербурзі в 1905 р., про Чернігівський повіт повідомляла: "Черниговский уезд, Черниговской губернии, ее юго-западная часть. Площадь 3226,7 кв. вер. Орошается реками Днепром и Десной. Земли крестьянской надельной 174,749 дес, частной собственности 130,579 (из которой 73,5 % дворянской), казенных 6387, монастырской 302, церковной 3139, городской 1653 дес. Из общего количества 316,809 дес. пахатной 198,111 дес. сенокосной, пастбищной 38,494, лесной 35,667, остальные удобные 9703, неудобных 34,834 дес.
Посевная площадь в 1902 г. составляла 97,943 д., с которых собрано 4 142,643 п. зерна; под картофелем 3,030 д., выкопано 2.953,805 п., под льном 839 д., семени собрано 27,333 п. и волокна 25,412 ц.; под коноплей 947 д., семени собрано 49,289 п., волокна 28137 п.; лугов 29,942 д. Из них 21,446 д. заливніх; сена скошено 3353,402 пуд. Скота в уезде числится 203,466 голов, в том числе: лошадей 48,860, рогатого скота 30,008, овец и коз 86,814, свиней 37,784; заводская конюшня. Табаководство носить промышленный характер. В 1901 г. добыто 6000 ц. табаку, преимущественно низшего сорта (розводили сорт гунді - А.К.). Из подсобных и кустарных промыслов наиболее развиты: выделка кож, овчин, войлока; шитье грубой обуви, колесно-тележный промысел, производство деревянной посуды, изготовление простейших сельсько-хозяйственных орудий. Отхожие промыслы значительны. Фабрики и заводы лишь мелкие; в 1901 г. их числилось 246 при 219 рабочих. Сумма производства достигала 300,000 руб. Ярмарок 13. Жителей, по переписи 1897 г., вместе с городом числилось 161,695 душ обоего пола (80,504 м. и 81,191 ж.). Большинство малороссов православных. Браков в 1903 г. заключено 1053, родилось 6409, умерло 4146. Естественный прирост 2,263 душ обоего пола. Волостей 12. Медицинских участков 10. Земских школ 56 с 4,033 учащимися (3,286 м. и 747 д.). Школ церковно-приходских и грамоты показано 39. По уезду проходит узкоколейная ветка Московско-Киево-Воронежской ж.д".
Відомості про повіт знаходимо також у праці В.П. Семенова "Россия. Полное географическое описание нашего отечества", де йдеться про Чернігівщину. Зазначалось: "Черниговский уезд имеет в большей части своей почву, принадлежащую к типу дерновых и подзолистых супесей и глинистых песков ( найбільший показник цієї землі 11 - 12 % від всієй площі по губернії припадав і на Чернігівський повіт - А.К.), которая местами переходит в дерновые и слабоподзолистые суглинки на лессе (главным образом в северной половине уезда) или в серые лесные суглинки (преимущественно на юго-востоке уезда). Леса занимают в уезде 11 % пространства. Жителей в уезде 161.700, на кв. версту 50. Со времени освобождения крестьян население увеличилось на 60 %. Население состоит главным образом из малоруссов; великоруссы к нему примеживаются в пропорции 20 %, белоруссы - 1 % и евреи - 4 %. Более 66 % крестьян состоит на общинном пользовании, а 46 % - на подворном. Из всей массы крестьян 31 % вышли из крепостной зависимости и получили в надел по 2,6 десятин на душу мужского пола, а государственные - 3,4 десятин. Под пашнями 63 % всего пространства; продовольственного хлеба в 1895 - 1900 г.г. собиралось на душу всего населения, в среднем 13,5 пуда (за вычетом посевных семян и овса), а на душу одного сельського населения - 16,8 п. Заводская и фабричная промышленность не имеет большого развития и производит товаров всего на 450 тыс. руб. при 360 рабочих. Из кустарных промыслов развита выделка кож -овчин, древодельные промыслы (колесно-тележные, деревянная посуда), тканье холста и сарпинки и др. Волостей в уезде 15. Крупных селений (имеющих свыше 2.000 жителей) 9. В эпоху освобождения крестьян в уезде было 23 цензовых дворян. Из них 3 дворянских фамили владели более чем 3.000 дес. земли, а именно Дурново, Милорадовичи и кн. Кекуатовы (все свыше 5.000 десятин) (у 1896 р. до списку дворян, що мали 2000 та більше десятин землі, входили: стас секретар, дійсний таємний радник Іван Миколайович Дурново - 3848; поручик Іван Якович Дунін-Борковський - 2920; генерал-лейтенант, граф Григорій Олександрович Молорадович - 3719; нащадки Савви Івановича Посудевського- 4994; Володимир Миколайович Ригельман - 6188 - A.K.)"-
Слід відзначити, що наприкінці XIX ст. у багатьох поміщицьких маєтках при зборі врожаю використовувались технічні засоби. Зокрема, у с. Жукотки була відкрита прокатна станція сільськогосподарських машин і знарядь. На станції до послуг селян за певну платню давали соломорізки, віялки, пружинні борони, культиватори, окучник. А в Довжику у 1896 р. був заснований державний кінний завод, який згодом перейшов під управління губернського земства.
Інші прогресивно мислячі поміщики та дворяни ставали першими меценатами і сприяли розвитку освіти, медицини та культури на селі. І поміж них помітне місце належить керівникам повіту - повітовим предводителям дворянства та головам повітового земства.
Повітові предводителі дворянства уведені у 1782 р. з метою посилення впливу дворянства на місцях. Обиралися повітовим дворянським зібранням і були виконавчим органом дворянської громади та активним органом повітової адміністрації. До 1865 р. одноосібно здійснювали керівництво повітом. Після введення повітових земських управ до 1919 р. повітові предводителі дворянства обиралися головами повітових земських зборів.
