Одне його ім’я є дорогим...
«Батько» Шраг - видатний діяч національно-визвольного руху
До славетних імен тих діячів, які закладали основи українського відродження, розпочинали розбудову держави, з повним правом можна додати й прізвище Іллі Людвиговича Шрага (1847 - 1919). П’ять науково-практичних конференцій - Шрагівських читань, які організовуються в Чернігові з 2007 р., засвідчили, що він є знаковою постаттю в українській історії. І. Шрага високо цінували М. Грушевський, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Д. Дорошенко, О Лотоцький, П. Стебницький, Є. Чикаленко, Олена Пчілка, В. Науменко, О. та С. Русови. Зокрема, С. Єфремов писав про нього: «І не тільки партійного діяча шанували в Шрагові його молодші товариші, але й чисту, не заплямлену, не вважаючи на літа - молоду людину, яка з щиро молодечим запалом бралася до всього, що йшло на користь рідному краєві». Селяни, котрих він неодноразово захищав у суді, назвали його «батьком». Листи до Іллі Людвиговича, написані незвичними до письма мужицькими руками, розпочинаються зверненням: «Коханий батьку!» або «Дорогий і рідний батько українського народу».
Практично все життя Іллі Людвиговича було тісно пов’язане з Черніговом та Сіверським краєм, де він став для багатьох другом, порадником, останньою надією на справедливість. Водночас активна громадська діяльність здобула йому визнання всієї України, включно з Галичиною.
Ілля Шраг народився 23 серпня (за старим стилем) 1847 р. у містечку Седнів Чернігівської губернії в сім’ї «захожого німця», як написано в одному з некрологів. Батько його - виходець із Саксонії - служив лікарем у маєтку відомої української родини Лизогубів, мати походила з роду дрібнопомісних дворян Колодкевичів. Двоє народовольців - Дмитро Лизогуб та Микола Колодкевич, останній, до речі, доводився ще й двоюрідним братом, були друзями дитинства єдиного сина Шрагів. Дитячі роки, судячи зі спогадів Іллі Людвиговича, минали в атмосфері, де переважала українська мова та українські симпатії. Такі ж настрої, певною мірою, зберігалися й у Чернігівській гімназії, куди 13-річного хлопчика прийняли до другого класу. На гімназичні роки припадає і перший прояв громадянської непокори: це був напівдитячий протест проти інспектора, який спробував завести поміж учнів своїх «шпигунів». Результатом «бунту» виявилося відрахування з гімназії та складання іспитів екстерном. Навчаючись на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, І. Шраг долучився до студентського руху. Він став одним із «зачинщиків» відомого виступу 1869 р. Покарання не змусило довго чекати себе: «університетський суд» ухвалив виключити юнака із навчального закладу, позбавивши права вступу до будь-якого іншого вишу в Росії, та вислати на «батьківщину» під нагляд поліції.
Опинившись у неповні 22 роки у скрутному становищі: без закінченої освіти, коштів, батьківської підтримки, бо батько його вже помер, І. Шраг не здався на милість випадку. Йому вдалося влаштуватися на роботу до губернської земської управи, щоправда, на низькооплачувану посаду помічника діловода. Проте незабаром здібного і працьовитого юнака помітили - він став виконувати обов’язки секретаря редакції «Земского сборника». Не полишив він і надії завершити вищу освіту, добившись дозволу скласти екстерном іспити за курс юридичного факультету Київського університету. Успішно захистивши дипломну роботу, І. Шраг отримав від свого наукового керівника, відомого вченого-правознавця професора О. Кістяківського доволі перспективну пропозицію - залишитися на кафедрі для наукової роботи, але повернувся до Чернігова.
