Ветеран зв'язку

 На знімку: Віра Іванівна у другому ряду посередині

    Віра Іванівна Ольховик (ді­воче прізвище Пущенко) на­родилась в селі Леоньки у тому далекому 1920 році. В сім'ї селянина-середняка їх шестеро було. Батьки гну­ли спини на землі, допомага­ла змалечку і Віра їм по своїй силі. До школи ходила в Леоньки та Жукотки, а під час голодомору залишила навчання, бо не тільки з їжею було сутужно, ходити навіть ні в чому було.

   Коли їй виповнилось ші­стнадцять років, стала листо­ношею. А ще через три роки потому і начальником вже була. Свого ж, сільського відділення зв'язку. А ще трохи пізніше розпочалася війна, фашисти окупували весь поліський край. І лише після звільнення села, рідної Чернігівщини від проклятих зайд знову приступила до виконання своїх обов'язків. 

   На той час поштове відді­лення обслуговувало одинад­цять населених пунктів, а піс­ля бойових дій додалось ще й три військові частини. Листоноші ходили пішки, а згодом, коли трохи почали ставати на ноги колгоспи, виділили підводи. Важко, звичайно, доводилось пра­цювати і Вірі Іванівні, і її листоношам. Але свою робо­ту, свій обов'язок виконували чесно.
  Серце обливалося кров'ю, коли розносили по хатах похоронки. А їх, на превели­кий жаль, було багато.
   Йшов час, минали роки. Віра Іванівна двічі заочно навчалась на курсах зв'язків­ців, вийшла заміж за брата колишнього начальника по­штового відділення зв'язку Юрія Романовича Ольховика, якому за своє життя доводилось працювати на різних посадах.
   До речі, Юрій Дахно один з її останніх учнів. Свої знання, багатий досвід вона залюбки передавала моло­дим. За це її шанували тоді, поважають і нині.
   За добру і багаторічну роботу Віру Іванівну не один раз нагороджували Почесни­ми грамотами, має й медалі.
   У фінську війну загинули два брати, два не повернулися з далеких і важких доріг другої світової війни . П'ятий брат помер вдома. Поховала вже Віра Іванівна і свого чоловіка. Нема нікого, але не самотня ця добра люди­на. У свій час їй встановили дома службовий телефон. Ним вона і сьогодні користу­ється безкоштовно, як вете­ран зв'язку, а також надає (і також безкоштовно) свої послуги людям, які часто звертаються до неї за допо­могою.
   За десятки років бездо­ганної роботи, за людяність Віру Іванівну шанують одно­сельці. 

Джерело: Тупиця О  Ветеран зв'язку / О. Тупиця // Наш край. - 1995. - 20 грудня. - С. 6.