Яскравою особистістю залишився в історії повіту Іван Миколайович Дурново, який мав родинний маєток у Жукотках, обирався повітовим та губернським предводителем дворянства, призначався Катеринославським губернатором, Міністром внутрішніх справ Російської імперії, а згодом був головою Комітету Ради Міністрів російського уряду.
З проведенням земської реформи в 1865 р. були введені повітові земські управи, як виконавчий орган повітових земських зборів на території повіту. До 1919 р. вони здійснювали керівництво будівництвом та утриманням місцевих лікарень, шкіл, шляхів сполучень, благодійних закладів, продовольчою справою, пропагандою санітарних та агрономічних знань, відкриттям сільських бібліотек, благоустрою 236 населених пунктів тодішнього повіту. Головами повітової земської управи призначались знані та поважні постаті того часу.
Велику підтримку повіту та сільським громадам надавало губернське земство. За сприяння та на кошти земства відкривались Слобідська жіноча школа домогосподартва, молочного господарства та інших галузей сільського господарства (червень 1900 р.), земельно-ремісницька виправна колонія для неповнолітніх неподалік від Ст.-Білоуса (жовтень 1896 р.), земська школа імені А.С.Пушкіна в Скорінці, плодовий питомник у Довжику (1897р.), видавались чисельні кредити сільським громадам на побудову, ремонт та утримання шкіл, доріг, бібліотек тощо.
У 1912 р. повітове земство прийняло план розвитку повіту на 50 років, яким передбачалось запровадження загальної шкільної освіти, створення сільських кооперативів, селянських громад і товариств, нових промислових підприємств, фельдшерських пунктів та лікарень. З початком першої світової війни плани земства руйнуються і були остаточно перервані революційними подіями 1917 р.
XX століття
Не обминули Чернігівську землю й революційні події початку XX століття. Після повалення царату в лютому 1917 р. склалися умови для піднесення національно-визвольного руху поневолених народів Росії. У Києві демократичні сили створили нові органи влади - Центральну Раду та Генеральний секретаріат. На місцях суттєвих змін не відбулося. Чернігівське повітове земство продовжувало свою діяльність, а представниками української влади в повіті були повітові комісари. У січні 1918 р. підчас наступу більшовицьких військ на Україну в селах проголошувалась радянська влада, яка проіснувала до квітня цього ж року. Під час існування гетьманської влади на Україні в квітні - листопаді 1918 р. функції господаря Чернігівського повіту покладалися на повітового старосту. Повітове земство з початку 1918 р. очолював колишній її секретар Федір Миколайович Вербицький, який намагався скликати повітові земські збори, але не одержував на це дозволу. Однак політична та військова криза посилювались, а війська Директорії після перемоги над гетьманською владою почали відступати під натиском більшовицьких військ. До кінця грудня 1918 р. на території повіту була відновлена радянська влада. Повітові революційні комітети, як тимчасовий орган влади, а згодом повітові виконавчі комітети займаються відновленням господарського комплексу повіту, зруйнованого громадянською війною.
В історії повіту відзначився і той факт, що 13 січня 1919 р. повітревком оголосив про прийняття на себе функцій губернського ревкому, але вже 25 січня визнав Чернігівський губернський ревком створений в м. Клинцях 4 січня 1919 р.
У складних умовах відбувався розвиток створеного в 1923 р. Чернігівського району. Неодноразово змінювались його територія та назва. У цих умовах працював створений владою районний виконавчий комітет. Райвиконком у 20-х - 30-х pp. займався вирішенням питань організації роботи місцевих органів влади по вирішення соціально-економічних проблем сільських громад та впровадженням у життя нових форм сільськогосподарських об'єднань, освіти, культури на селі. У жовтні 1932 р. управління районом було підпорядковане міській раді Чернігова. З червня 1937 р. відновлено діяльність районної виконавчої влади в особі організаційного комітету рад, а з грудня 1939 р. - райвиконком. Слід відмітити, що з утвердженням у суспільстві в 1919 р. влади однієї партії - партії більшовиків, діяльність виконавчої влади була під контролем місцевих осередків комуністичної партії - губернських та повітових, а згодом обласних та районних комітетів.
Чорною сторінкою в історії району проходять страшні роки колективізації та політичних репресій 30-х - поч. 50-х pp. З утвердженням більшовицької влади почались переслідування не тільки тих хто відкрито протестував проти неї, а й тих хто не підходив під стандарти нової ідеології суспільного устрою — колишні службовці, священнослужителі та навіть солдати царської армії відзначені Георгіївськими хрестами. Ця категорія людей заносилась до окремих списків і їх позбавляли виборчого права.
Під час колективізації почали насильно виселяти селян, які не хотіли працювати в колгоспах. І як наслідок такої політики - голод 1933 р. Залишаючи людей без продовольства, обласна контора "Заготзерно" тільки з Чернігівського району у грудні 1932 р. відвантажила на експорт 102 тонни гречки, 37 тонн ячменю, 48 тонн вики, 17 тонн гороху.
Продовженням насильницької політики стала масова фабрикація політичних справ, по яких незаконно арештовувались люди. Так, 5 березня 1938 р. 26 пакулян було заарештовано по справі антирадянської українсько-націоналістичної есерівської повстанської організації, яка ставила замету відокремлення України від СРСР. Після двох місяців слідства та 20-ти хвилинного суду для всіх був один вирок - розстріл. На території Халявинської сільської ради сьогодні стоїть пам'ятний знак на місці поховань жертв політичних репресій. Тут поховано понад 3 тисяч людей з усіх районів Чернігівської області.