Ні викладачем, ні науковцем Іллі Шрагу не судилося стати, але юристом-практиком він був високого рівня. Його кар’єра розпочалася 1875 р. на посаді адвоката (присяжного повіреного) окружного суду в Чернігові. Минуло небагато часу, і Шраг здобув визнання на цій ниві. Уже 1880 р. він писав своєму наставникові до Києва, що «завалений роботою і професійною, і службовою», що, безумовно, свідчить про його фаховий рівень. Досить часто він брався за ведення політичних справ. До нього часто звертався М. Грушевський з проханням «послужить своєю порадою» у справах, що стосувалися діячів українського руху.
На час української революції 1917 - 1921 рр. авторитет І. Шрага в юридичних питаннях був незаперечним. Показовим у цьому плані є такий факт: у лютому 1918 р. А. Вязлов - тоді генеральний суддя УНР - звернувся до І. Шрага з проханням: «піддайте відваги» одному з відомих юристів, який «цілком стоїть на ѓрунті української самостійності», але «мови не знає остільки, щоб писати по-українськи» і тому соромиться посісти посаду в апеляційному суді.
Паралельно правничій роботі і, тісно переплітаючись з нею, протікала й земська діяльність Шрага. Того таки ж пам’ятного 1875 р. його обрали гласним міської думи, згодом - членом міської управи, потім гласним Чернігівського повітового та губернського зібрань. Його земська активність припинилася лише 1906 р., коли на опального депутата І Державної думи посипалися численні заборони. Про те, як високо цінували в Чернігові Шрага, свідчить святкування 25-річчя його адвокатської та земської діяльності. Зростання популярності І. Шрага викликало занепокоєння місцевої та центральної адміністрацій, які не втрачали жодної нагоди помститися або хоча б дошкулити одному з лідерів місцевого земства. Так, Ілля Людвигович писав в «Автобіографії»: «З початку 90 років городська дума обрала мене «почетным гражданином г. Чернигова», але міністр внутрішніх справ одповів, що він не визнає за можливе «представить» мене «на утверждение». Однією з причин ворожого ставлення влади до громадського діяча було його прагнення наповнити свою практичну діяльність виразно українським змістом.
Ще в 1890-х рр. І. Шраг здобув собі визнання в середовищі національно свідомої інтелігенції наполегливою боротьбою за впровадження української мови в початковій школі. Так, Є. Чикаленко, вважаючи його «одним із найактивніших, найпослідовніших працівників на ниві національного відродження», наводить як неспростовний доказ того, що має рацію, саме історію цієї боротьби. 1893 р. на розгляд губернського земського зібрання було подано відповідну записку. Ґрунтовна добірка посилань на зарубіжних та вітчизняних корифеїв педагогіки й аналіз реалій сільського побуту стали підставою для переконливого висновку: «лише тоді наша школа буде поставлена на шлях живої народної школи, якщо, перш за все, в ній буде дозволено викладання народною мовою... Поряд із тим необхідно видання читанок і підручників місцевою мовою». Про долю доповідної записки сам І. Шраг розповів у галицькому часописі «Правда». Не тільки праві земці зустріли проект вороже, навіть поступова частина земських діячів сприйняла пропозиції Шрага досить стримано. Проте наступного року І. Шраг, заручившись підтримкою деяких «українофілів», знову висуває на розгляд свою пропозицію. Зрештою, 1900 р. земство таки ухвалило прийняти її і надіслало відповідну резолюцію до столиці, хоча відповіді з Петербурга так і не дочекалося.
На початку ХХ ст. рух за впровадження української мови у шкільництво, відміну цензурних утисків і взагалі «ганебної пам’яті» Емського указу поширився по всій Україні, і І. Шраг став одним із його активістів, тим, хто розбивав кайдани на українському слові.
Проте, за дивним перебігом гри долі, саме з революціями тісно пов’язані найвищі злети його життя. У революційну добу напружений, але водночас впорядкований і розмірений ритм повсякденного буття чернігівського адвоката поступався дещо хаотичній, проте рішучій, цілеспрямованій діяльності, під час якої йому вдавалося бодай частково реалізувати свої здібності далеко не пересічного політика і взагалі публічного діяча.