Напередодні другої світової війни площа району становила 1,2 тис. кв. км. У 38 сільських радах налічувалося 67307 чоловіка сільського населення. У 64 колгоспах району сільськогосподарська техніка складалась із 41 молотарки, 8 двигунів, 11 жаток, 45 сівалок, було два сортувальні пункти. У 1938 р. в районі було 15 комбайнерів, а в 1939 р. підготовлено ще 40. Працювало 248 трактористів, з них 27 дівчат. У 1939 р. на ВСГВ у Москві від району було 44 експонента. Свої виробничі успіхи в 1939 - 40 рр. на Всесоюзній виставці досягнень показував колгосп "Всесвітній Жовтень" з села Анисів. У районЙІРіалічувалось 51 школа (середніх - 5), 43 клуби.
Тяжким випробуванням стала Друга світова війна 1941 — 1945 рр. Понад 20 тисяч наших земляків билися з лютим ворогом на всіх фронтах - від Білого до Чорного морів. За мужність і відвагу 9755 чоловік нагороджено бойовими орденами і медалями. Тринадцять уродженців Чернігівського району були відзначені високим званням Героя Радянського Союзу: П.П. Авдієнко з Коти, А.Ф. Блажкун та М.Г. Туровець з Ведильці, А.І. Комок з Зайців, П.Л. Коломієць з Жовинки, В.В. Петрушевич з Киїнки, Я.Ф. Руденок, С.С. Одноорченко та К.Ф. Шкаруба з М.-Коцюбинська, А.Г. Свиридовський з Нового Білоуса, A.C. Юрченко з Черниша, Й.А. Конюша з Семенягівки, Д.І. Жабинський з Рябців.
На 50 обелісках, зведених в селах району, назавжди закарбовано прізвища більше 12 тисяч воїнів-односельців, які не повернулись до рідних домівок. Сумна статистика свідчить, що в таких селах як Дніпровське, Іванівка, Мохнатий, Нов. Білоус з тих чоловік, які воювали на чисельних фронтах війни, не повернулось більша половина. Майже три тисячі відомих і невідомих солдат сплять вічним сном в 99 братських могилах. П'ять Героїв Радянського Союзу поховано на території сільських рад району: П.К. Мурахтов в Андріївці, О.П. Бондар в Юр'ївці, АЛ. Дешин в Количівці, Мухамед-Мірзаєв Хаваджі в Левковичах, І.М. Грачьов у Ковпиті. Вони звільняли район від фашистських загарбників.
На фронтах другої світової війни мужністю і героїзмом також відзначались наші земляки. Кожен солдат і офіцер вніс свій особистий вклад у наближення Перемоги. Це прикордонник Микола Щербина з Іванівки, в перші дні війни прикриваючи відхід бійців загону особисто підірвав два ворожих танка та загинув. Його ім'я носить прикордонна застава в селі Задубрівці Чернівецької області. Мироненко Митрофан з Улянівки, котрий повторив подвиг льотчика Миколи Гастелло, Григорій Симанчук з Дніпровське, відомий снайпер, за героїзм нагороджений орденом Леніна. Сержант Микола Портний з Михайла-Коцюбинська нагороджений під час війни офіцерською нагородою - орденом "Богдана Хмельницького". Легендарна гаубиця відомого артилериста із Мньова Андрія Акуленка експонується у військовому музеї Санкт-Петербурга. Олексій Узький з Слободи по завданню українського штабу партизанського руху двічі направлявся в тил ворога з завданням організації партизанського руху та ведення розвідки, організував у Чехословаччині партизанській загін, а Василь Суходол з Серединки, дійшовши до Берліна, залишив своє ім'я на стінах рейхстагу. На солдата Дмитра Стародуба в Пльохів прийшла "похоронка", але в переможному 1945 р. він повернувся до рідного села.
Жорстокі бої точилися на території Чернігівського району. У вересні 1941 р. біля Шестовиці під час відступу загинула більша частина особового складу 45-ї та 62-ї стрілецьких дивізій. Три дивізії - 215-та моторизована, 195 та 193 стрілецькі, які потрапили в оточення, просувались до Десни та вийшли в ліси південніше с. Андріївка, де протягом декількох діб вели жорстокі бої, намагаючись прорвати вороже кільце. У селі Козероги похований командир і полковий комісар 215-ої моторизованої дивізії п'ятої армії Південно - Західного фронту ПА. Барабанов та О.Г Родіонов. У вересні 1943 р. під час звільнення Чернігівщини, тільки під Терехівкою загинуло понад 150 радянських воїнів 76-ї стрілецької дивізії. Під час бойових дій на території району було розгорнуто 17 бойових шпіталей, медико-санітарні батальйони дивізій, у яких померло від тяжких ран понад 400 солдат та офіцерів. Пам'ять про перебування шпіталей зберігається на меморіальних дошках у Андріївці, Дніпровському, Кувечичах, Будах та інших. У Ковпиті на місцевому цвинтарі споруджено величний обеліск 800 радянським воїнам, які померли від тяжких ран та загинули під час форсування Дніпра. За проявлений героїзм при форсуванні Дніпра тільки на дільниці поміж селами Мньов та Дніпровське високим званням Героя Радянського Союзу відзначені понад 150 радянських воїнів.
У період тимчасової окупації (вересень 1941-21 вересня 1943 pp.) фашисти знищили 2681 мирних жителів району, серед них - 368 дітей, вивезено на каторжні роботи до Німеччини 4239 чоловік. У результаті каральних операцій фашистів спалено села району: Пакуль, Ведильці, Кувечичі, Яцево, Смолин, Мохнатий, Малійки та хутір Хропатий. Активно боролися з окупантами жителі району і в тилу ворога. Зокрема, у межиріччі Десни і Дніпра діяли партизанські загони під командуванням М.М. Таранущенка та Ю.О. Збанацького.