Це спостереження особливо справедливе щодо революції 1905 - 1907 рр., коли І. Шраг переживав розквіт організаційних та інтелектуальних сил. Як і всі його однодумці, товариші по партії, він дотримувався автономістських поглядів. Ця політична доктрина тоді домінувала, а самостійницьку ідеологію трактували як щось екзотичне чи навіть утопічне. Оскільки концепція автономістів своєю поміркованістю, поступовістю пасувала як політичним переконанням, так і рисам характеру чернігівського діяча, він активно долучився до роботи з її реалізації. У квітні 1905 р. на Московському з’їзді земських діячів від імені земців українських губерній він запропонував резолюцію, в якій увага російських колег зверталася на те, що: «вдале і справедливе розв’язання національного питання в величезній мірі зумовить розв’язання і багатьох інших суттєвих питань державного життя», висувалася вимога запровадження в країні політичних свобод, скликання Установчих зборів та вироблення такого державного устрою, «за якого національні інтереси українців, як і будь-якої іншої народності, будуть здійснюватися в автономнім сеймі, а загальнодержавні інтереси будуть зосереджені в загальноросійському парламенті».
Завдяки таким ентузіастам, як І. Шраг, у листопаді 1905 р. було скликано попередній з’їзд, на якому було представлено 13 народів Російської імперії. Шрага обрали заступником голови комітету з питання підготовки Всеросійського з’їзду автономістів. Часопис «Рідний край», змальовуючи привабливий портрет посла до Державної думи від Чернігівщини, наголосив: «яко член української демократично-радикальної партії, він виступав у Москві... в обороні автономії України і положив чимало праці й заходів, щоб поширити думку про це».
Зоряною годиною в житті Іллі Людвиговича стало його обрання до І Державної думи Росії від Чернігівської губернії. Перемога на виборах виявила міру його популярності. Численні привітання відомих діячів національного руху, української культури, його колег і друзів, від сільських громад і сходів; телеграми, які надходили не тільки з Наддніпрянщини, а й Східної Галичини, Північної Буковини, Холмщини, засвідчили, що українська громадськість високо оцінює успіх І. Шрага, покладає на нього великі сподівання. Таку довіру не виправдати було б великим гріхом, і депутат зробив усе, щоб використати думську трибуну в інтересах українського руху.
До пріоритетних напрямків діяльності І. Шрага належать зусилля зі згуртування депутатів від українських губерній у парламентську фракцію. Разом із В. Шеметом, П. Чижевським, А. Вязловим, М. Біляшівським і деякими іншими депутатами від українських губерній, причому не тільки етнічними українцями - скажімо, О. Свєчин та Ф. Штейнгель теж пристали до гурту, - Шраг заснував клуб українських послів. Здобувши підтримку з боку свідомих своєї місії селянських послів, 1 травня 1906 р. фракція стала до роботи. Головною метою її діяльності стала підготовка законопроекту про автономію України. Найбільше опікувалося цим питанням керівництво Української демократично-радикальної партії, особисто М. Грушевський. Заснований спільними зусиллями часопис «Украинский вестник» пропагував цю ідею, а також знайомив українську громадськість із настроями і проектами членів фракції. Ці ж проблеми перебували в полі зору й редакції журналу «Нова громада». Таким чином, хоча через добре відомі причини, діяльність думського угруповання і не дала бажаних результатів, але вплив її на піднесення національного руху складно переоцінити. До 1917 р. це була найвища точка піднесення українського відродження. Отже, коли б І. Шраг за все своє життя зробив тільки одну справу: очолив у першій Думі першу українську фракцію, то назавжди забезпечив би собі почесне місце в новітній історії України.
Розпуск І Думи означав для діяча не просто завершення найбільш плідного і насиченого етапу в його житті, а й початок поневірянь. За підписання Виборзької відозви він мусив відбути тюремне ув’язнення. Попри всі перешкоди, І. Шраг активно працював на громадській ниві. Він просто не вмів жити по-іншому. Помітне місце в його житті посіла Чернігівська «Просвіта», яка розпочала свою діяльність під головуванням М. Коцюбинського в січні 1907 р. У роки Першої світової війни Шраг співпрацював з організаціями, які надавали допомогу біженцям із Галичини.
Задовго до початку революції Шраг став живою легендою Чернігова, а його оселя на Петроградській вулиці перетворилася на справжній осередок українського життя. Такі відчуття залишилися від її привітних господарів у Д. Дорошенка, котрий любив тут бувати, Г. Лазаревського. Галицький діяч І. Зілинський, котрий відвідав місто 1911 р., теж не проминув згадати у своїх споминах добрим словом «відомого патріота» Шрага.
Українська революція відкрила шлях до сходження на найвищу, але й останню за життя цієї непересічної людини вершину. Він пожинав плоди своїх попередніх трудів. У Чернігові, де Шраг користувався заслужено незаперечним авторитетом, його відразу ж обрали головою Чернігівського губернського комітету об’єднаних громадських організацій, гласним міської думи та губернського земства. Йому ж довелося очолити і губернський виконавчий комітет. Численні обов’язки обтяжували немолоду й не дуже здорову людину. Але коли Ілля Людвигович висунув на засіданні Комітету питання про звільнення з посади голови, то більшістю голосів його пропозицію було відхилено. Вельми цікавою видається аргументація цієї ухвали: «комітету вже одне його ім’я є дорогим - як людини, яка протягом більше ніж п’ятидесяти років служила і тепер служить провідною зіркою в усіх громадських рухах, які тільки були в нашому краї». Багато сил забирала робота в Черніговському окружному суді, головою якого теж призначили Шрага. До цього треба додати, що він керував місцевим осередком партії соціалістів-федералістів і по суті очолював український рух у краї. Без перебільшення можна твердити, що значною мірою, завдяки саме зусиллям цього діяча в Чернігові реалізувалися ідеї та задуми Центральної Ради: зокрема, розпочалася українізація місцевих військових частин, було відновлено «Просвіту», засновано українську гімназію. Варто наголосити, що перший і єдиний до сьогодні український з’їзд у Чернігові теж відбувся завдяки зусиллям Шрага.
До Центральної Ради його обрали на Всеукраїнському національному конгресі, й він працював у її комісіях, зокрема в постійній комісії для вироблення проекту статуту автономії України. Високий рейтинг зберіг І. Шраг і в очах керівництва Української гетьманської держави. Її урядовці робили йому пропозиції обійняти посаду сенатора. Гетьман та його найближче оточення розуміли, що постать одного із найстаріших представників українського руху задовольнить і опозицію - Український національний союз. Улітку 1918 р. Д. Дорошенко запропонував І. Шрагу від імені гетьмана посаду прем’єр-міністра в новому складі гетьманського уряду. Сам Ілля Людвигович немовби й погоджувався, хоч і не без вагань, адже йому йшов 71-й рік. Зате його дружина, дізнавшись про наміри київського гостя, категорично заявила, що пропонувати чоловікові прем’єрство - це «значить вести його на неминучу і скору загибель».
Ілля Шраг помер 11 квітня 1919 р. у Чернігові, перебуваючи під домашнім арештом у більшовиків. Проте місцеві органи радянської влади не завадили організації гідного похорону видатного українського діяча. Щоправда, в радянський період його ім’я було вилучено з духовного життя. Із відновленням незалежності України розпочалося повернення Іллі Шрага: його ідеї, справи, науковий та публіцистичний доробок знаходять відгук та розуміння в умах і душах наших сучасників.