З 16 по 24 вересня 1943 р. в запеклих боях воїнами 13-ї загальновійськової, 2-ї танкової та 16-ї повітряної армії був звільнений наш район. 21 вересня прапор Перемоги замайорів над древнім Черніговом.
Післявоєнна відбудова та здобутки в розвитку району в 50 - 90-х рр. XX ст. та на початку XXI ст. пов'язані з життям та сумлінною працею трудівників села, серед яких - дев'ять Героїв Соціалістичної Праці, 58 присвоєно високе звання "Заслужений..." лікар, механізатор, зоотехнік, "Заслужений працівник..." сільського господарства, освіти, культури і торгівлі, чисельні орденоносці, а виробничі успіхи анисівського колгоспу "Всесвітній Жовтень" були відзначені орденом Трудового Червоного Прапора.
Настійливі пошуки хліборобів району по ефективному використанню землі, підвищенню її родючості, зростання продуктивності тваринницької галузі стали поштовхом до успішного ведення сільського господарства. У районі, одному з перших в області, було запроваджено повну механізацію машинного доїння корів, забезпечення водою тваринницьких приміщень, а також видалення гною та виконання трудомістких процесів у тваринництві. В рослинництві також вперше в області було забезпечено вирощування картоплі, кукурудзи та льону без використання ручної праці.
Завдяки самовідданій праці сільських трудівників Чернігівський район неодноразово нагороджувався Дипломом першого ступеня ВДНГ СРСР та виходив переможцем Всесоюзних змагань: за високі досягнення у виробництві сільськогосподарської продукції нагороджений золотою медаллю ВДНГ СРСР (1957); за досягнуті успіхи в 1956 - 1957 рр. по збільшенню врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва, Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив Чернігівський район Дипломом пошани (травень 1958), вручено Червоного прапора ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР за підсумками Всесоюзного змагання тваринників за зимово-стійловий період 1972 - 1973 рр. (жовтень 1973), за досягнуті успіхи і участь у Виставці в 1974 р. нагороджено Дипломом ВДНГ СРСР першого ступеня (жовтень 1974), представникам районної партійної організації вручено перехідний червоний прапор ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ за досягнуті успіхи у 1X п'ятирічці (квітень 1976), вперше освітяни Чернігівського району стали переможцями Всесоюзного соціалістичного змагання за кращі умови роботи сільської школи. Колектив учителів району став володарем перехідного червоного прапора Міністерства освіти СРСР, ЦК ВЛКСМ, ЦК профспілки працівників освіти, Диплома і грошової премії в сумі 10 тис крб. (грудень 1976), на III турі першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної художньої творчості республіканське журі представило до нагороди Малою золотою медаллю та звання заслуженого працівника культури УРСР працівника районного Будинку культури Катерину Арап (лютий 1977), за успіхи, досягнуті в 1979 р. у розвитку сільськогосподарського виробництва, комітет ВДНГ СРСР нагородив Чернігівський район Дипломом першого ступеня (серпень 1980), за перемогу у змаганні Центральна Рада Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів нагородила умільців Чернігівського району дипломом та медаллю (січень 1982), переможцем Всесоюзного змагання за успішне виконання Державного плану економічного і соціального розвитку СРСР на 1985 р., завдань одинадцятої п'ятирічки і нагороджено перехідним червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ (січень 1986); республіканських: Чернігівському району вручено перехідний червоний прапор ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР за перемогу у соціалістичному змаганні тваринників республіки у першому півріччі 1962 р. (вересень 1962), за перемогу у змаганні районів за підвищення продуктивності природних кормових угідь у 1966 р. та грошову премію в розмірі 4 тисяч карбованців (лютий 1967), переможець серед районів Чернігівської області за підвищення продуктивності природних кормових угідь у 1973 році (березень 1974), переможцем за 1974 рік у змаганні за інтенсивне використання осушених земель (лютий 1975), за збільшення виробництва і заготівлі кормів для тваринництва в 1975 році з видачею першої грошової премії в розмірі 4 тис крб. (березень 1976), за збільшення виробництва і продажу державі продуктів тваринництва в 1979 р. (березень 1980), за успішне будівництво осушувальних систем та високоефективне використання осушених земель (грудень 1982), за успішне будівництво осушувальних систем та високо ефективне використання осушених земель у 1983 році (березень 1984), за одержання в 1984 р. високих урожаїв і збільшення виробництва зернових культур (березень 1985), за досягнення кращих показників по виробництву і заготівлях картоплі, а також підвищення її якості (березень 1985), за успішне виконання тогорічних планів і соціалістичних зобов'язань по збільшенню виробництва і реалізації продуктів рільництва (вересень 1990); обласних: Чернігівська приміська смуга першою в області виконала план мобілізації коштів (липень 1933), по проведенню в 1950 р. збирання врожаю заготівлі сільськогосподарських продуктів забезпеченню колгоспів власним насінням (квітень 1951), вручено перехідний червоний прапор обкому КПУ та облвиконкому за кращі показники виконання плану заготівлі і відвантаження лому чорних металів в 1951 р. (березень 1952), переможець соціалістичного змагання районів області в 1952 р. (травень 1953), за розвиток тваринництва і піднесення його продуктивності в 1953 році (березень 1954); за перевиконання плану збору лому чорних і кольорових металів за ІУ квартал 1953 р. (березень 1954); занесено на обласну Дошку пошани (травень 1954), за успішне виконання завдань господарського і культурного будівництва в першому півріччі 1954 року (липень 1954), за найкращі показники в розвитку тваринництва (липень 1954); переможець соціалістичного змагання по будівництву в колгоспах