Джерело: газета "День" .Україна Incognita
Практично все життя Іллі Людвиговича було тісно пов’язане з Черніговом та Сіверським краєм, де він став для багатьох другом, порадником, останньою надією на справедливість. Водночас активна громадська діяльність здобула йому визнання всієї України, включно з Галичиною.
Ілля Шраг народився 23 серпня (за старим стилем) 1847 р. у містечку Седнів Чернігівської губернії в сім’ї «захожого німця», як написано в одному з некрологів. Батько його - виходець із Саксонії - служив лікарем у маєтку відомої української родини Лизогубів, мати походила з роду дрібнопомісних дворян Колодкевичів. Двоє народовольців - Дмитро Лизогуб та Микола Колодкевич, останній, до речі, доводився ще й двоюрідним братом, були друзями дитинства єдиного сина Шрагів. Дитячі роки, судячи зі спогадів Іллі Людвиговича, минали в атмосфері, де переважала українська мова та українські симпатії. Такі ж настрої, певною мірою, зберігалися й у Чернігівській гімназії, куди 13-річного хлопчика прийняли до другого класу. На гімназичні роки припадає і перший прояв громадянської непокори: це був напівдитячий протест проти інспектора, який спробував завести поміж учнів своїх «шпигунів». Результатом «бунту» виявилося відрахування з гімназії та складання іспитів екстерном. Навчаючись на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, І. Шраг долучився до студентського руху. Він став одним із «зачинщиків» відомого виступу 1869 р. Покарання не змусило довго чекати себе: «університетський суд» ухвалив виключити юнака із навчального закладу, позбавивши права вступу до будь-якого іншого вишу в Росії, та вислати на «батьківщину» під нагляд поліції.
Опинившись у неповні 22 роки у скрутному становищі: без закінченої освіти, коштів, батьківської підтримки, бо батько його вже помер, І. Шраг не здався на милість випадку. Йому вдалося влаштуватися на роботу до губернської земської управи, щоправда, на низькооплачувану посаду помічника діловода. Проте незабаром здібного і працьовитого юнака помітили - він став виконувати обов’язки секретаря редакції «Земского сборника». Не полишив він і надії завершити вищу освіту, добившись дозволу скласти екстерном іспити за курс юридичного факультету Київського університету. Успішно захистивши дипломну роботу, І. Шраг отримав від свого наукового керівника, відомого вченого-правознавця професора О. Кістяківського доволі перспективну пропозицію - залишитися на кафедрі для наукової роботи, але повернувся до Чернігова.
Ні викладачем, ні науковцем Іллі Шрагу не судилося стати, але юристом-практиком він був високого рівня. Його кар’єра розпочалася 1875 р. на посаді адвоката (присяжного повіреного) окружного суду в Чернігові. Минуло небагато часу, і Шраг здобув визнання на цій ниві. Уже 1880 р. він писав своєму наставникові до Києва, що «завалений роботою і професійною, і службовою», що, безумовно, свідчить про його фаховий рівень. Досить часто він брався за ведення політичних справ. До нього часто звертався М. Грушевський з проханням «послужить своєю порадою» у справах, що стосувалися діячів українського руху.
На час української революції 1917 - 1921 рр. авторитет І. Шрага в юридичних питаннях був незаперечним. Показовим у цьому плані є такий факт: у лютому 1918 р. А. Вязлов - тоді генеральний суддя УНР - звернувся до І. Шрага з проханням: «піддайте відваги» одному з відомих юристів, який «цілком стоїть на ѓрунті української самостійності», але «мови не знає остільки, щоб писати по-українськи» і тому соромиться посісти посаду в апеляційному суді.
Паралельно правничій роботі і, тісно переплітаючись з нею, протікала й земська діяльність Шрага. Того таки ж пам’ятного 1875 р. його обрали гласним міської думи, згодом - членом міської управи, потім гласним Чернігівського повітового та губернського зібрань. Його земська активність припинилася лише 1906 р., коли на опального депутата І Державної думи посипалися численні заборони. Про те, як високо цінували в Чернігові Шрага, свідчить святкування 25-річчя його адвокатської та земської діяльності. Зростання популярності І. Шрага викликало занепокоєння місцевої та центральної адміністрацій, які не втрачали жодної нагоди помститися або хоча б дошкулити одному з лідерів місцевого земства. Так, Ілля Людвигович писав в «Автобіографії»: «З початку 90 років городська дума обрала мене «почетным гражданином г. Чернигова», але міністр внутрішніх справ одповів, що він не визнає за можливе «представить» мене «на утверждение». Однією з причин ворожого ставлення влади до громадського діяча було його прагнення наповнити свою практичну діяльність виразно українським змістом.
Ще в 1890-х рр. І. Шраг здобув собі визнання в середовищі національно свідомої інтелігенції наполегливою боротьбою за впровадження української мови в початковій школі. Так, Є. Чикаленко, вважаючи його «одним із найактивніших, найпослідовніших працівників на ниві національного відродження», наводить як неспростовний доказ того, що має рацію, саме історію цієї боротьби. 1893 р. на розгляд губернського земського зібрання було подано відповідну записку. Ґрунтовна добірка посилань на зарубіжних та вітчизняних корифеїв педагогіки й аналіз реалій сільського побуту стали підставою для переконливого висновку: «лише тоді наша школа буде поставлена на шлях живої народної школи, якщо, перш за все, в ній буде дозволено викладання народною мовою... Поряд із тим необхідно видання читанок і підручників місцевою мовою». Про долю доповідної записки сам І. Шраг розповів у галицькому часописі «Правда». Не тільки праві земці зустріли проект вороже, навіть поступова частина земських діячів сприйняла пропозиції Шрага досить стримано. Проте наступного року І. Шраг, заручившись підтримкою деяких «українофілів», знову висуває на розгляд свою пропозицію. Зрештою, 1900 р. земство таки ухвалило прийняти її і надіслало відповідну резолюцію до столиці, хоча відповіді з Петербурга так і не дочекалося.
На початку ХХ ст. рух за впровадження української мови у шкільництво, відміну цензурних утисків і взагалі «ганебної пам’яті» Емського указу поширився по всій Україні, і І. Шраг став одним із його активістів, тим, хто розбивав кайдани на українському слові.
ЗАСІДАННЯ ПЕРШОЇ ДЕРЖАВНОЇ ДУМИ РОСІЇ. ЇЇ УКРАЇНСЬКУ ФРАКЦІЮ ОЧОЛЮВАВ ІЛЛЯ ШРАГ. 1906 р.
Українські симпатії Шрага остаточно визріли на початку 1890-х рр. Чималу роль у цьому відіграло його спілкування з О. Кістяковським, О. Кониським та іншими впливовими членами Київської громади. З 1893 р., коли оформилася громада в Чернігові, І. Шраг стає не тільки її неодмінним учасником, а й, на думку М. Грінченко та А. Верзилова, «лідером чернігівських українців». Наприкінці 1890-х рр. він входить до керівництва громадівського руху в Україні. Д. Дорошенко писав: «Значно тіснішому колу була відома його політична українська робота, в якій він брав якнайближчу участь, особливо з моменту першого об’єднання українських «громад» 1897 року. Відтоді він стає незмінним головою майже всіх важніших українських національно-політичних з’їздів, що відбувалися, розуміється, нелегально». І. Шраг був серед лідерів Української демократичної партії, яка утворилася 1904 р. Належав він до її поміркованого крила. Можливо, фах наклав свій відбиток, чи такою вже була вдача цієї людини, але Ілля Людвигович украй рідко виступав із радикальних позицій.Проте, за дивним перебігом гри долі, саме з революціями тісно пов’язані найвищі злети його життя. У революційну добу напружений, але водночас впорядкований і розмірений ритм повсякденного буття чернігівського адвоката поступався дещо хаотичній, проте рішучій, цілеспрямованій діяльності, під час якої йому вдавалося бодай частково реалізувати свої здібності далеко не пересічного політика і взагалі публічного діяча.