області за 1955 рік (лютий 1956), за збільшення виробництва м'яса, молока і інших продуктів тваринництва (лютий 1958); за успіхи у виробництві тваринницької продукції в першому півріччі 1964 р. (липень 1964), за 1966 рік визнаний переможцем змагання по розвитку тваринництва (квітень 1967), за кращу підготовку до нового навчального року (листопад 1969), за досягнення високих показників у комплексному розвитку народного господарства в 1973 р. У змаганні Козелецького і Чернігівського районів переможцем визнано Чернігівський район (березень 1974), переможець по підвищенню продуктивності громадського тваринництва за 1973 р. (березень 1974), відзначена добра роботу по збільшенню виробництва і продажу державі зерна, також район відзначений за хорошу роботу по вирощуванню волокна льону (березень 1974), за успіхи у вирощуванні високих врожаїв картоплі і виконанні планових завдань по продажу її державі (березень 1975), за досягнення найкращих показників по виробництву й заготівлі картоплі (травень 1977); за ефективне використання земель (квітень 1980), за кращу підготовку шкіл і дошкільних закладів до нового навчального року (березень 1981), за високі показники на вивезенні добрив (січень 1982), за досягнення у виробництві і заготівлі кормів у 1981 р. (квітень 1982), у виробництві і продажу державі картоплі і льоноволокна за 1985 р. (березень 1986), за успішне проведення зимівлі худоби, збільшення виробництва продукції тваринництва в 1985 - 1986 рр. (серпень 1986), по виробництву і реалізації продуктів землеробства і підвищенню її якості (травень 1988), по підготовці і проведенню весняно-польових робіт з визначенням першого місця серед районів поліської зони (травень 1996), переможець обласного огляду-конкурсу по благоустрою населених пунктів, району вручено Диплом першого ступеня і премію 2000 гривень (грудень 1998), за своєчасне і якісне проведення весняно-польових робіт (листопад 1999), переможець обласного трудового суперництва за підсумками роботи агропромислового комплексу в 2002 р., район відзначено кубком (листопад 2002).
Ми пам'ятаємо трудовий подвиг Героїв Соціалістичної Праці: Туманюк Прасковії Архипівни з Олишівки, Герасименка Андрія Степановича та Дмитренко Олексія Яковича з Анисова, Гармаша Миколи Кузьмича, Осипенко Матрону Павлівну, Николаєнка Івана Васильовича з Пісок, Ребенка Миколу Михайловича з Іванівки, Луговського Василя Денисовича з Хмільниці, Палажченка Леоніда Івановича - першого секретаря райкому партії, знаних керівників сільгосппідприємств Скачка Івана Івановича з Іванівки, Тищенка Олексія Олександровича з Ковпити, Сірого Анатолія Олексійовича з Хмільниці. На знак доброї пам'яті про значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток села сільгосппідприємствам Анісова та Ковпити присвоєно ім'я їх керівників A.C. Герасименка та О.О. Тищенка.
За віддану працю кавалером трьох орденів Трудової Слави став Пода Олексій Дмитрович - токар ВАТ "Чернігіврайагропромтехніка", а Горбач Василь Якович - голова колгоспу ім. Войкова смт. М.-Коцюбинське, який двічі обирався депутатом Верховної Ради УРСР (1980 - 1989), був відзначений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани".
З особливою теплотою згадуємо Олександра Петровича Полковніченка, який понад 40 років свого життя віддав Чернігівському району, з них 16 очолював виконавчу владу в районі.
Продовженням славних трудових традицій є і той факт, що Чернігівський район став у 2002 р. переможцем обласного огляду-конкурсу з благоустрою та нагороджений дипломом III ст., трудового суперництва за підсумками роботи агропромислового комплексу в 2002 р., а в 2003 р. нагороджений Почесною грамотою обласної державної адміністрації та обласної ради за сумлінну працю в ім'я незалежності України. За роки незалежності України високими урядовими нагородами були відзначені: орденом "За заслуги" III ст. П.М. Роговий - голова сільгосппідприємства з с. Анисів, П. Д. Лещенко - начальник районної міліції, О.П. Полковниченко - голова райдержадміністрації, О.С. Сірий - директор TOB "Хмільницьке", М.Б. Нехай - Старо-Білоуський сільський голова та медаллю "За працю і звитягу" Н.М. Пила - майстер машинного доїння сільгосптовариства "Карма" з с. Новий Білоус.
В історії повіту відзначився і той факт, що 13 січня 1919 р. повітревком оголосив про прийняття на себе функцій губернського ревкому, але вже 25 січня визнав Чернігівський губернський ревком створений в м. Клинцях 4 січня 1919 р.
У складних умовах відбувався розвиток створеного в 1923 р. Чернігівського району. Неодноразово змінювались його територія та назва. У цих умовах працював створений владою районний виконавчий комітет. Райвиконком у 20-х - 30-х pp. займався вирішенням питань організації роботи місцевих органів влади по вирішення соціально-економічних проблем сільських громад та впровадженням у життя нових форм сільськогосподарських об'єднань, освіти, культури на селі. У жовтні 1932 р. управління районом було підпорядковане міській раді Чернігова. З червня 1937 р. відновлено діяльність районної виконавчої влади в особі організаційного комітету рад, а з грудня 1939 р. - райвиконком. Слід відмітити, що з утвердженням у суспільстві в 1919 р. влади однієї партії - партії більшовиків, діяльність виконавчої влади була під контролем місцевих осередків комуністичної партії - губернських та повітових, а згодом обласних та районних комітетів.
Чорною сторінкою в історії району проходять страшні роки колективізації та політичних репресій 30-х - поч. 50-х pp. З утвердженням більшовицької влади почались переслідування не тільки тих хто відкрито протестував проти неї, а й тих хто не підходив під стандарти нової ідеології суспільного устрою — колишні службовці, священнослужителі та навіть солдати царської армії відзначені Георгіївськими хрестами. Ця категорія людей заносилась до окремих списків і їх позбавляли виборчого права.
Під час колективізації почали насильно виселяти селян, які не хотіли працювати в колгоспах. І як наслідок такої політики - голод 1933 р. Залишаючи людей без продовольства, обласна контора "Заготзерно" тільки з Чернігівського району у грудні 1932 р. відвантажила на експорт 102 тонни гречки, 37 тонн ячменю, 48 тонн вики, 17 тонн гороху.
Продовженням насильницької політики стала масова фабрикація політичних справ, по яких незаконно арештовувались люди. Так, 5 березня 1938 р. 26 пакулян було заарештовано по справі антирадянської українсько-націоналістичної есерівської повстанської організації, яка ставила замету відокремлення України від СРСР. Після двох місяців слідства та 20-ти хвилинного суду для всіх був один вирок - розстріл. На території Халявинської сільської ради сьогодні стоїть пам'ятний знак на місці поховань жертв політичних репресій. Тут поховано понад 3 тисяч людей з усіх районів Чернігівської області.
Напередодні другої світової війни площа району становила 1,2 тис. кв. км. У 38 сільських радах налічувалося 67307 чоловіка сільського населення. У 64 колгоспах району сільськогосподарська техніка складалась із 41 молотарки, 8 двигунів, 11 жаток, 45 сівалок, було два сортувальні пункти. У 1938 р. в районі було 15 комбайнерів, а в 1939 р. підготовлено ще 40. Працювало 248 трактористів, з них 27 дівчат. У 1939 р. на ВСГВ у Москві від району було 44 експонента. Свої виробничі успіхи в 1939 - 40 рр. на Всесоюзній виставці досягнень показував колгосп "Всесвітній Жовтень" з села Анисів. У районЙІРіалічувалось 51 школа (середніх - 5), 43 клуби.
Тяжким випробуванням стала Друга світова війна 1941 — 1945 рр. Понад 20 тисяч наших земляків билися з лютим ворогом на всіх фронтах - від Білого до Чорного морів. За мужність і відвагу 9755 чоловік нагороджено бойовими орденами і медалями. Тринадцять уродженців Чернігівського району були відзначені високим званням Героя Радянського Союзу: П.П. Авдієнко з Коти, А.Ф. Блажкун та М.Г. Туровець з Ведильці, А.І. Комок з Зайців, П.Л. Коломієць з Жовинки, В.В. Петрушевич з Киїнки, Я.Ф. Руденок, С.С. Одноорченко та К.Ф. Шкаруба з М.-Коцюбинська, А.Г. Свиридовський з Нового Білоуса, A.C. Юрченко з Черниша, Й.А. Конюша з Семенягівки, Д.І. Жабинський з Рябців.
На 50 обелісках, зведених в селах району, назавжди закарбовано прізвища більше 12 тисяч воїнів-односельців, які не повернулись до рідних домівок. Сумна статистика свідчить, що в таких селах як Дніпровське, Іванівка, Мохнатий, Нов. Білоус з тих чоловік, які воювали на чисельних фронтах війни, не повернулось більша половина. Майже три тисячі відомих і невідомих солдат сплять вічним сном в 99 братських могилах. П'ять Героїв Радянського Союзу поховано на території сільських рад району: П.К. Мурахтов в Андріївці, О.П. Бондар в Юр'ївці, АЛ. Дешин в Количівці, Мухамед-Мірзаєв Хаваджі в Левковичах, І.М. Грачьов у Ковпиті. Вони звільняли район від фашистських загарбників.
На фронтах другої світової війни мужністю і героїзмом також відзначались наші земляки. Кожен солдат і офіцер вніс свій особистий вклад у наближення Перемоги. Це прикордонник Микола Щербина з Іванівки, в перші дні війни прикриваючи відхід бійців загону особисто підірвав два ворожих танка та загинув. Його ім'я носить прикордонна застава в селі Задубрівці Чернівецької області. Мироненко Митрофан з Улянівки, котрий повторив подвиг льотчика Миколи Гастелло, Григорій Симанчук з Дніпровське, відомий снайпер, за героїзм нагороджений орденом Леніна. Сержант Микола Портний з Михайла-Коцюбинська нагороджений під час війни офіцерською нагородою - орденом "Богдана Хмельницького". Легендарна гаубиця відомого артилериста із Мньова Андрія Акуленка експонується у військовому музеї Санкт-Петербурга. Олексій Узький з Слободи по завданню українського штабу партизанського руху двічі направлявся в тил ворога з завданням організації партизанського руху та ведення розвідки, організував у Чехословаччині партизанській загін, а Василь Суходол з Серединки, дійшовши до Берліна, залишив своє ім'я на стінах рейхстагу. На солдата Дмитра Стародуба в Пльохів прийшла "похоронка", але в переможному 1945 р. він повернувся до рідного села.
Жорстокі бої точилися на території Чернігівського району. У вересні 1941 р. біля Шестовиці під час відступу загинула більша частина особового складу 45-ї та 62-ї стрілецьких дивізій. Три дивізії - 215-та моторизована, 195 та 193 стрілецькі, які потрапили в оточення, просувались до Десни та вийшли в ліси південніше с. Андріївка, де протягом декількох діб вели жорстокі бої, намагаючись прорвати вороже кільце. У селі Козероги похований командир і полковий комісар 215-ої моторизованої дивізії п'ятої армії Південно - Західного фронту ПА. Барабанов та О.Г Родіонов. У вересні 1943 р. під час звільнення Чернігівщини, тільки під Терехівкою загинуло понад 150 радянських воїнів 76-ї стрілецької дивізії. Під час бойових дій на території району було розгорнуто 17 бойових шпіталей, медико-санітарні батальйони дивізій, у яких померло від тяжких ран понад 400 солдат та офіцерів. Пам'ять про перебування шпіталей зберігається на меморіальних дошках у Андріївці, Дніпровському, Кувечичах, Будах та інших. У Ковпиті на місцевому цвинтарі споруджено величний обеліск 800 радянським воїнам, які померли від тяжких ран та загинули під час форсування Дніпра. За проявлений героїзм при форсуванні Дніпра тільки на дільниці поміж селами Мньов та Дніпровське високим званням Героя Радянського Союзу відзначені понад 150 радянських воїнів.