Це спостереження особливо справедливе щодо революції 1905 - 1907 рр., коли І. Шраг переживав розквіт організаційних та інтелектуальних сил. Як і всі його однодумці, товариші по партії, він дотримувався автономістських поглядів. Ця політична доктрина тоді домінувала, а самостійницьку ідеологію трактували як щось екзотичне чи навіть утопічне. Оскільки концепція автономістів своєю поміркованістю, поступовістю пасувала як політичним переконанням, так і рисам характеру чернігівського діяча, він активно долучився до роботи з її реалізації. У квітні 1905 р. на Московському з’їзді земських діячів від імені земців українських губерній він запропонував резолюцію, в якій увага російських колег зверталася на те, що: «вдале і справедливе розв’язання національного питання в величезній мірі зумовить розв’язання і багатьох інших суттєвих питань державного життя», висувалася вимога запровадження в країні політичних свобод, скликання Установчих зборів та вироблення такого державного устрою, «за якого національні інтереси українців, як і будь-якої іншої народності, будуть здійснюватися в автономнім сеймі, а загальнодержавні інтереси будуть зосереджені в загальноросійському парламенті».
Завдяки таким ентузіастам, як І. Шраг, у листопаді 1905 р. було скликано попередній з’їзд, на якому було представлено 13 народів Російської імперії. Шрага обрали заступником голови комітету з питання підготовки Всеросійського з’їзду автономістів. Часопис «Рідний край», змальовуючи привабливий портрет посла до Державної думи від Чернігівщини, наголосив: «яко член української демократично-радикальної партії, він виступав у Москві... в обороні автономії України і положив чимало праці й заходів, щоб поширити думку про це».
Зоряною годиною в житті Іллі Людвиговича стало його обрання до І Державної думи Росії від Чернігівської губернії. Перемога на виборах виявила міру його популярності. Численні привітання відомих діячів національного руху, української культури, його колег і друзів, від сільських громад і сходів; телеграми, які надходили не тільки з Наддніпрянщини, а й Східної Галичини, Північної Буковини, Холмщини, засвідчили, що українська громадськість високо оцінює успіх І. Шрага, покладає на нього великі сподівання. Таку довіру не виправдати було б великим гріхом, і депутат зробив усе, щоб використати думську трибуну в інтересах українського руху.
До пріоритетних напрямків діяльності І. Шрага належать зусилля зі згуртування депутатів від українських губерній у парламентську фракцію. Разом із В. Шеметом, П. Чижевським, А. Вязловим, М. Біляшівським і деякими іншими депутатами від українських губерній, причому не тільки етнічними українцями - скажімо, О. Свєчин та Ф. Штейнгель теж пристали до гурту, - Шраг заснував клуб українських послів. Здобувши підтримку з боку свідомих своєї місії селянських послів, 1 травня 1906 р. фракція стала до роботи. Головною метою її діяльності стала підготовка законопроекту про автономію України. Найбільше опікувалося цим питанням керівництво Української демократично-радикальної партії, особисто М. Грушевський. Заснований спільними зусиллями часопис «Украинский вестник» пропагував цю ідею, а також знайомив українську громадськість із настроями і проектами членів фракції. Ці ж проблеми перебували в полі зору й редакції журналу «Нова громада». Таким чином, хоча через добре відомі причини, діяльність думського угруповання і не дала бажаних результатів, але вплив її на піднесення національного руху складно переоцінити. До 1917 р. це була найвища точка піднесення українського відродження. Отже, коли б І. Шраг за все своє життя зробив тільки одну справу: очолив у першій Думі першу українську фракцію, то назавжди забезпечив би собі почесне місце в новітній історії України.
Розпуск І Думи означав для діяча не просто завершення найбільш плідного і насиченого етапу в його житті, а й початок поневірянь. За підписання Виборзької відозви він мусив відбути тюремне ув’язнення. Попри всі перешкоди, І. Шраг активно працював на громадській ниві. Він просто не вмів жити по-іншому. Помітне місце в його житті посіла Чернігівська «Просвіта», яка розпочала свою діяльність під головуванням М. Коцюбинського в січні 1907 р. У роки Першої світової війни Шраг співпрацював з організаціями, які надавали допомогу біженцям із Галичини.
Задовго до початку революції Шраг став живою легендою Чернігова, а його оселя на Петроградській вулиці перетворилася на справжній осередок українського життя. Такі відчуття залишилися від її привітних господарів у Д. Дорошенка, котрий любив тут бувати, Г. Лазаревського. Галицький діяч І. Зілинський, котрий відвідав місто 1911 р., теж не проминув згадати у своїх споминах добрим словом «відомого патріота» Шрага.
Українська революція відкрила шлях до сходження на найвищу, але й останню за життя цієї непересічної людини вершину. Він пожинав плоди своїх попередніх трудів. У Чернігові, де Шраг користувався заслужено незаперечним авторитетом, його відразу ж обрали головою Чернігівського губернського комітету об’єднаних громадських організацій, гласним міської думи та губернського земства. Йому ж довелося очолити і губернський виконавчий комітет. Численні обов’язки обтяжували немолоду й не дуже здорову людину. Але коли Ілля Людвигович висунув на засіданні Комітету питання про звільнення з посади голови, то більшістю голосів його пропозицію було відхилено. Вельми цікавою видається аргументація цієї ухвали: «комітету вже одне його ім’я є дорогим - як людини, яка протягом більше ніж п’ятидесяти років служила і тепер служить провідною зіркою в усіх громадських рухах, які тільки були в нашому краї». Багато сил забирала робота в Черніговському окружному суді, головою якого теж призначили Шрага. До цього треба додати, що він керував місцевим осередком партії соціалістів-федералістів і по суті очолював український рух у краї. Без перебільшення можна твердити, що значною мірою, завдяки саме зусиллям цього діяча в Чернігові реалізувалися ідеї та задуми Центральної Ради: зокрема, розпочалася українізація місцевих військових частин, було відновлено «Просвіту», засновано українську гімназію. Варто наголосити, що перший і єдиний до сьогодні український з’їзд у Чернігові теж відбувся завдяки зусиллям Шрага.
До Центральної Ради його обрали на Всеукраїнському національному конгресі, й він працював у її комісіях, зокрема в постійній комісії для вироблення проекту статуту автономії України. Високий рейтинг зберіг І. Шраг і в очах керівництва Української гетьманської держави. Її урядовці робили йому пропозиції обійняти посаду сенатора. Гетьман та його найближче оточення розуміли, що постать одного із найстаріших представників українського руху задовольнить і опозицію - Український національний союз. Улітку 1918 р. Д. Дорошенко запропонував І. Шрагу від імені гетьмана посаду прем’єр-міністра в новому складі гетьманського уряду. Сам Ілля Людвигович немовби й погоджувався, хоч і не без вагань, адже йому йшов 71-й рік. Зате його дружина, дізнавшись про наміри київського гостя, категорично заявила, що пропонувати чоловікові прем’єрство - це «значить вести його на неминучу і скору загибель».
Ілля Шраг помер 11 квітня 1919 р. у Чернігові, перебуваючи під домашнім арештом у більшовиків. Проте місцеві органи радянської влади не завадили організації гідного похорону видатного українського діяча. Щоправда, в радянський період його ім’я було вилучено з духовного життя. Із відновленням незалежності України розпочалося повернення Іллі Шрага: його ідеї, справи, науковий та публіцистичний доробок знаходять відгук та розуміння в умах і душах наших сучасників.
Джерело: газета "День" .Україна Incognita