У період тимчасової окупації (вересень 1941-21 вересня 1943 pp.) фашисти знищили 2681 мирних жителів району, серед них - 368 дітей, вивезено на каторжні роботи до Німеччини 4239 чоловік. У результаті каральних операцій фашистів спалено села району: Пакуль, Ведильці, Кувечичі, Яцево, Смолин, Мохнатий, Малійки та хутір Хропатий. Активно боролися з окупантами жителі району і в тилу ворога. Зокрема, у межиріччі Десни і Дніпра діяли партизанські загони під командуванням М.М. Таранущенка та Ю.О. Збанацького.
З 16 по 24 вересня 1943 р. в запеклих боях воїнами 13-ї загальновійськової, 2-ї танкової та 16-ї повітряної армії був звільнений наш район. 21 вересня прапор Перемоги замайорів над древнім Черніговом.
Післявоєнна відбудова та здобутки в розвитку району в 50 - 90-х рр. XX ст. та на початку XXI ст. пов'язані з життям та сумлінною працею трудівників села, серед яких - дев'ять Героїв Соціалістичної Праці, 58 присвоєно високе звання "Заслужений..." лікар, механізатор, зоотехнік, "Заслужений працівник..." сільського господарства, освіти, культури і торгівлі, чисельні орденоносці, а виробничі успіхи анисівського колгоспу "Всесвітній Жовтень" були відзначені орденом Трудового Червоного Прапора.
Настійливі пошуки хліборобів району по ефективному використанню землі, підвищенню її родючості, зростання продуктивності тваринницької галузі стали поштовхом до успішного ведення сільського господарства. У районі, одному з перших в області, було запроваджено повну механізацію машинного доїння корів, забезпечення водою тваринницьких приміщень, а також видалення гною та виконання трудомістких процесів у тваринництві. В рослинництві також вперше в області було забезпечено вирощування картоплі, кукурудзи та льону без використання ручної праці.
Завдяки самовідданій праці сільських трудівників Чернігівський район неодноразово нагороджувався Дипломом першого ступеня ВДНГ СРСР та виходив переможцем Всесоюзних змагань: за високі досягнення у виробництві сільськогосподарської продукції нагороджений золотою медаллю ВДНГ СРСР (1957); за досягнуті успіхи в 1956 - 1957 рр. по збільшенню врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва, Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив Чернігівський район Дипломом пошани (травень 1958), вручено Червоного прапора ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР за підсумками Всесоюзного змагання тваринників за зимово-стійловий період 1972 - 1973 рр. (жовтень 1973), за досягнуті успіхи і участь у Виставці в 1974 р. нагороджено Дипломом ВДНГ СРСР першого ступеня (жовтень 1974), представникам районної партійної організації вручено перехідний червоний прапор ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ за досягнуті успіхи у 1X п'ятирічці (квітень 1976), вперше освітяни Чернігівського району стали переможцями Всесоюзного соціалістичного змагання за кращі умови роботи сільської школи. Колектив учителів району став володарем перехідного червоного прапора Міністерства освіти СРСР, ЦК ВЛКСМ, ЦК профспілки працівників освіти, Диплома і грошової премії в сумі 10 тис крб. (грудень 1976), на III турі першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної художньої творчості республіканське журі представило до нагороди Малою золотою медаллю та звання заслуженого працівника культури УРСР працівника районного Будинку культури Катерину Арап (лютий 1977), за успіхи, досягнуті в 1979 р. у розвитку сільськогосподарського виробництва, комітет ВДНГ СРСР нагородив Чернігівський район Дипломом першого ступеня (серпень 1980), за перемогу у змаганні Центральна Рада Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів нагородила умільців Чернігівського району дипломом та медаллю (січень 1982), переможцем Всесоюзного змагання за успішне виконання Державного плану економічного і соціального розвитку СРСР на 1985 р., завдань одинадцятої п'ятирічки і нагороджено перехідним червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ (січень 1986); республіканських: Чернігівському району вручено перехідний червоний прапор ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР за перемогу у соціалістичному змаганні тваринників республіки у першому півріччі 1962 р. (вересень 1962), за перемогу у змаганні районів за підвищення продуктивності природних кормових угідь у 1966 р. та грошову премію в розмірі 4 тисяч карбованців (лютий 1967), переможець серед районів Чернігівської області за підвищення продуктивності природних кормових угідь у 1973 році (березень 1974), переможцем за 1974 рік у змаганні за інтенсивне використання осушених земель (лютий 1975), за збільшення виробництва і заготівлі кормів для тваринництва в 1975 році з видачею першої грошової премії в розмірі 4 тис крб. (березень 1976), за збільшення виробництва і продажу державі продуктів тваринництва в 1979 р. (березень 1980), за успішне будівництво осушувальних систем та високоефективне використання осушених земель (грудень 1982), за успішне будівництво осушувальних систем та високо ефективне використання осушених земель у 1983 році (березень 1984), за одержання в 1984 р. високих урожаїв і збільшення виробництва зернових культур (березень 1985), за досягнення кращих показників по виробництву і заготівлях картоплі, а також підвищення її якості (березень 1985), за успішне виконання тогорічних планів і соціалістичних зобов'язань по збільшенню виробництва і реалізації продуктів рільництва (вересень 1990); обласних: Чернігівська приміська смуга першою в області виконала план мобілізації коштів (липень 1933), по проведенню в 1950 р. збирання врожаю заготівлі сільськогосподарських продуктів забезпеченню колгоспів власним насінням (квітень 1951), вручено перехідний червоний прапор обкому КПУ та облвиконкому за кращі показники виконання плану заготівлі і відвантаження лому чорних металів в 1951 р. (березень 1952), переможець соціалістичного змагання районів області в 1952 р. (травень 1953), за розвиток тваринництва і піднесення його продуктивності в 1953 році (березень 1954); за перевиконання плану збору лому чорних і кольорових металів за ІУ квартал 1953 р. (березень 1954); занесено на обласну Дошку пошани (травень 1954), за успішне виконання завдань господарського і культурного будівництва в першому півріччі 1954 року (липень 1954), за найкращі показники в розвитку тваринництва (липень 1954); переможець соціалістичного змагання по будівництву в колгоспах області за 1955 рік (лютий 1956), за збільшення виробництва м'яса, молока і інших продуктів тваринництва (лютий 1958); за успіхи у виробництві тваринницької продукції в першому півріччі 1964 р. (липень 1964), за 1966 рік визнаний переможцем змагання по розвитку тваринництва (квітень 1967), за кращу підготовку до нового навчального року (листопад 1969), за досягнення високих показників у комплексному розвитку народного господарства в 1973 р. У змаганні Козелецького і Чернігівського районів переможцем визнано Чернігівський район (березень 1974), переможець по підвищенню продуктивності громадського тваринництва за 1973 р. (березень 1974), відзначена добра роботу по збільшенню виробництва і продажу державі зерна, також район відзначений за хорошу роботу по вирощуванню волокна льону (березень 1974), за успіхи у вирощуванні високих врожаїв картоплі і виконанні планових завдань по продажу її державі (березень 1975), за досягнення найкращих показників по виробництву й заготівлі картоплі (травень 1977); за ефективне використання земель (квітень 1980), за кращу підготовку шкіл і дошкільних закладів до нового навчального року (березень 1981), за високі показники на вивезенні добрив (січень 1982), за досягнення у виробництві і заготівлі кормів у 1981 р. (квітень 1982), у виробництві і продажу державі картоплі і льоноволокна за 1985 р. (березень 1986), за успішне проведення зимівлі худоби, збільшення виробництва продукції тваринництва в 1985 - 1986 рр. (серпень 1986), по виробництву і реалізації продуктів землеробства і підвищенню її якості (травень 1988), по підготовці і проведенню весняно-польових робіт з визначенням першого місця серед районів поліської зони (травень 1996), переможець обласного огляду-конкурсу по благоустрою населених пунктів, району вручено Диплом першого ступеня і премію 2000 гривень (грудень 1998), за своєчасне і якісне проведення весняно-польових робіт (листопад 1999), переможець обласного трудового суперництва за підсумками роботи агропромислового комплексу в 2002 р., район відзначено кубком (листопад 2002).
Ми пам'ятаємо трудовий подвиг Героїв Соціалістичної Праці: Туманюк Прасковії Архипівни з Олишівки, Герасименка Андрія Степановича та Дмитренко Олексія Яковича з Анисова, Гармаша Миколи Кузьмича, Осипенко Матрону Павлівну, Николаєнка Івана Васильовича з Пісок, Ребенка Миколу Михайловича з Іванівки, Луговського Василя Денисовича з Хмільниці, Палажченка Леоніда Івановича - першого секретаря райкому партії, знаних керівників сільгосппідприємств Скачка Івана Івановича з Іванівки, Тищенка Олексія Олександровича з Ковпити, Сірого Анатолія Олексійовича з Хмільниці. На знак доброї пам'яті про значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток села сільгосппідприємствам Анісова та Ковпити присвоєно ім'я їх керівників A.C. Герасименка та О.О. Тищенка.
За віддану працю кавалером трьох орденів Трудової Слави став Пода Олексій Дмитрович - токар ВАТ "Чернігіврайагропромтехніка", а Горбач Василь Якович - голова колгоспу ім. Войкова смт. М.-Коцюбинське, який двічі обирався депутатом Верховної Ради УРСР (1980 - 1989), був відзначений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани".
З особливою теплотою згадуємо Олександра Петровича Полковніченка, який понад 40 років свого життя віддав Чернігівському району, з них 16 очолював виконавчу владу в районі.
Продовженням славних трудових традицій є і той факт, що Чернігівський район став у 2002 р. переможцем обласного огляду-конкурсу з благоустрою та нагороджений дипломом III ст., трудового суперництва за підсумками роботи агропромислового комплексу в 2002 р., а в 2003 р. нагороджений Почесною грамотою обласної державної адміністрації та обласної ради за сумлінну працю в ім'я незалежності України. За роки незалежності України високими урядовими нагородами були відзначені: орденом "За заслуги" III ст. П.М. Роговий - голова сільгосппідприємства з с. Анисів, П. Д. Лещенко - начальник районної міліції, О.П. Полковниченко - голова райдержадміністрації, О.С. Сірий - директор TOB "Хмільницьке", М.Б. Нехай - Старо-Білоуський сільський голова та медаллю "За працю і звитягу" Н.М. Пила - майстер машинного доїння сільгосптовариства "Карма" з с. Новий Білоус.
Джерело: Курданов А. Л. Матеріали з історії Чернігівського району / А. Л. Курданов . - Чернігів, 2009. - С. 3-16.
Немає коментарів:
Дописати коментар